Чотири роки з початку повномасштабного вторгнення стали випробуванням на витривалість для газового сектору України. Серед постійних ризиків та викликів, таких як дефіцит кадрів і глобальна логістична криза, ми спілкуємося з Олександром Кацубою, власником компанії “АЛЬФА ГАЗ”. Він знає, як працює система зсередини, адже має досвід роботи на високих посадах у НАК “Нафтогаз України”. Давайте розберемося, чому “енергонезалежність” має гіркий присмак і як бізнес адаптується до нових умов.

Економіка ризику: Як змінився ринок?

Минулі два роки перетворили газовий сектор на майданчик для постійного ризику. Обстріли інфраструктури стали на звичні, а інвестиції в безпеку — необхідністю для виживання.

— Олександре, ми у 2026-му. Як змінилася структура ринку за ці роки? Чи не перетворилася видобуток газу на “благодійність” через космічні витрати?

ОК: Структура ринку виявила незвичайну стійкість. Хоча глобальні тенденції залишилися незмінними — є п’ятірка великих гравців, які продовжують буріння, інвестиції і сейсморозвідку. Ринок розділився залежно від ставлення інвесторів. Ті, хто вірив у майбутнє України, продовжують працювати, а інші бояться заходити. Тут простий закон: чим більший ризик, тим вища нагорода, але в умовах війни ці вигоди потрібно “вигризати” на фоні хаосу.

Безпека: Як захистити бізнес?

На перший план вийшло питання безпеки. Які технології, як антидронові системи або бетонні укриття, показали свою ефективність у захисті об’єктів?

ОК: Чесно кажучи, ідеального фізичного захисту не існує. Ми свідомо вирішили обійтися без антидронових систем, адже вони стають мішенню для ракет. Обстріли відбуваються з регулярністю раз на два тижні. У нашій стратегії вирішальними стали бетонні укриття та дублювання обладнання. Наприклад, на кожній установці ми збудували бомбосховища.

Ілюзія незалежності: Чи дійсно ми вільні?

Дата 2026 року сигналізує про три роки “енергонезалежності” України, але за цифрами ховається сувора реальність.

— Чи вважаєте, що наш імпортний “нуль” — це ознака сили чи проблема для промисловості?

ОК: Досі є певний імпорт газу. Насправді, ми “незалежні” на фоні зупинки промислових гігантів, де заводи не споживають газ через регулярні відключення. Це симптом хвороби нашої економіки, а не показник її сили.

Родовища: Міфи та реальність

Необхідно розглянути понад 200 “сплячих” родовищ, про які ви раніше неодноразово говорили.

ОК: На жаль, нічого не змінилося. Багато ліцензій просто залишаються на папері. Держава повинна захотіти вилучити ці ліцензії і виставити їх на прозорі аукціони. Гравці ринку готові їх купити, інвестувати і запустити реальні видобутки.

Логістика та дефіцит кадрів

У нинішньому складному світі нові виклики постають і перед українськими надрокористувачами — це стосується не лише обладнання, а й фахівців.

— Як конкуренція між США та Китаєм вплинула на ваш бізнес?

ОК: Політично це нас особливо не торкається, але за логістикою — це великий головний біль. Доставити компресор з США тепер займає чотири місяці, а не один. Ми адаптуємося і шукаємо альтернативи: купуємо китайське обладнання, тому що воно не поступається якістю.

— Де ви берете фахівців у часи мобілізації?

ОК: Це складне питання. Але місткість нашої галузі на сьогодні зберігається. Чимало людей уже зібралися у приватних компаніях. Приватний сектор пропонує своїм фахівцям кращі умови праці та більшу свободу у рішенні робочих завдань.

Співпраця з громадами: соціальна відповідальність

Газовий бізнес часто викликає недовіру у громадах, але зараз видобувні компанії стали важливими донорами для місцевої інфраструктури.

— Який ваш підхід до співпраці з громадами та екології?

ОК: Ми активно допомагаємо громадам у Полтавщині, ремонтуємо школи та будуємо дороги. Стосовно екології, ми дотримуємося найвищих стандартів, бо це — наш край. Міфи про гідророзриви, які нібито шкодять природі, — всього лише байки для необізнаних.

Мій план на 2030 рік — це прості рішення: ревізія надр, дерегуляція та енергоефективність. Ми маємо зосередитися на реальних справах, на якій залежить справжнє майбутнє галузі.