Українська б’юті-блогерка та підприємиця Дарія Кисла п’ять років тому переїхала до Південної Кореї, де вийшла заміж за корейця та виховує з ним спільну дитину. Як їй вдалося призвичаїтися до життя у країні, де вік рахують із моменту зачаття, роботодавець може не прийняти на роботу через зайву вагу чи носіння окулярів, а успіх вимірюється красою, кількістю дітей та наявністю собаки?
В інтерв’ю OBOZ.UA б’юті-блогерка розповіла, як у день найважливішого іспиту в Південній Кореї – Сунину, до якого діти починають готуватися ще з першого класу, зупиняють навіть літаки, а рівень стресу в учнів настільки високий, що трапляються випадки суїциду, адже від складання іспиту залежить їхнє подальше майбутнє. Також жінка поділилася, що найбільше вразило її в системі дошкільної освіти, чому там хочуть обмежити англійську мову та як малюків годують тортами з кремами. Про це та багато іншого – далі.
– Даріє, скільки часу ви живете в Південній Кореї? Чим займаєтеся? Власне, чому туди переїхали?
– У Південній Кореї я живу вже п’ять років. Зараз займаюся підприємницькою діяльністю – маю власний сайт із доставки корейських товарів по всьому світу, а також виховую дитину, якій майже два роки. Я приїхала сюди працювати в компанії Samsung, згодом вийшла заміж і зрештою залишилася тут жити.
– А як ви познайомилися з чоловіком?
– Я працювала з його другом-українцем у Китаї, а мій майбутній чоловік приїхав до нього в гості. Так ми й познайомилися. На той момент я навіть не уявляла, де розташована Південна Корея. А згодом життя склалося так, що я ще й переїхала туди працювати. Там ми вже продовжили наші стосунки.
– Читала, що корейці дуже зациклені на навчанні та кар’єрному успіху, тому незалежно від статі на дітей чинять моральний тиск, аби вони добре вчилися й досягали статусу в суспільстві. Також часто наголошують, що дівчинка має бути жіночною, а хлопчик – у майбутньому забезпечувати сім’ю. У Південній Кореї дівчина обов’язково має бути красивою – це може навіть впливати на кар’єру. Син традиційно повинен дбати не лише про власну родину, а й про батьків. Що ви можете розповісти про виховання дітей у Південній Кореї? Чи не виникає на цьому ґрунті конфліктів або непорозумінь із чоловіком?
– Коли в Південній Кореї приймають на роботу, справді звертають увагу на зовнішність. Якщо є зайва вага або людина носить окуляри, це може не сподобатися роботодавцю і стати причиною відмови. Раніше особливо акцентували на тому, що дівчинка має бути гарною. Зараз від цього потроху відходять, але практика все ще існує. Наприклад, батьки можуть подарувати доньці на 16 років гроші на пластичну операцію – зміну форми повік чи носа. Такий подарунок вважається інвестицією в майбутнє дитини.
Оскільки ми мультикультурна родина, у нас немає жорсткої нав’язаності стандартів краси з боку чоловіка. Ми кажемо дитині, що вона гарна, але намагаємося не зациклюватися на цьому. Тим паче, що Кіра й так привертає багато уваги – вона іноземка, і її зовнішність не зовсім корейська, більше схожа на мене. У нашій родині чоловік мені довіряє й прислухається до моєї думки, адже я мама. Скажімо так, я більше підказую, як виховувати дитину, і він зі мною погоджується (усміхається).
Звичайно, непорозуміння трапляються, як і в будь-якій родині. Наприклад, у питанні мови. Я хочу, щоб дитина розмовляла українською і знала дві мови. Чоловік переживає, що вона говоритиме українською, але не знатиме добре корейської. А коли дитина пішла до садочка, вже я почала хвилюватися, чи не стане корейська домінантною і чи не втратить Кіра українську.
– Це правда, що в Південній Кореї хочуть заборонити дошкільну освіту англійською мовою?
– Дошкільну освіту до трьох років – так. Коли ми віддавали свою дитину до дитячого садка, їй було півтора року. Я поцікавилася, чи розмовляють вихователі англійською та чи проводять заняття з англійської мови. Нам відповіли, що до трьох років спілкування з дітьми англійською заборонене. Ймовірно, це зроблено для того, щоб дитина спершу добре опанувала корейську мову і на неї не накладалася інша іноземна.
– Ви кажете, що донька почала ходити в садок із півтора року. З якого віку загалом у Південній Кореї віддають дітей до дошкільних закладів? Чи заведено довго перебувати в декреті?
– У Південній Кореї дітей віддають до садочка досить рано – буквально з трьох-чотирьох місяців. У декреті тут зазвичай довго не сидять. Найчастіше обоє батьків працюють, тож після народження дитини мама досить швидко виходить на роботу, а немовля віддають у дитсадок. Я маю можливість працювати дистанційно, тому Кіра пішла до садочка тоді, коли відчули, що вона до цього готова.
– Чи справді у Південній Кореї вік дитини рахується від зачаття?
– Так, правда. Хоча це вже залишилось у минулому, бо цьогоріч ухвалили закон – рахувати вік за стандартною міжнародною системою. Утім старше покоління все одно рахує по-старому. Наприклад, нашій доньці півтора року, але батьки чоловіка вважають, що їй уже два з половиною.
– У дитячих садках Південної Кореї почали використовувати роботів як “навчальний посібник”. Наприклад, 25-сантиметровий робот Alpha Mini вміє танцювати, співати, розповідати історії та навіть навчати рухів кунг-фу. Очі робота можуть підморгувати, а його зіниці під час розмови набувають форми серця. Завдяки камері на шоломі він робить фотографії, які миттєво надсилаються на планшет для перегляду. Чи є подібні технологічні новинки у вашому садочку?
– Я бачила схожих роботів в аеропортах Південної Кореї – там вони справді зустрічають людей і відповідають на запитання. Наш садочок не настільки технологічно розвинений, тому таких роботів немає. Натомість ми маємо відеокамери, за якими постійно здійснюється нагляд за дітьми. Тобто є людина, яка протягом усього дня, поки діти перебувають у садочку, стежить за відеотрансляцією. Батьки можуть отримати доступ до цих камер.
Крім того, ми користуємося застосунком дитячого садочка – там можна перевіряти меню, туди ж вихователі надсилають світлини того, чим дитина займалася протягом дня, або розклад на тиждень: що планується, куди поведуть дітей. Можливо, це теж можна вважати технологічною новинкою. Загалом звичайні дитячі садочки тут радше схожі на наші, але вони значно менші. Тобто це не якесь масове ноу-хау з роботами.
– Чи легко потрапити в дитячий садок? В Україні дітей записують у спеціальну офіційну чергу одразу після народження.
– Тут також є черги, хоча, можливо, не такі великі, як в Україні. З народження дітей не записують, адже фактично з народження вони одразу йдуть у садочок – тож записувати просто ніколи (усміхається). Водночас черги існують до державних садочків. Наприклад, біля нашого будинку є державний садок, у який ми хотіли віддати дитину, але потрапити туди не змогли. Нам повідомили, що він переповнений, і запропонували записатися в чергу та чекати. Тому ми звернулися до приватного садочка. Він розташований трохи далі від нашого дому, але туди нас прийняли одразу.
– Яка різниця між державними і приватними садочками?
– У приватному садочку, мабуть, як і скрізь, вища щомісячна оплата та більше орієнтації на дитячі інтереси. Наприклад, дітей водять у музеї гончарства, дитячі кімнати, розважальні центри – усе це потребує додаткових витрат. Водночас у державних садочках програма теж доволі різноманітна, тому я не можу сказати, що вони значно гірші за приватні.
Ми цілком спокійно віддали б свою дитину в державний садочок, якби там було місце. Ба більше, державний садочок, який розташований поруч із нами, має навіть кращий вигляд, ніж наш приватний: там більша територія, є дитячий майданчик і гірки. У Південній Кореї існує проблема з територіями для дитячих ігор – не так, як ми звикли в Україні. Іноді дитячі садочки для найменших узагалі розташовані в квартирах. Тобто кілька об’єднаних квартир на першому поверсі – і це вже повноцінний дитячий садочок.
– Яка плата в приватних садочках?
– Приблизно від 300 до 500 доларів на місяць (від 13 тис. грн до 21 тис. грн). Додатково треба доплачувати за підвезення дітей автобусом, як і в Україні, здавати кошти на потреби садочка. У державних закладах, наскільки я знаю, таких зборів немає. У приватних садочках дітям часто дарують багато різних дрібниць – чашки, іграшки, мильні бульбашки. Тож ці кошти, зокрема, йдуть на такі дитячі розважальні приємності. Нам садочок обходиться майже безкоштовно – через дотації від держави.
– Який графік у садочку? Чи є обідній сон?
– Ми відводимо свою дитину о 9:00, хоча можна й о 10:00 – відвозити автобусом, який зупиняється поряд із нашим будинком, під супроводом педагогів. Повертається донька зазвичай о 15:50 автобусом. Також можна забрати її о 15:00-16:00 самостійно.
Обідній сон є – як для дітей до трьох років, так і після. Наша Кіра спить дві з половиною години – це майже пів дня (сміється).
– Чи можна приводити дітей із температурою або нежитем у садочок?
– Зазвичай вихователь перевіряє дитину перед тим, як її приймають у садочок. Звісно, якщо дитина сильно кашляє або має високу температуру, її не приймуть. Але якщо, наприклад, дитина була у лікаря і той призначив ліки, батьки можуть передати їх із собою, і вихователька даватиме їх дитині. За умови, що температура невисока – приблизно до 37,4° С, а не 39. Із високою температурою дітей у садочок не приводять, адже тоді всі починають хворіти одне за одним.
– Тобто лише температура 39° С вважається високою?
– Коли в нашої дитини була температура 37,4° С і кашель, ми привели її до лікаря. Він сказав, що все гаразд, і запитав, чи будемо робити їй щеплення. Я здивувалася, адже дитина захворіла, і ми записалися на прийом саме через це. На що лікар трохи посміявся й сказав щось на кшталт: тоді просто не робіть щеплення сьогодні. Тобто температура 37,4° С у Південній Кореї вважається нормальною навіть для вакцинації.
– Яке харчування в дитячих садках? Бачила у вашому Instagram, як на святкування ви принесли торт без цукру, і це стало великою несподіванкою для адміністрації. Чи є там здорове збалансоване харчування?
– Збалансоване харчування є, але навіть маленьким дітям тут дають гостру їжу. Наша донька, наприклад, гостре не їсть. На обід дітям подають металеву тарілку, розділену на секції, і вони самостійно кладуть у бульйон рис чи м’ясо, обов’язково додають овочі – відварену броколі або мариновану капусту. У Кореї вона називається “дитячі кімчі” – це ферментована капуста, яка довго маринується і вважається корисною для шлунка. На перекуси дітям дають йогурти, варені яйця, печиво. Наприклад, моя дитина о 9-й ранку приходить у садочок, а вже о 10-й у них перекус. Цікаво, що обід саме в нашому садочку дуже ранній – об 11:20, після чого діти лягають спати. Тож коли донька повертається додому, вона знову хоче їсти.
Дітям також дають багато води – у кожної дитини є своя підписана пляшечка. До самого раціону в мене загалом питань немає.
Єдине, що мене насторожує, – це солодощі, особливо торти. Для мене було трохи шоком, що таким маленьким дітям на так званий День іменинника – коли всі діти разом святкують дні народження – приносять торти з кремом. Я дуже боялася, щоб моя дитина в півтора року не наїлася цього торта, тому попросила виховательку їй не давати. Вона відповіла, що всі діти будуть їсти і, можливо, моїй теж захочеться. Тоді я вирішила сама спекти невеличкий торт без цукру й крему та принести його в садочок. Мені розповідали, що в Україні в садочках заборонено приносити домашню випічку, але тут я спокійно це зробила – всі з’їли й сказали, що дуже смачно. Тепер вихователька навіть жартує: якщо діти їдять щось із кремом, то постійно каже: “Мамо Кіри, не хвилюйтеся, ми їй крем не давали” (усміхається).
У кав’ярнях тут дуже часто можна побачити, як мами годують маленьких дітей тортами з кремом. Тобто в Кореї це не вважається чимось неправильним або шкідливим у харчуванні, як ми звикли в Україні.
– Ви кажете, що дитина сама кладе рис у бульйон. Тобто вихователі їм не допомагають? І взагалі – наскільки самостійними можна вважати дітей у корейських дитячих садочках?
– Діти загалом їдять самостійно, але оскільки вони ще дуже маленькі, а в садочках є навіть групи для дітей до року, таких малюків, звісно, годують вихователі. При цьому сидять не так, як у нас, – не на стільчиках за столами, а на теплій підлозі за низькими столиками.
Коли ми привели Кіру, вона не могла сидіти на підлозі й їсти – постійно намагалася сісти на щось вище, навіть підкладала книжку. Для неї це було незвично. Але загалом діти у віці півтора–два роки в групі їдять самі й дуже швидко. Якщо хтось не встигає, вихователі допомагають.
Спочатку я дуже хвилювалася, що півтора року – це зарано, щоб віддавати дитину до садочка. Боялася, що в такому віці вона не зможе бути без мами. Але зараз Кіра спокійно їде автобусом, махає рукою “па-па”, без проблем залишається в садочку, спить там і взагалі вважає себе вже дорослою (усміхається). Донька приходить додому, розповідає, що робила в садочку, показує це тими словами, які вже має у своєму словниковому запасі. Вона самостійно бере воду, відкриває пляшечку, п’є, може насипати собі рис чи суп, адже бачила, як це роблять виховательки. Але все це, звісно, відбувається під контролем – діти не залишаються самі по собі. Наприклад, у нашій групі десять дітей, з якими працюють дві виховательки – тобто одна вихователька на п’ятьох дітей. Є ще помічниця виховательки, яка насипає їжу, допомагає змінити підгузок. Тому за дітьми тут дуже уважно стежать.
– Оскільки вашій дитині ще немає двох років, очевидно, що про домашні завдання поки не йдеться. Але, можливо, ви чули від знайомих, як у дитячих садках відбувається підготовка до школи?
– Так, Кіра ще маленька, а от від знайомих чула, що в садочках домашні завдання справді дають. Багато батьків наймають репетиторів, щоб дитина не відставала й була першою. Тут узагалі існує чітке уявлення: потрібно бути першим у всьому – і тоді твоє життя складеться добре. Якщо ти перший у навчанні, найкращий, най-най-най, то вважається, що на тебе чекає успішне майбутнє. Тиск дуже сильний. Це тягнеться ще з давніх часів.
Наприклад, мій чоловік розповідав, що і в садочку, і в школі дуже багато уваги приділяли саме навчанню та дисципліні. Ти мав сидіти рівно, виконувати завдання і не сперечатися з учителем. І це багато в чому збереглося й досі. Ти маєш бути як усі, не можеш сказати, що думаєш інакше, бо це вважається некультурним.
– Чи легко стати вихователем? Чи існують якісь обмеження для освітян? І чи йдуть чоловіки працювати у сферу шкільної освіти?
– Стати вихователем у Кореї не дуже легко. Потрібна профільна освіта (дошкільна педагогіка), державна ліцензія та проходження практики. Конкуренція досить висока, особливо в державних садочках. Вихователі проходять обов’язкові перевірки, зокрема на відсутність судимостей, стан здоров’я та психологічну придатність. Також існують чіткі правила поведінки, дисципліни й професійної етики.
У дитячих садочках чоловіки – рідкість, але це не заборонено. У школах їх більше, особливо серед учителів фізкультури, математики та природничих наук. Суспільство поступово стає відкритішим, однак дошкільна освіта досі вважається “жіночою” сферою.
У нашому садочку також працює чоловік, але він виконує переважно технічну роботу: розвозить дітей автобусом, допомагає з речами та веде відеонагляд.
– Що вам відомо про дитячі садочки в Північній Кореї?
– Насправді про них відомо дуже мало. Навіть південнокорейці майже нічого не знають про життя в Північній Кореї, настільки це закрита країна. Тому можна говорити лише про припущення. Ймовірно, там усе ще більш закрито й значно жорсткіше з погляду дисципліни. Якщо в Південній Кореї дітей з раннього віку вчать менше висловлювати власну думку, то в Північній Кореї, думаю, до цього ставляться ще набагато суворіше.
– Що вас найбільше вразило в дошкільній освіті Південної Кореї?
– Мене дуже вразило те, що діти сплять на підлозі. Тобто в них є матрацики, які вони приносять із дому, розкладають їх і лягають на них. Чесно кажучи, хотіла б, щоб моя дитина спала в ліжку – так, як це заведено в Україні. Але в Кореї немає садочків, де діти сплять у ліжках – винятково на матрациках. Це традиція, яка тягнеться з минулого, коли люди загалом спали на підлозі, адже в будинках завжди була тепла підлога. Зараз я розумію, що моїй дитині комфортно: матрац м’який, підлога тепла, тож із цим можна якось змиритися. Хоча для мене це все одно виглядає незвично – так само, як і відсутність стільчиків.
Але, знаєте, догляд за дитиною, те, чим вона займається в садочку, компенсує всі ці дрібні моменти. Моя донька приходить додому задоволена, у неї горять очі, коли вона розповідає, де була і що робила.
– Хочу поговорити з вами про найважчий іспит у світі – Сунин, на складання якого діти мають вісім годин, чотири перерви по 20 хвилин, обід тривалістю 50 хвилин та лише один шанс. Абітурієнтів перевіряють на рівень їхніх знань та здібностей перед вступом до університетів. Чи правда, що до цього іспиту дітей готують ще з дитячого садка?
– Щоб не заважати випускникам зосередитися, у день іспиту в Кореї навіть зупиняють авіасполучення. Вранці поліцейські автомобілі допомагають дітям дістатися до місця проведення іспиту. Робочий день по всій країні починається на годину пізніше, аби не було заторів.
Це справді надзвичайно складний іспит, до якого готуються з першого класу. Батьки масово наймають дітям репетиторів, адже, на відміну від України, де є кілька варіантів – перескласти, подати документи до іншого закладу, – до тесту ставляться настільки серйозно, що дитині буквально вкладають у голову: якщо його не скласти, життя закінчиться. Це має серйозний вплив на психіку дітей і пояснює тривожну статистику. Якщо якась дитина не з’являється на іспит, її починають шукати разом із поліцією – щоб переконатися, що вона не завдала собі шкоди. Настільки сильним є психологічний тиск з боку суспільства!
– Як у Південній Кореї ставляться до іноземців, до війни в Україні? Чи контактуєте з іншими українками?
– З українками у нас є невелике ком’юніті, хоча загалом українців тут небагато. До війни корейці ставилися так само, як і в усьому світі: у перший рік дуже допомагали, підтримували, надсилали кошти. Зараз, звісно, цього початкового пориву й азарту допомагати вже немає, але ставлення залишається з розумінням. Хоча дуже прикро, коли чую запитання: “А що, війна ще не закінчилася?”
Але Південна Корея – це дуже далека країна від України. Якщо навіть сусідні держави вже починають забувати про війну й про те, що потрібно допомагати, то що вже говорити про Корею? У неї мільйон власних проблем.
Іноземці для корейців – це радше цікавинка. З одного боку, це приємно, а з іншого – не дуже. Коли я гуляю зі своєю маленькою дитиною, ми привертаємо надто багато уваги. Особливо це було помітно, коли донька ще їздила в дитячому візочку. Ми могли просто йти вулицею, а корейці намагалися зазирнути, що там усередині. Це трохи неприємно, бо люди буквально заходять у твій особистий простір.
Окрім цього, ми дуже відрізняємося зовні. Я якось запитала в чоловіка: мовляв, у мене темне волосся, я в сонячних окулярах – як корейці взагалі розуміють, що я не кореянка? На що він відповів, що це видно навіть по одягу (усміхається). Тобто приховати те, що ти іноземка, тут практично неможливо.
– Корейці легко приймають вас у своє оточення? Чи, навпаки, вони більш закриті?
– Корейці загалом охоче знайомляться й намагаються потоваришувати з іноземцями, адже їм це цікаво. Так вони практикують англійську мову, але не більше. Тобто це радше поверхневе спілкування, а не справжня дружба, і це не означає, що вони впускають вас у своє близьке коло.
– Скільки треба мати грошей, щоб місяць прожити в Південній Кореї?
– Думаю, у кожного це буде різна сума, тому краще відповісти не конкретною цифрою. Наприклад, якщо немає власного житла, а у більшості корейців його справді немає, то щонайменше 300-500 доларів (від 13 тис. грн до близько 21 тис. грн) доведеться віддати за оренду невеликої квартири. Окрім цього, потрібно внести завдаток за житло, а це вже зовсім інші суми – від 5 тисяч доларів (понад 210 тис. грн) і більше. Тож квартира – одна з найбільших статей витрат.
Продукти тут дуже дорогі, особливо фрукти. Наприклад, яблука вважаються їжею для заможних корейців – одне яблуко може коштувати близько двох доларів (приблизно 85 грн), тоді як за ці ж гроші можна купити пів кілограма мандаринів. Фрукти тут їдять переважно на свята і навіть дарують як подарунки.
Якщо брати мінімальні витрати на харчування, то, думаю, на 400 доларів (близько 17 тис. грн) одна людина може прожити місяць. Можливо, хтось мене виправить. Я живу з чоловіком і дитиною, тож у нас зовсім інші витрати. Але якщо говорити про одну людину, то приблизно на тисячу доларів (близько 42 тис. грн) реально прожити з орендою житла та харчуванням – за умови, що не витрачатися на ресторани чи одяг.
Загалом життя тут недешеве, хоча зарплати й високі. Попри державні дотації, дуже багато людей не мають власного житла навіть у пенсійному віці, а деякі пенсіонери реально живуть за межею середнього достатку. Через це людям доводиться збирати коробки й здавати їх на макулатуру, щоб отримати додаткові кошти. Навіть виплати у 300–400 доларів для Кореї – це насправді дуже мало.
До речі, тут не заведено мати багато дітей, хоча держава матеріально підтримує батьків упродовж перших трьох років. Наприклад, раніше в перший рік виплачували близько 500 доларів на дитину, потім – приблизно 800 доларів (близько 34 тис. грн). Але навіть за такої підтримки після трьох років дитину починають водити на якісь заняття, до репетиторів, а це коштує дуже-дуже дорого. Це, по суті, спадок давньої культури: дитину з малого віку потрібно навчати, навчати і ще раз навчати. Хоча в державних закладах зараз уже немає навчання буквально з народження, батьки все одно переконані, що для того, щоб скласти Сунин і бути найкращим у школі, дитину потрібно заздалегідь до цього готувати.
Крім того, дітей дуже часто порівнюють між собою. Можуть сказати: “Подивіться, Кіра так робить, а моя дитина – ні. Мені потрібно її підтягнути, щоб вона була такою ж”.
– Я уточню: виплати на дитину після трьох років припиняються?
– Після трьох років виплати вже не такі значні, як у перший рік, – приблизно до 100 доларів (близько 4 200 грн) на місяць на дитину. Саме перший рік передбачає таку суму, якої вистачає, щоб купити все необхідне. Тому зі зростанням витрат корейці й бояться заводити більше дітей. Якщо в сім’ї є троє дітей, це вже вважається ознакою великого достатку.
Навіть коли ми просто йдемо вулицею з однією дитиною і собакою, на мого чоловіка дивляться зі співчуттям: мовляв, у нього не лише дитина, а ще й собака! Це ж скільки тобі, чоловіче, потрібно працювати, щоб усіх прогодувати? Тож тут заможність часто вимірюють кількістю дітей і наявністю собаки (усміхається).
Читайте також на OBOZ.UA інтерв’ю з директоркою мережі дитячих садочків – про дитсадки і школи в Англії, де нема денного сну, карають за прогули і дітей годують фастфудом:”А наші вчителі божеволіють…”
А ще на OBOZ.UA інтерв’ю з українкою про освіту в США: “Діти з температурою 38° С ходять у садок, вчителі мало заробляють, а канікул і свят більше, ніж в Україні”.
Лише перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA і Viber. Не ведіться на фейки!
