Відомі українські виконавці 80-х: біографії, пісні та фотографії

Вітчизняна музична сцена 80-х років славилася талановитими виконавцями, які збирали повні зали і залишили вагомий слід у розвитку української пісні. У складних умовах радянського контролю деякі артисти популяризували українську мову, створюючи проникливі тексти, що зачіпали серця мільйонів слухачів. Ми підготували ретельну підбірку найбільш знакових українських співаків 80-х, чия творчість і досі викликає теплі спогади та ностальгію.

Назарій Яремчук

Назарій Яремчук — безумовна легенда української поп-музики. Його дзвінкий голос, щира віддача справі та патріотизм зробили його постаттю, значущою і в 80-х, і сьогодні. Починав він свій шлях у вокально-інструментальному ансамблі «Смерічка», де солістом був разом із Василем Зінкевичем. Колектив виконував композиції в народно-гуцульському стилі, доповнюючи їх буковинськими мотивами. Для ансамблю твори створював відомий композитор Володимир Івасюк, а засновником «Смерічки» став музикант і композитор Левко Дутківський.

«Смерічка» вперше здобула визначну популярність після виступу у фіналі «Пісні року-1971» в Москві.
Тріо Яремчук, Івасюк і Зінкевич виконали композицію «Червона рута», яка швидко стала символом цілої епохи.
Пізніше вийшов дебютний український телемюзикл «Червона рута», у якому брали участь ті ж виконавці разом із Софією Ротару, а музику створив Івасюк.

Ансамбль активно гастролював усім Радянським Союзом, даючи по кілька концертів на день та здобуваючи нагороди на престижних музичних конкурсах, таких як «Алло, ми шукаємо таланти» і «Пісня року-72». Після розпаду «Смерічки» Яремчук розпочав сольну кар’єру, випустивши знаменитий альбом «Незрівнянний світ краси». Серед найвідоміших його пісень — «Запроси мене у сни свої», «Гай, зелений гай», «Стожари», «Чуєш, мамо» та «Родина».

Артист активно підтримував своїх співвітчизників — відвідував афганських солдатів під час війни, а також виступав для ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС. На жаль, у 1995 році Назарій захворів на рак шлунка, який забрав його життя. Після смерті йому присудили Шевченківську премію та звання Героя України. У 2024 році вийшов документальний фільм «Яремчук: Незрівнянний світ краси», що став найуспішнішою документальною стрічкою в Україні, де розгортається історія життя та творчості співака.

Василь Зінкевич

Василь Зінкевич — видатний голос 80-х, який проникав у саме серце слухача. Він розпочав творчий шлях як керівник народного ансамблю танцю «Смеречина», котрий не тільки ставив вистави, а й створював стильні костюми, гармонійно поєднуючи народні елементи з сучасними фасонами. Згодом Зінкевич став першим чоловічим солістом ВІА «Смерічка», з яким разом з Назарієм Яремчуком та Володимиром Івасюком досяг фурору, виступаючи у «Пісні року-1971» з піснею «Червона рута». Він також зіграв головну роль шахтаря Бориса в популярному телемюзиклі «Червона рута».

Окрім виступів, Василь займався розробкою сценічних костюмів для солістів «Смерічки», Софії Ротару та інших відомих колективів.
Ансамбль регулярно давав концерти для робітників заводів, колгоспів, шахт, здобуваючи велику популярність по всьому СРСР.

Після розпаду колективу Зінкевич перейшов у волинський ВІА «Світязь», що швидко здобуло визнання. Серед найпопулярніших його пісень – «Світ без тебе», «Тече вода», «Тільки раз цвіте любов», «Кличу тебе», «Забудь печаль». Він брав участь у численних концертах і музичних фільмах-концертах. В останні роки виступає рідко, а його останній великий концерт відбувся у Палаці «Україна» в Києві 2021 року. Має звання заслуженого і народного артиста, а також титул Героя України та почесне громадянство Луцька.

Микола Мозговий

Микола Мозговий відомий як сильний вокаліст і талановитий композитор, чия творча кар’єра розпочалася ще у 70-х роках у складі державної організації «Укрконцерт». Він уникав використання фонограм, надаючи перевагу живому звучанню.

Працював у «Укрконцерті» понад 20 років, давши тисячі концертів.
Автор популярних композицій, серед яких «Край» – пісня, що прославляє любов до України.
Композиція «Минає день, минає ніч» стала зразком ліричної пісні про нездійснене кохання й досі виконувалась багатьма артистами.

Мозговий очолював музичні колективи, зокрема гурт «Вересень», заснував фестивалі «Пісня буде поміж нас» та «Море друзів», а також керував Українським державним театром пісні і палацом «Україна». Помер 2010 року від зупинки серця, маючи звання заслуженого і народного артиста України та нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого.

Тарас Петриненко

Тарас Петриненко розпочав свою кар’єру наприкінці 60-х у гурті «Еней», що складався з учнів музичної школи імені Лисенка. Пізніше він створив гурт «Дзвони», який об’єднався з «Енеєм» у колектив «Візерунки шляхів», що поєднував лірику та фольк-рок.

У рамках «Укрконцерту» виступали під назвою «Гроно», виконуючи україномовні пісні, зокрема відомий хіт «Україна», який прозвучав у 1987 році під назвою «Поки кохаєм» на радіо.
Випустили альбом «Я професійний раб», після чого гурт розпався через від’їзд деяких учасників за кордон.
У 90-х випустив альбом «Господи, помилуй нас», що отримав визнання найкращого в Україні 1993 року.
Нагороджений премією «Золота Жар-птиця» у номінації «Жива легенда».

Петриненко активно гастролює, виступає у дуеті з екссолісткою «Гроно» Тетяною Горобець, має почесне звання народного артиста України.

Іван Попович

Іван Попович був одним із тих виконавців 80-х, хто незмінно підтримував українську мову всупереч тиску радянської влади, яка вимагала співати російською. З початку кар’єри в ансамблі «Арніка», він став співзасновником ВІА «Ватра», а згодом і ансамблю «Закарпаття», який виступав у Львівській філармонії, Київському мюзик-холі та театрі естради.

Попович завоював всеукраїнську славу, виконуючи пісні «Василина», «Розлук не буде», «Карпатське весілля», «Золото Карпат».
Отримав звання народного артиста Української РСР та орден «За заслуги» ІІІ ступеня.
Вів педагогічну діяльність у коледжі мистецтв при Київському університеті культури, був художнім керівником Державної театрально-видовищної агенції.
У 2013 році разом із DZIDZIO записав популярні ремікси «Василина» та «Розлук не буде».
Продовжує музичну діяльність і активно ділиться виступами у соціальних мережах.

Алла Кудлай

Творчий шлях Алли Кудлай почався у 1978 році із співу в народному хорі імені Верьовки, а уже за кілька років вона стала солісткою естрадно-симфонічного оркестру Держтелерадіо України.

У 80-х випустила відеоальбом «Веселка», де виконувала маловідомі народні композиції.
Популярні пісні: «Красива жінка незаміжня», «Знову цвіте матіола», «Цвів терен», «Мелодія».
Має звання заслуженої та народної артистки України, а також орден княгині Ольги III ступеня.
Нині рідко дає концерти; один із останніх виступів відбувся на концерті пам’яті Віталія Білоножка.

Іво Бобул

Іво Бобул починав виступати ще під час служби в армії, даючи концерти у військових частинах і ставши лауреатом конкурсу військової пісні. Після року в ансамблі «Море» у Сімферополі він повернувся до Буковини.

У 80-х виступав у ВІА «Черемош» та «Жива вода» у Чернівецькій філармонії.
Перші хіти: «Я побачив гори», «Якщо любиш, кохай», «Краю мій, край».
Отримав роботу у Тернопільській філармонії, управляв колективом «Віватон».
У 90-х вийшли хіти «На Україну повернусь», «Місячне колесо», «Рідна хата», які подарували йому національну популярність.
Виконував дуети з Лілією Сандулесу, своєю дружиною протягом 10 років, найвідоміші — «А липи цвітуть», «Берег любові» тощо.
Певний час працював у театрі «Етюд», гастролюючи переважно у США.
Удостоєний звання заслуженого і народного артиста України, ордена «За заслуги» III ступеня.
Після початку повномасштабної війни отримав нову хвилю популярності, активно виступає на великих фестивалях та телевізійних концертах по всій країні.

Лілія Сандулесу

Кар’єра Лілії Сандулесу стартувала у 1977 році у ВІА «Жива вода», згодом вона співала у волинській філармонії в колективах «Світязь» і «Серпанки», а пізніше працювала в київському мюзик-холі.

Брала участь і перемагала у численних конкурсах, зокрема в Чернівцях.
У 80-х співала у власному гурті «Селена», потім повернулася до Києва у театр «Етюд».
На початку 90-х виступала дуетом з Іво Бобулом; їхні спільні пісні — «Берег любові», «А липи цвітуть», «Пізня зустріч» — стали національними хитами.
У 2000-х видала сольний диск «Співає Лілія Сандулесу», повернулася до Чернівців.
Має звання заслуженої та народної артистки України.
У 2024 році знову возз’єдналася з Іво Бобулом для спільних гастролей країною, листопадовий концерт відбудеться у Палаці «Україна».

Віталій Білоножко

Віталій Білоножко розпочав свій творчий шлях у Чернігівській філармонії. Після служби в армії, де він співав у ансамблі Київського військового округу, працював солістом театру естради на Подолі.

Виступав на Днях культури України як у СРСР, так і за кордоном: у Франції, США, Угорщині, Німеччині, Польщі, Канаді, Великій Британії.
Популярні композиції: «Там де двоє зустрічаються», «Ти — земле моя», «А була любов», «Шануймо любов», «Боже, дай Україні волю».
Записав 6 компакт-дисків і 12 аудіокасет.
Пізніше гастролював разом із дружиною Світланою Білоножко, заснував Міжнародний фестиваль родинної творчості «Мелодія двох сердець».
Отримав звання народного артиста України, ордени «За заслуги» II і III ступеня.
Помер у січні 2024 року від зупинки серця, хворів на цукровий діабет.
У жовтні 2024 року у Палаці «Україна» відбувся концерт пам’яті Віталія Білоножка за участі провідних українських виконавців.

Оксана Білозір

Оксана Білозір розпочала творчу діяльність у 1979 році у ВІА «Ватра», виконуючи обробки народних пісень і твори свого чоловіка, Ігоря Білозіра.

У 1985 році випустила перший сольний альбом, а згодом — диск із Віктором Морозовим «Ой, там у Львові, на Високім Замку».
Наприкінці 80-х та на початку 90-х презентувала хіт «Україночка», який став знаковим у її творчості.
Випустила альбоми «Для тебе», «Назад у майбутнє», «Чарівна бойківчанка».
Загалом має 15 компакт-дисків, 10 музичних фільмів і 1 DVD.
Найвідоміші пісні: «Ой, зелене жито, зелене», «Горобина ніч», «Остання ніч кохання», «Я не вірю тобі».
Певний час викладала в інституті культури і мистецтв у Києві.
Активно гастролює по Україні і закордонних країнах, зокрема в Польщі, Німеччині, Чехії, Іспанії.
Зараз проводить тур під назвою «Бенефіс. Оксана Білозір».

Дана збірка ілюструє могутність української музичної естради 80-х, яка не лише збагачувала культурний простір, а й відігравала значну роль у формуванні національної ідентичності. Ці виконавці залишили по собі величезну спадщину, що й досі надихає нові покоління шанувальників української музики.