Onet.pl пише: «Ярослава Грицака вважають провідним авторитетом в українській історіографії. В інтерв’ю німецькому репортеру, який висвітлює події в охопленій війною Україні, Ярослав Грицак, серед іншого, обговорює авторитарні тенденції президента Володимира Зеленського, а також значний польський вплив, який, як він пояснює, “сильніший” за російський вплив у контексті його країни».
Насамперед же Ярослав Грицак нагадує, що Путін планував не стільки захоплення Донбасу, скільки розділ України на три частини, серед яких «Новороссія» — російськомовні території на узбережжі Чорного моря, від Одеси до Маріуполя, разом із промисловим серцем України — Дніпром та Запоріжжям. Друга частина — сільськогосподарський центр країни та третя — західна Україна, як вважає історик, якого цитують два видання, ніколи не цікавила Путіна. Він вважав її надто націоналістичною, надто токсичною та невідповідною його баченню Росії. Путін вважав анексію Західної України та країн Балтії помилкою Сталіна. Ці регіони були, так би мовити, своєрідним троянським конем.
У відповідь на запитання німецького журналіста Ярослав Грицак також пояснює, чому критикує Зеленського за автократичні тенденції: «По-перше, політичне життя в Україні зараз мінімальне. Воно значною мірою монополізоване партією Зеленського. … Крім того, він вирішив не закривати опозиційні телевізійні станції… що все одно було б неможливо. Але це послаблює їх. Канали все ще об’єднані під так званою парасолькою “військового марафону”, тому вони транслюють одні й ті ж новини.
Зрештою, і це найважливіше, він вважає особисту лояльність головним критерієм під час підбору співробітників, а не професійні навички».
Історик однак зазначає, що вважає це не авторитаризмом, а трендом, оскільки «демократія функціонує, є опозиція, є альтернативні ЗМІ, є вільний доступ до інтернету. У суспільстві ведуться жваві дискусії. Зеленського постійно жорстко критикують».
Ярослав Грицак також пояснив, що головна відмінність між росіянами та українцями полягає не в мові чи релігії, а в політичних традиціях, оскільки в Україні сильне громадянське суспільство й воно «завжди дистанціювалося від влади — від держави», бо «вважає, що влада має бути обмежена. І це суть європейської політичної традиції».
Ярослав Грицак погоджується з припущенням німецького журналіста, що це відбувається через вплив Польщі та Литви, які століттями правили значною частиною сучасної України.
«Це правда. Існує ілюзія, що Україна завжди була в тіні Росії. Це неправда. Російський фактор є відносно новим в Україні: на сході з ХVII століття, в інших частинах лише з часів Другої світової війни.
Польський фактор набагато сильніший. Багато читачів будуть здивовані, але найпопулярнішою мовою в Києві на початку ХІХ століття була не українська і не російська, а польська. У Польщі обирали короля, а його владу обмежували шляхта. Серед шляхти існував консенсус: нічого, що нас стосується, без нас. Саме цього сьогодні вимагають українці. Українська ідентичність була сформована між Російською імперією та польським націоналізмом. Можна сказати, що апаратне забезпечення було російським, а програми — переважно польськими», — зазначає історик.
Onet.pl/С.Ч.
