У другу неділю травня традиційно відзначається День матері — свято, яке символізує безмежну любов і жертовність. Материнство буває різним: серед мільйонів матерів є ті, чиє кохання вимірюється неймовірною витримкою та силою духу. Для них найбільшим страхом стає усвідомлення того, що життя їхньої дитини перебуває під загрозою.
Мами дітей із тяжкими хворобами живуть у такій реальності щодня. Вони знаходять у собі незламну силу, про яку раніше навіть не підозрювали, тримають руки своїх дітей, коли їм боляче, приховують сльози і разом з дітьми проходять важкий шлях — крок за кроком.
З 2008 року благодійний фонд «Запорука» активно підтримує дітей із тяжкими захворюваннями та їхні сім’ї. У фонді розуміють, що поруч із хворою дитиною завжди є мама, яка теж потребує підтримки, хоча рідко про це говорить.
Цього року «Запорука» вкотре прагне привернути увагу суспільства до матерів важкохворих дітей та, що найголовніше, надати їм підтримку у найскрутніші моменти життя.
—
### «Бути мамою сьогодні — це бути мамою супергероя»
Аліса — вчителька англійської мови з Вінниці. До декретної відпустки вона працювала у школі, де обожнювала свою роботу та дітей. В Аліси двоє синів: старший Дмитро та молодший Роман. Минулого року у трирічного Ромчика виявили пухлину головного мозку. Відтоді вона разом із сином проходить тривале лікування у Львові.
> «Я — людина, яка в екстрених ситуаціях одразу починає діяти та не боїться нічого. Тож ми купили квитки на потяг до Львова і поїхали в невідомість, не знаючи, що нас чекає. Було страшно», — ділиться Аліса.
У Клінічному центрі дитячої медицини хлопчика прооперували. Операція тривала дев’ять годин. Після втручання Роман не міг ходити і говорити. Разом із мамою він почав заново оволодівати першими кроками та навичками спілкування.
> «Ми вчилися розуміти одне одного без слів. Коли бачив мої сльози — починав плакати і він. Тоді вирішила більше не плакати при ньому», — розповідає Аліса.
Після операції почалися реабілітація та очікування результатів гістології. Спочатку була надія на доброякісну пухлину, проте вона не виправдала сподівань.
> «Здавалося, що це кінець. Не розуміла, за що все це з моїм сином. Довго не могла зібратися», — пригадує жінка.
Підтримка лікаря-онколога допомогла повернутися до реальності та впевненості — такі випадки піддаються лікуванню. Тепер Аліса бореться не лише за свого сина, а й за всю родину.
Наступним етапом стала променева терапія, яку хлопчик переносив важко. В цей час сім’я жила у Родинному домі «Дача» фонду «Запорука» у Львові.
> «Тут ми почувалися у безпеці. Родичі приїжджали нас підтримувати, хоча більшість часу ми долали цей шлях удвох», — розповідає мати.
Хоча більшість труднощів уже позаду, лікування ще триває.
> «Ми постійно обіймаємося. Ромчик каже, що так ми “заряджаємо” одне одного, радіємо дрібницям і намагаємося жити, як раніше», — говорить Аліса.
Жінка відверто зізнається, що боялася, аби старший син не відчував нестачі батьківської уваги. Однак нині їх єдина мрія — повне одужання Ромчика.
До інших матерів Аліса звертається з такими словами підтримки:
> «У кожної з нас є сила, щоб пройти цей шлях, навіть якщо здається, що її вже нема. Діти завжди відчувають емоції й стан мами».
Іноді вона з Романом жартома сперечаються, хто кого любить більше:
> «Я кажу, що люблю його більше, а він відповідає, що більше любить мене. Насправді ж кохаємо одне одного безмежно — до космосу і назад».
—
### «Навіть 0,1 % — це шанс»
Олена — мама дев’ятирічної Ксенії. Вони родом із Костянтинівки на Донеччині, міста, яке постраждало від війни. Після повномасштабного вторгнення російських військ сім’я була змушена переїхати до Дніпра. За фахом Олена — медсестра, але сьогодні її життя повністю присвячене лікуванню доньки.
Дев’ятирічна Ксенія — життєрадісна, творча та світла дівчинка, яка любить малювати, збирати LEGO і грати в ігри.
Уперше про хворобу доньки сім’я дізналася у 2019 році. За рік Ксенії зробили трансплантацію кісткового мозку від старшої сестри Катерини. Після цього стан дівчинки стабілізувався, і здавалося, що хвороба відступила. Це тривало понад п’ять років, але влітку 2025-го стався рецидив. Зараз Ксенія проходить відновлення після повторної трансплантації.
> «Материнство для мене тепер — це не лише любов і турбота, а щоденна боротьба за життя дитини. Це шлях, де головною метою є фраза “моя донечка”. Бути мамою — означає не лише радіти і підтримувати, а й стояти поруч у найтемніші миті», — ділиться Олена.
Найважчими для матері стали моменти виставлення діагнозу та рецидиву. Особливо боляче було пояснювати доньці потребу повторного лікування, адже вона майже не пам’ятала час життя без лікарняних палат.
Під час лікування Олена та Ксенія мешкають у Родинному домі «Дача» в Києві. Для жінки це простір спокою і турботи, де можна відчути себе немов удома, навіть далеко від рідних місць.
Найбільшим джерелом сили для Олени є сама Ксенія. Попри численні крапельниці, наркози й болючі процедури, дівчинка усміхається і заспокоює матір словами: «Мамо, не плач, у нас все буде добре».
Найприбутковіша мрія Олени — щоб її донька стала здоровою, а Ксенія бажає більше ніколи не повертатися до лікарняних стін і жити звичайним дитячим життям.
Олена звертається до інших матерів із порадою не опускати руки, навіть коли шанси здаються мінімальними.
> «Навіть 0,1 % — це шанс боротися за кожен відсоток. Материнська любов означає ставити щастя і благополуччя дитини вище за власні», — впевнена вона.
—
### «Материнська любов сильніша за страх і невідомість»
Тетяна — мама дворічної Єви із селища Ратне на Волині. Наразі вона перебуває у декретній відпустці, більшість часу проводить поруч із донькою, поєднуючи щоденний догляд із пошуками маленьких радощів, що допомагають справлятися з напругою. Найбільше Тетяна любить готувати для родини, а також знаходить спокій у рукоділлі, що надає відпочинку від тривог.
Єва — спокійна, світла та допитлива малеча, яка із захопленням відкриває навколишній світ.
Про хворобу доньки сім’я дізналася, коли Єві не виповнився рік. Під час обстеження було виявлено пухлину головного мозку. Вже майже рік дитина проходить лікування у онкологічному відділенні НДСЛ «Охматдит», перебуваючи на етапі променевої терапії.
В цей період мама й донька мешкають у Родинному домі «Дача» в Києві, що створює теплий, затишний простір, де є турбота і підтримка. Тут поруч — люди, які розуміють без зайвих слів, бо теж ділять цей шлях.
Для Тетяни материнство тепер — це постійна присутність, підтримка і спроба втримати світ, що раптово змінився.
Найважчим для неї стали спогади про момент отримання діагнозу.
> «Відчуття, коли земля зникає з-під ніг, неможливо описати. Особливо складним був етап трансплантації, коли страждання дитини стають відчутними, але не можна нічим полегшити біль», — ділиться Тетяна.
Батько Єви зараз захищає Україну далеко від сім’ї, але щоденна підтримка з його боку зміцнює матір і допомагає не опускати руки.
Незважаючи на усе пережите, жінка відчуває глибоку вдячність передусім своїй доньці за її надзвичайну силу і мужність, а також за боротьбу, що змінює і саму Тетяну.
Її найбільшим бажанням є просте й важливе: щоб Єва одужала і хвороба не повернулася у їхнє життя.
Матір хоче передати іншим мамам слова натхнення:
> «Навіть коли дуже важко — не втрачайте віру, бо материнська любов — це готовність віддати весь світ, аби зберегти життя і добробут своєї дитини».
—
### Як підтримати матерів дітей із тяжкими хворобами
Фонд «Запорука» вже 18 років допомагає сім’ям, чиї діти проходять тривале й складне лікування. За цей час команда фонду дійшла висновку, що коли отримує підтримку мама — у дитини з’являється більше сил боротися.
> «Матері дітей із серйозними захворюваннями ніколи не мають часу на себе. Їхні думки постійно зайняті тривогою за життя дитини, аналізами та процедурами, тому власні потреби відкладаються на пізніше. Часто ці жінки приховують свою втому, бо звикли бути опорою для всіх, крім себе», — коментує Наталія Оніпко, голова правління фонду «Запорука».
Підтримка від фонду не є одноразовою допомогою, а щоденною присутністю поруч із сім’єю протягом усього лікування дитини.
Завдяки створенню безпечного простору, де матері можуть не лише триматися, а й отримати психологічну підтримку, фонд організовує:
– консультації з психологами,
– майстер-класи,
– прості моменти уваги й турботи, що допомагають відновити сили.
Команда «Запоруки» вдячна партнерам, які посилюють цю допомогу, зокрема Райффайзен Банку, що протягом тривалого часу підтримує проєкти фонду.
> «У найскладніші часи діти та їхні родини не повинні залишатися наодинці зі своєю боротьбою. Вже понад 15 років Райффайзен Банк допомагає фонду “Запорука” та дітям, які проходять лікування онкологічних захворювань. Наш банк щороку підтримує благодійний велопробіг “Кручу педалі, щоб вони жили”, забезпечує роботу Родинного дому “Дача”, а також створює комфортний простір у Національному інституті раку. За роки співпраці з фондом ми віримо, наскільки важливо для сімей зберегти дитинство навіть під час лікування — проживати його у колі світлих і добрих людей», — розповідає Наталія Гуріна, голова правління Райффайзен Банку.
Поки діти проходять лікування, матері тримаються і борються за них. Щоб продовжити таку необхідну підтримку, напередодні Дня матері фонд «Запорука» розпочав благодійний збір коштів. Ваша допомога допоможе зберегти психологічну підтримку для мам і дітей та стати надійною опорою для сімей, що перебувають у лікарнях Києва, Львова та Дніпра.
