Новий документальний фільм Oasis: Don’t Look Back In Anger виявився набагато більшим, ніж просто записом концертів. У центрі історії — повернення Ліама та Ноела Галлагерів, які після 16 років окремо знову вийшли на одну сцену.
Стрічка режисерів Ділана Саутерна та Вілла Лавлейса переносить глядача за лаштунки туру Oasis Live ’25: репетиції, стадіони, розмови братів і реакції людей, які роками не вірили, що побачать Oasis наживо ще раз.
Чому глядачі плачуть
Найсильніше у фільмі працює не ностальгія сама по собі, а історія примирення. Ліам і Ноел розійшлися після гучного конфлікту 2009 року, а їхня ворожнеча ще багато років залишалася публічною.
У документалці немає надмірно сентиментального примирення. Навпаки, камера ловить невеликі моменти: спільні репетиції, жарти, погляди й те, як брати поступово стають ближчими. Режисери розповідали, що це зближення ставало дедалі помітнішим із кожним концертом.
Oasis об’єднав різні покоління
Ще одна причина емоційності — самі фанати. Для одних пісні Oasis були саундтреком молодості 1990-х, інші народилися вже після найгучніших років гурту й уперше отримали можливість побачити його наживо.
У кадрі люди плачуть, обіймаються та співають разом, і поступово фільм перетворюється з історії одного гурту на розповідь про пам’ять і музику, яка переживає десятиліття.
Саме тому Don’t Look Back In Anger працює навіть для тих, кому не потрібна детальна історія Oasis. Це кіно про другий шанс — для гурту, двох братів і фанатів, які чекали на їхнє повернення 16 років.
