Учитель біології та екології «Харківського наукового ліцею-інтернату “Обдарованість” Харківської обласної ради» Руслан Шаламов став переможцем Global Teacher Prize Ukraine 2025 та отримав один мільйон гривень на втілення освітньої мрії.
Свого часу між викладанням в університеті та вчителюванням він обрав останнє. А загалом працює свій уже 31-й навчальний рік.
В інтерв’ю Укрінформу педагог розповів про виклики тривалого онлайн-навчання, підходи до вивчення природничих наук і своє перше класне керівництво.
ПРО ГОЛОВНУ МЕТУ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
– Пане Руслане, маєте великий досвід роботи. Чи весь час викладали біологію?
– У школу вперше я потрапив у 1994 році, викладав біологію та хімію. У науковому ліцеї «Обдарованість» – із 2009-го, і вже тут я зосередився тільки на біології. А загалом працював у кількох загальноосвітніх закладах і ще в педагогічному та медичному університетах. У педагогічному – без відриву від школи, а в медичний довелося піти на повну зайнятість. Але за кілька років я повернувся у школу.
– Вважається, що зі студентами легше, ніж зі школярами.
– Легше, але ж не цікаво.
– А які класи навчаєте?
– Зі сьомого по одинадцятий. Ми з колежанкою вдвох працюємо, половина моїх класів, половина – її.
У ліцеї завжди був набір, починаючи з восьмого. Але коли торік сьомий клас пішов у «Нову українську школу», я запропонував директору набирати й у нас сьомий. Тепер це вже восьмий клас. І цього року ми теж набрали із сьомого класу.
– Здебільшого навчання проходить в онлайн-форматі. І, на жаль, уже такий тривалий час. Які тепер основні виклики стоять перед учителями, коли кожний урок – з екрана?
Не можна порівнювати результати дітей, які щодня ходили в школу, з дітьми, що сидять у підвалах або тільки в онлайні вчаться
– Треба придумувати нові форми для того, щоби затримувати увагу учнівства. Одна річ – у класі, коли є безпосередній контакт, видно, хто чим займається. Інша – коли вони сидять всі десь далеко. Однак ще із часів COVID-19 маємо досвід і тепер справляємося. Усе ж таки результати певні у нас є. Діти вчаться, закінчують школу, багато дітей добре ЗНО складають. Не так, звичайно, як до війни. Але не можна ж і порівнювати результати дітей, які кожного дня ходили в школу, з дітьми, що сидять у підвалах або тільки в онлайні вчаться.
– Як підтримувати баланс між тим, що потрібно і матеріал викласти, і увагу втримати? Поширена думка, що забагато вже тієї розважальної форми. Я називаю її прихильників «старовірами», але серед них є як батьки, так і вчителі.
Мета освіти – дати розвиток, поштовх до подальшого успіху
– Треба пам’ятати про мету освіти і те, як її досягти. Мета освіти – розвиток учня. Не нафарширувати його знаннями, а дати розвиток, поштовх до подальшого успіху. Тобто нехай він вивчить менше теорії, але точно буде знати, де йому ці знання знадобляться. От про що йдеться. Тобто можна завчити масив даних, із яким ти вийдеш зі школи, – ти знаєш те, те і те, – а життя в тебе спитало про геть інше! Краще нехай буде менше інформації, але ти її точно розімнеш до стану використання. Тобто усвідомлюєш, чому ти став кращим, коли щось дізнався чи чогось навчився, порівняно зі самим собою, коли ти цього не знав чи не вмів.
Оці, як ви сказали, «старовіри» – це від нестачі комунікації, бо комусь пояснювати треба багато і довго. Але зрештою пояснити можна тільки тому, хто хоче почути.
Вчителі, які говорять на кшталт «я 30 років так працюю, і не треба тут мене вчити», є, але ж і результати роботи погані. У кожній професії потрібно змінюватися.
– Такі яскраві макети клітини на вашому столі. Домашнє завдання?
– Так. Моделювання – один із класних методів навчання. Якщо дитина досліджувала структуру, вивчала назви і зробила таку клітину, то вона зможе навчитися моделювати будь-що інше. Звичайно, учні робили за зразком. Але ж погляньте – всі різні!
У нас ще була піца, яку діти спекли у вигляді клітини. Самі придумали. Різними продуктами виклали органели: шматок ковбаси – це ядро, оливки – мітохондрії… Словом, точна модель, але їстівна! Звісно, вони її на уроці з’їли. І я вважаю, це прекрасно!
– Круто! Але я розумію, що це не робота на кожен день…
– Звісно. Але вагома частина навчального процесу. Ми моделюємо органи людського тіла, те, як вони працюють. Наприклад, із гумових кульок – легені, мембрани, а з гофрованого шланга і пляшок – травну систему людини.
Це такі ніби елементарні речі, але вони роблять рівень розуміння значно вищим, ніж якби я просто розказував чи показував на дошці, – навіть найкращі слайди чи фільми. Бо це дитина робить своїми ручками. Ось погляньте на цю модель – це ж дуже хороша річ! Її навіть продати можна. Ось це додана вартість навчання: не тільки розуміння про щось дати, а ще й у руки вкласти навички.
ПРО ДЕЗІНТЕГРОВАНІСТЬ НАВЧАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ
– Мені здається, тепер учитель має бути навіть більше психологом, ніж викладачем. Бо хтось втратив звичне оточення, домівку, а хтось – і рідну людину. Стикаєтеся з травматичним досвідом, і як із ним працювати?
– У нас небагато дітей з міста, переважно – з області. І оскільки ліцей на східній околиці Харкова, то більшість – якраз зі східних районів, і багато хто пережив окупацію, також є внутрішньо переміщені особи і ті, хто виїжджав і повернувся. Усі ці досвіди зовсім не дитячі, і вони, звісно, певною мірою відбиваються на дітях. Ми їх відволікаємо тим, що навчаємося, дуже багато навчаємося. Тому що попереду олімпіади, турніри, конкурси. Ми до них готуємося, всюди беремо участь. Уже зібрали кілька команд.
Як тільки маєш вільну хвилину, починаєш думати про те, де перебуваєш, в яких умовах. А якщо ти зайнятий – відволікаєшся, у тебе менше стресу. В інших реаліях я би, може, хотів сказати, що не слід перегинати, треба більше бавитися чи ще щось. Але тепер чим більше ти робиш, тим більше захищений від негативних впливів.
– Пане Руслане, завжди в учителів запитую про якість підручників. Ви задоволені?
– Я – автор своїх п’ятдесяти. І 9, 10, 11 класи тепер вчаться за моїми підручниками. Для «Нової української школи» не писав, і ми взяли підручник нашого харківського колективу. Звичайно, я не міг не підтримати своїх колег, до того ж, на мою думку, цей підручник найкращий. Програма трішки цікавіша від інших, хоч у цілому не дуже відрізняється, на жаль. Бо є певні трабли взагалі з програмою.
– А що з нею не так?
Дезінтеграційний підхід працює у виші, коли вже обрано спеціальність, і тоді все треба окремо вчити. Але не в школі
– Все не так. Вона дезінтегрована: починається з біології рослин, потім біологія тварин – наче це два різні світи. Ви йдете на вулицю: дерево росте, на ньому – пташка, під ним котик сидить, комахи повзають. Воно ж усе взаємопов’язане! А в нас у школі – ні: рослини – окремо, тварини – окремо, а людина то взагалі – щось інше. Ми людину цілий рік вивчаємо, а потім – загальні біологічні закономірності. І зв’язку – ніякого. Як так?
Дезінтеграційний підхід працює у виші, коли вже обрано спеціальність, і тоді, звичайно, все треба окремо вчити. Але не в школі. Ну скільки відсотків дітей стануть біологами? Дуже мало. А біологію треба повчити всім. Тому що це основа. Це шлях до цивілізованої взаємодії із довкіллям, до збереження природи, до збереження ресурсів; це шлях у медицину, ветеринарію, сільське господарство…
Ми ж не робимо синтетичну їжу і ще довго не будемо робити. Беремо її з організмів – рослинних, тваринних, грибних, мікробних і так далі. І основа цього всього – біологія. І потрібно дати розуміння, як усе функціонує як єдиний механізм.
– А як би це могло бути?
– Є різні підходи. Наприклад, тема «Дихання». Чому не розказати, як дихають усі рослини та різні тварини, людина? Узагальнити, показати, що все живе дихає. Або «Травлення» – як харчується все живе. Це функціональний підхід.
А є ще еволюційний, екологічний. От, скажімо, розглядаємо степ – із ґрунтами, водами, повітрям, рослинами, тваринами. Чи так само ліси, пустелі…
Але у нас цей систематичний підхід. Коли в Радянському Союзі впроваджували в школі предмет «Біологія», вишівські викладачі зробили курси, просто скоротивши свої програми, як могли, їх спустили вниз на вчителів – і вперед. І нічого не міняється досі. От що прикро. Коли-небудь я зроблю таку програму. Чому не зараз? Бо я знаю, що її ніхто не вибере. Коли б не дали грифів старим програмам і подались би тільки нові – тоді так. Але навіть якщо буде одна дезінтеграційна серед багатьох програм з іншими підходами – усі виберуть оту стареньку. Ну хто хоче мінятися?
Я ходжу на роботу повз бетонний паркан, на ньому хтось графіті зробив: «Люби себе – змінюйся». Я кожного разу надихаюся. Це прямо мій мотив! Якщо ти не любиш себе, то не будеш змінюватися. Якщо любиш, ти точно будеш змінюватися. В учительства українського з любов’ю до себе взагалі проблема. Серйозна.
І тому я, маючи нагоду, наполегливо закликаю всіх своїх колег і колежанок подаватися на Global Teacher Prize наступного року. Це буде ювілейна, десята премія. Не треба стидатися, треба заповнювати анкети. Особливо вчителям із Харківської області. Тут стільки класних історій – зворушливих, трагічних, найрізноманітніших, їх має світ почути. Я знаю багато колег, потужних предметників, гідних увійти в топ-50, топ-10, гідних перемоги.
– А як в інших країнах з підходами до вивчення біології?
– Систем освіти і підходів дуже багато! Є країни, які загалом ідуть шляхом інтегрованого вивчення всієї природознавчої тематики, коли викладається один предмет – Science, де діти справді експериментують. Бо не можна викладати, як у нас у хардовій школі (з англ. hard – важкий, жорсткий, інтенсивний, тобто йдеться про перевантажену інформацією програму, – ред.), ще з СРСР: фізика – от скільки навалено теорії, хімія – стільки, і з усіх предметів так. Але тепер, коли в нас хоча б уже говорять про інтеграцію, вчителі в шоці: «Ай-ай, а що ж я буду викладати?». Ну хто після школи знає фізику на тому рівні, за тією програмою? Так ви спустіться звідти, дайте в руки інструменти – хай експериментують, досліджують, проєктують і вивчають природу в комплексі, яка вона є, бо вона насправді єдина.
Бо тепер, окрім того, що її розділили на предмети, її подрібнили ще й усередині предметів. Географія – окремо материки й океани, окремо фізична, кліматологія і так далі. Фізика – оптика, механіка… Хімія – неорганічна й органічна окремо вивчаються. Нащо це у школі? Це у вишах, там, де кафедри, і ти вибрав це своєю спеціальністю. А в школах треба навпаки: показати щось єдине, ось так, як очі бачать.
ПРО ШТУДІЮВАННЯ І РЕПЕТИТОРІВ
– Ви минулого року вперше взяли класне керівництво. Як вам у ньому?
– Це я собі виклик зробив. Бо я співавтор державних стандартів початкової, базової середньої, старшої профільної освіти. Спілкуюся з колегами по всій Україні, всім завжди розказую, що не можна бути співавтором чогось так, щоб не відчути, що це насправді.
То я вирішив узяти сьомий клас (уперше за «Новою українською школою», – ред.) і для повного занурення – ще й класне керівництво. Тепер вони – восьмикласники. Я не жалкую ні про що, це новий досвід, узагалі інші відчуття в школі, коли в тебе є клас.
– А буває, керівництво сприймається більше як додаткові відповідальність і навантаження…
Показую дітям світ біології, у мене і клас математично-біологічний – таких немає більше в Україні
– Знову ж таки – все у наших руках. Якщо вчитель себе поважає і поводиться так, що його неможливо не поважати…
Якщо я зайду в клас і почну розповідати, скільки в мене проблем, як важко і погано мені живеться, хто мене буде сприймати? Батьки подивляться, скажуть: чого він може навчити наших дітей?
Якщо діти щось собі таке дозволяють – шукайте в собі.
У мене в класі всі батьки радіють разом зі мною і підтримують будь-які мої «самашедші» ідеї (усміхається, – ред.). Ми протягом минулого навчального року з дітьми з’їздили у Чернівецький, Львівський, Київський університети на практику.
Осінні канікули у нас розписані. Їдемо в Білу Церкву. Там компанія «Біофарма» створила біологічну школу. Я попросив, щоб привезти свій клас, – і мені не відмовили. Дітям треба показувати різне і багато, тоді їм простіше буде визначитися. Так, я, звісно, показую їм світ біології. Але ж у мене і клас математично-біологічний. До речі, таких класів немає більше в Україні. Ми в нашому закладі придумали це поєднання, написали навчальний план, як науковий ліцей маємо такі можливості й використовуємо їх.
– Як мотивувати дитину навчатися?
– Допомогти їй знайти те, що справді подобається. Вчити все – це просто неможливо. Звичайно, я бачив таких дітей, які штудіювали кожний підручник, це «герої праці», медалісти… І що з того? Зазвичай акцентуації в них немає, яскравості у чомусь, і вибір їм робити складно. Я вважаю, це нормально, коли щось просідає. У дитини добре з англійською мовою, але поганенько з математикою, ви якого репетитора їй наймете?
– З математики?
– Ні в якому разі! З англійської мови. Бо поламаєте дитину, позбавите її успіху. Вона зараз остання з математики, терпіти її не може, а ви примушуєте ще й з репетитором займатися, якого вона теж не любить. Витрачає час, ресурс – все, рівень з англійської втрачається, дитина сповзає у сірість. Підсильте їй англійську, хай вона стає крутішою в ній!
– Протягом останніх року-двох у школі діти зайняті кількома предметами, бо готуються до ЗНО, тепер – мультипредметного тесту. Через це інші уроки навіть не на другому плані…
– Знову ж таки – якщо діти вибрали правильно, то це добре, що вони зосереджуються на майбутньому. Та я не прихильник того, щоб узагалі все відмінити, як буває у приватних школах: чотири предмети вчать діти два роки, а решти немає. Так теж неправильно. Я все ж за всебічний розвиток. Але без фанатизму.
– Пане Руслане, переможець Global Teacher Prize отримує мільйон гривень на реалізацію своєї освітньої мрії. Розкажіть про неї.
– Моя мрія – розробити курс для вчителів біології зі створення компетентнісних завдань. Як це зробимо: відберемо декілька проактивних учителів із кожної області України, зберемося десь у безпечному просторі та проведемо триденний воркшоп, повчимося. Вони потім роз’їдуться у свої регіони і там проведуть такі воркшопи для своїх колег, і так ми охопимо багато вчителів і дамо їм у руки дуже класний і цілісний інструмент для навчання. Тож кошти підуть на організацію: проїзд, трансфери, проживання, харчування, тобто весь менеджмент проєкту та, власне, на навчання. Сподіваюся, зробимо все економно, ще, можливо, вдасться залучити певну благодійну підтримку, то ми залишок із цих призових коштів виплатимо всім учителям, які проводитимуть воркшопи. Тому що насправді це важка робота і її треба оплачувати.
– Коли буде реалізовуватися проєкт?
– Організаційно ми почнемо з листопада. А сам воркшоп – оцю кульмінаційну частину, думав проводити орієнтовно у лютому чи березні. Раніше не встигнемо, бо ж у мене робота, у колег. Але і завершити хочу до всеукраїнської олімпіади, тому що я експерт-консультант, і ще сподіваюся на участь моїх учнів, тож треба готувати… Мені б зараз плюс 12 годин до доби – я б сказав, що точно все встигну.
Юлія Байрачна, Харків
Світлини В’ячеслава Мадієвського
Більше наших фото можна купити тут
