Чи може Україна вижити, залишаючись аграрною країною без потужної індустрії? Чому суспільство й політики сподіваються на нове економічне зростання, коли країна втрачає виробничі потужності? Дослідження думки доктора економічних наук Сергія Корабліна щодо цих питань та викликів, які стоять перед Україною.

Цю та інші важливі теми обговорили в інтерв’ю для РБК-Україна. Які висновки? Вони можуть шокувати!

Чи є шанс на технологічний прорив?

– Ви довгий час піднімали питання сировинної моделі. За 30 років незалежності ситуація погіршилася, а війна лише посилила її. Чи можемо ми перейти до технологічної ери, чи вже сталося так, що світ бачить нас тільки як аграрну країну?

– На мій погляд, майбутнє часто обговорюється, ніби війна закінчилася. На жаль, зараз гинуть люди, руйнуються міста, а бюджет не забезпечує навіть найнеобхідніших потреб. Це реальність.

Цьому підтвердженням стали зимові блекаути в Києві, які показали, що для країн, які ми намагаємося створити, необхідно терміново змінювати структуру фінансування.

Незавершені вдосконалення в законодавчій системі можуть залишити нас на межі технологічного відставання. Кумівство не може привести до розвитку.

Справжні економічні війни ведуться на рівні технологій. В Україні, для прогресу необхідна нова соціальна культура, яка включає відповідальність при виконанні зобов’язань.

Міф про постіндустріальну економіку

– Зараз загальноприйнято вважати, що виробництво – це минуле, а майбутнє за ІТ-технологіями. Але подивіться на США та Китай, які активно конкурують за реальне виробництво. Що думаєте про це?

– Війна виявила вразливості нашого виробництва, які можна порівняти зі світовими тенденціями. Це не лише наша проблема, це всесвітня тенденція.

Не виправдовуючи себе, варто підкреслити, що колишній промисловий потенціал України ніколи не був максимально реалізований. Багато інвестицій у виробництво не було зроблено.

Однак наш ІТ-сектор — це ресурс, за допомогою якого варто веде адаптації під час викликів. Без розвитку індустрії Україні не вистояти на міжнародній арені.

Громадянська позиція у війні

–Чи потрібно українському уряду постійно підкреслювати пріоритетність підтримки галузей у сучасних умовах війни? Чи не перетворюємося ми на “цех” з дешевими комплектуючими?

– Обсяги військової допомоги збільшуються. Зокрема, торік ми отримали 188 млрд доларів зовнішньої підтримки. Однак реальних оборонних потужностей недостатньо. Успіхи вітчизняного ВПК не завжди співпадають із потребами безпеки.

Ставку варто робити на промисловість. А промислові потреби зараз — наш пріоритет. З огляду на запити з інших країн, ми можемо бути не лише спостерігачами, а й учасниками.

Як утримати ресурси

– Україна має унікальні ресурси, але як стати не просто “кар’єром” для конкурентів? Які законодавчі механізми можуть допомогти залучити інвестиції та зупинити вивіз сировини?

– Якщо бажаємо залучити світові компанії, вони мають відчути: інвестувати в Україну — вигідно. Перш ніж запроваджувати закони, слід провести величезну роботу над іміджем країни.

Відзначимо, що для успішної конкуренції Україні потрібно внести зміни в законодавство, спростити умови для інвестицій, а також створити комфортне бізнес-середовище.

На порозі боргової кризи

– Ситуація з держборгом стає критичною. Чи бачите ви можливість обслуговувати борги в умовах війни е без зовнішньої допомоги?

– За даними Міністерства фінансів, борг Україні сягнув 98,4% ВВП. Війна змусила нас шукати нестандартні рішення.

Отже, важливо забезпечити ефективне використання зовнішньої допомоги. Ми повинні вчити себе навіть у ситуації кризи.

Час для євроінтеграції

– Як в умовах війни ми можемо адаптувати свій бізнес під європейські стандарти, не ставлячи під загрозу власників?

– Євроінтеграція – важливий крок для сучасної України. Але без належної підготовленості ми можемо натрапити на труднощі.

Європейські партнери готові підтримати нас, але лише за умови реального виконання обіцянок.