Роботодавці скаржаться на кадрову кризу. А чи готові вони брати на роботу високодисциплінованих та стресостійких людей з бойовим досвідом? Чи хочуть самі ветерани повертатися на свою попередню роботу? Про те, як військове минуле може стати конкурентною перевагою у цивільному житті і як суспільство ставиться до ветеранів, в інтерв’ю 
розповідає Каріна Дорошенко, виконавча директорка Українського ветеранського фонду (УВФ).
Повне відеоінтерв’ю з Каріною Дорошенко
Ставлення до ветеранів у суспільстві 2025: чи є ризик стигматизації
Почнемо з досліджень, які регулярно проводить Український ветеранський фонд разом з партнерами. Темою одного з останніх стало сприйняття образу ветерана в українському суспільстві. До яких цікавих висновків ви дійшли і що, можливо, вас вразило чи здивувало?
Для нас дослідження є надзвичайно важливими. Ми не можемо запускати програми, не запитавши ветеранів та суспільство про їхні потреби і виклики. Тому від нашого заснування у 2022 році ми проводимо періодичні дослідження, опитуючи суспільство щодо ставлення і поваги до ветеранів.
На жаль, ми бачимо, наскільки ці тенденції змінюються. Це той тривожний дзвіночок, на який нам, як суспільству, потрібно реагувати, поки не пізно. Бо якщо повага до ЗСУ не падає, то стосовно ветеранів певна стигматизація наростає. Це невеликий відсоток, але такий сигнал говорить про необхідність нашої консолідації.
Враховуючи ту кількість ветеранів, яка вже є і ще буде в суспільстві, ми повинні діяти спільно, аби розвивати наше майбутнє. Ветерани — невіддільна частина суспільства, тому всі програми так чи інакше мають спрямовуватися на їхню реінтеграцію.
Скриншот: Дослідження УВФ
Що саме свідчить про ризик стигматизації ветеранів в українському суспільстві?
Цього року ми провели комплексне дослідження разом із нашими закордонними партнерами з США. Ветеранів у США багато, але наш досвід є унікальним. Тому нам немає де почерпнути готові методи, як взаємодіяти, працювати, які програми впроваджувати.
Стигматизація так чи інакше проглядається в різних суспільствах, незалежно від обставин. На жаль, ми бачимо це крізь призму різних війн, різних століть. Це прослідковується навіть у період між АТО/ООС і повномасштабним вторгненням у ставленні до ветеранів навіть на прикладі хрестоматійних діалогів у маршрутках на кшталт: «Я тебе туди не посилав і не буду пільговий проїзд надавати».
Це відбувається на рівні стереотипів. Ми бачимо з досліджень, що навіть людина, яка не мала особливого досвіду взаємодії, все одно впевнена, що ветеран — це про психоемоційну нестабільність та про насильство. «Я досвіду не мав, але мені сказали», — пояснюють люди. І це «мені сказали», на жаль, поступово починає впливати сильніше, і з цим треба боротися.
Скриншот: Дослідження УВФ
Ви вивчали, звідки походить отаке ставлення до ветеранів і для кого воно характерне?
Ми досліджували це за віковими групами, по регіонах, але не можна сказати, що є чіткі критерії. Це більше комплексна історія, яка стосується всіх, включно зі ЗМІ, яким важливо правильно будувати заголовки, щоб не стигматизувати ветеранів. Бо в ЗМІ часто пишуть: «ветеран взяв участь у розбої», «ветеран вчинив щось». А ветерани — це зріз суспільства, і не треба акцентувати саме на цьому статусі. В цивільному житті всі люди абсолютно рівні, просто в когось є бойовий досвід. Так само не варто акцентувати на віковому досвіді: що хтось надто юний або навпаки літнього віку.
Ми навіть розробляли певні методичні рекомендації для журналістів, чого краще уникати і як формулювати. Здається, що це непомітно, але вплив є. І, звісно, наш ворожий сусід максимально вливає негатив в інформаційні кампанії. І це теж впливає на формування образу тих же ТЦК і далі на сприйняття ветеранів.
Хоча досі у нас образ ветерана дещо розмитий, оскільки ми живемо у війні і левова частка ветеранів ще з часів АТО перебуває на фронті і бере участь у бойових діях. Тобто ветеран — це статус у цивільному житті. Тому поки зарано казати про падіння рівня поваги чи довіри. Але певні тривожні дзвіночки ми вже бачимо і маємо діяти на випередження.
Каріна Дорошенко, виконавча директорка Українського ветеранського фонду (УВФ). Фото: соцмережі
Коли до цивільного життя масово повертатимуться ветерани, як може проявитися ризик стигматизації? І що варто робити зараз, щоб його мінімізувати?
Насправді це стосується різних рівнів. Ми проводили дослідження щодо потреб, які першочергово бачать ветерани, що перебувають у Силах оборони, і ті, хто вже повернувся до цивільного життя. Цього року ми сфокусувалися більше на питанні працевлаштування, бо це так чи інакше стосується всіх.
Коли люди повертаються, їм потрібен певний час у цивільному житті, щоб зрозуміти, ким, де і як вони себе бачать після бойових дій. Вони знаходяться у пошуках себе, роботи або власної справи. І тут ми запитали ветеранів про їхні потреби при працевлаштуванні, а з іншого боку — працедавців про їхні потреби під час працевлаштування ветеранів.
Натепер існує великий кадровий голод, і багато працедавців звертаються й до нас. Ми бачимо, як вони запрошують і закликають ветеранів влаштовуватись на роботу. Але водночас ми фіксуємо, наскільки часто ветерани стикаються з дискримінацією, про що вони розповідають в інтерв’ю, які ми проводили.
Чому дискримінація ветеранів на ринку праці існує попри кадровий голод
Чи поширена дискримінація ветеранів при працевлаштуванні? У чому вона виявляється?
Фактично, ми бачимо кілька проблем. Це рівень заробітної плати, через що ветерани не залишаються на роботі надовго після працевлаштування. Це проблеми зі здоров’ям, бо, на жаль, війна так чи інакше впливає на фізичний та психоемоційний стан. Чергова проблема, яка, на жаль, не на останньому місці — дискримінація.
Скриншот: Український ветеранський фонд
Ми запитали роботодавців: якщо за рівних можливостей і рівних компетенцій ви можете обрати ветерана або цивільну особу, кого б ви обрали? Звісно, тут усі казали про працевлаштування ветерана, адже бізнеси хочуть показати себе якнайкраще. Але водночас ми запитали: якщо цивільна особа має трохи більше хард-скілів, а ветерану треба дечому довчатися, проте у нього потужні софт-скіли, здобуті на фронті — відповідальність, дії в кризових моментах, робота в колективі, що, в принципі, не менш важливо у цивільному житті? Тут роботодавці зазвичай обирають цивільних.
Тобто, з одного боку, ми бачимо декларації: «Так, я запрошую ветерана на роботу». Але вкладатися в працевлаштування ветерана шляхом надання навіть короткострокових курсів перекваліфікації чи додаткових адаптаційних програм не всі роботодавці готові. Зараз ця проблема може здаватися невеликою, але коли повернеться більша кількість ветеранів, вона має загостритися.
Що стосується дискримінації у колективах — чи є прояви?
Нюанси насправді є, навіть на рівні ставлення до чоловіків і жінок. Якщо жінка-ветеранка воювала, до неї виникають певні упередження. Ми бачимо дуже цікаві відповіді від ветеранок, з чим вони стикаються. Люди кажуть: «Ти пішла у військо, щоб вдало вийти заміж». А з іншого боку, на жаль, досі лунає: «Ти пішла у військо, щоб не народжувати, краще сиділа б вдома і про демографію піклувалася». Тобто у суспільстві завжди знаходять привід для осуду.
Щодо чоловічого колективу, то тут усі можуть зрозуміти очевидний фактор: військовому із бойовим досвідом складніше знайти комунікацію зі звичайними цивільними. І тут варто багато попрацювати HR-фахівцям. Ми, зі свого боку, розробляємо методики, як працювати з такими темами, допомагаємо компаніям втілювати стратегії, щоб ветеран залишався в колективі якомога довше, і щоб колективу було комфортно. Щоб навіть на рівні слів і запитань не виникало певних тригерів.
Деякі роботодавці публічно декларують, що проводять відповідну підготовку колективів до повернення ветеранів. Чи дійсно відбувається така робота? А тим роботодавцям, хто досі цього не робить, на що варто звернути увагу?
Насправді ця робота проводиться. І є низка великих компаній, які підписалися під принципами бізнесу, дружнього до ветеранів. Фактично, вони задекларували, що бізнес готовий працювати і вкладається у програми, аби ветерану було максимально комфортно повертатися. У різних компаніях є дуже цікаві, здавалося б, дрібні, але доречні кейси.
Наприклад, «МакДональдз» адаптується до сучасних реалій навіть шляхом заміни сушарок для рук на рушники. Адже різкий шум сушарок є великим тригером для людей з бойовим досвідом.
Так само великий холдинг Starlight Media чудово працює із ветеранами. По-перше, вони намагаються на рівні медіа формувати образ ветеранів не як відокремленої когорти, а невіддільної частини суспільства. У своєму колективі вони також враховують, як буде комфортніше працювати ветерану. Наприклад, ветеран не може заснути через безсоння і зранку просипає роботу. HR проговорює цю проблему і пропонує приходити на роботу пізніше. Це різко змінило ситуацію.
Тобто такі малі, на перший погляд, кроки запобігають можливому звільненню?
Так, і кожному бізнесу передусім треба просто по-людськи поставитися до проблеми ветерана, і це сторицею повертається у позитивний результат для цієї команди.
Наскільки часто ветерани не повертаються на попередню роботу?
Зараз це мінливий показник. По-перше, є люди, які мобілізувалися і за ними залишається робоче місце. Вони переважно повертаються. Мова йде про великі компанії. Зокрема, багато ветеранів повертаються в «Укрзалізницю», бо компанія дуже добре з ними працює. Інша частина — ті, хто звільнився зі служби і шукає роботу. Це невеликий відсоток, бо загалом у нас зараз звільняються зі служби переважно через проблеми зі здоров’ям та травматичний досвід.
Більшою мірою можу сказати про готовність ветеранів надовго залишатися у своїй попередній професії. Адже 60% з опитаних ветеранів говорили, що хочуть щось змінювати, залежати від самого себе, займатися власною справою.
Скриншот: Дослідження УВФ
До ветеранських бізнесів ми ще повернемося у другій частині інтерв’ю. А поки зосередимося на тому, з якими викликами пов’язаний для ветерана перехід з військової кар’єри до цивільної?
Тут є багато різних викликів. Але, знову ж таки, варто розуміти, що в армії зараз служить дуже великий зріз українського суспільства. Це чоловіки та жінки від 18 і 60+ років. Хтось мав 10 років досвіду в армії ще з часів АТО, хтось мобілізувався у 2022-му. Хтось є кадровим військовим, а хтось до мобілізації мав досвід лише у цивільних професіях. І таких зараз левова частка, чому й дивується більшість країн. Адже люди, що не мали взагалі розуміння, як воювати, взяли в руки зброю, навчилися і зараз показують результати, що вражають.
Щодо викликів після повернення, вже зрозуміла низка факторів. Один з них — розлучення. Нагадаю, що значна частка чоловіків, коли йшли на фронт, з турботою про свої родини вивезли їх за кордон. На жаль, такі сім’ї часто розпадаються.
Наскільки поширені такі випадки?
Ми знаємо про це з наших фокус-груп. Це не поодинокі випадки. Не всі пари можуть витримати складне випробовування відстанню. Тому ми пропрацьовуємо з психологами певні програми, групи підтримки для тих, хто чекає, бо родині дуже важливо зберігати зв’язок. Навіть з досвіду Штатів дуже важливо комплексно працювати з психологами над зв’язком ветерана та його сім’ї, бо сім’я є точкою повернення у цивільне життя. Вже далі підключається колектив, робота, хобі, друзі.
Другий виклик — непорозуміння з суспільством, особливо коли виникає взаємодія з цивільними чоловіками, які не були в армії. Дуже складно, коли хтось поруч проговорює, як він ухилявся від армії, а комусь, хто має цей досвід, м’яко кажучи, неприємно це слухати.
Снайпер у фінансах: як конвертується фронтовий досвід у цивільній кар’єрі
Які навички, що здобули ветерани на службі, допомагають їм робити кар’єру в цивільному житті? Можливо, змінювати свій шлях, міняти професію?
Коли цивільна людина йде в армію, там вона здобуває хард-скіли. Здається, що ці військові компетенції не знадобляться в цивільному житті. Більшість військових чомусь так думає. Але ми якраз пропрацьовували цей складник. Наприклад, артилерист чи снайпер — це про відповідальність, про точність розрахунків, про максимальну стриманість, загартованість, стресостійкість. Це те, чому багатьом цивільним варто було б повчитися.
Крім того, на першому місці в армії — робота в колективі із побратимами. Хочеш не хочеш, навіть якщо є суперечки, все одно навчишся комунікувати, бо і сьогодні, і завтра доведеться бути разом. Це те, що ми підсвічуємо роботодавцеві. Так само як і здатність працювати в кризових умовах. Це якраз те, що на рівні софт-скілів є дуже помітним і може з часом переважити навіть у хард-скілах. Ну, а хард-скіли залежать від роду військ. Якщо це стосувалося розрахунків, це цілком адаптується в економічну сферу, навіть у бізнес-аналітику.
Скриншот: Дослідження УВФ
Які можна навести приклади відповідності військового і цивільного фаху?
Найпоширеніші у війську — піхотинець або стрілець. І це якраз про витривалість, про точність розрахунків, про кризові умови. І, звісно, це тактична медицина. Це справді у цивільному житті може знадобитися в дуже різноманітних сферах.
Інша справа — неочевидні відповідності, як-от у випадку зі снайпером. Здається, що скіли снайпера точно ніде не знадобляться в цивільному житті. Але це зовсім не так. Бо така людина може годинами очікувати, вона має дуже точні розрахунки, несе відповідальність за кожен крок. І це буде у пригоді в економічній сфері. Бо великі установи у фінансовій галузі потребують людей, які нестимуть відповідальність за кожну цифру і за кожен розрахунок.
Зараз ми пропрацьовуємо деталізовані навички і вже опублікували це на платформі. «Національне агентство кваліфікацій» теж над цим працює. Тому ветерани, повертаючись до цивільного життя, не будуть заново здобувати освіту протягом 4 чи 6 років повного навчання. Коли професію, що була в армії, можна адаптувати, потрібні лише додаткові короткострокові курси.
Кар’єра ветерана: інструменти для працевлаштування, вакансії та реальні кейси
Є спеціальні інструменти для працевлаштування ветеранів?
В УВФ ми цього року розробили платформу «Кар’єра ветерана». Там у конструкторі резюме військові навички та військово-облікові спеціальності можна перекласти у цивільні. Далі система підтягує вакансії відповідно до навичок. На цій платформі ми також розміщуємо різноманітні курси, програми та ваучери, які стосуються освітніх можливостей, перенавчання, перекваліфікації.
Ця платформа об’єднує як ветеранів, так і роботодавців, які також реєструються тут у пошуку ветерана, завантажуючи свої вакансії. Відповідно до потрібних роботодавцеві навичок підтягуються різноманітні резюме ветеранів.
Крім того, на цій платформі ми розмістили онлайн-курс, який допомагає в адаптації ветерана на робочому місці. Це дуже покрокова і практична програма з 14 лекцій, які допоможуть не лише роботодавцеві, а й ветерану. Адже лекції розповідають, як поводитися під час співбесіди, складати резюме, на що звернути увагу в колективі, як комунікувати, адаптуватися, які державні програми є навіть для адаптації людей з інвалідністю на робочому місці.
Чи відома вам реальна кількість працевлаштувань ветеранів через цю платформу, зокрема й ветеранів з інвалідністю?
Ми запустили платформу 2025 року. Можливо, вона ще не настільки поширена, але люди вже працевлаштовуються. За цей час там розмістили понад 35 тис. вакансій. Закритих вакансій вже близько 5 тис. Маються на увазі ті, які розмістили безпосередньо на платформі. Бо частина підтягується із зовнішніх ресурсів, аби вони не дублювалися.
На щастя, ми живемо у цифровому світі. Є низка додатків і програм, які допомагають озвучувати, підказувати, робити простір інклюзивним. Але, на жаль, не завжди наші міста і вулиці є інклюзивними. Тому проблем більше виникає з доступом до місця роботи. На самому робочому місці вже діє багато програм, які допомагають людині максимально адаптувати свої хард- і софт-скіли.
Конкретно цей кейс стосується сфери юриспруденції. Але зараз на рівні держави триває пошук ветеранів на вакансії інструкторів національного спротиву, на посади вчителів захисту України. Зараз для ветеранів є дуже багато вакансій. Мені здається, немає взагалі якихось обмежень. Самі ветерани своїм досвідом показують, що обмеження існують лише в голові, тому все можливо.
Подякувати 🎉
