10 запитань до Уповноваженої із захисту державної мови: про мовну безпеку держави, відповідальність за інтернет-середовище дітей та її власний «рубікон» на новій посаді.
Попри четвертий рік повномасштабного вторгнення, складні виклики на фронті та виснажливі будні в тилу, українське життя 2025 року не зупиняється. Навпаки, воно набуває нових сенсів, де оборона територій невіддільна від захисту національних цінностей. Сьогодні ми чітко усвідомлюємо: війна триває не лише за кордони, а й за саму сутність бути українцем. І мова тут – не просто засіб спілкування, а ключова складова нашої ідентичності та безпеки. Адже лінія фронту проходить там, де звучить українське слово.
Саме тому призначення цього року нової Уповноваженої із захисту державної мови Олени Івановської стало важливою частиною процесу нашого «мовного самоствердження». Як держава контролює виконання закону в умовах браку ресурсів? Чи існує насправді «відкат» до російської в публічному просторі? Та чому мовна стійкість – це передусім питання нашої суб’єктності у світі?
Напередодні Нового року Укрінформ вирішив поставити 10 запитань до Олени Івановської. Це не просто звіт про роботу, а своєрідний зріз різних аспектів нашого життя: від музики в таксі та мовних курсів до боротьби з «ментальною меншовартістю» та особистих перемог над собою.
1. Як ви особисто реагуєте на російську мову в публічному просторі?
Ви знаєте, останнім часом я її майже не чую. Можливо, мій простір дуже обмежений конкретними маршрутами: я рухаюся з точки А в точку Б, і локації, які я відвідую, переважно українськомовні. Мабуть, я щаслива людина, бо маю маршрути, де не перетинаюся з носіями російської.
Але чи роблю я зауваження? Роблю. Це було ще до того, як я обійняла цю посаду. Мене просто «тригерить» шансон як явище особливої культури. Якось почула такий «музичний продукт» у машині одного джентльмена: він сидів у спортивках, закинувши ноги на «торпеду», і музика лунала досить гучно. Це було після тривожної ночі, і я не втрималася: «Ви не відчуваєте, що це супровід тим “шахедам” і всьому, що відбувається?». Він здивувався: «А що таке?».
Тобто людина – споживач особливого контенту, вона діє як герої, оспівані у тих же піснях.
2. Коли нарешті запрацюють передбачені законом безоплатні курси української мови?
У мене є контакти організаторів волонтерських ініціатив, курсів, і, слава Богу, недержавні ініціативи працюють. Але щодо державних – конкретної дати я вам озвучити не можу. Держава зараз обмежена у фінансовому ресурсі, основні фінанси йдуть на оборону. Тому поки що перспективи швидкого запуску немає. Хоча в цільовій національно-культурній програмі на 2025–2030 роки це закладено, наразі програма в цій частині не реалізована.
3. Який закон або зміна до чинного, на вашу думку, реально змінили б негативні тенденції в мовному середовищі?
Наявна правова основа вже дає громадянам можливість перейти на державну мову. Тут більше стоїть питання про самоорганізацію кожного громадянина. Чи можна це врегулювати законом? Потрібен дієвий контроль. На жаль, наша установа на сьогодні не має достатньо сил, щоб забезпечити цей контроль повсюдно.
Можливо, якби РНБО ухвалила рішення про мораторій на використання російської мови в публічному просторі (наприклад, у містах-мільйонниках) на рівні санкцій, це змінило б ситуацію. Зараз є адресні санкції проти певних осіб, але закон не забороняє говорити російською. Це контроверсійна ідея, але вона дає простір для роздумів: чому прапор країни-агресора заборонений, а мова – ні? Однак такі кроки мають бути підтверджені юридично вагомими рішеннями.
4. Що найбільше загрожує українській мові в найближчій перспективі: російська інвазія чи глобалізація англійської?
Однозначно російська. Ми все ще рефлексуємо, ми ще не подолали наслідки зросійщення. Якщо ми не сформуємо «мовне прямостояння», то на зміну російській просто зайде інша мова. Нам треба пам’ятати: «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля». Якщо ми відмовимося від російської лише для того, щоб сказати: «О, дайте нам англійську, тепер ми будемо “просвєщєнні” іншою мовою», – це підтвердить нашу меншовартість і несуб’єктність. Ми не повинні шукати «сильне плече», ми маємо стояти прямо.
5. Чи має держава право впливати на мовну поведінку в інтернеті і яким чином?
Я проти заборон, хоча щодо Telegram я висловлювалася – це небезпека і канал вербування. Тут РНБО має серйозно ставитися до загроз. Але загалом в інтернеті дорослим людям щось заборонити неможливо – існують VPN та інші технології.
Щодо дітей та підлітків, то тут відповідальність лежить на батьках. Вони мають контролювати, який продукт споживають їхні діти. Це складно, але через налаштування можна задавати певні рамки.
6. Чи ефективні штрафи як інструмент у мовній сфері? Більше «батогів» чи «пирогів»?
Я за «пироги», але якщо вже штрафи – то вони мають бути суттєвими. Поясню чому. Одне київське видавництво вже кілька разів отримувало найвищий штраф – 11 900 грн, але продовжує публікувати російськомовні сканворди. Для них ця сума незначна, ринок і попит є, тож вони просто сплачують штраф у казну і працюють далі.
З іншого боку, для керівників державних установ чи організацій важливішою є репутація. Їм навіть попередження від нас буває болючішим за штраф. Якщо це свідомі люди, вони швидко виправляють порушення (наприклад, змінюють вивіску), і справа обмежується попередженням. Тобто на різних людей різні методи діють по-різному.
7. Де найбільше опору переходу на українську в публічних сервісах і бізнесі?
Це сфера послуг, таксі, транспорт. Великі мережі супермаркетів та банки переважно дотримуються закону. Але нещодавно був випадок з одним із банків, який видав виписку російською. Там був такий переполох! Вони просити вибачення, проводили навчання персоналу – тобто великий бізнес реагує миттєво.
А от «містечкові» магазини, приватні заклади, сфера спорту та позашкільної освіти – тут складніше. Часто проблема виникає в приватних спортивних секціях. Хоча і тут є позитивні приклади: в.о. ректора Національного університету фізкультури після інциденту з викладачкою сам зателефонував, перепросив і сказав: «Штрафуйте, ми її вже відсторонили, ми з вами». Але приватний сектор показує прогалини в законі, де не чітко прописана мова надання послуг у певних сферах.
8. Яка теза, на вашу думку, найдалі від правди: українську насаджують, мовне питання втомило, чи у нас почалася друга хвиля русифікації?
Теза «Українську насаджують». Це найдальше від правди. Хто насаджує? Назвіть мені цих титанів! Я піду й обійму їх. Де ці люди й де вони це роблять?(сміється)
9. Як ви ставитесь до популярної тези про «зворотний маятник»? Чи справді є відкат?
Я б не сказала, що існує суттєвий відкат. Опитування можуть бути оманливими. Наприклад, Viber дає статистику, що певний відсоток повернувся до російської, але чи є це репрезентативним показником для всієї країни?
Мені здається, небезпечним є не так відкат, як тупцювання на місці. Нам треба надавати динаміки українізації. А окремі індивідуальні випадки, які ми бачимо, просто привертають до себе надмірну увагу, створюючи хибне враження про загальні тенденції.
10. Особисто для вас який момент на посаді був найскладнішим?
Що мені ховатися – скажу чесно. Найскладнішим був мій 20-хвилинний виступ англійською мовою у Відні. Я почала вчити її лише в січні 2023 року, щоб не збожеволіти від стресу. І цей виступ став для мене справжнім Рубіконом. У мене волосся ставало дибки від хвилювання, але це була моя особиста вершина. Я її подолала, крила розкрилися, і я зрозуміла: якщо я пройшла це, то далі впораюся з усім.
Розмовляла Ярина Скуратівська
Фотографувала Юлія Овсяннікова, Укрінформ
