Як потенційний математик став зіркою українських фільмів, чому актори заробляють на рекламі більше, ніж у кіно, та чи справді Павло Текучев планує “підсидіти” Тараса Цимбалюка – в інтерв’ю журналістці РБК-Україна Юлії Гаюк розповів актор театру та кіно Павло Текучев.
Головне:
- Скільки коштує зняти якісне кіно в Україні без державної підтримки
- Реальні заробітки акторів: чому театру недостатньо для виживання
- Конкуренція з Тарасом Цимбалюком та ставлення до скандалів навколо шоу “Холостяк”
- Втрата мами та чому актор досі пропрацьовує цю тему з психотерапевтом
- Партнерські пологи: як народження сина змінило погляд на дружину
- Моральна дилема: чи етично знімати кіно за кордоном під час війни
Ви бачили його в головних ролях популярних серіалів і нових українських стрічках, як-от “Вічник” чи “Коли ти вийдеш заміж?”. Павло Текучев – один із тих акторів, чия медійність стрімко зростає, проте він також продовжує грати на сцені театру імені Лесі Українки.
Його шлях не був омріяним з дитинства – він міг би стати успішним математиком, але обрав акторство, де стабільність є розкішшю, а успіх може залежати від прихильності глядача. Сьогодні Павло не лише актор, а й молодий батько, який відверто говорить про виховання дитини в Україні.
В інтерв’ю Павло розповідає про залаштунки знімальних майданчиків, свою позицію щодо хейту колег, а також про ревнощі в парі через роботу.
Це скорочена версія розмови. Повне інтерв’ю дивіться на YouTube-каналі РБК-Україна LIFE.
– Як ти прийшов до акторства? Ти розповідав, що насправді прийшов на прослуховування в Карпенка-Карого, вже вступивши на бюджет на механіко-математичний факультет університету імені Шевченка.
– Це класна історія, насправді. Вступати на механіко-математичний факультет я ходив разом зі своїми батьком і дідусем. Я не можу сказати, що мене туди силою привели.
Мені дійсно дуже подобалась математика, зі ЗНО з математики в мене був найвищий бал. Це було дуже логічним таким продовженням моїх хороших навичок і здібностей. Але паралельно з 7-8 класу я займався в театральному гуртку, і мені дуже подобалось проводити там час.
На вступні іспити в Карпенка-Карого я пішов за власною ініціативою, все доволі легко складалося, мені не довелося щось там вигризати. Я не впевнений, що якби мене не прийняли в перший рік, то я б залишився з бажанням вступити туди на другий чи на третій. А я знаю історії, коли люди по чотири роки не вступали. Тобто це не був такий омріяний шлях з дитинства. Це було в моменті, і я дуже щасливий, що так сталося.
– А як батьки поставилися, коли ти пішов проти їхньої настанови?
– Важко поставились. Це був для них практичний момент. Я пам’ятаю, що майже весь перший рік мого навчання в Карпенка батько зранку мені казав подумати добре, чим я займаюся. Можливо, треба змінити свою професію, тому що майбутнє примарне, ти не знаєш, як складеться доля.
І я зараз усвідомлюю, що він це казав від великої любові, від бажання найкращого своїй дитині. Треба мати багато мудрості та віри у свою дитину, щоб приймати її шлях таким, який він є.
Павло Текучев під час навчання в університеті (фото: особистий архів)
– Готуючись до інтерв’ю, прочитала такий коментар: “Щоб фільм в Україні став популярним, потрібен склад відомих в нас акторів. А це зазвичай Цимбалюк, Хижняк, Денисенко тощо”. Спростуєш чи підтвердиш?
– Я розумію та спростую це твердження. Хороший склад медійних людей дасть дуже класний поштовх до першого вікенду показів, якщо ми говоримо про повнометражні фільми. Але успіх картини залежить звичайно від її якості.
І це ми можемо дуже класно побачити на прикладі фільму “Ти космос”. Якщо не спрацює сарафанне радіо, якщо люди не почнуть казати, що фільм класний, то фільм мало що може врятувати.
– Скільки грошей треба, щоб зняти якісний фільм в Україні?
– Бюджет “Ти космос” називали, 800 тисяч євро. Мені здається, це така мінімальна сума, за яку можна зняти хороший повнометражний фільм. Вони теж бувають різні, люди намагаються викручуватися й знімають в замкнених просторах, щоб не було багато локацій, або беруть небагато акторів.
Я точно знаю бюджет нашого фільму “Вічник”, який вийшов у прокат 22 січня – до двох мільйонів доларів витратили на це кіно. Це лише приватні інвестиції, там немає ніяких бюджетних коштів.
– А те, що в цій стрічці немає бюджетних коштів, це привід для гордощів? Чи це питання, над яким варто задуматися: а чому їх там немає?
– І те, і інше. Мені як актору дуже приємно, тому що я знаю, що я точно буду позбавлений будь-яких розмов, дебатів стосовно доцільності використання бюджету коштів. Тому що зараз однією цією темою можна перекреслити просто сприйняття цілого фільму.
Це дуже правильні діалоги, тому що неможливо, коли в нас не вистачає фінансування на армію витрачати кошти на мистецтво. Конкретно для мене зараз це позитивний момент.
Зніматися за бюджетні кошти – це непогано, тому що держава повинні фінансувати творчість своєї країни, але в нашому випадку ця ідея була народжена режисером, виношена протягом довгого періоду і реалізована саме ним. Тому ми розглядаємо цю картину як його витвір мистецтва і як його бачення цієї історії, на яку більше впливу не мав ніхто.
– Скільки в Україні можуть заробляти актори?
– Дуже тяжко назвати цифру. На кіно тяжко заробити, тому що це завжди залежить від того, чи є в тебе зараз проєкт. Ти можеш зніматися три місяці, а потім рік сидіти без роботи.
У серіалах трошки по-іншому. Раніше ті, хто працювали в серіалах, були достатньо забезпеченими людьми, тому що знали, що в них так чи інакше буде постійна робота. Але люди часто нарікали, що знімаються одні й ті самі.
Мені здається, що люди здебільшого заробляють на своїх соцмережах, рекламах. Це приносить набагато більше грошей. Тобто приходимо до того, що медійність – це легший заробіток.
– Якщо кіно – це така доволі нестабільна сфера для заробітку, як забезпечувати свою сім’ю? Хочеться ж якогось відчуття стабільності.
– Про це й казав мій тато. Ситуативно. Знаю, що багато знайомих залишалися без роботи й були змушені шукати підробітку в інших професіях. Багато хто йшов з професії через незалученість, нереалізованість.
Тобі може дуже подобатись те, чим ти займаєшся. Наприклад, робота в театрі. Я від цього отримую величезне задоволення, але на той рівень оплати неможливо прожити й прогодувати сім’ю на заробітну плату.
– Це менше мінімальної?
– У Києві є два найбільших театри: Івана Франка та Леся Українки, в якому я працюю. У нас рівень зарплат дещо вищий, ніж в інших театрах. Але в інших може бути й у районі мінімальної зарплати.
– Чи можеш ти назвати свій середній заробіток на місяць і витрати? Чи немає стабільної цифри?
– Немає стабільної. У мене зараз дуже багато грошей йде на дитину. Я прям в шоці, тому що я не був готовий. Звичайно, я економити на своїй дитині ніколи не буду, тому що для мене дуже важлива тема.
На місяць це виходить понад 1 000 доларів. Я думаю, що далі сума трошки зменшиться, але перший рік життя і народження дуже дорогі.
– А яка сума комфортна для життя вашої сім’ї?
– Я думаю, що від 2 000 доларів. Хочу більше, але я працюю для цього весь свій шлях. Я ще й близько не дійшов до тієї суми, яку я хочу, щоб почуватися стабільно і спокійно. Я все одно хвилююсь про заробіток і часто і навіть тієї, що я назвав, немає.
Павло Текучев під час зйомок фільму “Вічник” (фото: пресслужба)
– Хочу поговорити про твоїх колег. У ЗМІ тебе називають серйозним конкурентом Тарасу Цимбалюку. Що скажеш на такі закиди?
– Скажу, що із задоволенням не буду підсиджувати, а просто сяду з ним поруч. Ми разом підемо далі вперед.
Мені приємно що люди такої думки. Я з вдячністю ставлюсь, по-перше, до таких слів. Але з погляду конкуренції, мені здається, у нас з Тарасом її бути не може, тому що ми занадто різні. І ми з ним достатньо тепло і близько спілкуємось. Тому конкуренція навряд чи можлива між нами.
Якщо є якесь порівняння з Тарасом, мені це навіть в чомусь може бути приємним, тому що його дуже люблять жінки. Я це бачив особисто.
– Я посперечалась би тепер…
– Стосовно останнього хейту? Ну, такого порівняння, звичайно, не хотів би. Скажу, що думаю з цього приводу.
Хейт, який зараз існує навколо “Холостяка”, мені видається дивним. Люди дивляться його для того, щоб отримати емоції. Ці емоції існують? Значить, мета цього шоу досягнена. Це я бачу так.
Стосовно самого Тараса, думаю, це дуже нелегка справа опинитися під лупою в багатьох людей в такому шоу, де кожне твоє слово записане і потім змонтоване. Як мені сам Тарас казав: “Побачення з дівчатами відбувалися по дві-три години, а показують нам 20 хвилин. І я знаю, що таке магія монтажу і кіно.
Павло Текучев з колегами по фільму “Коли ти вийдеш заміж?” (фото: instagram.com/pavlo_tekuchev)
– Чи був у твоєму житті момент, який розділив твоє життя на “до” і “після”?
– Звичайно, сім місяців тому в мене народився син, і це змінило моє життя повністю докорінно на “до” та “після”.
– Я так плавно намагаюся підвестися до, мені здається, чутливої теми – це втрата мами. Ти готовий про це поговорити?
– Це справді найболючіша моя приватна тема, але насправді наразі ні. Я не хотів би про це говорити. Коли це сталося, я ще був маленький.
Це сильно вплинуло на мене. Там насправді багато таких приватних тем, про які досі не готовий говорити, тому зараз утримуюсь від коментарів. Але так, це змінило всю мою сім’ю і мене, звичайно, теж докорінно. І зараз я досі бачу результати цього. Я пропрацьовую це з психотерапевтом.
– Нещодавно ти став батьком. Ви готувалися до цього нового етапу у вашому житті?
– Так, дуже. Наш син був для нас омріяним, і ми дуже довго мріяли про Матвія. Ми дуже довго планували його.
– Ти був присутній на пологах. Це було твоє рішення чи бажання Ангеліни?
– Це було моє бажання, але остаточне рішення було за нею. Але я цього дуже хотів і слава Богу, що в нас так сталося, у нас були парні пологи.
І це насправді дуже важливий процес, тому що це дуже сильно впливає на залучення батька до виховання дитини й до майбутнього формування стосунків сім’ї.
Я абсолютно повністю переглянув аспект материнства і функцію мами в житті. Я думаю, що неможливо усвідомити роль мами, не переживши цей процес в ролі мами або тата, який присутній в сім’ї. Це дійсно найбільший дар, який може подарувати життя, – народження нової людини. І це найтяжча, але найпрекрасніша місія, яку може виконати жінка і чоловік.
Я пишаюся своєю дружиною і вважаю, що вона герой. Тому що я бачив, через що вона пройшла, як вона пройшла цей процес, і через що вона проходить кожен день, віддаючи повністю всю себе нашій дитині.
Павло Текучев з дружиною Ангеліною та сином Матвієм (фото: instagram.com/pavlo_tekuchev)
– Ти хотів би ще діток?
– Абсолютно точно так.
– Скільки?
– У мене прям є ціль, щоб рівень достатку в нашій сім’ї був таким, щоб я міг мати якомога більшу сім’ю. Створюючи нове життя, ти береш на нього відповідальність і, звичайно, рівень фінансової забезпеченості – це перший фактор, який ти маєш враховувати. Тому скільки – якомога більше, але коли – трошки пізніше.
– Ангеліна не ревнує тебе до колег по зйомках? Ти цілувався у фільмі з іншими дівчатами, жінками.
– Я починаю з себе. Я ревную її, коли вона цілується з іншим чоловіком на сцені. Але не кажу їй про це, тому що я розумію, що це її робота.
Але внутрішнє відчуття ревності інколи виникає. І це підсвідомий процес, який ти не можеш вимкнути. Я впевнений, що в неї так само.
Ми вже дуже давно обговорили всі ці теми, тому що ми з самого початку актор та акторка. Звичайно, ми розуміємо, що це професійне життя, там не виникає почуттів. Але ми люди, і це природний процес, тому розмова, діалог. А ще, чесно кажучи, подивіться на мою дружину!
У нас бували й складні моменти, які ми пройшли разом, і критично складні моменти. Я вдячний за мудрість моєї дружини, і свою, і за те, що обставини складались добре.
Я впевнений, що в будь-якої пари є моменти злету, моменти падінь. Треба просто залишатися, вимикати гарячі емоції, думати, говорити.
– Ми сьогодні кілька разів згадували нашумілу минулого року стрічку “Коли ти вийдеш заміж”. Основну частину ви знімали в Хорватії. Це критичне для суспільства запитання: виїзд чоловіків за кордон. Як ти вважаєш, чи доречно знімати фільми за кордоном, коли абсолютна більшість чоловіків в нашій країні не має на це права?
– Насамперед ми виїхали попрацювати й повернулись. Це, я думаю, критично важливо. Я знаю, що якби не Хорватія й не закордонні партнери, то цього фільму не сталося б.
Тобто якщо питання стоїть так: або ми можемо поїхати туди й зняти цю картину, або цієї картини не існує. Я вважаю, що набагато логічніше її зняти й поїхати туди.
По-друге, є мої колеги, актори, які виїжджають за кордон для зйомок закордонних стрічок. Я за такий процес. Я теж хотів би знятися в закордонному фільмі для того, щоб попрацювати там.
Але звичайно треба з повагою ставитись до всіх. Ти поїхав, попрацював, повернись, працюй далі. Я так це бачу.
.
