Зустріч Володимира Зеленського та Дональда Трампа в Мар-а-Лаго мала всі шанси стати якщо не проривом, то принаймні демонстрацією контрольованого оптимізму: мирний процес живий, канали комунікації відкриті, відповідальність за зрив домовленостей може зміститися у бік Москви. Саме в цей момент російська сторона запускає історію про “масовану атаку українських дронів” на резиденцію Володимира Путіна — без відео, без уламків, без жодних підтверджень, зате з гучними заявами, погрозами і традиційною обіцянкою “переглянути переговорну позицію”. Збіг? Для Кремля – занадто зручний, щоб бути випадковим.
Паралельно Дональд Трамп робить заяви, які важко назвати дипломатично вивіреними: від тверджень про те, що Росія “хоче успішної України”, до готовності повірити Путіну на слово щодо атаки, якої, за його зізнанням, “можливо, і не було”. У підсумку формується токсична суміш: міфічний удар по резиденції, “ображений” Кремль, роздратований Вашингтон і Україна, яку знову намагаються виставити головним дестабілізуючим фактором у момент, коли вона якраз демонструє готовність до переговорів.
Ця провокація вигідна Росії одразу з кількох причин. По-перше, вона створює формальний привід відкотити назад будь-які зобов’язання без прямого “ні” Трампу. По-друге, дозволяє Кремлю перевести розмову з власної небажаності миру на “безвідповідальність Києва”. По-третє, закладає інформаційний фундамент для можливих ударів по українських урядових об’єктах під соусом “відповіді”. І, нарешті, головне — ця історія б’є по довірі між Зеленським і Трампом саме тоді, коли для Москви вона є найбільш небезпечною.
Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився український дипломат і політик Роман Безсмертний.
– Мар-а-Лаго стало фінальним акордом миротворчого марафону 2025 року, але не його кульмінацією. На цей час все має такий вигляд: США хочуть швидкого результату, Україна намагається втримати суб’єктність, а Росія робить усе, щоб зірвати гру, не виглядаючи її головним руйнівником. І “атака дронів на резиденцію Путіна” в цій схемі – це суто політичний інструмент.
– Що стосується Мар-а-Лаго, то я б сказав так: зрештою Київ, Вашингтон і Брюссель більш-менш зрозуміли, що якщо вже ламати списи, то робити це потрібно в закритому режимі, не виносячи все на публіку, а спокійно і предметно говорити між собою. Бо в кінці цього довгого шляху все одно є стоп-кран, і натискатиме його Москва. Зверніть увагу: те, що відбувалося за зачиненими дверима, було далеко не стерильним. Гарячі дискусії читаються по фотографіях, по жестах, по обличчях. Це було видно і з реакції президента Зеленського під час пресконференції на окремі заяви президента Трампа. Але публічно це не виносилося. А це означає лише одне: розмова там ведеться.
Одразу скажу про ці цифри – нібито 90-95% погоджено. Тут Трамп, як не дивно, має рацію. Називати ці відсотки немає жодного сенсу, бо вони не означають нічого. У цій ситуації говорити про відсоток погодження недоречно. Тим більше після розмови з Путіним Трамп сам визнав, що жодних дедлайнів не існує.
Я більше скажу: змістів окремих документів, про які йдеться, просто не існує. Обговорюються фрагменти, елементи, окремі блоки. Повноцінної проєктної документації немає, за винятком питання гарантій безпеки з боку Європи. Все інше крутиться навколо рамкового договору з 20 пунктів. І тут ситуація ще гірша, бо Москва оперує рамкою з 28 пунктів, тоді як Вашингтон, Київ, Брюссель і європейські столиці – двадцятьма. Тобто обидві сторони, якщо їх так класифікувати, залишаються на своїх позиціях.
Тепер щодо Трампа. Для мене очевидно, що його тактика – телефонувати Путіну перед, телефонувати після – це спроба зберегти сам факт діалогу і не випасти з процесу. Пам’ятаєте, ми ще після інавгурації говорили, що теза “Путін боїться Трампа” є абсолютно хибною. Насправді все навпаки. Це Трамп боїться втратити цей діалог. Подивіться, як він формулює: у Росії є мінерали, які потрібні США, у США є те, що потрібно Росії. Я вже не кажу про всі ці пасажі про те, що Росія хоче бачити Україну успішною, що Путін нібито прагне миру. Це пусті слова. За ними всі чудово бачать реальну позицію Путіна. Тому я тут повністю погоджуюся з фразою редактора Bild про те, що всі ці посмішки є абсолютно нещирими. Ба більше, окремі з них прямо свідчать: президент Зеленський не приймає позицію президента Трампа. А те, що Трамп, перепрошую, як воша за кожуха тримається за Путіна, вже очевидно. І з цієї ситуації він не вискочить. Він у ній залишатиметься.
У підсумку маємо просту картину: як у січні 2025 року ситуація стартувала, на тому ж рівні вона і перебуває зараз. Документи, над якими працювали розумні голови, ідеї, які народжувалися, нікуди не зрушилися. Єдине, що для мене позитивне: Київ, Брюссель і Вашингтон, здається, зрозуміли, що спілкуватися потрібно за будь-яких обставин, шукати між собою спільну позицію необхідно. Але всі три столиці чудово усвідомлюють: з Путіним просуватися вперед практично неможливо.
– На якому етапі ми перебуваємо в переговорному процесі на кінець року? Який характер цих перемовин? Чи справді Брюссель, Київ і Вашингтон виробляють позицію, яка буде більш-менш прийнятною для всіх трьох? І що з позицією Росії? Це повне відкидання будь-яких компромісів? Війна заради війни і знищення України?
– Що стосується Києва, Брюсселя і великих європейських столиць: Лондона, Парижа, Рима, Берліна – тут є порозуміння. Є постійний діалог, є допомога, є взаємні підказки. А от Вашингтон я б розділив на три позиції. Перша: позиція Трампа, яка фактично лобіює інтереси Путіна. Друга: позиція Віткоффа і Кушнера, які виконують завдання Трампа і паралельно заробляють на цьому процесі. І третя: позиція державної машини США, яка повністю на боці України. Те, що вдалося досягти спільно Києву і Брюсселю, – це синхронізація з американською державною машиною. Завдяки держсекретарю США Рубіо вдалося витримати певну позицію і змусити Трампа її прийняти. Те, що Трамп, Кушнер і Віткофф наприкінці 2025 року прийняли рамку з 20 пунктів, – це серйозне досягнення. А далі все очевидно. Я про це говорив не раз. Опції миру для Путіна не існує. Є лише одна відповідь – сила.
2025 рік міг стати не роком перемоги, а роком перелому. Для цього потрібно було надати Україні “Томагавки”. Вони не вирішили б усе, але стали б механізмом перелому. Трамп цього не зробив. Тому, коли згодом постане питання, хто врятував Москву від поразок у 2025 році, прізвище Трампа буде назване без альтернатив. У фіналі він змушений іти на компроміси з Європою і державною машиною США. Дедлайнів немає, відсотків немає, потрібно працювати. І фінальна фраза Трампа “якщо не домовимось – будуть вбивства” дуже точно характеризує весь цей процес.
– Тобто в 2026 рік ми входимо все-таки у переговорному процесі без жорсткого викручування рук з боку Дональда Трампа?
– Абсолютно. У Трампа немає ні козирів, ні серйозних карт. Його внутрішньополітична ситуація слабка, переговорна позиція слабка. Тактика Кремля лестити Трампу і купувати його оточення через бізнес його повністю захопила. Його модель переговорів на основі “інтересів” його ж і вбиває. Американське суспільство дедалі чіткіше бачить, що Кремль ним маніпулює. Залучення Рубіо наприкінці року – ознака того, що Трамп втрачає контроль над процесом. І всі його заяви працюють проти нього самого. Тому я, чесно кажучи, не заздрю його політичній долі у 2026 році.
– А заяви Трампа про можливий виступ у Верховній Раді – це продовження того самого тролінгу, на кшталт: “Путін хоче бачити Україну успішною“?
– Безумовно. Це беззмістовні речі. З’явитися в Україні не зможе не тільки Трамп, боюся, що і Віткофф теж. Хоча президент натякнув, що, можливо, зустріч зі спецпредставником президента США може відбудеться і в Києві. Якщо кудись Трамп і зможе приїхати, то максимум до Варшави.
– Ви сказали, що американський виборець дедалі більше починає розуміти, що Дональд Трамп фактично відстоює інтереси Москви. Наскільки передвиборча кампанія до Конгресу впливатиме на позицію адміністрації щодо України? Зрозуміло, що економіка й внутрішні питання будуть ключовими темами. Але водночас фактор України залишається важливим. За останніми опитуваннями, більшість американців, і що особливо важливо – більшість республіканців вважають Росію загрозою, підтримують посилення санкцій і не хочуть зменшення допомоги Україні. Наскільки цей фактор може тиснути на Трампа?
– Цей фактор уже зараз впливає. Ми бачимо пряму кореляцію між поведінкою Трампа і настроями електорату. Він змушений це враховувати. Ми бачимо, як відмовляються балотуватися найбільш щирі, найбільш віддані прихильники Трампа. Вони розуміють, що програють. Вони вже зараз не питають, як перемогти, вони питають, хто буде кандидатом від демократів, бо шансів у нинішній конфігурації практично немає.
Це настільки серйозно впливатиме на ситуацію, що вже в березні–травні, коли потрібно буде ухвалювати ключові рішення, баланс почне змінюватися ще відчутніше. Він уже змінюється і в Палаті представників, і в Сенаті. І попри те, що Трамп публічно продовжує гнути свою лінію, видно, як люди з його найближчого оточення починають від нього відходити. Тому вже в березні–квітні буде видно, як від Трампа почнуть відверто відхрещуватися. Не так, як зараз, мовчки відходячи вбік. Його почнуть уникати, як нечистої сили. Бо він перестає бути активом і стає токсичним баластом, який приносить поразки, насамперед республіканцям.
Восени, я переконаний, ми вже побачимо такі речі, як ініціювання процедури імпічменту. Це вже лежить на поверхні. Про це вже говорять у політичному середовищі. Преса мовчить, бо ви бачите, як він їде танком по медіа – судовими позовами, тиском, залякуванням. Але інституційно Америка все ж має традицію. Я не кажу, що Трамп не може спробувати її зламати. Може. Але ця традиція достатньо сильна.
І головне – він цього тиску поки що не витримує. Це видно по його нервовості, по хаотичних заявах. Він уже починає сповзати зі своїх позицій – і щодо України, і щодо Ізраїлю. Це добре помітно.
– Тема референдуму, яку нині активно обговорюють в Україні, включно із заявами президента Зеленського – це реальна готовність до поступок чи все-таки переговорна стратегія?
– Нині я бачу в цьому дипломатичну тактику. Саме тактику. Європейці, які працюють разом із президентом України, які допомагають формувати цю лінію, чудово розуміють, що Москва на це не піде. І перші реакції Кремля це вже підтвердили. Механізм, який був озвучений для можливих виборів чи референдуму, передбачає паузу у війні. Москва відкинула це миттєво. Тому це не що інше, як тактичний маневр.
Чи правильний він? Час покаже. Моє особисте ставлення – негативне. Є Конституція України, є норми міжнародного права. Саме вони мають бути основою для відповіді на всі подібні вимоги. Не треба блудити і думати, що навколо Трампа сидять ідіоти, які не розуміють юридичних меж.
Чітка, прогнозована позиція партнера завжди допомагає. Це моя позиція, я її не нав’язую і не кажу, що вона зараз визначає дії Банкової. В оточення президента є своя логіка, вони обрали такий шлях. Для мене він не оптимальний. Але ще раз наголошу: видно, що це тактика. Бо все це недороблено. Коли говорять про вибори, всі ж розуміють, що можна написати десять законопроєктів, але їх не можна ухвалити. Вони будуть антиконституційними. І на них поставлять хрест усі – від аналітичного управління Верховної Ради до юридичних служб. А далі будуть суди і автоматична блокада.
З референдумом ситуація ще гірша. Конституція чітко говорить про недоторканність території України. Ні президент, ні парламент, ні будь-який референдум не мають права це змінювати. Тут усе лежить на поверхні. Так само з НАТО. Теоретично можна говорити про зміни після завершення війни, але це не ті розділи Конституції, які потребують референдуму. Це дві сесії парламенту. Але зараз цього ніхто робити не буде.
Тому ми маємо розуміти: це тактичні кроки. І поведінка президента Зеленського в Мар-а-Лаго це лише підтверджує. Він мовчав. Його позицію можна було зчитувати лише з міміки, жестикуляції, постави. Будь-який дипломат скаже: коли людина дивиться на шнурки чи взуття під час промови співрозмовника, це повне неприйняття сказаного. Це не просто незгода. Це відторгнення. Він не хотів це чути.
– Після розмови Зеленського і Трампа Росія заявляє про атаку на резиденцію Путіна. І далі понеслося. Про “удар у відповідь”, про “перегляд переговорної позиції”. Потім Путін повторює це Трампу під час телефонної розмови. Які цілі переслідують росіяни цієї провокацією?
– Дезінформація масово почала розганятися ще в день переговорів Зеленського, Трампа і європейців. Потік був настільки щільний, що це кидалося в очі. Там було стільки відвертої неправди – і по фронту, і по переговорному процесу, і по позиціях сторін, – що було очевидно: простір цілеспрямовано забивають “сірим шумом”. Це робиться завжди з однією метою – підготувати ґрунт для якоїсь операції. І багато хто тоді вже говорив: щось має статися.
Тепер щодо самої “атаки”. Це повна брехня. Уже на рівні арифметики. Міністерство оборони РФ оприлюднило одні цифри. Лавров – інші. Як може бути 90 безпілотників у Новгородській області, якщо загалом було запущено 94? І з них лише близько десяти – у цьому регіоні. Все інше – по різних областях Росії. Тут навіть експертом бути не треба.
– А наслідки цієї історії?
– Наслідки прості: Лавров збрехав. І це видно. Так само, як і вся історія про “реакцію Трампа”. Зверніть увагу: Трамп публічно про це не говорив нічого. Взагалі нічого. Все, що ми чуємо, – це перекази “зі слів Ушакова”. Коли тиражується текст, нібито сказаний Трампом, але озвучений Ушаковим, – це брехня. Від першої до останньої літери.
Це погано, що удару по Валдаю не було. І це погано, що Путін вижив. І цього разу також. Я хочу, щоб ми це чітко усвідомлювали. Всі ці стогони з Індії, Пакистану, з боку Еміратів – це захист воєнного злочинця, на якого видано міжнародний ордер. Його вина доведена. Він – воєнний злочинець. Він — законна військова ціль. Де б він не був, за ним має полювати безпілотник, балістична ракета, що завгодно. Його не можна навіть порівнювати з Осамою бен Ладеном. Масштаб жертв, руйнувань, катувань, які приніс Путін, – неспівставний. Тому будь-який об’єкт, де перебуває Путін, є законною ціллю. Він комбатант. Він верховний головнокомандувач. Тут немає жодної юридичної проблеми.
– Це якби Черчилль, віддаючи наказ уперше бомбити територію Німеччини, сказав британським пілотам: тільки, не дай Боже, не зачепіть бункер Гітлера. Це ж просто смішно.
– Дякую. Ви зараз ідеально це сформулювали. Я навіть не подумав одразу про це порівняння, але воно абсолютно точне. Абсолютно.
– Але все ж таки – головне запитання. Навіщо Росії ця провокація саме зараз? Багато хто вважає, що це спосіб зіскочити з мирного процесу без наслідків перед Трампом. Мовляв, бачите, які в Україні “терористи”.
– Ні. Трамп і його оточення все прекрасно розуміють. Це зроблено з іншою метою. Головне завдання – інформаційно знищити результати візиту президента Зеленського до Мар-а-Лаго. І, на жаль, це спрацювало. Вони просто перебили порядок денний. Ба більше, навіть коментарі, які Зеленський давав після цього, мимоволі підсилювали російську брехню. Він, по суті, сам нівелював частину власних результатів, реагуючи на цю вигадку. Але тут немає нічого нового. Класики воєнної стратегії давно сказали: перший інструмент будь-якої війни – це брехня. Москва користується цим інструментом на повну.
