Під час конференції DOU Day відбулося захопливе інтерв’ю з політичним оглядачем, лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка та публіцистом Віталієм Портниковим. Він відповідав на запитання Юрія Федоренка та аудиторії, обговорюючи мовне питання, «плівки Міндіча» й професійні якості міністра оборони Михайла Федорова. Для повної картини радимо переглянути відео. А тепер пропонуємо найцікавіші моменти інтерв’ю у текстовому форматі.
Чи справді “плівки Міндіча” — це американська змова?
Часто-густо такі конспірологічні теорії залишаються поза моєю увагою, але давайте розглянемо, що відбувається. По-перше, маємо два абсолютно різні процеси. Перший — це деградація державного управління. Ніхто не може тривало залишатися при владі, не втрачаючи зв’язок із реальністю. Якщо б не війна, вже в 2024 році ми б мали нові президентські вибори, нову владу і, напевно, розслідування корупційних схем. Ті, хто фігурують у сьогоднішніх скандалах, також би опинилися під слідством, просто раніше. Жодні теорії змови тут не потрібні.
Другий процес — це створення Кремлем ілюзії, що росія готова зупинити війну, якщо Україна піде на їхні умови, зокрема віддасть свої території. Мета — переконати українців, особливо військових, що план мирного врегулювання справді існує, і що його гальмує наша влада. Як тільки українські агресори отримають те, що хочуть, після короткого затишшя вони продовжать наступ.
На що здатен Федоров, “Дія” та дрони?
Тепер щодо питання того, чи зможе українська держава існувати через кілька років. Це поки що під знаком питання. Нам потрібна модель для виживання. Я говорю про ефективний уряд. Міністри, які доповідають в Офісі президента, приречені на безвідповідальність. Вони не хвилюються за політичну кар’єру, адже знають, що ситуація веде до змін.
Наприклад, Михайло Федоров, на приклад, може ще працювати в Міністерстві оборони, але чи впорається він із реальними викликами, такими як монополія на ринку дронів? Маємо усвідомити: без “Дії” все ще обійдемося, проте без протишахедних дронів наші домівки перетворяться на руїни.
Українська ідентичність: Побороти комплекс меншовартості
Маємось відзначити, що незалежність України прийшла наприкінці імперії. Ось чому дехто ще досі носить у собі комплекс провінційності, що підживлювався росією. Це істотна причина проросійських настроїв, які існували до війни. Сьогодні таких поглядів стало менше, адже путін щодня нагадує про помилки старих друзів росії.
Втім певне відчуття меншовартості поруч із “старшим братом” досі є.
Це стосується не лише нас, адже росія за всю свою історію розвивала стереотипи про неповноцінність всіх інших національностей, окрім тієї, що панує. Іноді ми самі користуються імперською риторику і не помічаємо цього. Наприклад, коли хочемо принизити росіян, називаємо їх “мордва”. Або лякаємо одне одного “дикими” бурятами.
Легенда про вищість росіян особливо помітна у культурі. Я часто стикаюся з такою ідеєю, працюючи у рф. Невже “якісь там” Іван Драч, Дмитро Павличко чи Ліна Костенко можуть бути на одному рівні з великими російськими поетами? Справжнє мистецтво, на думку багатьох, може існувати тільки в росії або російською мовою. У нас виробили цілу концепцію, думку, що українська мова — це мова села, на якій не прийнято говорити у великих містах.
Та ось, ми нарешті почали долати це імперське спадщину — і я вважаю, що робимо це успішно! Нехай деякі люди все ще спілкуються російською на вулицях міст України, але принаймні говорити українською стало модно.
Про зрозуміння та інформаційну роботу з росіянами
Варто зазначити, що я сумніваюся в можливості донести до росіян наші ідеї. Знання мови не таке вже вирішальне, адже наші погляди на добро і зло дуже різні. Коли звертаємося до базових моральних принципів, росіяни часто не розуміють, про що ми говоримо. Вони не сприймають тих, хто поза їхнім інформаційним полем, як авторитетів.
Мій російськомовний канал залучає значно більше глядачів із Грузії, Латвії та Узбекистану, в той час, як перегляди з рф складають лише 15%. Навіть знаючи людей, з якими працював у росії, залучити нових блогерів, що висловлюють нестандартні думки, буде непросто.
Слід, звичайно, покращувати інформаційну роботу в решті колишніх радянських республік і, можливо, з конкретними національними громадами в росії. Діалоги з росіянами можуть мати сенс лише в умовах серйозної кризи на їхній території, коли вони будуть готові сприймати інформацію ззовні.
