Томаш Копечний, представник уряду Чехії з питань відбудови України

Томаш Копечний – людина, яка перебуває здебільшого «за кадром» багатьох чеських ініціатив з допомоги Україні під час великої війни, від ініціативи з боєприпасів до вражаючих фандрайзингів. Але саме він реально координував діяльність усіх чеських відомств щодо підтримки України.

Наприкінці року Копечний залишить свою посаду, але продовжить працювати з Україною. В інтерв’ю Укрінформу він розповів про солідарність чехів та форми допомоги, зробив прогноз щодо політики майбутнього уряду ЧР і висловив свою думку про тактику Дональда Трампа.

МОЇ СЕРЦЕ І РОЗУМ – В УКРАЇНІ

– Нещодавно ви оголосили, що залишаєте свою посаду, і зазначили, що це рішення ухвалили давно, незалежно від скорої зміни уряду в країні…

– Так, це правда, я вже подав заяву про припинення державної служби. Наприкінці цього року я завершую не лише роботу на посаді урядового уповноваженого, а й загалом свою службу державі після тринадцяти років.

Основною причиною мого рішення не є прихід нового уряду. Я ще рік тому вирішив, що наприкінці 2025 року хотів би спрямувати свою діяльність в інше русло.

Я пропрацював десять років у міністерстві оборони, а останні три – в апараті уряду та в міністерстві закордонних справ. Координував діяльність усіх чеських міністерств у відносинах з Україною – щодо постачання зброї, цивільну, реконструкційну або політичну співпрацю, зокрема щодо вступу України до ЄС. Я дуже вдячний за цю можливість, за довіру уряду та прем’єр-міністра. Я працював з багатьма колегами в різних відомствах, особливо в міністерствах промисловості, закордонних справ, фінансів, внутрішніх справ тощо. І найважливіше – я міг їздити в Україну, за час великої війни був там шістнадцять разів, як у складі делегацій, так і разом із президентом та прем’єр-міністром.

Я дійшов висновку, що те, що вважаю найважливішим – підтримку України та зміцнення безпеки нашої країни, – можна здійснювати з державної позиції лише частково. Якою б не була посада, існують певні межі.

Мене надихає Україна, її здатність чудово розвивати власні технології. Як людина, що десять років відповідала в міністерстві оборони за військові технології, я хочу подивитися на це з іншого боку: як можна сприяти розвитку з погляду приватних інвесторів. Це означає надалі допомагати налагоджувати взаємодію між армією, приватною промисловістю та інвесторами.

Отже, головна причина мого рішення в тому, що я бачу певне довготривале недооцінення цього напряму. Я відчував певне розчарування через те, що нам не вдавалося належно розвивати не лише технологічну якість, але й спроможність масштабувати виробництво ще до російського вторгнення в Україну. Тепер я вважаю це вкрай нагальним і хочу займатися цим у приватному секторі.

– Тобто ви плануєте й надалі працювати над питаннями, пов’язаними з Україною?

– Безперечно. Я маю намір продовжити те, чим займався.

Я людина, яка створює системи: розробив систему «Ініціативи боєприпасів», систему роботи державних агентств у напрямку України через Національний банк розвитку, допоміг створити механізм страхування для чеських компаній, щоб вони могли експортувати навіть під час війни…

А тепер я хочу зосередитися на зниженні сприйняття ризиків (так званий de-risking) для інвесторів, які хочуть працювати в Україні. Збираюся приділити основну увагу співпраці не лише із чеськими оборонними підприємствами, а й із цивільними інвесторами, а також з європейськими та глобальними компаніями, також оборонними.

Центром моєї діяльності, як і раніше, залишатиметься Україна – там моє серце і мій розум. Я розумію, що безпека Європи залежить не тільки від того, як Україна захищатиметься, а й від того, наскільки ми, решта інших, зможемо надихнутися її досвідом і зробити з нього висновки.

– Отже, ви були в Україні шістнадцять разів…

– Так, шістнадцять разів під час великої війни. Але їздив я туди й раніше, ще коли був заступником міністра оборони. Посада урядового уповноваженого з питань України була створена у 2022 році. Зауважу, що коли цю посаду запровадили, Чехія стала першою країною, яка мала такого представника.

Щоб спростити пояснення, коли хтось не знає деталей, я кажу, що моя посада – це щось на кшталт «чеського Келлога». Але, на відміну від Келлога, ракети не припиняють падати на ті міста, куди я приїжджаю. На жаль.

ДІЯЛЬНІСТЬ ДЛЯ ПІДТРИМКИ УКРАЇНИ МАТИМЕ ПРОДОВЖЕННЯ

– Як ви вважаєте, чи збереже новий уряд цю посаду – урядового уповноваженого?

– Сподіваюся, що так, принаймні у певній формі. Зворотний зв’язок з усіх боків був позитивним: ця функція мала додану вартість – міжвідомчу координацію між міністерствами, компаніями, банками та міжнародними партнерами. Можливо, це вже не буде безпосередньо посада «урядового уповноваженого», але координаційна роль має залишитися.

В Європі лише чотири чи п’ять країн мають спеціальних уповноважених на такому рівні. У більшості держав така функція існує радше в межах міністерства закордонних справ. Якщо ж ця посада зорієнтована на тематику торгівлі чи розвитку, то є під егідою міністерства промисловості або економіки.

Побачимо, як новий уряд домовиться. Але я відчуваю, що всі політичні сили, які пройшли до парламенту, розуміють важливість цієї діяльності для чеської економіки, і тому в певній формі її точно продовжать.

Можливо, навіть буде більша фінансова підтримка, наприклад, через Національний банк розвитку, який уже реалізує перші масштабні проєкти.

Ще рік тому цей банк взагалі не мав досвіду у сфері гарантійних проєктів в Україні, але півтора року інтенсивної роботи дали результат: ми стали однією із чотирьох країн, які використовують цей банк для реалізації таких проєктів, і отримали 200 мільйонів євро від Європейської Комісії. Це вперше, коли чеський банк розвитку реалізує проєкти не лише щодо України, а й у глобальному масштабі. Це новий етап для Чехії, і нам вдалося його створити.

Я не песиміст і вважаю, що діяльність для підтримки України обов’язково матиме продовження.

Побачимо, якою саме ця координаційна роль Чехії буде далі, адже наша країна від самого початку відігравала ключову координаційну функцію.

На початку 2022 року я разом з українським послом відкривав спеціальний рахунок, з якого оплачувалися перші великі поставки, за кошти, що зібрали громадяни Чехії. Згодом нам вдалося залучити до «ініціативи боєприпасів» Нідерланди, потім Данію, а сьогодні в ній беруть участь уже п’ятнадцять держав.

Отже, я впевнений, що Чехія та чеські компанії продовжать у цьому напрямі працювати.

– Якщо говорити про громадську думку та чеські ініціативи, у Чехії діє кілька волонтерських платформ, одна з них – «Подарунок для Путіна». Першим великим збором був збір на танк «Томаш», іменований на вашу честь. Потім – гелікоптер Black Hawk для ГУР, гаубиці, постійно – дрони, а кілька днів тому зібрали кошти на українську ракету великої дальності «Фламінго», яка буде названа «Дана 1». Ви не бачите втоми чехів від допомоги Україні? Чи може така солідарність тривати довго?

– Думаю, що так. І для мене це велике позитивне здивування.

Коли ми починали збирати кошти, я відкрив цей рахунок просто тому, що вже не знав, що ще можна зробити. Разом з Євгеном Перебийносом, тодішнім послом України, ми створили його на третій день після вторгнення. Тобто домовились у п’ятницю, а в суботу об 11-й годині рахунок уже працював. Через годину на ньому було 200 тисяч євро, через 24 години – 2 мільйони. У той момент ми зрозуміли, що завдяки цьому можна зробити дуже багато. Це був початок. Я навіть не припускав, що це зможе тривати довго, але вже за шість тижнів ми зібрали 40 мільйонів євро – один мільярд крон.

Потім я усвідомив, що як звичайний фандрайзинг це довго не працюватиме, тож ми зустрілися з Далібором Дєтеком та іншими колегами, і за кілька тижнів на цій основі з’явився «Подарунок для Путіна». Через рік відбулася передача рахунків.

Те, що вийшло в результаті цього, перевершило всі очікування. Я думав, що у жовтні 2022 року громадськість уже буде втомленою, що грошей не вистачатиме і навіть уряд не матиме великого ентузіазму продовжувати. Але, навпаки, підтримка зростала.

Часто буває, що коли громадяни бачать в Європі чи світі щось несправедливе, наприклад, коли Дональд Трамп каже щось проти України, внески різко збільшуються. Або коли трапляються символічні події. Наприклад, танк «Томаш» був пов’язаний із 21 серпня – річницею вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини. Я координував усі ці поставки й був одним з ініціаторів цієї системи, тому мені довелося навіть «хрестити» цей танк. Перед відправленням я відвідав його виробництво у Штернберку. І головне – він нагадував про річницю подій 1968 року.

Щоразу, коли є така нагода, люди знову масово жертвують кошти. Так вдалося зібрати гроші й на гелікоптер. Коли ми були з президентом Петром Павелом в Україні, він передавав ключі від нього.

А нещодавно лише за кілька днів зібрали понад 12 мільйонів крон на ракету – і це, безумовно, також завдяки тому, що Гана Драбова мала великий авторитет і була тісно пов’язана з підтримкою України.

Я просто хочу сказати, що мене досі приємно дивує, що коли гуляєш по Празі, не бачиш жодного російського прапора, зате багато українських. Аж до сьогодні.

– А чи підтверджується така підтримка статистичними даними?

– Підтримка України в Чехії стала і стабільна.

Я дуже тісно співпрацюю з агентством STEM, яке займається соціологічними дослідженнями. Вони проводять дуже детальні опитування. Надзвичайно цікавим є те, що показники фактично не змінюються. Зокрема, якщо йдеться про військові поставки, то їх підтримує лише близько 40 відсотків чехів, не тому, що вони не хочуть, щоб Україна перемогла, а тому, що бояться, що Росія може завдати удару по нас. Але стабільно 70–80 відсотків людей хочуть допомагати Україні гуманітарно, постачати обладнання до лікарень, торгувати, розвивати, відбудовувати Україну. І переважна більшість людей постійно бажає, щоб Україна перемогла.

У нас 95 відсотків громадян послідовно вважають Росію агресором. І лише 5 відсотків людей у цій країні мають певні симпатії до Росії.

ЧЕХІЯ ПОСТАЧАЄ В УКРАЇНУ КОГЕНЕРАЦІЙНІ УСТАНОВКИ, ЯКІ Є АЛЬТЕРНАТИВНИМИ ДЖЕРЕЛАМИ ЕНЕРГІЇ

– Ця зима буде особливо важкою для України: Росія методично знищує нашу енергетичну інфраструктуру. Чехія – один із найбільших донорів для української енергетики, зокрема постачає когенераційні установки. Можете пояснити, що це таке?

– Когенераційна установка – це пристрій, який в одному контейнері виробляє і тепло, і електроенергію. Вона може працювати на газі або біомасі. Це не резервний генератор, а альтернативне джерело енергії з високим коефіцієнтом корисної дії.

Ми почали постачати їх у значній кількості до Харкова, Дніпропетровської області та загалом по всій Україні. У Чехії ці установки також активно використовуються. Їхня перевага в тому, що вони відносно недорогі, але генерують від 500 кВт до 4–5 МВт. Установки можуть бути підключені до мережі, і якщо потрібно більше потужності, є змога встановити кілька одиниць. Одна така когенераційна установка здатна забезпечити енергією цілу лікарню або один міський район.

– Скільки всього ви їх передали?

– Від початку вторгнення, з 2022 року, коли ми фактично почали цю роботу, уже передано сотні таких установок. Їх виробляють у Чехії. Найсильнішими у сфері когенерації є чехи, австрійці та німці. Сьогодні чеські постачальники часто відкривають філії в Україні, навчають місцевих партнерів і допомагають розвивати виробництво безпосередньо там.

– Скільки чеських компаній загалом працює в Україні?

– Ми нараховуємо приблизно 120 компаній, які не лише ведуть торгівлю, а й здійснюють інвестиційну діяльність в Україні, постійно їздять туди, мають бізнес і займаються реконструкцією. Це стабільна кількість компаній, які там постійно працюють. Ще приблизно тисяча компаній має торговельні зв’язки з Україною. Це вже дуже помітний економічний слід.

– Чехія постачає також 3D-принтери?

– Так, із Чехії в Україну було поставлено сотні, можливо, навіть тисячі 3D-принтерів. Їх використовують у медицині, промисловості та армії – для друку запасних частин, елементів кріплень чи дронів тощо.

У сфері дронів загалом можна сказати, що вся Європа, а також весь світ повинні вчитися в України. Водночас те, чого Україні бракує, – це капітал і промислова масштабованість, тобто можливість налагодити масове виробництво. Ніхто ніколи не матиме кращої технології, ніж український інженер, який, перебуваючи близько до фронту, одразу отримує найважливіші знання про те, що працює, а що ні. Але це ще не означає, що компанії здатні виготовляти потрібну кількість продукції. І саме тут, вважаю, є головний напрям співпраці – не лише із Чехією, а й з іншими європейськими державами.

ТРАМП – ЄДИНИЙ, ХТО МОЖЕ ПОСАДИТИ ПУТІНА ЗА СТІЛ ПЕРЕГОВОРІВ І СЕРЙОЗНО ПОСЛАБИТИ РОСІЙСЬКУ ЕКОНОМІКУ

– Усі ми стежимо за президентом США і не знаємо, що думати, що все це означає. Як ви оцінюєте роль Дональда Трампа у подальшому розвиткові війни?

– Думаю, що багато його висловлювань спричинюють у нас підвищений тиск, адже коливання його позицій надзвичайно великі. Інколи здається, що він різко налаштований проти Путіна, а потім – що він до нього дуже прихильний; і звичайна людина просто не розуміє, що є насправді, бо реагує на емоції. А емоції у Трампа змінюються дуже різко.

Безумовно, американська адміністрація і сам Дональд Трамп – це єдині, хто може змусити Путіна сісти за стіл переговорів і, головне, серйозно послабити російську економіку.

Є кілька ключових речей, які не змінюються. Дональдові Трампу не так важливо, чи буде встановлено перемир’я або справедливий мир, йому важливо, щоб саме він був тим, хто цього досягне. Він прагне залишити після себе образ президента-миротворця. І я сприймаю як позитив те, що порівняно з лютим-березнем цього року американська позиція зараз практично узгоджена з європейською.

Друге – позиція України вже сприймається не як вимога лише Президента Зеленського, а як частина спільної європейської позиції. Попри всі емоції, українська сторона погоджується з пропозиціями, які висуває Дональд Трамп, тоді як російська сторона їх блокує. Отже, хто більше дратує Дональда Трампа? – Той, хто погоджується, чи той, хто відмовляється? Терпеливість Трампа завжди із часом вичерпується. Він запровадив санкції проти «Роснєфті» і «Лукойлу» – це чудово. Але він зробив це не спонтанно.

У Путіна достатньо людських ресурсів, навіть якщо щодня гинутиме дві чи п’ять тисяч росіян, це не зупинить війну. Єдине, що може її зупинити, – це обмеження нафтових прибутків. Крапка. Дональд Трамп має два інструменти, щоб цьому посприяти: вторинні санкції та військові матеріали, здатні нищити нафтопереробні заводи. Почалося все з вторинних санкцій. Коли він поклав це питання на стіл, виникла Аляска. Усі кажуть, що на Алясці нічого не сталося, але я бачу, що відтоді третина російських нафтопереробних заводів виведена з ладу. Це випадковість? Не думаю.

Потім з’явилася загроза «Томагавками». Путін зателефонував Трампу, і, звісно, українська та європейська громадськості були розчаровані, що Зеленський не отримав «Томагавки». Але знову ж таки: Путін насміявся над Трампом. І що сталося далі? З’явилися нові санкції – ще не вторинні, але вже доволі сильні. І це починає бути цікавим.

У мене складається враження, що Путін уже не може використати свій «шарм» і особисті зв’язки, щоб впливати на Трампа. Усе більше це виглядає так, що він просто насміхається з нього. А я не думаю, що така особистість, як Дональд Трамп, любить, коли з неї насміхаються.

Кожного президента формує його оточення. Ті, хто тепер найближче до Трампа, – це не ті, хто, як у лютому-березні, відкрито висміював або критикував Україну. Це класичні республіканці, американські патріоти, які вважають, що Америка має бути на першому місці, але водночас розуміють, що Росія з них насміхається, а такого не повинно бути.

– Ви вірите, що відбудеться нова зустріч між Трампом і Путіним?

– Думаю, що така зустріч відбудеться тоді, коли російська сторона чітко продемонструє, що налаштована серйозно і готова вести переговори про те, чого хоче Дональд Трамп. А те, чого хоче Дональд Трамп, – це тепер також те, із чим погоджується Президент Зеленський. Це не є справедливим миром, але це найкращий варіант, який ми наразі маємо, – зупинити бойові дії на поточній лінії.

ГОЛОВНІ ВИКЛИКИ ПОВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ – ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я І КОРУПЦІЯ

– Ви довго працювали в міністерстві оборони… Як довго, на вашу думку, може тривати поточна фаза конфлікту – без перемоги і без поразки будь-якої сторони?

– Багато років. Жодна зі сторін не має достатніх військових можливостей для стратегічного прориву. Якщо Путін захоче продовжувати, він може робити це ще багато років. Але я також упевнений, що Україна здатна триматися стільки ж довго.

– Чи реально, що Україна навіть без американської допомоги зможе змінити динаміку війни?

– Без допомоги Європи із цим рівнянням рахувати не доведеться – вона буде. Без допомоги США – буде важко. Але у перший рік війни Україна була повністю залежна від того, що отримувала з Європи та Америки. У 2024 році це вже було приблизно «п’ятдесят на п’ятдесят», а сьогодні залежність від поставок – не подарунків, а саме оплачених поставок зі США становить менше ніж 20 відсотків, а з Європи – трохи більше ніж 20 відсотків.

Більшість продукції тепер виробляє сам український промисловий сектор. Показник самозабезпечення зростає. Так, Україна має проблеми з мобілізацією, на відміну від Росії, але компенсує це саме технологіями, спроможністю використовувати, зокрема, штучний інтелект і працювати з мільйонами дронів, які виробляє.

– Якими можуть бути безпекові гарантії для України?

– Я від самого початку дискусій про безпекові гарантії кажу: не марнуймо час і увагу на обговорення того, скільки яка країна відправить солдатів в Україну. Єдина справжня безпекова гарантія для України – це сильна, добре озброєна українська армія, яка здатна захищати себе самостійно. Крапка.

Питання не в тому, чи хтось надішле одну бригаду чи три – це повний нонсенс у цих масштабах. Навіть якби це сталося, військового значення це не матиме. Це радше політичний чи стратегічний символічний сигнал стримування. Але кого реально можуть стримати 50 тисяч солдатів?

Тож сильна, озброєна українська армія за підтримки європейських партнерів. Власна спроможність виробляти значну кількість балістичних ракет дальньої дії, таких як Flamingo чи інших.

– Які основні виклики повоєнної відбудови України ви бачите?

– Я бачу два головні виклики: психічне здоров’я та корупцію.

Корупція – величезна проблема. Інвестори, які будуть асоціюватися з корупцією, миттєво втратять довіру. Я бачу це навіть на прикладі чеських інвесторів: щойно з’являється тінь підозри, вони відступають. Тому я завжди наголошую: боротьба з корупцією – ключова. Суспільство це розуміє і готове діяти.

– Чи плануєте ви ще відвідати Україну до завершення своєї каденції?

– Поки що не знаю. Я повернувся три тижні тому і не впевнений, чи поїду туди ще цього року. Але я точно планую поїздку наступного року, вже як приватна особа, не як представник уряду. Моя історія з Україною не завершується.

Ольга Танасійчук

Фото надав Томаш Копечний зі свого архіву та Укрінформ