– Ви починали з Інародного театру абсурду “Воробушек”, а зараз – резидент “ЖАБАГАДЮКА”. Пригадайте, як змінився гумор за цей час і чи задоволені ви цим прогресом?
– Коли ми починали театр абсурду, більш “космічний” гумор був для України чимось новим. Саме тому ми сильно вирізнялися. Зараз абсурдний гумор стає дедалі популярнішим і, певною мірою, способом реагування на реальність.
Ми живемо у світі війни, криз і глобальних потрясінь, тож абсурд стає ефективнішим інструментом, ніж раніше. Він допомагає взаємодіяти з цією реальністю і проживати її. Саме тому гумор змінюється в цьому напрямку. Як представнику цього жанру, мені в ньому сьогодні комфортно та легко.
– Коли ви зрозуміли, що гумор – саме ваше? Пригадайте момент, коли вирішили, що хочете робити саме це.
– Напевно, ще у школі. Я брав участь у районному творчому конкурсі між школами: ми з однокласниками показували сценку, де я грав дитину, а вони – батьків. Саме завдяки цій ролі ми виграли конкурс, а я отримав приз “Найкращого актора” – путівку в “Артек”. Але я обміняв її на три путівки у менш престижний табір, щоб поїхати разом із однокласниками.
Після цього я приєднався до шкільного КВК. Уже після школи вступив до Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Батьки на вибір навчального закладу не впливали: я щиро вірив, що юриспруденція допоможе мені підтримувати людей. Водночас паралельно занурився у творче життя, грав у КВК і студентському театрі.
На сцені мене помітив режисер драматичного молодіжного театру при університеті й запросив до трупи. Там я отримав роль керуючого готелю у виставі “Він, вона, вікно, покійник” і грав приблизно рік. Ми навіть їздили на гастролі в Одесу та інші міста. Згодом мене більше захопив КВК, тож я залишив театр і сфокусувався на гуморі. З того часу гумор став невід’ємною частиною мого життя.
Олег Свищ (фото: пресслужба)
– Гумор, креативна агенція – а якщо не усе це, ким би ви були? Думали про те, як могло скластися ваше життя, якби не пішли у гумор?
– Звісно, я працював би юристом. Я закінчив юридичну академію, маю червоний диплом магістра права і загалом інтелектуально свідомий у цій сфері. Міг би будувати кар’єру, але зрозумів, що творчість для мене ближча. Я не хотів пов’язувати своє життя з бюрократією та системними проблемами, яких тоді було надто багато.
Якщо ж дивитися ширше, я все одно залишився б у творчості. Можливо, в іншій формі. Писав книги або відкрив би в собі ще якийсь талант. Або ж став би футболістом, я класно грав у футбол з дитинства і навіть зміг набити м’яч понад 500 разів.
– А ким взагалі мріяли стати у дитинстві?
– Футболістом. Я був би крутим футболістом, а потім тренером. Я з дитинства багато грав, знав про нього майже все, дивився матчі. Мені здається, що цей напрямок моїх мрій міг розкритися.
– Ви виступали у “Лізі сміху”. Що думаєте про скандали навколо “Кварталу” зараз? Чи погоджуєтеся ви з думкою, що “кварталівський” формат гумору вже давно треба змінювати?
– Я вважаю так: якщо скандали є, то значить організм живий. Водночас складається враження, що таких ситуацій стало забагато, і це вже сигнал до висновків, і стосується не лише цього проєкту, а й інших публічних форматів. Мені здається, країна дуже змінилася – разом із контекстом, чутливістю й очікуваннями людей.
І природно, що будь-якому великому публічному формату час від часу потрібні оновлення: десь перезібратися, десь переосмислити, десь дозволити собі експеримент. Коли цей процес відбувається повільніше, ніж змінюється реальність, може виникати відчуття дисонансу.
Свищ висловився про “Квартал” (фото: пресслужба)
– Поговоримо про “ЖАБАГАДЮКУ”. Як ви опинилися у проєкті, чим він вас зачепив?
– Можна сказати, що я є одним із засновників декількох перших форматів, які виходили на ютуб-каналі “ЖАБАГАДЮКА”. Саме до них я долучився разом з командою моєї агенції idealer$. Спочатку ми розробляли ці ідеї для себе, однак через нестачу часу на розвиток YouTube-напрямку передали їх у виробництво.
Так з’явилися шоу “Дай в борг” та “Що б ти обрав” – перші пілотні випуски ми знімали у власній студії. Згодом я долучився до проєкту “Хто з нас” уже як постійний учасник, а приблизно за рік став резидентом каналу.
І тепер, завдяки трирічній праці команди “ЖАБАГАДЮКА”, зʼявилось шоу “Дуже серйозна розмова”, а наша екосистема настільки розрослася, що ми регулярно даємо концерти в Києві, а дуже скоро вирушаємо в тур Україною і відвідаємо 14 міст, серед яких Дніпро, Полтава, Тернопіль, Львів, Рівне, Вінниця та інші.
– Гумор, особливо коли це імпровізація, це завжди про ризик і гострі теми. Як балансуєте на межі та чи бували “факапи”, про які шкодували?
– Імпровізація завжди працює. І навіть те, що ти признаєш, що вона не працює, і починаєш рятувати ситуацію, це теж гумор і імпровізація. У цьому і полягає її суть.
– Є жарти, які вважаєте топовими та своїми найкращими?
– Я ніколи спеціально їх не запам’ятовую. Найкращі жарти народжуються спонтанно, в моменті. Вони можуть стати вірусними, але їх майже неможливо спланувати заздалегідь. Важко сказати, що жарти спрацьовують. Просто спрацьовує момент. У цьому і є магія імпровізації – у несподіваності та живій реакції.
Відомий гуморист відповів, як реагує на жорсткі жарти (фото: пресслужба)
Більше цікавого: “Я живу серцем”. Лілія Ребрик про втрату роботи, новий дім і виховання трьох дітей
– Коли чуєте жарти про вашу вагу, зокрема як було у випуску з Лєрою Мандзюк, дійсно не ображаєтесь?
– У професійному колі, з колегами та друзями – я не ображаюсь. Я свідома доросла людина і розумію, що це невід’ємна частина мого образу, мого персонажа, мого життя. Якби я на це ображався, я не зміг би бути коміком, імпровізатором. Інша річ, коли це йде від сторонніх людей, але це вже інший контекст.
– Взагалі, як жартувати про те, що може когось зачепити? Як самі реагуєте на такі “удари нижче пояса”?
– У мене добре працюють самокритика і сарказм, тому я на це реагую класно. І в моєму оточенні немає людей, яких можна зачепити. Але якщо таке й стається, про це можна сказати відкрито, і більше до цієї теми не повертатися. Ми всі дорослі та свідомі люди, і це нормально.
– Як взагалі будується формат таких проєктів, як-от “Дуже серйозна розмова”? Чи бувало таке, що гості просто не “вивозили” жарти чи не відчували вашого вайбу?
– Щодо формату “ДСР”, я вважаю, що це ідеальне поєднання імпровізації, підготовки, таланту та ідеї самого шоу. Вона доволі проста, але в той же час цікава та складна. І це цікаво. Були поодинокі випадки, коли гість “випадав”, але команда завжди могла втримати випуск. Те, що ми не відклали жодної серії, говорить про те, що формат працює.
Олег Свищ зізнався, чому не говорить про особисте життя (фото: пресслужба)
– А хто з гостей вас вразив чи здивував найбільше?
– Найбільше мене здивував наш Макс Щербак. Він щоразу дивує почуттям гумору та новими образами. Його поява стала для мене приємною несподіванкою ще з перших випусків. Він молодець, дуже подобається.
– Що вас веселить у звичайному житті?
– Мені постійно смішно: на кожному випуску “ДСР”, на роботі, у житті з друзями. Я обожнюю гумор і вважаю, що настрій та енергетика, які він дає, рухають мене вперед. Це моє паливо. Без гумору у мене день йде шкереберть.
– Поговоримо про особисте, чому в інтернеті так мало інформації про ваше життя поза кадром?
– Я не люблю бути публічним і давати людям можливість говорити про моє життя поза кадром. Можливо, з часом це зміниться, але наразі мені цього не хочеться. І мені так комфортно.
– Опишіть себе трьома словами.
– Серйозний, але несерйозний.
– Кажуть, що співаки не люблять слухати музику, бо постійно працюють з нею. А як гумористи – дивитеся стендапи, комедії? Які?
– Не зовсім погоджуюся з думкою, що всі музиканти не люблять музику – усі музиканти, яких я знаю, навпаки, її обожнюють. Так само з гумором: я дивлюсь комедії, обожнюю деякі шоу. Стендап люблю не дуже, говорю чесно, хоча є окремі коміки зі США, які мені подобаються. Найбільше мене захоплюють дивні, абсурдні формати, наприклад, шоу Еріка Андре чи Монті Пайтон.
Якщо говорити про комедії, то мені близькі як нестандартні, “дивні” фільми, так і перевірена часом класика на зразок American Pie або EuroTrip.
