Коли зовнішній світ втрачає свою звичну стабільність, а необхідність залишити рідне місто чи країну стає неминучою, а близькі перебувають далеко, постає важливе питання: де знайти надійний фундамент внутрішньої опори? У такі складні хвилини особливо гостро проявляється потреба у відчутті «внутрішнього дому» — того безпечного простору, який не руйнують тривожні новини, відстані чи невизначеність. Але як знайти цей дім у собі?
Про це йшла мова у розмові з психологинею та авторкою книги «Дім всередині» Світланою Ройз. Її нова праця — м’який терапевтичний текст, призначений одночасно для дітей і дорослих, що розповідає про подорож у власний внутрішній світ і про те, як знову відчути просту, але надзвичайно важливу істину: я — вдома.
Світлана Ройз пояснює, що її книга на прикладі дівчинки Кіри демонструє дітям, як знайти свій внутрішній дім. Для дорослих же пошук такої внутрішньої опори можна сформулювати так: щоб відчути, що «де б ти не був, дім із тобою та в тобі», потрібно насамперед навчитися бути поруч із самим собою.
Вражаючим є вислів, який близько двадцяти років тому почула від однієї викладачки: «Безхатько — це не той, хто позбавлений дому, а той, хто втратив відчуття внутрішнього дому». Для Світлани цей вислів став ключовим, особливо під час важких місяців великої війни, коли вона з донькою перебували у Франківську.
Бути «вдома» в собі — це означає вміти залишитися наодинці із собою, не втікати від власних думок у соцмережі, а досліджувати свій внутрішній світ, усвідомлювати свої реакції та потреби. Внутрішній простір має бути опорою, від якої можна відштовхнутися, щоб вийти назовні.
Однією з улюблених практик Світлани є вправа «сад мого серця». Вона пропонує уявити свій внутрішній сад, у якому можна розглянути пора року, людей, які там присутні (або відсутні), а також важливі деталі, як-от наявність компосту — символу перетворення й трансформації душевного досвіду. За допомогою уяви можна налаштовувати цей сад, прибирати або змінювати його елементи, створюючи захищений внутрішній простір, який налаштовує на розвиток та самопізнання.
Світлана відзначає, що такі практики сприяють рефлексії і підвищенню безпеки внутрішнього простору. Коли всередині панує відчуття затишку — легше протистояти зовнішнім викликам. Водночас дорослим нерідко складно триматися на самоті з власними почуттями — приймати тривогу, невизначеність, пізнавати себе без зовнішніх відволікань.
Авторка зазначає, що її книга «Дім всередині» підходить як дітям, так і дорослим: у житті дівчинки Кіри відбувається багато змін — нове місто, відсутність друзів, тато на фронті, зміна стосунків із мамою — все це породжує почуття самотності та незахищеності. Малювання стає для Кіри способом виразити себе, а в гру-практику, запропоновану татом, вона занурюється, фантазуючи, рефлексуючи, приймаючи й осмислюючи свій досвід через малюнки.
Важливим символом у книзі виступає керамічна підвіска у вигляді будиночка, яка служить зв’язком між внутрішнім і зовнішнім світами. Цей предмет знижує тривожність дівчинки, нагадує про близькість з татом і про стан комфорту, що асоціюється з почуттям «вдома».
Світлана описує «вдома» як стан, у якому людині спокійно та комфортно в тілі, вона з контактованими почуттями, у партнерстві з близькими, усвідомлює свої цінності і знаходить гармонію в оточенні.
Щодо власних внутрішніх опор у складні часи, психологиня ділиться:
– Спочатку вона вважала найважчим часом перебування чоловіка на фронті, проте зізнається, що найсерйозніше випробування випало на зиму останнього року.
– Світлана жартує, що тепер може «роздавати спокій чи наполегливість» немов інтернет-зв’язок.
– Її головною силою стала не колишня чутливість, а витримка і здатність триматися.
– Вона отримала особливий подарунок — підвіску з написом «Цілі зростають з цінностей», яка нагадує про важливість базових пріоритетів у житті.
Ройз практикує зупинку і самопитання: «Які мої справжні почуття? Чого я прагну? Кому чи чому це служить?», що допомагає знайти внутрішній баланс і не втрачати орієнтир.
На її робочому столі розміщена цитата Ігоря Козловського про те, що найголовнішими є цінності, які визначають справжні потреби, і що віддаючи перевагу потребам над цінностями, людина та суспільство демонструють незрілість.
Світлана порівнює кожну людину з музичним інструментом, який «налаштовується» та «звучить» — він може «чисто» виконувати мелодію, або бути збитим із ритму. Ця метафора пояснює важливість внутрішнього очищення і налаштування.
Серед своїх опор психологиня називає:
– Простенькі, але дієві практики стабілізації, що вона використовує роками.
– Під час свого вигоряння, коли здавалося, що сил зовсім немає, її підтримка почалася з простого запитання близької знайомої: «Свєта, а ти могла б…?», що допомогло їй знову віднайти енергію і готовність діяти.
– Для мотивації та підтримки вона використовує переконання: «Мене тримає те, що мені не байдуже» та особисту мантру — «Я обираю життя, що б не сталося».
У випадках, коли колишня внутрішня опора втрачає силу або зникає, Світлана радить дивитися на опору як на джерело або канал, які можуть відновлюватися або перемикатися.
Вона застосовує уявлення себе як «склянки з водою» (обмежений ресурс) або «океану» (широкий потенціал), що допомагає розширити розуміння своїх можливостей приймати емоції та складні почуття інших.
Корисною є і модель BASIC PH, розроблена Мулі Лахадом, що інтегрує різні ресурси подолання стресу:
1. В (Belief) — переконання, цінності, вірування;
2. А (Affect і Emotion) — емоції та почуття;
3. S (Social) — соціальні зв’язки та підтримка;
4. I (Imagination) — уява і творчість;
5. C (Cognition) — мислення, планування, логічний аналіз;
6. Ph (Physiology) — фізіологічні реакції та тілесна активність.
Ця модель допомагає усвідомити, які ресурси зараз доступні і що варто використовувати для підтримки себе.
Питання про значення щоденних ритуалів у пошуку стійкості психіка Світлана пояснює так:
– Будь-які рутини та звичні дії формують межі безпеки, додають передбачуваності, контролю і допомагають повернути фізіологічний ритм — дихання, серцебиття.
– Рутинні дії, такі як коротка зарядка, ранковий масаж обличчя, прогулянки пішки — допомагають відновити внутрішній контакт.
– Важливою є також емоційна складова — вітання близьких, обійми, щоденне читання з донькою, регулярні дзвінки з подругою.
– Особистою практикою Світлани є молитва чи звернення до добрих сил, у які вона вірить, навіть не будучи релігійною.
Обговорюючи проблему виснаження від нескінченних думок, які називають румінаціями, Світлана наголошує на важливості звернення до психолога та змінення способу мислення. Вона використовує порівняння: румінації — це машина, що буксує в піску, і для порятунку потрібен рух, перемикання на інший канал або внутрішні запитання, які спрямовують думки з минулого у дію, наприклад: замість «Чому так сталося?» — «Що можу зробити зараз?» чи «Чого потребую?». Робота з психологом допомагає усвідомити внутрішні установки та вибудувати більш конструктивні стратегії.
Дбати про себе означає підтримувати тіло, розум, почуття, уяву і відчуття спільності. Якщо з тілом, розумом та належністю більш-менш все зрозуміло, то про що йдеться, коли говорять про турботу про почуття і уяву?
Світлана роз’яснює:
– Турбота про почуття означає прислухатися до себе, дозволяти собі відчувати та проявляти емоції без зайвої самокритики.
– Бути уважним до власних емоцій — це помічати їх і називати, не применшуючи їхньої значущості.
– Регулювати надмірні емоції, не відмовляючись від них, обирати комфортні для себе дії, наприклад, перегляд фільмів, спілкування, заняття хобі або письмо.
– Уява — це сфера творчості, фантазії, створення нових історій, пошуку альтернативних рішень, мрій і планів. Вона розширює або формує безпечний внутрішній простір, а також допомагає відчути почуття через мистецтво: танці, колажі, гру чи музику.
Поговоривши про військову службу чоловіка, Світлана ділиться досвідом пояснення дітям тимчасової розлуки з татом:
– Чоловік нещодавно демобілізувався, є ветераном з інвалідністю, і тепер вони разом проживають новий етап життя.
– Під час його служби було дуже важливо зберігати контакт з дитиною, і вона вдячна чоловікові за його зусилля.
– Дитяче світосприйняття, незалежно від віку, має егоцентричний характер, і діти можуть відчувати відсутність батька як особисту відмову чи небажання.
– Для подолання таких сумнівів треба виводити ці думки на поверхню, проговорювати, наголошувати, що дитина ні в чому не винна і батьки були б поруч, якби могли.
– Регулярний зв’язок — ключ, навіть якщо це голосові або відеоповідомлення, які виконують роль посередників між батьком і дитиною.
– Крайні контакти не слід використовувати для дисциплінарних заходів та знецінення дитячих почуттів.
– Часто найбільш цінним є те, щоб просто слухати, не даючи порад чи оцінок.
– Вони разом із родиною вигадали ритуал: щодня перед школою робити селфі, а згодом складати колажі із цих знімків, документуючи їх шляхи великої родинної історії — що дає відчуття спільності навіть на відстані.
Невдовзі планують випустити великий посібник для родин, які живуть роздільно, щоб допомогти підтримувати зв’язок із дітьми у складних обставинах спільно з військовими.
Щодо дорослих, які відчувають, що не можуть достатньо підтримувати дитину, бо самі потребують допомоги, психологиня застерігає:
– Дорослі мають право бути вразливими і саме це вчить дитину бути справжньою, живою, існувати у всьому спектрі емоцій.
– Важливо дозволяти собі бути неідеальним, демонструючи приклад власної вразливості.
– Водночас не можна перекладати свою відповідальність на дитину, не перетворювати її на основну опору дорослого.
– Потрібно шукати й спиратися на підтримку інших довірених дорослих, звертатися по допомогу до груп підтримки чи психологів.
– Навчитись просити допомогу — це ознака сили, розсудливості та зрілості.
На завершення розмови Світлана ділиться улюбленими кімнатами у своєму внутрішньому «Домі»:
– Кімната Помилок, де дозволяється припускатися помилок.
– Кімната Любові.
– Кімната Суму, що знаходиться поруч із кімнатою Любові, що символізує їх невіддільність.
– Вона переконана, що кожна кімната у внутрішньому домі є кімнатою Любові.
Ці концепти дихають теплом і підтримкою, надихаючи кожного слухача досліджувати власний внутрішній світ і знаходити там свій безпечний простір.