Протягом багатьох років ми знайомилися з численними фактами з життя видатних українських класиків: де вони народилися, як формували власні погляди, які чинники впливали на їхню творчість. Вивчали їхні листи, щоденники, ретельно аналізували символіку творів, щоб збагнути справжній образ улюблених історичних постатей.
Однак поза межами їхніх літературних творів і ідей завжди існував не менш важливий аспект, який у повній мірі міг відобразити характер і світогляд митців — це їхній стиль одягу. Одні віддавали перевагу стриманим костюмам, цінуючи практичність, інші ж експериментували, кидаючи виклик соціальним нормам і загальноприйнятим канонам. Деякі талановито поєднували модні тенденції з елементами національної самобутності. Саме до останньої групи належала Леся Українка. Вона любила вишивання, віддавала перевагу модним на той час чайним сукням, доповнювала їх елегантними капелюхами за останніми італійськими тенденціями і, водночас, часто стилізувала свій одяг вишиванками, керсетками та іншими елементами традиційного українського вбрання.
Більш детально про те, який одяг і аксесуари вибирала видатна поетеса у різні періоди життя, нам розповідає старша наукова співробітниця Музею видатних діячів української культури — Оксана Константинівська.
Мода кінця XIX — початку XX століття
Життя Лесі Українки припало на епоху так званої belle époque — «прекрасну епоху», що панувала в Європі наприкінці XIX — початку XX століття. Це був час розквіту стилю модерн, а також мирні півстоліття без масштабних військових конфліктів. Паралельно швидко розвивався промисловий прогрес, що відобразилося і в модних тенденціях.
Значні зміни відбулися у вподобаннях жінок в одязі на тлі XVII–XVIII століть. Так, у 1860-х роках серед актуальних предметів гардеробу були:
- Криноліни,
- Пишні рукави-буфи,
- Корсети.
Національна молодь почала вносити у модні тренди елементи традиційного вбрання — плахти на кринолінах, вишивку на рукавах, керсетки поверх блуз. За таких умов виростало студентство і молодь Олени Пчілки — матері Лесі Українки, що згодом суттєво вплинула на стиль доньки.
У 70-х роках гардероб жінок став більш мобільним і зручним. Важко було пересуватися у спідницях з кринолінами, тому популярність набули турнюри — особлива підкладка під сукню або спідницю ззаду, що надавала об’єм і пишність силуету.
Вбрання все ще залишалося багатодекорованим. З’явилися та набула поширення швейна машина Singer, яка значно спростила процес пошиття одягу.
Експертка Оксана Константинівська зазначає:
«У той час паралельно співіснували дві стилістичні тенденції: серед багатих промисловців мода була багатою, але далеко не завжди витонченою. Навпаки, шляхетні жінки прагнули спростити свій одяг — простіші силуети із дорогих тканин, доповнені дрібними деталями, що підкреслювали індивідуальність і належність до національної культури. Саме до такого стриманого стилю тяжіла і Олена Пчілка».
У чоловічій моді переважав консерватизм: мундири і жилети залишалися головними елементами образу. Лише окремі деталі, зокрема вишивані сорочки під європейськими піджаками, натякали на національну ідентичність.
У 90-х роках, що відповідають юності Лесі Українки, популярність здобули комплекти зі спідниці і корсажу. Також з’явилися блузи з об’ємними рукавами-буфами та рукавами у стилі «баранячі ніжки» — ліхтариком зверху із завуженим низом. Фотографії поетеси з Болгарії свідчать про втілення цих модних силуетів.
Особливості стилю Лесі Українки
З дитинства письменниця виховувалася в дусі любові до народного вбрання. Це викликало здивування серед сусідів, адже панянок з шляхетних сімей охоче чекали більш вишукані наряди. Проте для Лесі Українки та її сестер мати часто обирала вишиті сорочки і керсетки сучасного крою, проте зі збереженням традиційних українських мотивів.
Варто підкреслити, що народний одяг у родині був виготовлений із дорогих фабричних тканин із досконалою вишивкою. Значний вплив на формування цього стилю мали близькі знайомі Олени Пчілки — родини Лисенків і Старицьких, які поділяли ті ж цінності.
Леся почала почуватися вільніше у виборі одягу, ніж її сестри чи брати, що навчалися у різних навчальних закладах. Сукні замовлялися у кравців або шилися самостійно. В період подорожей Європою, часто пов’язаних із лікуванням, поетеса також могла впроваджувати покупний готовий одяг.
Її тітка, Олена Антонівна Косач, навчила Лесю мистецтву українського вишивання. Як розповідала сестра Лесі, Ольга Косач-Кривнюк, тітка вправно виконувала найрізноманітніші вишивки, а Леся стала гідною наставницею та продовжувачкою цієї традиції. Вже на Різдво 1883 року юна поетка вишила значну частину елементів до сорочок, які мама передавала гостям.
Поетеса шила не лише для себе. Відомий випадок із вишитою золотом-сріблом блузою: лікар з Криму, у якого вона орендувала приміщення, захопився цим виробом і побажав мати подібний. Леся попросила матір надіслати тканину зі срібними нитками і з пошитої сорочки подарувала лікарю копію.
Родичі і друзі відзначали у Лесі Українки «золоті руки»: вона часто створювала сукні, костюми для свят, а також вбрання для дитячих постановок і маскарадів, що набирали популярності в той час. Спогади Галини Лисенко свідчать, що Леся власноруч вигадувала ескізи і шила костюми для сезонних свят із яскравими декоративними елементами.
У гардеробі поетеси були як урочисті сукні, так і легкі повсякденні моделі. Знайшлося місце навіть коротким сукням для прогулянок на човні та так званим «чайним» сукням — одягу для обідів і чаювань на свіжому повітрі. На світлинах можна побачити ніжні моделі вільного крою з квітковими принтами.
Хоча Леся не була фанаткою сліпого слідування модним трендам, вона завжди залишалася обізнаною про актуальні тенденції завдяки частим закордонним поїздкам. Тоді значного розвитку набули курорти в Італії, Франції та Єгипті. Відпочиваючи, поетеса уважно спостерігала за місцевими панянками, їхніми образами та вбранням.
Особливої уваги заслуговують кольори, у яких Леся полюбляла одягатися. Хоча на багатьох світлинах вона зображена в темних тонах, у її шафі були також світліші чи насичені відтінки. Наприклад, для весілля сестри поетеса запропонувала пошити білу сукню, відмовившись від чорного вбрання.
Аксесуари в гардеробі Лесі Українки
Кінець XIX — початок XX століття ознаменувався появою вигадливих капелюшків як модних деталей жіночого образу. Леся високо цінувала цей аксесуар, тому на численних фотографіях, особливо виконаних під час її перебування в Італії, можемо побачити капелюхи, прикрашені стрічками, пір’ям та об’ємними елементами.
Не носили сережок представниці покоління Лесі Українки, включно з нею та її сестрами. Натомість вони пристрасть до прикрас народного стилю проявляли через намиста — скляні моделі, чокери або силянки з бісеру.
Ще однією улюбленою деталлю тогочасних панянок, у тому числі й Лесі, були брошки, що доповнювали світські наряди. Відомо, що коли поетеса була закохана в студентa Київського університету грузина Нестора Гамбарашвілі, він подарував їй вишуканий жіночий кинджал, а сестрам поетки — брошки, стилізовані у вигляді цієї зброї.
До сьогодні збереглося променів мало елементів одягу, що належали Лесі Українці. Серед них — вишиті рукави блузи, які, ймовірно, створені власноруч поетесою і зберігаються в Музеї Лесі Українки в Києві.
