Мур: Нові Враження, Нові Проєкти та Перспективи В українському Театрі
Творче об’єднання МУР, з його знаковими проєктами «Ти [Романтика]» та «Ребелія [1991]», стало справжньою культурною сенсацією. Ці театральні вистави, що заглиблюються у теми Розстріляного відродження, шістдесятників та боротьби за незалежність, викликали резонанс не лише в Україні, а й за її межами.
А з роками, інтерес до їхньої творчості зростає, особливо з огляду на нову прем’єру, яку запланували на 2026 рік.
Про вас та досвід війни
Kyiv Post (KP): Ви досягли певної вершин в культурі всього за 20 років. Як ваш особистий досвід війни та переосмислення ідентичності вплинув на те, що ви відтворюєте на сцені?
Олександр Хоменко (ОХ): Моє минуле — російська школа та російськомовне середовище — дало мені можливість відчути тих, хто переживає схожі проблеми. Не всі народились в українському контексті, й іноді буває тяжко пояснити це без зверхності. Але мій досвід допомагає збудувати місток для тих, хто хоче зрозуміти.
Театр у часи війни
KP: Як ви визначите модель театру в умовах воєнного часу?
ОХ: Сьогодні ми всім відчуваємо смерть на відстані витягнутої руки. Це підштовхує митців до експериментів, адже потрібно якомога швидше висловити свої ідеї. Ніхто з нас не знає, скільки часу залишилося, тому важливо пробувати нові форми й концепції.
Місія театру сьогодні
KP: Яка, на вашу думку, місія театру в сучасному світі?
ОХ: Театр вимагає безпосередньої взаємодії. Кожен актор переживає те, через що проходять глядачі, і разом ми створюємо спільну реальність. З позиції співчуття, наша робота набуває нової значущості.
Факти і враження
KP: Що вас найбільше вразило під час підготовки до «Ребелії»?
ОХ: Виявилося, що ворог, якого ми знаємо — це історична присутність Росії. Щоразу, відкриваючи нові історичні дані, таки виявляється, що логіка не змінюється. І це не випадковість, а давня система.
Відкриття нових горизонтів
KP: Чи готові ви зламати історичні замкнені кола?
ОХ: У нас є внутрішні конфлікти, які часто заважають розвитку. Ми часто розглядаємо один одного як конкурентів. У нас в «Ребелії» звучить: «Якщо такі союзники — ворог не потрібен». І це те, про що слід задуматись.
Живі свідки історії
KP: Що змінили ваші дослідження у сприйнятті дисидентів?
ОХ: Дисиденти — це живі постаті, які (як і ми) мали свої страхи та переживання. Багато з них були частиною молодіжного руху. Можливо, їхні переживання надихнули б нинішнє покоління, як це було колись.
Художній твір або історія?
KP: Де проходить межа між мистецькою свободою і правдою?
ОХ: Наші вистави — це художні твори. Вони можуть зацікавлювати й спонукати людей досліджувати більше. Всі знають, що кіно про війну може популяризувати історичні факти, і ми прагнемо, щоб наші театральні проєкти мали таку ж мету.
Нове у планах
KP: Чи плануєте нові проєкти в майбутньому?
ОХ: Наступний проєкт — байопік про Євгена Чикаленка. Він готовий до прем’єри восени 2026 року. Ми прагнемо залучити громаду в поширення української культури на міжнародному рівні.
