Віра серед дронів і вибухів: інтерв’ю з українським солдатом-християнином
Тетяна Копалейшвілі, представниця Європейського євангельського альянсу (European Evangelical Alliance) у Брюсселі, нещодавно відвідала Львів. Під час поїздки вона поспілкувалася з братом у Христі Михайлом Гусієвим, якого раніше знала ще з мирного життя – як служителя і місіонера, а тепер побачила у військовій формі Збройних сил України.
Приєднуйтесь до нашої групи "Оперативно" у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні новини!
Контраст між минулим і теперішнім Михайла глибоко зворушив журналістку і став підставою для відвертої розмови, яку вона подає у форматі інтерв’ю, передає Evangelical Focus.
Михайло упродовж майже двадцяти рокі був залучений до служіння у Міжнародній спільноті євангельських студентів (International Fellowship of Evangelical Students – IFES) в Україні, Грузії та Австрії, а також працював у сфері підтримки клієнтів у різних компаніях.
Разом із дружиною Іриною та двома синами він є членом реформатської громади у Львові. Нині Михайло служить у штабі свого батальйону, де веде облік усіх польотів безпілотників, розвідувальних дронів, важких бомбардувальників і FPV-дронів.
Про свій шлях від цивільного життя до військової служби, внутрішню духовну боротьбу, підтримку церкви й надію посеред війни він розповів у цій відвертій розмові.
– Що було для тебе найважчим у переході від цивільного життя до військової служби – не лише фізично, а й духовно та емоційно?
– Коли я стежив за трансляціями з дронів, було дуже важко усвідомлювати, що внаслідок наших дій гинуть люди. Згодом я помічав у собі навіть радість після успішних атак. Я постійно питав себе, чи це нормально. Але це війна.
Ще однією складністю була самотність як віруючого. Майже всі офіцери, з якими я стикався, дуже далекі від духовних речей. Під час навчання я зустрів кількох протестантів, але нас розподілили по різних підрозділах, а одного з них згодом убили.
Також важко прийняти думку, що я можу загинути будь-якої миті. Над нами постійно літають «шахеди». Мій пастор підтримує мене повідомленнями, і мене підбадьорює усвідомлення того, що моя родина та моляться за мене.
– Де ти знаходиш Бога «в окопах»? Чи змінилася твоя віра, і якщо так, то як?
– Так, вона стала глибшою. Я дивлюся на зорі й згадую мудреців, які йшли за ними. Я знаю, що Бог не десь далеко – Він тут, поруч зі мною.
Те, що мені вдається зберігати добрі стосунки з офіцерами й солдатами, переконує мене, що це не моя заслуга, а Божа дія. Я бачу, як Бог використовує мене, як говорить через мене. Це справжнє диво, особливо з огляду на те, що моє життя може обірватися будь-якої миті.
– Які уривки зі Святого Письма або молитви стали для тебе особливою опорою? Чи є такі, що відкрилися по-новому?
– Я тримаю в серці найнеобхідніше знання про Бога. У складні моменти згадую те, що Він говорить.
Особливо підтримує уривок з Ісаї 41:8-11 – про те, щоб не боятися, бо Бог з нами, Він зміцнює й підтримує.
«Ти ж, Ізраїлю, Мій слуго, Якове, якого Я обрав, – нащадки Авраама, Мого приятеля, – ти, кого Я взяв від країв землі, покликав з найдальших куточків, запевнивши тебе: Ти – Мій слуга! Я тебе вибрав і Я тебе не відкину! Не бійся, бо Я з тобою! Не лякайся, бо Я – твій Бог! Я додам тобі сили і допоможу тобі! Я підтримаю тебе правицею правди Своєї! Отже, застидяться і засоромляться всі твої супротивники, – обернуться в ніщо, і загинуть усі, що протидіють тобі.»
Також для мене особливим став уривок з Филип’ян 4:6-7, який я вивчив ще в студентські роки: не тривожитися, а з усім звертатися до Бога в молитві, і Його мир охоронятиме серце й розум.
«Нічим не журіться, але в усьому молитвою та благаннями з подякою висловлюйте ваші прохання Богові. І мир Божий, який перевищує всяке розуміння, нехай береже ваші серця і ваші думки в Христі Ісусі.»
– Як тебе підтримує твоя церковна спільнота?
– Вони підтримують мене молитвами й практичною допомогою. Вони передали два мікроавтобуси з необхідними речами. Моя дружина постійно інформує громаду про мої справи. У нашій церкві близько 100 членів, і п’ятеро з нас зараз служать у війську.
– Що твої побратими знають про твою віру?
– Я ніколи не приховую, у що вірю. Командир знає, що я євангельський християнин. Люди знають мої принципи та захоплюються підтримкою моєї родини й церкви.
Вони знають, що я не робитиму певних речей – наприклад, не брехатиму у звітах. Вони бачать, що я віруюча й розумна людина, яка може принести користь військовій справі.
Командир часто запитує мою думку, хоча я не офіцер, і це дуже надихає.
– Коли думаєш про майбутнє – своє, України, церкви – де знаходиш надію?
– Я згадую Франциска Ассізького, який розкидав насіння квітів усюди, куди йшов. Це нагадує мені, що я маю залишати добрі сліди всюди, де б я не був. Навіть у цій темній війні я намагаюся залишити гарні спогади та приклад.
Моя надія не в руках ЄС чи США, а в Божих руках. Нам потрібно більше євангельських капеланів, вірних Богові, які приходять не задля зарплати, а щоб навертати серця до Господа. Багато солдатів перебувають у глибокому відчаї.
– Що б ти хотів, щоб євангельські християни в Європі знали? Про що б ти попросив їх молитися, думаючи про українських вірян у війську?
– Ісус жив серед Своїх учнів – Він був поруч, спав, говорив і їв разом із ними. Саме так Він змінював життя людей.
Капелани мають жити життям солдатів, інакше їхня присутність викликатиме лише роздратування.
Я також хотів би, щоб євангельські християни, які займають високі посади в ЄС і США, знаходили можливості говорити з нашими вищими офіцерами – ми не маємо до них доступу. А ці люди можуть безпосередньо поговорити з ними на молитовних сніданках чи офіційних заходах. Високопосадовці також повинні почути Добру Новину.
Джерело: Evangelical Focus
Перегляньте цікаві новини:
Найбільша карта церков України
Більше рубрик та новин тут
Інтерв’юНадихаючі історіїХристиянський світ
