Корупційний скандал навколо справи Тимура Міндіча набуває не лише локального значення – він стає потенційним каталізатором серйозного перелому у відносинах України з її західними партнерами. В умовах, коли Європа болісно шукає фінансування Україні, репараційний кредит застопорений, а аргументи для суспільства дедалі складніше формулювати, – цей кейс потенційно може бути використаний як вагомий “аргумент проти” нових траншів.
Москва не проморгала цей потенціал. Паралельно з потужною інформаційною кампанією навколо української справи – одночасно з відновленням переговорного формату на вищому рівні – міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров заявляє про готовність до зустрічі між Дональдом Трампом і Володимиром Путіним, намагаючись подати війну проти України як “раунд переговорів” і “співпрацю з Кремлем”. Москва в такий спосіб отримує подвійний козир: з одного боку – дискредитація західної допомоги Україні, а з іншого – зрушення на глобальному політичному фронті, що створює додатковий тиск на Київ. Виникає головне запитання: чи зможе Україна швидко та адекватно ситуації відреагувати, щоб заспокоїти партнерів-донорів?
Паралельно з усім цим ЗМІ повідомляють нібито про чергову зраду України з боку США в ООН. Мовляв, адміністрація Трампа прагне вилучити з резолюції ООН згадки про територіальну цілісність України та засудження окупації Криму. США пропонують подати документ у ширшому форматі “Війна в Україні”, без згадок про агресію.
Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився український дипломат і політик Роман Безсмертний.
– Справа Міндіча. Зараз наші європейські партнери дуже напружено намагаються знайти спосіб продовжити фінансування України. Репараційний кредит поки що не виходить: російські гроші заморожені, Бельгія, Словаччина та ще кілька країн виступають проти. Можливо, вихід знайдуть, але чи не може статися надалі так, що європейці просто скажуть: “Послухайте, у вас війна, а ви крадете на найнеобхіднішому – енергетиці, зброї, всьому. Вам не потрібна власна країна, то навіщо вона нам? Навіщо нам допомагати?”.
– Ситуація дійсно не з простих. Перша реакція, яка зараз з’явилася у пресі, просто констатація фактів. Так, проблема є. Але треба розуміти: європейці чудово усвідомлюють, що корупція – це явище всеїдне. Вона проникає всюди, зокрема й у європейські держави. І Європа досі бореться з корупційними проявами як у національних урядах і парламентах, так і в самому Європарламенті.
– Але вони не борються на межі прірви, як ми, погодьтеся.
– Почекайте, почекайте. Я ж постійно наголошую: не має значення, йде війна чи ні. Є Конституція, є закон, їх треба виконувати. Тому давайте відштовхнемось від офіційних документів Євросоюзу, зокрема звітів, у яких чітко вказано: фіксується регрес, і його проявом є саме корупційні дії.
Що важливо для європейців? Вони повинні бачити, що держава ухвалює нормативну базу й реально бореться з проблемою. Що вона створює інституції, які не ліквідовуються через політичні рішення, а навпаки, зміцнюються. Європейці розуміють ситуацію і хто за чим стоїть. Ми вже говорили про це. Пам’ятаєте, я казав, що спроба відновити вплив генпрокуратури на НАБУ і САП – це спецоперація. Така сама, як історія зі “слідством” про підрив “Північних потоків”. Побачите, через пів року це все виведе до Росії.
Те саме й тут. І Міндіч, і Басов – усе це зрештою зводиться до одного прізвища: Деркач. А де зараз Деркач? У Раді Федерації РФ. Отже, за всім цим стоїть Росія. І в Європі, і у США це чудово розуміють. Просто поки що не все вийшло на поверхню. Запевняю вас: найближчими днями як реакцію на хвилю публікацій у західній пресі про Міндіча оголосять додаткові деталі про рівень обізнаності Заходу щодо всіх цих людей і зв’язків.
У мене немає жодного сумніву, що за всім цим стоїть Москва. Бо всі ці прізвища, ланцюжок, який веде туди. І якщо згадати ті плівки, то там чітко видно, куди возили гроші. Вся ця група не лише відмивала гроші, а й шкодила безпеці. Зривала закупівлі, зупиняла розробки, гальмувала виробництво крилатих ракет, тих самих “Фламінго” тощо. І все це за бажання слідства буде доведено. Тому важливо, що справу розкрили, що її переслідують. Ще важливіше, щоб винні були покарані. Якщо вина буде доведена, а покарання невідворотним, Європа буде аплодувати. Бо це означатиме, що слова і дії ЄС дали результат.
Але є кілька моментів, які вже кинули тінь на Україну. Зникнення самого Міндіча – показовий факт. Це означає, що система “тече”. У ній є дірки. І ті, хто його попередив, досі всередині влади. Чи це новина? Ні. Росія десятиліттями інкорпорувала своїх агентів у систему державного управління й місцевого самоврядування.
Я розумію, пане Романе, ви ставите не правове, а політичне запитання. Бо всі ці люди так чи інакше ходили поруч із президентом. Був колись кандидат, прізвище Безсмертний. Він попереджав: “Думайте, за кого голосуєте”. Я мовчав усі ці місяці лише тому, що країна у стані війни. Та все це нас зобов’язує формувати позицію. Це не означає, що не можна критикувати – треба, і навіть потрібно. Але критикувати в межах закону. Той вибір, який зроблено, треба прийняти, але закон має діяти для всіх – і для Міндіча, і для Басова, і для Галущенка, і для всіх, хто причетний до цієї системи.
Знаєте, коли призначають людину, а співбесіду проводить “брат керівника канцелярії”, і усі це знають, але мовчать і призначення відбувається. І коли керівник апарату президента займається зовнішньою політикою, всі це теж сприймають як норму. А це пряме порушення Конституції. Попереджали ж, говорили. Але коли було добре – мовчали, тепер дивуються. Так що ж тут не ясно? Але якщо зараз, попри все, закон спрацює і справи буде доведено до кінця – Захід це оцінить. Якщо один утече, другого випустять, третього пропустять через кордон – тоді буде біда.
– Нині ми якраз маємо саме такий розвиток подій. Один, кажуть, у Ізраїлі, хтось інший теж виїхав. То скажіть, чи маєте ви відчуття, що справа завершиться саме так, як ви кажете? Бо людям потрібно розуміти – воюють, допомагають, а поруч хтось краде мільярди. І не боїться навіть під час війни. Ви кажете: треба діяти – і тоді ситуація заспокоїться. Але чи реально це зараз?
– Я не віщун, передбачити не можу. Тим більше, що давно не перебуваю в системі державної влади. Але знаю одне: ситуація зараз у кількох міліметрах від першої особи. Якщо він усвідомить, чим це може завершитися, то зрозуміє: це вже не лише питання загального інтересу, а й власної безпеки. Багато що залежить саме від нього – від його дій, від кадрових рішень, від політичної волі. Якщо сценарій піде негативно, фінал очевидний: навіть попри війну, суспільство зробить свій вибір знову.
Якщо буде проявлена воля, зроблені реальні кроки, проведено кадрові та структурні зміни, посилено антикорупційні органи, забезпечено громадський контроль, припинено тиск на медіа та на тих, хто мислить інакше – ситуація стабілізується. І це навіть допоможе з вирішенням кадрових питань у війську, відновленням виробництва техніки тощо. Закон має бути один для всіх. Але роками у нас говорили одне, а робили зовсім інше. Тому й маємо такий результат.
– Добре, перейдемо до зовнішньополітичних питань. Росіяни, здається, знову прокинулися. Лавров з’явився: готовий зустрічатися з Рубіо, а Путін із Трампом, мовляв, “хочемо домовлятися”. Але в тій же фразі – “першопричини“… Тобто знову старий набір причин і вимог. І от запитання: Трамп їх справді відкинув чи просто відклав убік?
– По-перше, одразу дам пораду тим, хто хоче розібратися глибше. Треба подивитися два інтерв’ю Лаврова. Перше – 9 листопада агентству “РИА Новости”. Друге – 11 листопада онлайн-конференція. Це два різні тексти, і не лише за змістом, а й за емоційним тоном.
Отже, що стоїть за інтерв’ю від 9 листопада? Це демонстрація, що Лавров “на коні”. У нього позиція сили, і всі розмови про його відставку пусті балачки. Ба більше, у цьому процесі він грає ключову роль. Я раджу всім, хто працює в українському МЗС і в Офісі президента, уважно прочитати це інтерв’ю. Бо між рядків там дуже багато сигналів. За словами стоїть не той зміст, який виголошується вголос. Це, як кажуть, “текст у тексті”.
Для “РИА Новости” – це інтерв’ю сили. Там чітко написано: “Ми наступаємо, ми перемагаємо, ми досягнемо свого”. Тобто Лавров показує, що він центр переговорного процесу, і від нього все залежить. А ось онлайн-інтерв’ю 11 листопада – зовсім інше. Це вже не позиція сили, а позиція благання. Там чути тон майже приниження: “давайте зустрінемось, хоч якось, будь-де”. І це відчутно в усьому тексті. Між цими двома інтерв’ю доба. Відповідь очевидна: за цей час щось сталося. І не на користь Москви.
Та головне. Що вся ця риторика про “ядерну безпеку”, “випробування засобів доставки”, “новий договір” – це не спроба зменшити ризики. Це спроба змінити наратив. Вони хочуть, щоб світ перестав говорити про російську агресію і почав говорити про “ядерну стабільність”, “глобальну безпеку”, тобто знову сісти поруч із США як “рівноправний партнер”. Щоб, як кажуть, “оживити кремлівського пацюка” і вивести його на світ божий. Не випадково Лавров каже: “Для нас чудове місце зустрітися – Будапешт”. Очевидна алюзія на Будапештський меморандум. Символічно і цинічно водночас. Класичний російський прийом – зробити вигляд, що ти жертва, і водночас підкинути страху у світову дискусію. Це заклики: “Поверніть нас у гру”.
– Паралельно з кремлівськими “пропозиціями” ЗМІ повідомляють, що адміністрація Трампа нібито виступила за те, щоб вилучити з резолюції ООН формулювання, що підтверджують територіальну цілісність України та засуджують російську окупацію Криму. Зважаючи на те, що наприкінці лютого 2025 року США вже пропонували проєкт резолюції ООН до третьої річниці повномасштабної війни, що не містить формулювань із засудженням Москви, все це виглядає досить неприємно.
– Вся ця інформація про нібито “нову позицію” США має дуже виразний рашистський душок. Тим паче, що Майк Волтц, нинішній посол США при ООН, завжди був симпатиком України.
– Тобто ви вважаєте, що ці “зливи” – не з американських, а з московських джерел?
– Абсолютно. Такі збіги не бувають випадковими. Виходить інтерв’ю Лаврова і майже синхронно “витік” з ООН про “зміну американської позиції”. Збіг? Не смішіть. Ба більше, у статті сказано “з посиланням на поінформовані джерела”. Які, вибачте, “поінформовані”? Зателефонуйте просто в приймальню посла США при ООН. Позиція Америки відкрита. Це ж не президент, не держсекретар, а посол, який перебуває в постійному контакті з пресою. До того ж Майк Волтц після історії з витоком секретної інформації зараз потребує певної “репутаційної реанімації”. Йому вигідно бути максимально прозорим. Тому я до всіх цих “сенсацій” ставлюся спокійно. Це те саме, що було, коли Axios писало, що через шатдаун США не постачають зброю Україні. Хоча шатдаун взагалі не стосується закупівель, які йдуть через європейські програми. Це стаття доходів, а не видатків американського бюджету. Тож усе це з того самого джерела. Інформаційна калюжа з московським присмаком. І Лавров – її головний рупор.
Кремль, по суті, починає лестити. Бо шукає інструмент, як затягнути Трампа. А Трамп нині зайняв позицію вичікування. Йому потрібні “плюшки”: стимул, вигода, бонуси. Поки таких не дали – він не рушить.
– Тобто він не готовий просто так сідати за стіл із Путіним, зустрічатися в Будапешті, якщо не отримає бодай щось із того, що вже заявляв?
– Абсолютно правильно. Його цікавить як бізнесмена інтерес Сполучених Штатів Америки. І це свідчить, що Кремль на якомусь етапі просто втратив нитку. Який це етап? Очевидно – постанкориджський період. Тоді ні Путін, ні хтось інший із Москви не продемонстрували жодної договороздатності. Вони провалили момент, а Трамп це відчув. Так, його політичний маятник і далі коливатиметься. Але тут проблема не в самому маятнику. У маятника є діапазон, межі руху. А тут меж немає. Тут траєкторія постійно змінюється, і піймати, куди він відхилиться завтра, неможливо.
– Навіщо тоді росіянам Трамп зараз? Якщо вони, за їхніми словами, “всюди перемагають”, мають ресурси, економіка “тримається”, як каже Путін, усе ж чудово. То навіщо їм Трамп і Сполучені Штати? Якщо ти такий упевнений – досягай далі сам.
– Ось тут і починається цікаве. Якими б “успіхами” не хвалилася Москва, зараз у неї, що видно навіть у цьому інтерв’ю, – мандраж. Справжній страх через можливість конфіскації активів. І Лавров у розмові зривається саме на цій темі. Найемоційніша частина інтерв’ю – про золотовалютні резерви. Він буквально кипить: називає це “грабежем”, “шахрайством”, “злочином”.
Але пригадайте: питання російських активів у Європі Трамп порушував ще у вересні. Хто тоді “простимулював” цю дискусію? Сам Трамп. Він прямо заявив: “Це треба вирішувати”. А невдовзі з’явився законопроєкт у комісії Сенату. Поки що на 5 мільярдів, але це лише те, що ми бачимо на поверхні. Коли європейські медіа, зокрема Euronews, розіслали запити “Великій сімці” з проханням назвати хоча б приблизні цифри російських активів – усі країни відмовилися. Навіть Канада, прем’єр-міністр якої десять років очолював Центробанк. Людина, яка до копійки знає, де лежать російські гроші. Але рот закрив. Японці теж: “Ми не можемо це розкрити”. Хоча місяць тому на неформальному саміті в Копенгагені прем’єр Бельгії публічно озвучив ці цифри по країнах. Вони вже гуляють усім інтернетом. Але офіційно – тиша.
І очевидно, що вся ця нервозність Лаврова – наслідок не лише санкцій чи Карибських подій, а й дій України. Бо коли українські дрони б’ють по НПЗ, по трансформаторах, по генераторах – це вже не символічні удари. Це економічні втрати. І навіть російська опозиція в еміграції говорить: три чверті суспільства проти війни. Бачите, як усе зійшлося: політичний тиск, фінансовий удар, внутрішній розкол. Це той “пиріг”, на який Лаврову довелося надягати дипломатичну глазур.
– Зустріч Дональда Трампа з чинним лідером Сирії Ахмедом аш-Шараа. Чому адміністрація підтримала Шараа, зважаючи на його “кредитку історію” терориста? Чи стане цей візит кульмінацією серйозного повороту в ситуації із Сирією і чи це, по суті, удар по Ірану – і, відповідно, по російських інтересах? До речі, New York Times пише, що війна між Ізраїлем та Іраном неминуча. Це частини одного пазлу?
– Я би, чесно кажучи, на перше місце поставив не Іран, а саме тандем “Ізраїль – Шараа”. Уявіть собі: наскільки нам боляче, коли Трамп тисне руку Путіну. А тепер уявіть, як це сприймає ізраїльтянин, єврей, коли Трамп тисне руку Аль-Шараа. Ми не одні у світі, кого це ранить. І ось він у Білому домі, Овальному кабінеті. Для ізраїльтян це удар по емоційному нерву. І тут Трамп фактично зірвав логіку подій. Як і з російсько-українськими “мирними переговорами”, ситуація стала абсолютно невизначеною. Бо тепер і на Близькому Сході така сама пауза, така ж розгубленість. Ви абсолютно слушно з’єднуєте ланцюг: Україна бореться проти рашизму та іранського фундаменталізму, а Ізраїль – проти Ірану, Сирії та їхніх сателітів. Це дві гілки однієї війни.
Що стосується Аль-Шараа, то він, побувавши і в Москві, і у Вашингтоні, намагається зблизитися з Ердоганом. Тобто відчиняє для себе всі можливі двері. У нього надто багато маневрів. А от у Києва й у Єрусалима маневрів немає. Є лише надія, що Трамп зрештою зрозуміє, хто є його союзники, а хто вороги. Що Європа швидше мобілізується, запустить оборонно-промисловий комплекс. Але поки що і Ізраїль, і Україна мусять боронити себе самі. Бо на Близькому Сході нічого не досягається без сили. Як і в центрі Європи. Якщо Іран реалізує свою мрію про “півмісяць Беребертів” чи Путін про “центр Європи”, наслідки будуть катастрофічні.
Тому оцінювати Сирію чи Аль-Шараа поза глобальним контекстом безглуздо. До речі, рішення Вашингтона звільнити Дамаск від санкцій лише на рік. Не назавжди. І це не про “пробачення”, а про тест: як ти поводитимешся далі? Хто ти тепер? Ми знаємо, ким ти був. А от ким ти можеш стати – побачимо. Тому Америка залишає собі поле для маневру.
– Тобто Шараа ще не визначився, куди буде рухатися Сирія?
– У чому делікатність Сирії. Зверніть увагу на Аль-Шараа: він одягає цивільний європейський костюм, краватку – це про щось говорить. Його попередники, ким би вони не були, також носили костюм, хоч ще вчора – халат, чалму тощо. Це свідчить: Сирія залишається Сирією. І вона належить до тих держав, які мали б цивілізувати Близький Схід.
Але історія повернула ситуацію інакше: попередній режим загнав країну в диктатуру. Причому не просто східного типу, а класичну тоталітарну систему, прорадянського штибу. І саме це породило явища, які ми зараз знаємо: ІДІЛ, “Брати-мусульмани”, ХАМАС, “Хезболла”, хусити. Всі вони створені безпосередньо КДБ, пізніше ФСБ. Те, що сьогодні відбувається в Африці, це аналогічні процеси, створювані військовою машиною Росії у Центральній Африці. Тому говорити, що зустріч із Трампом зараз розверне Сирію в цивілізований світ, було б надто оптимістично.
