Марина Владі померла 24 вересня 2026 року у Франції. Про це повідомила її родина. Сталося це вдома: поруч були рідні, а також собаки й коти, яких Владі завжди тримала біля себе. Від чого саме вона померла, у перших повідомленнях не уточнюється.
Французька преса зреагувала майже миттєво, за нею підтягнулися й міжнародні видання. І це зрозуміло. Владі була з тих небагатьох актрис, чиє ім’я однаково добре знали в Парижі, Римі й Москві – хоча знали, щоправда, за зовсім різне.
Звідки взялася «Владі»
Дівчинка з Кліші
Народилася вона 10 травня 1938-го в Кліші під Парижем. У документах значилося довге ім’я: Катерина Марина Володимирівна Полякова-Байдарова. Для афіш таке, звісно, не годилося. Тож із батькового імені Володимир вийшло коротке й дзвінке «Владі».
Родина, де всі пішли в мистецтво
Батьки були емігрантами з Росії. Тато, Володимир Поляков-Байдаров, співав в опері. Мама, Міліца Енвальд, прийшла з балету. Доньок у них було четверо, і жодна не стала ні лікаркою, ні бухгалтеркою.
Старші сестри теж зробили кар’єру. Оділь Версуа знімалася в кіно, Елен Вальє грала і на екрані, і в театрі, а Ольга Варен сама ставила фільми. Марина, наймолодша, часто виступала разом із ними. Сестри співали російські пісні, записувалися, а наприкінці 1960-х навіть вийшли вчотирьох на сцену в чеховських «Трьох сестрах». Кастинг, погодьтеся, ідеальний.
Як вона потрапила в кіно
Десять років і перша роль
Спершу були танці. Але камера знайшла Марину раніше, ніж балетна кар’єра встигла початися: десь у десять років, наприкінці сорокових, вона вже знялася вперше. У п’ятнадцять-шістнадцять працювала на знімальних майданчиках Франції та Італії так, ніби це звичайна шкільна практика.
Перелом стався 1954 року. Андре Каятт зняв її у фільмі «Перед потопом», і після цього режисери побачили в ній щось більше, ніж гарне обличчя. Ролі «просто красуні» поступово змінилися складнішими.
Канни, Годар, Веллс
Шістдесяті стали для неї найкращим десятиліттям. Спочатку була «Принцеса Клевська» Жана Деланнуа — костюмна історична драма. Потім 1963 рік і Канни: за «Королеву бджіл» Марко Феррері Владі отримала приз за найкращу жіночу роль.
1967-го її покликав Жан-Люк Годар. Фільм «Дві або три речі, які я знаю про неї» досі згадують серед помітних стрічок французької «нової хвилі». Приблизно тоді ж Владі знялася і в Орсона Веллса, у його «Фальстафі».
Сотня фільмів — і жодного амплуа
Загалом у неї набралося близько сотні ролей. Драми, комедії, історичне кіно, експериментальні авторські речі — Владі, здається, просто не вміла грати одне й те саме. Пізніше в фільмографії з’явилися, зокрема, «Нехай розпочнеться свято» та «Дванадцять смертей за рецептом».
Висоцький
Шлюб, розірваний кордоном
На пострадянському просторі її знали передусім як дружину Володимира Висоцького. Познайомилися вони наприкінці шістдесятих, розписалися 1970-го. Прожили разом десять років, до його смерті 1980-го. Хоча «разом» — сильно сказано: вона працювала у Франції, він здебільшого залишався в СРСР, і бачилися вони уривками.
Книжка, яку перечитують досі
Про ці роки Владі потім написала книжку «Володимир, або Перерваний політ». Її читали навіть ті, хто жодного французького фільму з Владі не бачив. Для багатьох саме з цієї книжки вона й почалася — не як актриса, а як жінка, що пам’ятає.
До і після
Втім, звужувати її біографію до одного шлюбу було б несправедливо. До Висоцького вона встигла побути дружиною актора й режисера Робера Оссейна, а також авіатора й бізнесмена Жан-Клода Бруйє. Після — багато років поруч був лікар і громадський діяч Леон Шварценберг. Він помер у 2003-му.
Не тільки екран
Письменниця
Писати Владі почала всерйоз уже в зрілому віці, і з часом це заняття стало для неї не менш важливим за кіно. Її книжки — дивна суміш прози і спогадів. Там є родина, кохання, смерть близьких, закулісся професії. 2005 року вийшли мемуари з промовистою назвою «24 кадри на секунду».
Підпис під «Маніфестом 343»
Мовчати на публіці вона не вміла. 1971 року Владі поставила підпис під «Маніфестом 343» — гучним зверненням француженок, які вимагали змінити закони про аборти. Ходила на демонстрації, підтримувала політичні кампанії. Уже з Шварценбергом допомагала людям, у яких не було ні даху, ні роботи, ні документів.
Кінець довгої історії
Між першим дублем наприкінці 1940-х і останніми роками вмістилося понад сімдесят п’ять років. За цей час європейське кіно встигло кілька разів змінитися до невпізнанності. А Владі була присутня в кожній із цих епох — у французьких і італійських фільмах, у Годара й у Веллса.
Родина каже, що вона пішла спокійно, вдома у Франції, серед своїх. Про причину смерті поки нічого не відомо.
