В України має бути план “Б” на випадок, якщо мирні переговори проваляться, а військова допомога з боку США припиниться. Чому все так серйозно? Тому що, як показують останні події, президент США Дональд Трамп замість того, аби виступати в ролі незаангажованого посередника між Україною та Росією, де-факто став на бік агресора. Таким чином, на сьогодні нашій країні доводиться протистояти двом великим та ще й ядерним державам. Ситуація вкрай складна.
Чи можуть США повністю припинити військову допомогу Україні? Теоретично, так. Звісно, є надія на те, що Трампа зупинить від цього кроку суто економічна зацікавленість, адже він не дає, а продає зброю. Водночас певні ознаки вказують на те, що є небезпека того, що президент США поставить власні бізнес-інтереси вище за національні. Насправді Україна вже мала досвід існування за відсутності допомоги від США протягом 7 місяців, але одна з найбільших проблем – захист країни від балістики. Адже американські системи Patriot є критичним елементом оборони від ворожої балістики.
Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.
– Генсек НАТО Марк Рютте заявив, що НАТО не має плану “Б” на випадок, якщо переговори щодо припинення війни в Україні проваляться і США відмовляться постачати зброю нашій країні навіть за гроші, бо не вірить у такий сценарій. А чи вірите ви у те, що такий сценарій за найгіршого розвитку подій можливий? Якщо так, як має виглядати план “Б” НАТО і особливо план “Б” України?
– Це дійсно дивно, коли генсек НАТО каже про те, що в них немає плану “Б”. Можливо, він як політик хотів зробити певну провокацію, адже в НАТО є політична і військова частина. Якщо говорити про те крило, де сидять військові, то я впевнений, що військові завжди мають робити плани, починаючи від найгіршого сценарію. Тому будемо вважати, що це була певна провокація, щоб ще раз привернути до цього увагу і, можливо, потім досягти цілей – чи то заохочення більш активної участі партнерів, наприклад, в програмі підтримки України PURL, до якої поки що доєдналися лише 11 членів і ще з десяток задекларували готовість. Для мене це як версії, але чому саме так, відверто кажучи, важко зрозуміти.
Наскільки ймовірно те, що США можуть продовжувати тиск саме на Україну, не вдаючись до тиску саме на російську сторону? На жаль, ми вже вкотре бачимо цьому підтвердження. В жовтні місяці, коли Трамп запровадив потужні санкції проти російських нафтових компаній, з’явилися підстави для того, щоб досить обережно робити висновки, що нарешті він все зрозумів і тепер буде діяти в правильному руслі.
Але знову ми бачимо, що цей флюгер повернувся в інший бік. В контексті того, що відбувається під час нашої розмови, переговорного процесу, виникає велике питання. Ми не знаємо, що було за зачиненими дверима, але з великою ймовірністю можемо про це здогадуватись, оскільки Путін до цього і після цього повторив, що Москва не збирається відходити від своїх максималістських позицій, що Москва збирається воювати не лише з Україною. Він вже відкрито погрожує Європі.
Про що зараз можуть говорити українська і американська делегації? Це вже більше скидається на переговори, в яких одна сторона відстоює позицію агресора. Тобто ситуація дуже складна.
Наскільки далеко Трамп може йти у своєму тиску? На тлі усього цього негативу є один позитивний момент – це те, що Сполучені Штати зараз продають зброю. Враховуючи те, що Трамп, по суті, поставив всю зовнішню політику на комерційну основу, чи то фінансових інтересів Сполучених Штатів, чи то фінансових інтересів власної сім’ї, тут може переважити все-таки цей фактор – американські виробники озброєнь мають отримувати профіт. І це якраз той величезний ринок, де вони це можуть робити. Це з одного боку.
Але з іншого боку, є ознаки того, що власні фінансові інтереси для Трампа іноді можуть переважати національні фінансові інтереси. На переговорах був присутній його зять, з’явилася інформація про те, що обговорювалися питання не лише російсько-української війни, але й потенційної співпраці між двома країнами. Тому тут також великі підозри щодо того, що Кушнеру, можливо, щось таке наобіцяли, що той переконає свого тестя, що втрати американських збройових компаній – це не так важливо, як ті потенційні здобутки, які йому наобіцяв чи то Дмитрієв, чи то Путіну особисто. Такого виключати не можна.
Що буде далі? Повертаючись до початку нашої розмови, має бути план “Б”. Як діяти в цій ситуації? Однозначно, це створить масу проблем для України і насамперед для протиповітряної оборони. Тому що, як ми розуміємо, на сьогоднішній день, Patriot – це критичний елемент нашої протиракетної оборони, насамперед, проти балістики. Це не все – це просто один із критичних моментів. Потрібні також інші способи захисту – активного, пасивного, – щоб захистити інфраструктуру, щоб захистити цивільні міста і об’єкти.
Розвідка: начебто, є певний прогрес в європейських партнерів, очевидно, не до кінця використані ресурси комерційних супутників. Ну і щоб зовсім не опускати руки, варто пригадати, що ми вже одного разу пережили період 7 місяців у 2023-24 роках, коли саме руками Трампа блокувалася допомога Україні. І вже після того, як Трамп став президентом, ми мали кілька хвиль, коли блокувався обмін розвідданими, блокувалася поставка зброї. Тобто, досвід є. Єдине, що зараз потрібно – це якомога раніше почати готуватися до цього найгіршого сценарію.
– Зверніть увагу, що переговорний трек щодо завершення війни в Україні ведеться лише між трьома сторонами – Сполучні Штати, Україна і Росія. Європи тут немає взагалі. Якою може і якою мала б бути позиція Європи в цьому питанні? Чи мала б вона вимагати своєї участі в цих переговорах? І чи могла б вона просто збільшити військову допомогу Україні, щоб ми не хвилювалися щодо того, що буде, якщо ми втратимо військову допомогу Сполучених Штатів?
– Передусім, коли ми говоримо про нинішній формат переговорів, то мали би бути дві ворогуючі сторони і незалежний посередник, медіатор переговорів. Але мені здається, що українці доволі часто бачать американців по той бік віртуального переговорного столу. Те, що несе Уіткоф, те, що періодично ретранслює Трамп – це суто російські позиції, тобто намагання максимально врахувати те, що хоче Росія, з одночасним тиском на українську сторону.
У нас є обґрунтоване відчуття того, що ми намагаємося домовитися за мир одночасно з посередником і з агресором. Такий парадокс. Це не три сторони. По суті, умовно Україна проти двох найпотужніших держав світу, ядерних і членів Радбезу ООН. Це надзвичайно невигідна позиція.
Стосовно Європи, то, по-перше, такої єдності та згуртованості, яку вони декларують, на практиці немає. Я вже не кажу про роль Орбана чи прем’єра Словаччини Фіцо. Навіть в самій Європі зараз тривають дебати навколо заарештованих російських активів. Все це показує, що в Європі достатньо своїх протиріч і недостатньо політичної волі і розуміння серйозності тієї загрози, яка над ними нависла у зв’язку з можливостями, які даються Росії продовжувати цю війну і добиватися успіху.
Чи є в Європи ще резерви? Якщо ми говоримо про суто матеріальні засоби, то Європа вже підчистила всі свої запаси, які були. Так, нарощується випуск продукції військового призначення. Вже в цьому році вийшли на мільйон снарядів на рік, але – на хвилиночку – Росія сама робить вже 5 мільйонів. Плюс те, що вона отримує відкрито від Північної Кореї. Є також підозри щодо того, що Китай десь тихенько, якщо не готовою продукцією, то компонентами допомагає. Це не до кінця підтверджена інформація, але, мабуть, також не безпідставна.
Тому зараз те, що Європа може робити і повинна робити – це політична підтримка України, більш активна позиція в діалозі з американською адміністрацією, використовуючи ті можливості, які є на індивідуальному рівні, на інституційному рівні. І все-таки забезпечення якоїсь належної фінансової подушки для України. Тому що бюджет України на сьогоднішній день, все, що збирає Україна з податків – це лише половина бюджету. Якщо друга половина скоротиться критично, то шанси Росії виграти цю війну на виснаження збільшаться.
