Британський актор Тім Каррі, якого глядачі знали і як клоуна Пеннівайза з телеверсії «Воно», і як нервового консьєржа з «Сам удома 2», помер увечері 25 серпня у власному будинку в Лос-Анджелесі. Про смерть 80-річного актора повідомили його представники, причину поки що не називають.
Що відомо про обставини
Підтвердження і причина
Інформацію першими оприлюднили представники Каррі, після чого її підхопили Variety, IndieWire та інші видання. Причину смерті на момент перших публікацій не розкривали, і невідомо, чи будуть її оприлюднювати взагалі: родина такі речі не завжди коментує.
Стан здоров’я останніх років
У липні 2012 року Каррі переніс важкий інсульт, після якого пересувався у кріслі колісному. В інтерв’ю він розповідав, що реабілітація включала і роботу з мовленням, і це, за його ж словами, було найважчим, бо голос усе життя залишався його основним робочим інструментом.
Кар’єру він, утім, не покинув. На екрані з’являвся значно рідше, зате продовжував озвучувати, регулярно приїздив на фанатські конвенції і виходив на сцену на подіях, присвячених своїм старим фільмам.
Ролі, за якими його впізнавали
Пеннівайз, 1990 рік
Для покоління, яке дивилося телевізійну екранізацію «Воно», Каррі назавжди залишиться саме тим клоуном, хоча з часом Пеннівайза грали й інші актори.
Комп’ютерної графіки, без якої зараз не обходиться жоден хорор, у тій постановці майже не було, тож усе трималося на гримі, голосі й на тому, як швидко актор перемикав вираз обличчя. У кількох сценах Пеннівайз спершу поводиться майже дружньо і лише потім, буквально за секунду, стає загрозливим, і цей перехід досі згадують як одну з найсильніших акторських робіт у телевізійних хорорах того періоду.
Містер Гектор із готелю Plaza
Уже через два роки Каррі знявся у фільмі, який за настроєм не має з «Воно» нічого спільного. У «Сам удома 2. Загублений у Нью-Йорку» він зіграв консьєржа Plaza, який першим здогадується, що Кевін Маккалістер живе у дорогому номері сам, без батьків.
Далі за сюжетом ідуть переслідування коридорами, спроби витягнути хлопця на чисту воду і та сама сцена з фрагментом вигаданого гангстерського фільму, після якої персонал готелю розбігається у паніці. Роль була не з великих, хвилин на десять екранного часу, але підозріливого погляду і міміки вистачило, щоб містера Гектора пам’ятали через тридцять з гаком років.
Френк-Н-Фертер і «Роккі Хоррор»
Найважливіша для кар’єри роль з’явилася задовго до всього переліченого. У 1973 році Каррі вийшов на сцену лондонського Royal Court Theatre в образі доктора Френка-Н-Фертера у мюзиклі «The Rocky Horror Show», а ще за два роки історію екранізували, і у 1975-му вийшов «The Rocky Horror Picture Show» із Каррі, Сьюзен Сарандон та Баррі Боствіком.
Прокат стрічка провалила. Її друге життя почалося пізніше, коли американські кінотеатри стали ставити її на нічні сеанси: глядачі приходили в костюмах персонажів, вигукували репліки разом з екраном, кидалися рисом під час сцени весілля. Так фільм і став культовим, причому культ цей живий досі.
Образ Френка-Н-Фертера з високими підборами, корсетом і підкреслено театральною манерою говорити прикипів до Каррі назавжди. У телевізійному ремейку «Rocky Horror» 2016 року він знову з’явився на екрані, щоправда вже в ролі оповідача.
Лиходії, дворецькі, пірати
Кіно 1980-х і 1990-х
Спокійні персонажі Каррі майже не діставалися. У фентезі Рідлі Скотта «Легенда» 1985 року він грав рогатого Лорда Темряви під багатогодинним гримом, а того ж року в комедійному детективі «Підказка» перевтілився у дворецького Водсворта, який разом з рештою гостей маєтку намагається зрозуміти, хто саме кого вбив.
Пізніше були кардинал Рішельє у «Трьох мушкетерах» 1993 року, Лонг Джон Сільвер в «Острові скарбів маппетів», професор Олдмен у «Дуже страшному кіно 2». До цього переліку можна додати «Енні», «Полювання за „Червоним Жовтнем“», «Конго» і десятки телевізійних проєктів, назви яких згадає хіба що дуже уважний глядач.
Робота голосом
Величезна частина його фільмографії лишалася за кадром у прямому сенсі. Каррі багато озвучував анімацію, серіали та відеоігри, і низький характерний тембр найкраще лягав на ексцентричних лиходіїв, яких йому і пропонували найчастіше.
Він працював над «Дикими Торнберрі», «Гаргульями», «Peter Pan and the Pirates». За капітана Гака в останньому серіалі актор отримав Daytime Emmy у 1991 році. Саме озвучування згодом дало йому змогу працювати і після інсульту, коли зйомки стали фізично складними.
Сцена і музика
Від «Hair» до «Spamalot»
Починав Каррі не в кіно, а в театрі: у 1968 році він приєднався до лондонської постановки мюзиклу «Hair», якому тоді ще тільки належало стати символом епохи. Далі в його біографії з’явилися «Amadeus», «My Favorite Year» і «Spamalot», де він грав короля Артура. За театральні роботи актора тричі номінували на «Тоні», але жодного разу не дали.
Три платівки
Була в нього і музична кар’єра, про яку зараз згадують рідше. У другій половині 1970-х та на початку 1980-х вийшли три студійні альбоми: «Read My Lips», «Fearless» і «Simplicity».
Останні роки
Мемуари
У 2025 році Каррі видав книжку спогадів «Vagabond», де писав про дитинство в Чеширі, театральні початки, Голлівуд, «Rocky Horror», найвідоміші свої ролі й про те, як змінилося життя після 2012 року.
Публічні появи у 2026-му
Навіть цього року актор продовжував виходити до глядачів. Серед останніх заходів, у яких він брав участь, були зустрічі, приурочені до ювілею «Підказки».
Понад пів століття в професії
Тім Каррі народився 19 квітня 1946 року в графстві Чешир. Професійну кар’єру він розпочав наприкінці 1960-х, тобто від перших великих сценічних робіт до останніх публічних появ минуло понад п’ятдесят років, і за цей час він встиг попрацювати в театрі, великому кіно, серіалах, анімації, відеоіграх та музиці.
«Шоу жахів Роккі Хоррора», «Воно», «Сам удома 2», «Підказка», «Легенда», «Дуже страшне кіно 2» на одну полицю не поставиш. Спільне в цих фільмах хіба те, що персонаж Каррі в кожному з них має дуже виразний характер, який неможливо переплутати з чиїмось іншим.
