Сергій Жук з Чернігова у 2014-му брав участь у деблокуванні Луганського аеропорту, а наразі несе службу у стрілецькому батальйоні поліції на Покровському напрямку, що на Донеччині. Чоловік має позивний “Джоні”, воює з часів АТО. Після демобілізації служив у патрульній поліції та департаменті боротьби з наркозлочинністю ГУНП. З початком повномасштабного вторгнення долучився до оборони Чернігова.
За словами Сергія Жука, він з дитинства хотів бути дотичним до війська.
“Але військовим не в плані здобути вищу освіту. Хотів просто піти відслужити строкову службу. І надалі так у мене й відбулося”.
Після строкової служби Сергій Жук ще на три роки уклав контракт. Каже, це дає йому підстави вважати себе військовою людиною.
“Військовий фах у мене — командир відділення старшого офіцера батареї, обчислювач, командир відділення лічильно-обчислювальних машин. Ну, по-простому «вичислитель» всі називають. Це людина, яка вираховує, куди має стріляти батарея”.
Сергій Жук. Суспільне Чернігів
2014 рік: Луганщина, аеропорт і перший досвід війни
Сергій каже: коли почалися події на Майдані у Києві, то морально вже був готовий до можливого розвитку подій.
“Я був готовий до того, що щось буде відбуватися. Тим паче я давав присягу на вірність народу України”.
Після отримання повістки Сергій Жук прибув до військкомату і того ж дня опинився в Гончарівському на навачанні.
“Так я потрапив на рік мобілізації, який провів у 1-й танковій бригаді. Це було в березні 2014 року. Пройшли бойове злагодження і вже на початку червня 2014 року заїхали до Луганської області. Перший населений пункт у нас був — село Стара Краснянка, це біля Рубіжного. У Рубіжному на той час були сепаратисти, і ми мали завдання — зачистити цей населений пункт. Там вперше я познайомився з батальйоном “Чернігів” у якому, по суті, зараз служу. Вони виконували функції фільтрації, там такий був блокпост. І спільно з 30-ю механізованою бригадою ми проводили зачистки цього населеного пункту”.
Сергій Жук разом з побратимами. З особистого архіву Сергія Жука
Улітку 2014 року підрозділ Сергія співпрацював із 30-ю механізованою бригадою, 8-м полком спецназу, батальйоном “Айдар”. Наприкінці липня — на початку серпня вони дісталися до міста Щастя, звідки почалася операція з деблокування Луганського аеропорту.
“І ось ми такою великою колоною направилися туди, виконали свою роботу. І там, в принципі, ми майже місяць простояли, коли деблокували Луганський аеропорт, і стояли прямо біля в’їзду вже до самого Луганська. Не знаю, чому команди заходити до міста, у нас не було. Ми просто жили там майже місяць”.
Сергій Жук. З особистого архіву Сергія Жука
Згодом бригаду вивели на доукомплектування, а до грудня 2014 року Сергій служив поблизу Станиці Луганської.
Повернення до цивільного життя і служба в поліції
Після демобілізації Сергій Жук переживав період адаптації.
“Трохи така депресія, звісно, була. Посттравматичний синдром, як не крути, буде проявлятися”.
Підтримкою стала служба в патрульній поліції. Саме вона, за його словами, допомогла повернутися до нормального життя.
“Я вдячний долі, що так вчасно відбувався набір до лав патрульної поліції. І я вирішив туди подати документи. Я не знаю як, але я туди прийшов. У принципі, я був і фізично підготовлений, і здоровий — абсолютно повністю все нормально. Я прийшов до патрульної поліції. Вона мені дуже сильно допомогла, тому що я з головою пірнув у службу, і у мене як рукою зняло — жодних стресів, ніде нічого абсолютно”.
Сергій Жук разом із колегами по службі. З особистого архіву Сергія Жука
Чоловік на початку був інспектором, а за півтора року став командиром роти.
“Я був на всіх надзвичайних викликах — це передбачає посадова інструкція командира роти. І в певний момент я звернув увагу, що в більшості випадків, на який би виклик я не приїхав, правопорушник — наркозалежна особа. Я перевівся до управління боротьби з наркозлочинністю ГУНП в Чернігівській області 2019 року. 2020-го пройшла реорганізація, створили новий департамент. Я дослужився до начальника третього відділу”.
24 лютого 2022 року
Повномасштабне вторгнення Сергій зустрів на службі. За день до цього керівництво визначило двох співробітників для нічного чергування — на випадок початку бойових дій.
“Вибрали мене і ще одного — Ярослава. Так вийшло, що я був на службі, ми друкували якісь документи, працювали, трохи поспали на столах у кабінеті. І вже з новин почали розуміти, що починається повномасштабне вторгнення. Ми оповістили весь особовий склад, максимально швидко всі зібралися на базі”.
Сергій Жук разом із побратимами. З особистого архіву Сергія Жука
Їхньому підрозділу визначили сектор оборони в Чернігові — на Кільцевій, від “Епіцентру” до Бобровиці. Завданням була координація з військовими та місцевим населенням.
Згодом Сергій перевівся до стрілецького батальйону. Каже: зробив це без вагань.
“Наш батальйон — там постійно відбуваються ротації. І періодично з кожного підрозділу просять доповнювати цей підрозділ. В основному небагато — одна-дві людини. І коли знову постало це питання, я, ні хвилини не думаючи, погодився і з великим задоволенням перевівся до цього підрозділу”.
Різниця між 2014 роком і сьогодні
За словами Сергія, головна відмінність між періодом АТО та повномасштабною війною — інтенсивність і технологічність війни.
“Плюс вдосконалення безпілотників. У нас кажуть так: «Ти можеш бути Джекі Чаном, Рексом, можеш стріляти, підтягуватися 40 разів, можеш бігати, бути спортсменом. А в результаті якийсь 18-річний «дрищ», який пів життя програв у комп’ютерні ігри, прилетить на FPV і розбере тебе на молекули»”.
Чоловік каже: сучасна війна часто відбувається без прямого контакту з ворогом.
“Ти можеш готуватися як піхотинець, готуватися воювати, стріляти по безпосередньому ворогу, а цього ворога ти можеш навіть не побачити. Ворог працює дистанційно, і ми так само налаштовуємося працювати дистанційно”.
Сергій Жук. З особистого архіву Сергія Жука
Піхота на фронті
Попри розвиток технологій, Сергій переконаний: без піхоти перемогти неможливо.
Також він пояснює, що російська тактика “просочування” ускладнює ситуацію на фронті.
“Наприклад, у нашому випадку були (військові РФ, — ред.) на квадроциклах: заїжджає група з десяти осіб, дев’ять — «200», один вижив. Його завдання — дійти на вказану точку і тихенько сидіти. Потім заходять наступні, через годину можуть їхати, через декілька днів, і вони накопичуються”.
Бачення завершення війни
Попри втому і складність, настрій, каже Сергій, залишається незмінним.
“Що б там не відбувалося, завдання стоїть — боронити неньку Україну. Дуже люблю Крим. Дуже хочу поїхати до українського Криму. Я вірю, що він буде українським. І мені здається, що закінчення війни буде дуже швидким, легким і для всіх нас приємним”.
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.
