Олександр Швецов з Житомира – ветеран АТО, у 2014 році отримав поранення в Луганській області. Відомий своєю волонтерською діяльністю, зокрема ініціативами, спрямованими на підтримку ветеранів. Останні роки активно займається громадською діяльністю: говорить про проблеми у Житомирі та висвітлює їх у соціальних мережах.
В інтерв’ю для Житомир.info Олександр розповів про боротьбу за прибережну смугу на річці Тетерів, чи бере гроші за свої публікації та чи хоче стати мером Житомира.
-Зараз ви підсвічуєте різні проблеми, теми у місті – це земля, рішення влади, робота правоохоронців. З чого це все почалося? Чому взагалі вирішили цим займатися?
Мабуть, просто якесь відчуття. Це не тільки у мене – це у нас усіх, у військових і ветеранів, якесь загострене відчуття справедливості. Коли бачив, що в місті щось відбувається, де відчував щось неправильне, ходив і питав: «Чому так?».
Мені іноді подобалося щось монтувати, спочатку займався подорожами. А потім побачив, що таким чином, коли підсвічуєш якусь проблему в Житомирі, можна на неї впливати. Якщо ти робиш це з хорошої позиції, то тим самим можна допомогти громаді. Але я це роблю не для громади, не для держави в цілому, а для самого себе. Це хобі таке, мені подобається.
– А як обираєте? От про це напишу, про це зніму відео, ця тема моя.
-До мене звертається дуже багато людей, побратимів, і вони розказують ту чи іншу проблему, ми разом йдемо і намагаємося якимось чином вирішити. Якщо не виходить, то ми йдемо десь вище до керівництва.
Наприклад, нещодавно трапилася така ситуація. Ми сиділи у мене вдома і складали меблі з моїм побратимом. До нього зателефонував знайомий і розповів, що біля Житомира двоє поліцейських взяли хабар і відпустили о хлопця з перегаром, взявши за це 20 тисяч гривень. Я кажу: «Толь, я готовий зі своєї кишені віддати ці 20 тисяч гривень, але якщо він готовий розкажи, хто це, щоб їх виперли з правоохоронних органів і вони не впливали на нас». Він погодився. Хлопець – військовий, якого всі бачили в моїх соцмережах. Я хочу йому подякувати, це потрібно мати силу волі, щоб відверто розповісти, що їхав з перегаром, розуміючи, що які далі будуть коментарі. Він розповів мені особисто, хто це був. І на сьогодні я знаю, що ці правоохоронці вже не на службі завдяки цьому хлопчині та соцмережам.
-А буває таке, що вам розповідають якусь ситуацію, але ви за неї не беретеся?
-Так, буває. До мене кожен день підходять люди. Відверто кажучи, інколи це 10–15 людей за день, навіть коли я вечеряю у «Час поїсти». Але я розумію, що не завжди та людина, яка до мене підійшла, має рацію, бо кожен тягне на себе ковдру. Мені потрібно і ту й іншу людину вислухати у цій проблемі. А оскільки у мене немає на це часу, бо займаюся, можливо, човновою станцією, а також ще аеропортом. Хтось може подумати, власник аеропорту, що я цю ситуацію забув. Ні, я не забув. Але я зрозумів, що мені потрібно одну чи три ситуації довести до кінця, а потім займатися іншими. Бо якщо буду займатися постійно тим, про що мене просять, просто не дійду до логічного кінця в цих ситуаціях.
-Мені здається, що в цьому всьому дуже цікаво, що ви не просто знімаєте відео, а дійсно якісь дії відбуваються. Зокрема, човнова станція. Ви пішли до суду і виграли. Як вийшло так, що ви зацікавились цією історією? Адже, наприклад, Житомир.info ще у 2017 році опублікував розслідування, як розпродавали цю землю.
-У 2017 році я ще взагалі нічим не займався. Вам так скажу: про човнову станцію знав ще тоді, коли був малим. Знав, що там будувалися мажори, як ми їх називали, депутати, мажори. Але мене це якось узагалі не тригерило. Потім я бачив, як мій знайомий Олександр знімав там сюжет, про будинок Мойсеєва наче, і охоронець бігав за ним із якоюсь дубинкою. Приїхавши туди, побачив, що там стоїть паркан, і мені просто захотілося там пройти. Бо розумію, що в законодавстві вказано: я маю право ходити прибережною смугою. І, постукавши туди, мені той самий охоронець, якого бачив на відео, почав казати, хто я такий, яке маю право тут ходити й усе інше. Після цього почав це підсвічувати в соціальних мережах. Люди, які там проживають – депутати, бізнесмени нашого міста, вони прибрали той паркан. Я на тому зупинився. Розумів, що ті всі будинки стоять там незаконно, але не хотів лізти до чиїхось осель. Розумів, що там, можливо, у когось з чимось пов’язані ці домівки, не хотів просто руйнувати стіни їхніх будинків. А потім на одній із сесій Житомирської міської ради я побачив, що регіоналів, зокрема ту ж Леонченко, ставлять на чолі комісії в поліклініці. Ми збирали петицію про те, щоб не призначали регіоналів. Але депутати проголосували за призначення. І я вирішив: якщо ви так із нами, то я піду туди.
Зараз хтось, можливо, скаже: «А ми тут до чого? Там звичайні люди живуть». Ні, там живуть незвичайні люди. І я вирішив, що після цієї ситуації, якщо вони кладуть на нас так по-великому, то я теж буду класти на деякі свої принципи. Я піду туди й буду доводити справу до кінця! І таким чином я опинився там, на човновій станції. Я почав ходити до ДАБІ, щоб зрозуміти для себе, хто давав їм ці дозволи. Прийшовши до управління архітектури, почув відповідь: «Подивіться в генплан, там вказано, що це не прибережна смуга». Я пішов до суду й виграв першу та другу інстанції. Станом на сьогодні знаю, що вони подали касацію до Верховного Суду. Але я думаю, що і Верховний суд стане на наш бік.
-Житомирська міська рада подала апеляцію до Верховного Суду?
-Так. Вони ніяк не можуть погодитися з тим, що прибережна смуга, згідно з законом, має бути в тій частині берега 100 метрів. Ми ж розуміємо, я так розумію, що то будинки їхніх друзів, міської ради, чиновників і таких великих «дядь і тьоть». Вони ніяк не можуть змиритися з тим, що ми, звичайні люди, можемо якось їх перемогти та знести їхні будинки. Раз вони так думають, тоді будемо гратися в цю гру!
-Тобто ви хочете йти до кінця, поки не виграєте і там не буде прибережна смуга зроблена?
-Я буду йти до кінця – доти, поки там не буде, не знаю, футбольне поле, наприклад. Або, можливо, громадою проголосуємо якусь петицію, щоб там був парк для відпочинку чи, можливо, реабілітаційний центр, як дехто пише в коментарях. Але закон цього не передбачає – так не можна робити. У законі чітко зазначено, що вони мають винести свої будинки. Хай виносять їх самі або виконавча служба виконає свій обов’язок і знесе ці будинки, а вже потім громада сама вирішить, що буде на цьому місці»
-Хтось із власників будинків з вами зв’язувався?
-Вони приходили до мене додому, знімали. Станом на сьогодні в мене є навіть листування власників одного з будинків, які там проживають, з іншою особою. У листуванні вони просять «пробити» мене по всіх базах. Таким чином, вони, мабуть, намагалися впливати на мене, перевірити, чи є в мене якась нерухомість, чи є щось не так. Плюс у мене є відео, де вони знімали мій будинок з коптера. Не буду казати звідки це все у мене, але знаю, що вони працюють над цим, щоб якимось чином на мене здобути якісь компромати, щоб якось вплинути, щоб я туди не ходив.
Додому хто до вас приходив?
Один із власників тих будинків.
-Тобто поспілкуватися, чи що хотіли від вас?
-Вони хотіли зняти будинок, по-перше. Вони думали, що я живу в якомусь мажорному будинку, щоб показати, що ходжу туди за гроші, чи ще за щось.
-Аеропорт, яка ситуація? Ви кажете, що не забули.
-Так, аеропорт не забув. Просто зараз фокус моєї уваги відійшов на човнову станцію більше. Бо якщо візьму дві-три різні ситуації просто жодну не доведу до логічного кінця. Вирішив, що спочатку човнову станцію, а далі обов’язково повернусь до аеропорту.
Яка там ситуація? Ситуація така: держава, точніше наша мерія та область, відправили листи до держави з проханням виділити близько мільярда гривень державних коштів на аеропорт, який, як я вважаю, є приватним, щоб там зробити інфраструктуру для приватної особи. Тобто наші з вами гроші витрачалися б на те, щоб комусь зробити бізнес. Я хочу це все довести. Хочу зрозуміти, яким чином наші народні депутати підписали ці листи, ці прохання, яким чином вони планували виділити ці кошти, чому не перевірили, кому належить земля, у кого вона в оренді та все інше. І, можливо, спробувати зробити так, щоб повернути аеропорт у власність громади. А якщо не вийде, можливо, навіть поставити питання, щоб його побудувати в іншому місці. Якщо власник, Янчук, не захоче звідти йти, якось він буде в законному порядку доводити, що то його власність. Тоді ставити питання, щоб побудувати його просто в іншому місці і не платити нікому не податків, нічого. Щоб місто саме мало вплив і управляло таким надважливим об’єктом, як аеропорт.
-Ви декілька разів сказали «наша», «ми». Тобто ви вважаєте, що будь-яка людина може піти з камерою, зняти й мати вплив?
-Так, вважаю. Тут є одне «але». Якщо людині це подобається, якщо людина робить це не за щось. Ми ж розуміємо, що є різні люди, які працюють за гроші. Тому мені здається, що тоді навіть всесвіт цій людині допомагає. Я не про себе – взагалі кажу. Якщо людина йде, добивається правди, справедливості й не бере за це грошей, ніхто ніколи не зможе їй закинути. Бо, повірте, якби я десь взяв хоч копійку, хоч раз, вони вже б про це знали, і моя сила вже не була в правді чи в чомусь такому. А так вони знають, що я за це гроші не беру, і, можливо, навіть дехто мені допомагає через це.
-А відео якось монетизуєте свої?
-Жодного разу мені ще ніколи ніяка монетизація не приходила.
-Якісь спонсори, можливо, у вас є? Просто подобається ваш блог.
-Ні-ні-ні. Було дуже багато разів, коли до мене підходили люди і пропонували допомагати. В хорошому сенсі, на паливо давати. Наприклад, востаннє один знайомий підійшов і каже: «Давай хоча б на паливо буду давати, ти постійно катаєшся, їздиш, а це ж усе гроші, ти їх витрачаєш». Я сказав ні, бо розумію, якщо хоч раз десь візьму, вже можна буде мені це закидати. І тому завжди відмовляюся.
-Якщо говорити про Житомирську міську раду, на сьогодні до чиєї роботи у вас є питання як громадського діяча, волонтера, житомирянина?
-Якщо не брати просто звичайних працівників, які працюють в канцелярії, а брати людей, які впливають на щось у нашій громаді, скажу: жодній людині не вірю, абсолютно. Коли до них приходиш і щось питаєш, розумієш – це просто відмовки. Вони прекрасно розуміють, що в нашому місті відбувається. І я не кажу тільки про міську раду, а кажу про всю систему – прокуратура, поліція, ДАБІ, і всі ці органи.
–Наразі в Житомирі немає обраного людьми міського голови. Коментарі «Сашу в мери», коли таке бачите, які емоції викликають?
-Багато хто так думає, що я хочу в мери. Розумієте, я людина, яка не буде сидіти на місці. Мер – це має бути освічена, нормальна, хороша, порядна людина, яка має сидіти в кабінеті, бути хорошим менеджером, розпорядником і надавати якісь команди. Мені здається, що я більше користі приніс би, якби, був би депутатом. А мером має бути та людина, як я тільки що сказав.
-Тобто в мери ви б не хотіли балотуватися?
– Я не те що не хотів би. Спробувати можна було б, так скажу. Але чи воно буде мені в кайф, не знаю. Здається, що у більшості випадків мери наших українських міст сидять для якогось особистого збагачення. Туди, я впевнений, не можна пускати ніяких бізнесменів, людей, які мають якісь свої бізнеси у місті. Якщо вони крадуть, то для них є сенс там перебувати. А мені, як людині, яка красти не збирається, просто витратити п’ять років життя на сидіння в кабінеті… Не знаю, чи мені це сподобається.
-Загалом, зараз багато говорять про вибори, чи потрібні вони, чи ні, це вже інше питання, але чи плануєте Ви йти в політику?
-Чи планую? Не можу сказати ні й не можу сказати так. Багато хто скаже: «конечно, по-любому». А я не можу так сказати. В той момент, коли вони будуть, зараз навіть про це не думаю, бо зараз іде війна. Я вам більше скажу, мені багато хто вже пропонував, реально, щоб від них йти. І це великі такі партії, від великих до малих. Одна з цих партій мені пропонувала, відверто кажу, як ви говорите в мери йти, тобто від них. І вони вважають, що може піти Буткевич, чи когось мені називали, і якщо ставити просто людину з народу противагу, яка змогла б виграти, вони роздивлялись мене. І сказав, що подумаю, бо не хотів одразу людям відмовляти, але я думаю досі. Це було рік тому, а то і півтора року тому, досі нічого не відповів. Як бачимо, досі іде війна, дай Боже, щоб вона швидше закінчилась, дай Боже, щоб ми швидше побачили ті вибори. Якщо в той момент, коли вони будуть, і в мене буде таке бажання, я не кажу на мера. Мені здається, що ні, швидше за всього, що не на мера. Якщо пішов би, то пішов би, десь у депутати.
-Місцеві?
-Ні, місцеві нецікаві, чесно. Це відверто. Я спробував би, можливо, якщо пробував би, вам просто так ексклюзивно скажу, то пробував би в народні. Це б я спробував би. Я розумію, що в мене дуже мало шансів, що є багато людей, які більше там заслуговують. Але якщо просто пробують гратися в цю політику, як вони там говорять, то я б погрався б вже так. А так в сільську раду я не хочу, в місто я теж не хочу. Якщо вже кудись йти і пробувати чимось допомогти громаді, державі, своєму місту, то я б вже пішов би туди десь повище.
-У Верховну Раду?
-Так, спробував би туди.
-Якщо говорити за сьогодні, що для вас важливо: допомагати конкретним людям чи змінювати систему?
-Змінювати систему. Це важливіше, ніж точково. Бо якщо ми будемо допомагати тільки окремим людям, ми нічого не доб’ємося загалом. Потрібно спочатку змінювати систему. І змінювати її з голови. Реально. Я реально бачу, що риба гниє з голови. Якщо ми бачимо, що змінюються мери, голови держорганів, то заступники всі залишаються. Помітьте. Це просто для нас картинку змінюють, а всі ті, хто там працювали, вони залишаються.
Міняються тільки голови. Всі заступники лишаються. Не дивлячись на те, прибічники яких політичних сил. Ми бачимо та ж сама Леонченко, вони вже знову виповзли, знову хочуть на щось впливати. Якщо їх цуралися на початку інші депутати й інші голови громад, то на сьогодні знову показують, що вони друзі й все інше. Тобто нічого взагалі не змінюється. Потрібно спочатку змінювати систему, а далі щось, можливо, у нас усіх разом вийде!
-На сьогодні, яка головна мета, головний меседж, який ви хочете донести?
-Це банально, але сила в єдності. Якщо більше людей буде вірити у те, що ми спроможні щось змінити, ми обов’язково це змінимо! Чим стає нас більше, тим менше їх. І коли вони будуть бачити нашу силу, вони просто будуть тікати.
– Це про владу ви говорите?
– Так. Я кажу не загалом про владу, бо при владі є й нормальні, порядні люди. Говорю саме про ту прогнившу частину влади, яка робить все для того, щоб збагатитися самим, а ми, де були залишились. Нам потрібно все зробити для того, щоб було навпаки.
Повну версію інтерв’ю дивіться у відеоформаті.
Підписуйтесь на Житомир.info в Telegram
