Компанія “Катіон Інвест” відновила роботу на Тереблянському родовищі (Закарпаття), але навколо самого родовища спокою поки що немає – боротьба за контроль над підприємством триває. У медіа неодноразово з’являються повідомлення про затоплення шахти та навіть загрозу техногенної катастрофи.
На сьогодні в компанії змінився менеджмент, а попередній директор – Сергій Кондратьєв – відсторонений від виконання обов’язків. Ми звернулися до нового т.в.о. керівника – Олександра Прозура, який понад 30 років працює в добувній та нафтогазовій галузях на керівних посадах. Нині очолює проєкт, розташований поруч з Тереблянським родовищем, яке розробляє “Катіон Інвест”, – із розробки Західно-Тереблянського родовища солі методом вилуговування.
Ми попросили Олександра пояснити, що відбувається всередині підприємства, чому досі тривають корпоративні баталії, що реально загрожує шахті, що виявили під час аудиту й які кроки зараз робляться, щоб компанія могла працювати як належить. Адже після втрати Соледару й зупинки “Артемсолі” питання власної солі для України продовжує бути питанням національної безпеки.
– Пане Олександре, нагадаймо точку відліку. Що сталося влітку 2024 року, коли намагалися змінити директора компанії?
– В компанії три учасника: фонд “Ехо” (50%), який повністю контролює батько ексдиректора Валентин Кондратьєв; компанія “Юкон” (45%) та Ігор Герей (5%). Тобто без участі “Ехо” немає ні більшості, ні двох третин голосів для ухвалення рішень.
У липні 2024 року тодішній директор “Катіон Інвест” Сергій Кондратьєв подає заяву про звільнення та скликає загальні збори акціонерів. Формально все виглядає правильно: є заява, є дата, є повідомлення акціонерам.
На збори приїжджають представники “Юкона” та пана Герея, а фонд “Ехо” Валентина Кондратьєва, батька Сергія, який має контрольний пакет, просто не з’являється.
Тобто це був завідомо розіграний цирк: усім показали картинку, нібито “директор хоче звільнитися”, але механіка була побудована так, щоб збори гарантовано зірвалися й жодних реальних змін не відбулося.
Але фактично вже за два-три дні, у середині липня, після цих невдалих зборів Сергій на підставі бронювання як працівника “Катіон Інвест” сідає в машину та абсолютно легально перетинає кордон і зникає з України.
– Після зриву зборів Сергій Кондратьєв подав позов до суду про звільнення. У чому тут маніпуляція?
– Так, дійсно, десь наприкінці серпня він подає позов до Господарського суду Закарпатської області (справа №907/742/24), де багато красивих фраз про те, що “людина не раб”, що його нібито примушують залишатися на посаді. На папері все виглядає красиво.
Але в цей час його вже немає в Україні, про що в заяві жодного натяку. Усі подальші судові дії від його імені здійснює адвокат за довіреністю. Я можу тільки здогадуватися, для чого це було тоді потрібно, але видається, що для легалізації за кордоном.
– Вам відомо, де саме зараз перебуває Сергій Кондратьєв?
– Ми не маємо можливості офіційно встановити, де він – у Німеччині, Чехії чи деінде. Але факт один: людина виїхала, скориставшись бронюванням на стратегічному підприємстві, і вже практично півтора року не повертається в Україну. На мою думку, правоохоронні органи мають перевірити, чи є тут ознаки ухилення від мобілізації та спроби сховатися від кримінальної відповідальності у справах, які вже розслідуються щодо діяльності підприємства. Ми зі свого боку прямо кажемо: це питання не лише моралі, а й дотримання закону, і тут слово за слідством.
– Але ви кажете, що Сергія згодом знову поновили на посаді. Навіщо?
– Ключовий момент – запуск процедури банкрутства. Коли починається банкрутство, в компанію може зайти арбітражний керуючий – незалежна особа, яка отримує повний доступ до документів, активів, договорів. Для тих, хто виводив майно, це дуже небезпечно: будь-яка схема стає видимою на папері.
Тому, щойно стало зрозуміло, що через банкрутство вони можуть втратити контроль, Сергій фактично відкликає свій же виграний судовий позов про звільнення – і апеляційний суд поновлює його на посаді директора. Тобто людина, яка в суді доводила, що її нібито “тримають у рабстві”, яка в цей же час перебуває за кордоном та, як ми розуміємо зараз, і не збирається повертатися в Україну, раптом погоджується знову бути директором. Але вочевидь не для того, щоб керувати підприємством, а щоб не втратити статус заброньованого та мати формальні повноваження блокувати введення арбітражного керуючого й реального аудиту, які можуть вивести на чисту воду його та батькові махінації.
Коли стало очевидно, що мова може йти про втрату єдиного в Україні працездатного великого родовища кам’яної солі, спостережна рада ухвалила рішення відсторонити Сергія від виконання обов’язків директора. Не звільнити, а саме відсторонити, щоб розібратися, що відбувається з документацією, технікою й безпекою і т.п.
– Що змінилося, коли вас призначили т.в.о. директора “Катіон Інвест”? Чи вдалося зайти на підприємство й навести порядок?
– Після відсторонення директора та офіційної реєстрації мене тимчасово виконуючим обов’язки керівника “Катіон Інвест” я приїхав на Закарпаття вже як законний керівник компанії – з усіма документами, разом з адвокатом і помічником.
Раніше (аналізуючи наступні події, вважаю, це було за дзвінком Валентина Кондратьєва) мене вже “пресували” поліцейські, тож ми розуміли, що конфлікт може бути жорстким. Тому заздалегідь повідомили керівництво Нацполіції Закарпатської області, що в межах правового поля ми будемо намагатися отримати доступ до підприємства. Ми отримали відповідь, що за умови дотримання закону поліція має бути “на рівній дистанції” від конфлікту. Саме цього ми й очікували, що правоохоронці стануть на бік закону, а не будь-кого з бізнес-партнерів.
Коли ми приїхали безпосередньо на шахту, на території були люди в балаклавах зі зброєю. Вони називають себе охороною, але жодного договору з цією “охоронною компанією” мені ніхто не показує. Я при адвокаті на камеру представився: “Я – т.в.о. директора, ось виписка про це з ЄДРПОУ, ось паспорт. Прошу допустити до об’єкта”. У відповідь – фрази в стилі “та ми вас тут положим”. Мені в категоричній формі відмовили зайти на територію.
Ці люди в балаклавах дали контакт такого собі “Саші Білого” й прямо сказали: якщо я хочу потрапити на підприємство, маю подзвонити йому, і вже він вирішить, “пускати чи ні”. На запитання, хто такий цей “Саша Білий”, порадили… спитати в поліцейських. Тобто фактично мені пропонували узгоджувати доступ на стратегічний об’єкт не з державними органами, а з якоюсь неформальною особою, яку на Закарпатті знають як кримінального авторитета.
Ми офіційно викликали поліцію. Патруль приїхав буквально за десять хвилин. З огляду на відстань від Тячівського відділку поліції до виробничої площадки “Катіон Інвест” це виглядало так, ніби вони нас чекали разом із цією “охороною”. І замість того щоб перевірити, хто озброєні люди на стратегічному об’єкті, поліцейські почали перевіряти документи в мене, адвоката та помічника: хто ми такі, чому приїхали, переписували дані, оглянули машину на наявність зброї, подивилися Резерв+.
Ми подали два письмові звернення: одне – про недопуск законного керівника на підприємство, друге – з вимогою встановити, хто саме зі зброєю перебуває на території шахти. Відповідь по суті була одна: “Без рішення суду ми туди не підемо”. При цьому закон дозволяє заходити за рішенням суду або за згодою керівника підприємства. Я на місці офіційно давав такий дозвіл. Реакції від поліції, на жаль, було нуль.
Більше того, нас у підсумку поліцейська машина супроводжувала до виїзду з Тячівського району – щоб, як вони казали, “не було конфліктів”. Це виглядало не як захист керівника підприємства та його помічників, а як виведення нас подалі від об’єкта, де, нагадаю, знаходилися невідомі озброєні люди.
Фактично заступник начальника Тячівського районного відділу поліції, який також приїхав на виклик разом з іншими поліцейськими, став на бік тих, хто тримав шахту під контролем – людей у балаклавах, а не на бік закону. Ми дуже сподіваємося, що керівник Головного управління Нацполіції в Закарпатській області проведе відповідне розслідування, перевірить ці порушення й зробить висновки. Якщо підтвердиться, що дії керівництва тячівської поліції були неправомірними, логічним кроком буде їхнє відсторонення та притягнення до відповідальності.
– Ви згадували й про особистий тиск та погрози. Як це виглядає?
– Це далеко не один епізод. Коли я ще раніше, на початку жовтня, їхав на планову інвентаризацію обладнання як директор спорідненої компанії, мене зупиняли в Бурштині: поліцейський патруль Тячівського відділу поліції тримав близько 45 хвилин, постійно був “на зв’язку” з кимось телефоном. Після цього мене знову зупинили вже на об’їзній Хуста. Спочатку дві патрульні машини Хустського відділу поліції, потім ще дві, потім під’їжджають машини кримінальної поліції міста Хуст – загалом до двадцяти поліцейських.
Мені заявили, що є “підозра в підробці Резерв+”. Я при них відкрив застосунок, оновив QR-код, показав усі документи. Щоб зняти питання, я попросив викликати ТЦК. Машина ТЦК приїхала, військові відсканували мій Резерв+, сказали, що з документами все в порядку й жодних претензій немає. Після цього, здавалося б, поліцейські мали вибачитися й відпустити. Але ще близько 15 хвилин вони тримали мене й мого колегу. Лише після неодноразових телефонних розмов (з ким саме, мені не було чутно) нас відпустили.
Коли вже мене запросили та призначили т.в.о директора “Катіон Інвест”, мені почали приходити повістки як свідку у кримінальному провадженні щодо нібито “незаконних реєстраційних дій” (зміни директора). Справу відкрили не за місцем реєстрації компанії й не за місцем проведення реєстраційних дій, а в Тячівському районі – там, де, очевидно, зручніше “кошмарити”.
Більше того, в один день (!) я отримав одразу три повістки про необхідність з’явитися у рамках кримінального провадження №12025071160000689 від 14.11.2025 року як свідок в Тячівський відділок поліції. Повторюсь, всі три повістки мені надіслали в один день з невідомого номера у WhatsApp. Це виглядає як спроба штучно створити формальні підстави для примусової явки до відділку тячівської поліції.
Я прямо питав слідчого телефоном: на якій підставі відкрито справу? Чи пов’язана вона з територією, де він працює? Чому абсолютно немає реакції на мої офіційні заяви про озброєних людей на шахті, але миттєво є реакція на заяву пана Кондратьєва про “неправильну зміну директора”? Відповідь по суті зводилася до: “Я маленька людина, я нічого не вирішую, була заява – ми внесли в ЄРДР”.
Паралельно мені телефонував пан Валентин Кондратьєв. Він відкрито казав: “Приїдь у Тячів, в тебе ж там повістка, з тобою хочуть поговорити”. На моє запитання, звідки він знає про повістки, відповіді не було. А репліки про “певних людей, які хочуть з тобою поговорити”, звучали вже навіть не як прозорий натяк, а пряма погроза.
І це не лише про мене. За нашою інформацією, у рамках того ж кримінального провадження здійснюється тиск і на акціонера ТОВ “Катіон Інвест” Ігоря Герея та його родину: зокрема, в середині вересня цього року представники ТЦК затримали його племінника Ігоря, а наприкінці вересня – брата Ростислава після того, як через погрози змусили роботодавця автошколи “АвтоАС” (м. Мукачево) зняти з нього бронь. Сам Ігор Герей як учасник товариства 25 листопада з невідомого номера у WhatsApp також отримав одразу три повістки на різні дати.
Ми вже звернулися до прокуратури з клопотанням про зміну територіальної підслідності цього провадження й очікуємо рішення. Бо коли тячівська поліція в умовах війни використовується як інструмент тиску на бізнес і акціонерів стратегічного підприємства, це викликає не просто занепокоєння, а відверте обурення.
У мене була розмова з паном Кондратьєвим, під час якої він чітко дав зрозуміти, що контролює розслідування поліції. Була розмова і зі слідчим тячівської поліції, в якій останній фактично визнав, що він не суб’єктний. Це вже не схоже на роботу поліції у правовій державі, це більше нагадує 90-ті!
– Стосовно фінансів. Що ви побачили у бухгалтерії й по грошових потоках, коли отримали доступ до рахунків і Кабінету платників податків?
– На цей час я отримав доступ до банківських виписок і до Кабінету платників податків, із даних яких стали очевидними три великі блоки проблем.
Перше – операції з обладнанням.
У липні-серпні 2024 року, після того, як Сергій Кондратьєв виїхав за кордон, пан Валентин Кондратьєв починає виводити важливі активи “Катіон Інвест” на пов’язану з ним структуру – ПП “Фірма Каре”.
Це, зокрема, енергетичне обладнання та інше критичне обладнання, без якого неможливо відновити видобуток солі на родовищі. А продає він собі це обладнання за цінами, що значно нижче реальних ринкових.
Далі схема продовжується: те ж обладнання “Фірма Каре” передає “Катіон Інвест” в оренду.
Таким чином, Валентин Кондратьєв не тільки присвоює собі важливе для підприємства обладнання, що було придбане за кошти іншого інвестора, а й додатково створює заборгованість “Катіон Інвест” перед своєю компанією “Фірма Каре” через цю так звану “оренду”.
На 1 листопада цього року така “заборгованість” сягала вже 1,3 млн грн.
Тобто Валентин готує можливість ще раз збагатитися за рахунок “Катіон Інвест” у майбутньому.
Друге – заробітні плати. Ми побачили, що компанія, яку фактично вели до знищення, продовжувала нараховувати суттєві зарплати директору та його батькові. Наприклад, у жовтні 2024 року Сергій Кондратьєв коштував компанії 58 623 грн на місяць, його батько Валентин – близько 33 тисяч.
Якщо взяти щонайменше 14 місяців нарахувань (із серпня 2024 року до жовтня 2025 року), витрати тільки на оплату праці фактично відсутнього, як виявилось згодом, директора Сергія Кондратьєва – орієнтовно 821 тис. грн.
Витрати “Катіон Інвест” на заробітну плату Валентину Кондратьєву склали ще понад 450 тис. грн.
Разом – це ще 1,3 млн грн.
При цьому функція Валентина саме в господарської діяльності компанії не зрозуміла. Він такий же акціонер як і інші, повинен інвестувати в бізнес та після виходу на прибутковість отримувати дохід виключно від дивідендів. Де ви бачили, щоб інвестор отримував заробітну плату?
До речі, щодо “інвестицій” Валентина Кондратьєва. Один із акціонерів, Ігор Герей, уже пояснював: гроші, які КІФ “ЕХО” нібито вніс у проєкт, насправді були отримані від КІФ “Юкон”. Крім того, “ЕХО” передав ці кошти в проєкт під фантастичні 25% річних.
Тобто якщо до заробітної плати, невідомо за яку працю, в розмірі 1,3 млн грн додати ще 1,3 млн грн так званої “заборгованості” “Катіон Інвест” перед компанією Валентина, а також врахувати штучні відсотки від технічного займу “ЕХО”, які на сьогодні сягають близько 12 млн грн, це вже будуть збитки для компанії на рівні 15 млн грн.
І це лише попередні підрахунки — без урахування збитків від виведення активів на “Фірму Каре” і станом лише на початок аудиту.
Без жодної користі для шахти та проєкту видобутку солі з компанії вже “витягнуто” або заплановано витягнути близько 15 млн грн. І все це – за рахунок “Катіон Інвест” та реального інвестора – компанії “Юкон”.
Окремо є питання до того, як обліковувалась видобута сіль. На сьогодні відкрито кримінальне провадження (№12023070000000371 від 01.12.2023 року – ред.) щодо можливих протиправних дій посадових осіб ТОВ “Катіон Інвест”. За версією слідства, частину солі з Тереблянського родовища не показували в офіційній звітності, продавали “в обхід” третім особам, а гроші привласнювали. Лише за друге півріччя 2023 року, за оцінками органу досудового розслідування, такої необлікованої продукції могли реалізувати більш ніж на мільйон гривень.
Крім того, в іншому кримінальному провадженні (№72024071350000005 від 02.02.2024 року – ред.) детективи перевіряють можливі порушення під час закупівель кам’яної солі комунальним шляхово-експлуатаційним підприємством Ужгородської міської ради та постачання солі ТОВ “ЗІО-СПОРТ”. За позицією слідства, йдеться саме про необліковану сіль із Тереблянського родовища, що належить ТОВ “Катіон Інвест”.
Окремий блок питань – рентна плата за користування надрами. Є ознаки того, що рента не донараховувалася, зокрема за авансовими платежами, але це предмет детальної розмови з податковими органами. Зараз ми піднімаємо всі періоди через Кабінет платників податків, виписки банків та направляємо запити всім контрагентам, щоб отримати первинні документи, акти звірок, договори та інше та відновити бухгалтерський і податковий облік, тому що документацію ТОВ “Катіон Інвест” мені не передають. Мабуть, щоб якнайдовше приховувати свої схеми та махінації.
– Що з людьми? Чи вдалося стабілізувати виплати заробітної плати працівникам шахти?
– Це болюче питання. Як директор, я готовий платити людям зарплату й закривати борги. Інвестори готові вкладати кошти. Але щоб це зробити законно й чесно, треба мати повний комплект документів: хто офіційно працює, з якою ставкою прийнятий на роботу, який період відпрацьовано.
Попередній керівник або його представники не передають ні трудові книжки, ні особові справи, ні кадрові документи працівників. У нас, наприклад, є відомості виплати заробітної плати за жовтень – і я можу за ними виплатити людям зарплату за листопад, виходячи з припущення, що вони продовжували працювати. Але є співробітники, оформлені вже в листопаді, по яких немає жодних офіційних даних: ні наказів про прийняття, ні погоджених окладів.
Виходить парадоксальна ситуація: ми хочемо платити, реальний інвестор проєкту КІФ “Юкон” готовий виділяти кошти, але якщо просто “на око” роздати гроші, завтра до цих людей може прийти податкова й сказати, що виплати були “сірими” або без належного документального підтвердження. Тому ми зараз шукаємо юридично коректні механізми, щоб водночас не залишити людей без грошей і не підставити їх і компанію під податкові претензії.
Тобто затримка з виплатами – це не про небажання платити, це наслідок того, що попереднє керівництво блокує передачу документації й фактично тримає заручниками і колектив, і інвестора.
Додам, що фонд “Юкон” мені підтвердив, що для реалізації потенціалу Тереблянського родовища готовий спрямувати додаткові інвестиції у розмірі 200–250 млн грн на модернізацію виробничої бази, технологічне оновлення та запуск повноцінного циклу видобутку й переробки солі, але за умови належного контролю за використанням інвесткоштів.
– Раніше медіа повідомляли, що представники “Катіону” надсилали офіційні листи до органів влади. Якою була реакція держави на загрозу затоплення родовища та фінансові порушення?
– Ще до мого формального призначення від імені пов’язаних компаній та інвесторів ми надсилали офіційні листи до обласної адміністрації, правоохоронних органів, профільних служб. Просили провести спільну нараду на обласному рівні, дати оцінку ситуації, розібратися з ризиком затоплення єдиного великого родовища кам’яної солі, з корпоративними зловживаннями та озброєними людьми на стратегічному об’єкті.
Один із таких листів був ще у вересні 2025 року – з чітким описом проблеми й проханням втрутитися. Реакція – або нульова, або максимально формальна. На запити про можливу техногенну катастрофу, про виведення активів і про “приватну охорону зі зброєю” ми досі не отримали змістовної відповіді. Зате коли одна зі сторін конфлікту подає заяву про “незаконну зміну директора”, кримінальне провадження відкривається дуже швидко, та ще й там, де це зручніше для тиску.
Ми дуже сподіваємося, що державні органи – насамперед Закарпатська обласна адміністрація та керівництво обласної поліції Закарпаття – нарешті відкриють очі на реальні ризики: і техногенної катастрофи, і прямих збитків для держави, і використання поліції для приватних корпоративних війн. Йдеться не просто про приватний бізнес, а про стратегічний ресурс, який потрібен усім українцям, тому реакція має відповідати рівню цієї загрози.
– Який вихід ви вбачаєте з цієї ситуації? Що плануєте робити далі як директор?
– Перший крок – відновлення нормальної роботи шахти й безпечного стану родовища.
Другий крок – завершити внутрішній аудит. Ми вже чітко бачимо три блоки порушень: перший – технічні порушення, які безпосередньо стосуються безпеки шахти й ризику затоплення, другий – бухгалтерські та податкові, третій – фінансові зловживання.
Це все ми збираємо в єдиний пакет документів із цифрами, актами, описами й будемо далі рухатися юридичним шляхом.
Третій крок – звернення до правоохоронних органів вищого рівня: Нацполу, ДБР, НАБУ, Офіс Генерального прокурора. Ми готуємо матеріали для відкриття кримінальних проваджень щодо дій попереднього директора та осіб, які фактично керували компанією, за завдання збитків підприємству, створення штучних боргів і загрози техногенної катастрофи.
Ще раз акцентую, що важливо, щоб державні органи діяли виключно в рамках закону, а не ставали інструментом тиску однієї зі сторін конфлікту!
Коли в умовах повномасштабної війни тячівська поліція використовується для вибіркового тиску на стратегічне підприємство і його акціонерів, це питання вже не лише бізнесу, а й довіри до державних інституцій.
Йдеться про завершення будівельно-монтажних і пусконалагоджувальних робіт, приведення всієї технічної документації у відповідність до норм законодавства, повернення критичного обладнання та усунення будь-яких схем та махінацій, створення прозорого обліку та звітності компанії, введення операційного та стратегічного планування діяльності проєкту.
На 5 грудня заплановані чергові загальні збори акціонерів. Подивимося, чи з’явиться Сергій Кондратьєв особисто й чи зможе він чесно відзвітувати перед партнерами за період свого керівництва.
Якщо держава справді зацікавлена в тому, щоб Україна мала власну сіль і не залежала від імпорту, вона має перестати робити вигляд, що це “приватна суперечка бізнесменів”, і відреагувати так, як це робиться в цивілізованих країнах. Бо якщо Тереблянське родовище буде втрачено, запитання “хто винен” доведеться ставити не лише окремим бізнесменам, а й конкретним посадовцям, які сьогодні зайняли позиції нічого “не помічати”.
Ще більше гарячих та ексклюзивних новин у наших Telegram-каналі та Facebook!
Допоможи зламати корупційні схеми – надішли сигнал у чат-бот.
