все, що відомо про справу детектива НАБУ Віктора Гусарова, в інтерв’ю з адвокаткою Оленою Сторожук ➜ ZMINA

Віктор Гусаров – один із детективів НАБУ, яких 21 липня працівники СБУ, ОГП та ДБР затримали під час масштабних обшуків у працівників антикорупційних органів. Слідство закидає йому державну зраду. Поки триває досудове провадження, Гусаров уже понад чотири місяці перебуває в слідчому ізоляторі. На тлі корупційного скандалу, що вибухнув після появи “плівок Міндіча”, судові процеси щодо детективів НАБУ швидко набирають політичного забарвлення.

Гусаров працює у закритому підрозділі “Д-2” НАБУ, тож інформація про його діяльність та доступ до матеріалів справи залишаються обмеженими – не лише для громадськості, а й для захисту.

ZMINA поспілкувалася з його адвокаткою Оленою Сторожук, яка має значний досвід роботи з політично чутливими провадженнями. Зокрема, вона надавала правову допомогу затриманим під час Революції гідності та брала участь у захисті працівників НАБУ у попередніх епізодах тиску.

Про обставини справи, доступні їй матеріали слідства, перебіг судових процесів, умови тримання Віктора під вартою та ті процедурні проблеми, з якими стикається захист, – читайте в інтерв’ю.

Ви були учасницею Революції гідності. Чи вплинув цей ваш досвід часів Майдану на те, як ви сьогодні бачите справедливість, роль держави та роботу правоохоронних і судових органів?

Звісно, вплинув. Я була учасницею Майдану, хоча й не найактивнішою – у мене тоді була маленька дитина, і я намагалася поєднати участь у протестах з материнством. Але я регулярно виходила, спілкувалася з людьми, розуміла їхню мотивацію та прагнення змінити країну на краще. Ще раніше, у 2004 році, я також бувала на Майдані на Помаранчевій революції — хоч не жила там, але приходила регулярно, щоб підтримати людей.

У Революції гідності стала брати особливо активну участь у той момент, коли почали затримували людей і затриманим потрібна була юридична допомога. Тоді я зрозуміла, що саме в цій сфері можу бути найбільш корисною та можу допомогти. Щоб потрапити до затриманих, треба було бути адвокатом системи безоплатної правової допомоги (БПД), і я уклала відповідний контракт. Щоправда, поки тривала процедура оформлення, влада вже змінилась, і фактично вже не було перешкод для доступу. Але мотивація була така, що ми не знали, наскільки затягнеться протистояння і що буде далі.

Саме в той час я побачила, як працювала правоохоронна система і як вона поступово відновлювалася. Як адвокатка-правозахисниця, я брала участь у різних процесах і продовжую це робити досі. Разом з колегами ми й сьогодні підтримуємо потерпілих у справах Майдану. Ми розуміємо: якщо процеси не будуть доведені до кінця, якщо не буде документального підтвердження – не буде вироків, факти злочинів не будуть доведеними і не буде ніякої справедливості. Тому ми продовжуємо цю роботу, навіть якщо це дуже важко.

Коли з’явилося НАБУ, бачила, як працює Вищий антикорупційний суд, і могла порівнювати з іншими органами. Не скажу, що там усе ідеально, – професійний рівень був високим не з самого початку, що природно для нової структури. Але корупції я не бачила. Це ключове.

Тому, коли з’являються такий тиск та “наїзди”, як у справі Віктора Гусарова, у мене автоматично спрацьовує відчуття внутрішнього спротиву. Я знаю, що маю включатися й робити те, що можу. Коли мені зателефонували й спитали, чи не побоюся я взятися за цю справу, я сказала: чому маю боятися? Це Україна, і я вірю в нашу державу. Тому я веду цю справу.

Я не ідеалізую клієнтів. Віктор – не святий, і є певні факти, які можуть виглядати як порушення закону. Але вони не є державною зрадою, і підозра виглядає натягнутою. Абсолютно. І якби не політичний тиск на НАБУ, то ця справа, скоріш за все, взагалі б не отримала підозрюваного. Події, про які йдеться, відбулися у 2012 році – до війни, до Революції гідності, у зовсім інших реаліях. Ніхто тоді не міг передбачити розвиток подій.

Така передісторія.

Чи сприймаєте ви цю справу як частину ширшої тенденції тиску на громадянське суспільство та, зокрема, на антикорупційних діячів?

Однозначно.

Є багато ознак того, що це не стільки про Віктора Гусарова, скільки про тиск на всю антикорупційну систему. Його приклад демонструє, що може статися з будь-яким детективом, і що гарантії, передбачені законом і покликані забезпечувати спеціальний захист, у політизованих справах не працюють.

Мені здається, мета була така: показати кожному детективу, що перед тим, як затримувати когось або розслідувати щось серйозне, їм варто подумати, що буде з ними та їхньою сім’єю, і чи готові вони цим пожертвувати. Тобто це про залякування самої антикорупційної системи.

Те, що Віктора закрили, – не “валить” справ (які розслідує НАБУ. – Ред.). Це може погіршити щось в роботі системи, але система буде працювати далі. Проте сам факт тиску створює ефект страху. Як на мене, це і було головною метою – залякати всіх інших.

У чому суть справи проти Віктора Гусарова? 

Йдеться про використання Віктором у 2012–2015 роках системи “Армор”  – внутрішньої бази МВС, яка містить технічні відомості про людину: перебування у розшуку, адміністративні правопорушення, володіння зброєю. Це не розвіддані і не інформація, що становить державну або службову таємницю, а суто технічна інформація для правоохоронців. Наприклад, коли вони зупиняють людину, їм потрібно розуміти, чи має вона зброю, чи може поводитися агресивно. Доступ до цієї бази мають не всі, і в 2012 році, коли ще не існувало НАБУ, Віктор працював у підрозділі МВС і мав такий доступ офіційно.

Періодично колеги з інших правоохоронних органів просили його перевірити певні дані за “Армором” та передати інформацію. Це сприймалося як звичайна міжвідомча допомога, яка завжди існувала неформально і не передбачала жодної оплати чи змови. Коли різні правоохоронні органи співпрацюють, вони не сильно замислюються, куди далі піде ця інформація, бо вона ж мала залишатися в колі правоохоронної системи. Тому Віктор не замислювався, у переписці йому надіслали запит, він перевірив інформацію, скинув назад. Лише згодом з’ясувалося, що людиною, якій Віктор передавав інформацію, був Іванцов – співробітник Управління держохорони та керівник охорони Януковича, який не мав прямого доступу до бази. Проте важливо, що там не було цінної чи небезпечної інформації – ні тоді, ні сьогодні. Це не ті дані, які можуть допомогти когось завербувати, шантажувати чи завдати шкоди державі.

Тому ідея, що в цих діях можна побачити державну зраду, виглядає штучною. Ніхто не міг передбачити, що через 10 років перевірка по службовій базі може стати підставою для підозри за статтею 111 Кримінального кодексу України. А ця підозра тримається саме статті про державну зраду і, відповідно, запобіжні заходи пов’язані з цим, а саме тримання під вартою без права на внесення застави.

Гусаров перевіряв інформацію для Іванцова в “Арморі” у 2012–2015 роках. Дані про те, що Іванцов виїхав разом з Януковичем, та інші обставини цього періоду наші органи розслідують уже майже десять років. До того ж СБУ знала про цю переписку щонайменше з 2022 року – вони давно мали доступ до електронної скриньки Іванцова.

У чому полягає логіка слідства, якщо Гусарова звинувачують лише на основі одного документа? Йому відмовляють у доступі до доказів, які його виправдовують?

У серпні 2024 року до нього приходили з обшуком. Він повністю співпрацював: надав гаджети, паролі, пояснення, пройшов поліграф в СБУ. Жодних даних, що могли б бути доказом злочину, на його пристроях не знайшли. Зараз, у 2025 році, коли Віктор Гусаров перебуває під вартою та проходить судові засідання, усі ці матеріали не долучені до справи. У матеріалах слідства, які нам показують у суді, немає ні протоколів його допитів, ні результатів поліграфа, ні матеріалів обшуку, ні його пояснень в СБУ.

Натомість долучено лише протокол огляду електронної пошти Іванцова, де є переписка з Віктором, – без контексту, перевірки і інших доказів. Уся підозра фактично тримається на одному документі. Це теж виглядає як порушення. Якби слідчі додали матеріали провадження, яке вже відбулося у 2024 році, та свідчення Віктора, які він тоді надавав, стало б очевидно, що немає підстав утримувати його під вартою: він усе пояснює, тож навіщо його тримати? Тоді йому продовжили доступ до держтаємниці — та сама СБУ. Він проходив поліграф і не викликав жодних підозр.

Ще один абсурд: у матеріалах вказано, що Іванцов – державний зрадник, але долучено лише повідомлення про підозру за статтею 407 (самовільне залишення частини). Немає документів, які підтверджували б його діяльність у період, що нібито стосується Віктора. Тому ми не можемо навіть процесуально перевірити, чи збігаються ці два епізоди. Якщо слідство стверджує, що Гусаров “виконував вказівки зрадника”, то логічно було б долучити підтвердження статусу того “зрадника”. Але цього немає.

Сторона обвинувачення говорить, що Гусаров є зрадником, оскільки співпрацював з Іванцовим з 2012 року. За версією слідства, детектив нібито знав, що Іванцов працює на Росію. Серед “доказів” нещодавно з’явилася ще й лінгвістична експертиза. Експерт нібито порівнює переписку з електронної скриньки з постановою слідчого про призначення цієї експертизи. У висновку він пише, що якщо врахувати те, що зазначено в постанові, то зі змісту листування можна зробити висновок про роботу Іванцова на РФ. Тобто замість аналізувати фактичні дані експерт просто зіставляє дві речі, які взагалі не можна порівнювати між собою. Це виглядає щонайменше дивно.

Але постанови про призначення експертизи, якою слідство обґрунтовує свої висновки, ми отримати не можемо, нам відмовлено. У відповідь на запити — лише “таємниця досудового розслідування”. Я прошу надати мені допити Віктора, які були проведені у 2024-му. Мені пишуть, що це “таємниця досудового розслідування”. Я прошу надати результати того самого поліграфа — “таємниця досудового розслідування”. 

А що наразі відомо про результати перевірок Гусарова, поліграф і його пояснення щодо перевірок по “Армору”?

Після затримання під час перебування в СІЗО Віктора возили на поліграф — він пройшов його повторно за власною ініціативою. Ймовірно, слідству результати не сподобалися, бо їх не долучили до справи і не показали стороні захисту.

Тиждень-два тому Віктора знову вивезли на допит, де спитали, чи підтверджує він свої попередні показання. Він підтвердив. Водночас він уточнив, що не може дослівно згадати текст старої переписки з Іванцовим і не пам’ятає, які особи перевірялися, адже це було дуже давно. Він підтвердив лише сам факт, що перевіряв дані у “Арморі”. Перевірити деталі листування чи конкретних осіб він не може – доступу до електронної скриньки тоді не мав.

Щодо державної зради: Віктор не знав про статус Іванцова як “зрадника” до серпня 2024 року, коли під час обшуку дізнався з ухвали суду, що Іванцов перебуває в розшуку і є державним зрадником. За весь час він неодноразово проходив поліграф.

Тому моя оцінка така: без політичного тиску на НАБУ цієї справи взагалі не існувало б. Дії, які інкримінують Віктору, підпадають максимум під статтю 362 Кримінального кодексу України (несанкціоноване копіювання інформації), строк давності за якою – 10 років. Тобто навіть якби епізод формально довели, справа давно втратила б актуальність.

На вашу думку, навіщо Іванцову взагалі могли бути потрібні ці дані про людей з бази “Армор”, про яких він питав Віктора?

Це цілком могло бути пов’язано з його роботою. Якщо логічно припустити, то це могло стосуватися, наприклад, перевірки людей під час наймання на роботу – вони подають автобіографію, документи, і служба охорони може перевіряти додаткові відомості. Або це могли бути якісь його бізнес-інтереси, ми ж цього точно не знаємо. Я Іванцова особисто не знала – окрім того, що він був керівником Управління державної охорони України. Наші правоохоронці широкого профілю часто можуть поєднувати різні напрями діяльності.

Тому це могло бути і наймання на роботу, і виконання службових обов’язків, і ситуації, коли служба охорони бачить людину, яка здається підозрілою, й потрібно зрозуміти, що про неї відомо. Для цього й збирають інформацію.

У медіа поширювали скриншот повідомлення Іванцова Гусарову “Привіт, я в Криму”. Чи могли б ви це прокоментувати?

У цій переписці дата зашифрована, але це був 2012 рік. І, вибачте, у 2012 році бути в Криму – це нормальна річ. Маніпуляція полягає в тому, що дату приховали. Якби всі бачили, що це 2012-й, хто б повірив у те, що це доказ роботи на РФ? Натомість вони подають це так, ніби це відбувалося після 2014 року.

Ви казали, що Віктор дізнався про те, що Іванцов зрадник, лише у 2024 році. Чи є у слідства хоч якісь докази, що він знав про це раніше?

Немає нічого. Вони просто поставили це питання експерту. І експерт у своїй “експертизі” пише, що, мовляв, “враховуючи переписку і постанову слідчого, Гусаров мав пам’ятати, що той був у Криму, і що після 2014 року це означало зраду”. Це повністю надумана логіка. Він просто повторює формулювання з постанови. Це не доказ.

Яка позиція самого Віктора щодо звинувачень? Він готовий співпрацювати зі слідством?

Так, з першого дня. Більше того, він та керівник його департаменту Борис Індиченко ще до того, коли Іванцова тільки почали підозрювати, пропонували СБУ провести операцію з його затримання. Виманити його на територію сусідньої держави і там затримати. Це було до того, як почався весь цей шум і ажіотаж навколо справи. Але СБУ це не зацікавило. 

Віктор – детектив закритого, секретного підрозділу. Чи є якась інформація, чи був він залучений до операції “Мідас” та інших великих справ?

Він працював у цьому підрозділі на посаді аналітика і був дотичний до великого масиву інформації – опрацьовував дані, готував аналітичні матеріали, супроводжував розслідування. На момент затримання його діяльність ще була засекреченою, і він не мав права називати навіть місце роботи. Уже під час судового засідання керівник підрозділу привіз наказ про розсекречення його посади. Але ми досі не знаємо, що саме розсекречено – лише місце роботи чи якісь додаткові відомості.

Він і зараз не може розповідати нічого про свою роботу: частина інформації все ще під грифом. Але для розуміння контексту – він був залучений до дуже широкого спектра розслідувань топкорупції, багато з яких досі незавершені й не реалізовані на практиці. Саме тому він не може розкривати навіть загальні деталі.

Розкажіть про обставини затримання. Під час липневої хвилі обшуків до деяких детективів застосовували силу. Що відбулося у випадку Віктора?

Вони з дружиною їхали в Київ зі сторони Борисполя. На блокпості їх зупинили люди, які представилися контррозвідкою СБУ. Машину оточили, знімали все на відео. Є відеозаписи моменту, як Віктора витягують із автомобіля. Телефон забрали й вимагали назвати пароль.

Віктор сказав, що повідомить пароль слідчому, коли він буде. Він не відмовлявся, просто хотів, щоб процедура була дотримана. Його били по обличчю, по тілу, машину пошкодили. Я маю фотографії синців – усе зафіксовано.

У протоколі затримання та в присутності понятих зафіксовано, що затримання проводилося з порушеннями і що він мав тілесні ушкодження.

Далі – суддя Шевченківського районного суду Володимир Бугіль, обираючи запобіжний захід, зобов’язав установу, яка буде утримувати Віктора, надати йому медичну допомогу та провести обстеження. Цього не зробили. Після цього ми подавали клопотання про зміну запобіжного заходу – у новій ухвалі знову зазначили: провести обстеження, надати допомогу. І знову нічого.

І ми маємо ще третю ухвалу, якою продовжили запобіжний захід на наступний раз, через два місяці. Там також зафіксували, що слід надати медичну допомогу, бо його стан здоров’я погіршувався безпосередньо в СІЗО. СІЗО офіційно відповіло: “Ми не можемо надати медичну допомогу”. В останній ухвалі вже йдеться про надання медичної допомоги за межами СІЗО, якщо це буде необхідно. Проте досі нічого не зробили.

Ми подали заяву у НАБУ – у відділ внутрішнього контролю, який має право розслідувати перевищення повноважень щодо їхніх співробітників. Віктора визнали потерпілим. Але мені не відомо, чи проводиться розслідування і в якому воно стані.

Дуже прикро це чути. Ми також чули про ситуацію з батьком Руслана Магамедрасулова — Сентябром, який теж хворіє і потребує лікування у профільному закладі, який спеціалізується на проблемах з серцем. Адвокати знайшли клініку, але СІЗО відмовило, бо цей заклад не входить до їхнього переліку. А перелік включає клініки, які не відповідають на запити. Виглядає, як непоодинокий випадок.

На жаль.

У термінових випадках Віктор може телефонувати – ми оплатили IP-телефонію. Він має дозволені номери: дружина, мама і я.

Одного разу він повернувся в камеру після прогулянки і побачив на нарах пластинку з таблетками. Він подивився назву, зателефонував дружині. Дружина перевірила в інтернеті – це були препарати, що розріджують кров, їх приймають при серцевих проблемах. Йому їх категорично не можна: вони можуть викликати ускладнення.

Ми запитали: звідки вони взялися. Він сказав, що нібито фельдшер приніс, але не було ні інструкції, ні призначення – нічого. Ми не зрозуміли: це була помилка в призначенні, чи ні? Якщо не помилка – як їх приймати, яке дозування, а можливо, їх підкинули?

Того ж вечора я написала заяву до СІЗО: або надайте медичну допомогу та поясніть, як приймати призначений препарат, або забезпечте безпеку, якщо це чужі таблетки, які хтось поклав, бо ми не розуміємо, що сталося. Через п’ять днів прийшла відповідь: в СІЗО нічого не знають і радять звертатися до служби здоров’я.

Я тоді ж надіслала копію листа на електронну пошту служби здоров’я, яка опікується в’язнями. Вони відповіли, що в шапці заяви вказано звернення до керівника СІЗО, а не до них. Я пояснила, що поставила їх у копію. Вони не обмінюються інформацією між собою, а їм важливо лише, щоб у шапці було правильно вказано прізвище керівника установи.

Від цієї служби здоров’я я досі не отримала відповіді. Я надіслала другий лист із правильною шапкою, додатково надіслала ухвали про забезпечення огляду, але перевірки так і не провели, і жодної відповіді не отримала.

Які зараз умови тримання Віктора під вартою?

Він утримується в одиночній камері під постійним відеоспостереженням. Доступ до камери має лише оперативник – тільки він може відчиняти двері, приносити їжу, виводити на прогулянку або на побачення з адвокатом. Якщо оперативника немає, Віктор не може достукатися ні до кого.

У камері немає вимикача світла – світло постійно горить.

Коли його посадили в липні, у камері навіть не було скла у вікні – був суцільний протяг. Лише десь у вересні його вставили. 

Камера була брудна та з тарганами. Він сам усе вимивав, тарганів виводив, ми передавали засоби для очищення.

Такі там умови. Зі зручностей – що дружина передасть, то в нього і буде. 

А який у нього зараз стан здоров’я? З вашої розповіді випливає, що після затримання у нього були травми. Як він почувається зараз – фізично та психологічно?

Стан, звісно, сам по собі не покращується. Гематоми зникли, це ми знаємо. Але довгий час у нього був підвищений тиск. Підвищений тиск – це ж не діагноз, а симптом, і що саме відбувається зі здоров’ям, ми не знаємо, бо повноцінного обстеження він так і не пройшов. Хоча ми постійно зверталися з клопотаннями.

Дружина консультується з лікарями й передає необхідні ліки. Фактично ми самі його лікуємо, бо не можемо допустити, щоб його стан там погіршився. Але від СІЗО чи медичної служби він не отримує жодної допомоги.

А вас туди вільно пускають? Чи є якісь обмеження?

Формально обмежень немає. Але фактично – так. Я була в СІЗО у неділю. Це був вихідний, адвокатів пускають. Але щоб просто зайти й щоб мені вивели Віктора, я чекала півтори години. Хоча людей взагалі не було – ні натовпу, ні черг.

У будній день я розумію, там слідчі, завантаженість, багато руху. Але коли порожньо й ти півтори години чекаєш, це виглядає навмисно. І це не вперше. Якби це був один випадок – я б промовчала. Але це системно.

І щодо тримання під вартою. У справах про державну зраду застава неможлива, і запобіжний захід обґрунтовують лише тим, що інкримінують саме державну зраду. Які аргументи ви наводили проти такого рішення?

Звісно. Розумієте, кожен суддя може проаналізувати цю справу. Там немає кваліфікації. Для державної зради треба, щоб був намір. Згідно з визначенням, державна зрада – це “діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, наданій іноземній державі, іноземній організації і її представникам, допомоги в проведенні підривної діяльності проти України”.

А що є у Віктора? Перевірка людини в базі “Армор”. Будь ласка, поясніть, де тут “на шкоду суверенітету України”.

Тут немає складу державної зради взагалі. Якщо ця справа колись піде в суд по суті, вона не встоїть.

Але проблема в тому, що запобіжний захід у справах про зраду фактично залізобетонний – тримання під вартою. А судові процеси тривають роками. І прокурори можуть не приходити на засідання. І людина сидить до скону, нічого довести не можна.

Судові засідання зараз відбуваються просто для продовження запобіжного заходу?

Так. Нас вислуховують, дають слово, у часі не обмежують –  ми все викладаємо. У мене є записи всіх засідань, я все фіксую, щоб потім не було розмов, що ми щось не говорили.

А прокурор відповідає: “Ну, це ж тільки підозра. Ми перевіряємо причетність. Вона може і не підтвердитися”. Я запитую: “Скільки ви будете перевіряти?” А вони: “Це дуже серйозно. Ви думаєте тільки про Гусарова, а ми думаємо в контексті всієї держави. Там великий масив інформації…”

Це слухати просто неможливо. У вас було недостатньо часу, щоб перевірити?

Чи відчуваєте ви тиск на справу у медіапросторі? Бо зараз ведуться масштабні атаки на Руслана Магамедрасулова. І хоча про Віктора Гусарова з’являється менше повідомлень в анонімних телеграм-каналах, але все одно він там згадувався, і його ім’я називали.

Так, у соцмережах поширили цю вигадку про “крота ФСБ у НАБУ”. І на цьому все: ніхто не намагався ні спростовувати, ні пояснювати. Журналісти були на судових засіданнях, коли обирали запобіжний захід, приходили на апеляцію. Але їм, чесно кажучи, особливо не дали щось почути. 

І мені чомусь здається, що їм дали вказівку висвітлювати події тільки поверхово. Суті справи ніхто не показує. Лише короткі повідомлення: “обрано тримання під вартою”, “продовжено тримання під вартою”. Про державну зраду як ніби є факт, який реально ніким не доведений. 

І ніхто не спішить його спростувати. І від НАБУ в цьому контексті хотілося б більшого висвітлення кейсу Віктора.

Директор НАБУ Семен Кривонос заявляв, що бюро почало службові розслідування через ці затримання. Як ви вважаєте, чи можуть ці розслідування вплинути на справу, прискорити процес або стати реальною підтримкою для судового розгляду, чи це переважно формальна процедура?

Я так розумію, їхні службові перевірки стосуються суто роботи Віктора в НАБУ – чи не вплинули ці події на роботу підрозділу, чи не було там внутрішніх порушень. Наскільки я знаю, НАБУ ще у 2024 році проводило внутрішню перевірку, коли тільки з’явилася інформація, що “можливо щось є”. Вони тоді перевірили, не відстороняли його, провели поліграф, низку заходів. І нічого не знайшли – жодних фактів незаконної діяльності.

Воно стосується їхньої внутрішньої роботи, насправді не знаю, як нам це може допомогти.

Власне ж працівники СБУ казали, що усно повідомляли, що немає претензій до Гусарова раніше. Аж до липня. 

Так, аж до липня. І згадали про державну зраду саме в липні, саме напередодні голосування за законопроєкт про ліквідацію незалежності НАБУ та САП. 

І адвокати Віталія Шабуніна, і адвокати Руслана Магамедрасулова кажуть про те, що їхні справи можуть тягнутися роками. Чи з Віктором теж є такий ризик?

Звісно. Ми не можемо донести іншу інформацію, нас обмежує таємниця досудового розслідування. Але навіть якби не обмежувала – нема що розголошувати. У справі немає доказів.

Це виглядає так:

нам кажуть: “доведіть, що ви не верблюди”;

ми кажемо: “ми не верблюди, доведіть протилежне”;

вони кажуть: “почекайте, от будуть відкриті матеріали”.

А що там буде? Кілька томів оглядів електронної скриньки, і більше нічого. Я не знаю, що вони ще можуть додати. Там немає змісту, немає складу злочину, немає логіки.

Чи, на вашу думку, справа Гусарова є ілюстрацією тиску на конкретну людину – у контексті політично вмотивованих переслідувань – із затягуванням процесу, маніпуляціями та рутинними порушеннями? Чи ми просто, як суспільство, бачимо типові речі саме зараз, бо на ці кейси звернута увага? Тобто: чи ця історія унікальна, чи це радше системна проблема, яку ми тепер просто яскравіше помічаємо?

Насправді це типово. І в цьому біда нашої системи.

У цих справах просто дуже багато уваги, тому дивно, що вони продовжують діяти так грубо та демонстративно. Але якщо подивитися ширше – 99% інших справ працюють точно так само. Не 90%, не 80%, а саме 99%.

Печерський суд може місяцями не передавати справи в апеляцію. У Шевченківському суді заяви взагалі можуть зникати – канцелярія там як чорна діра: ти подаєш документ, а знайти його потім неможливо. Судові рішення пишуться місяцями.

Я вам більше скажу: у цій справі Шевченківський суд ще працює відносно швидко. В інших справах буває значно гірше – справи передаються роками, тексти рішень відсутні по пів року. Це абсолютно поширена практика.

Так само з клопотаннями. Я подавала клопотання про зміну запобіжного заходу Віктора: призначили швидко, але далі почалося “перенести”, “відкласти”, “немає складу колегії”. Це не унікальність нашої справи. Це в усіх справах так.

Те саме в історії Магамедрасулова: Печерський суд, шалена увага. Але це не щось нове. Так само і зі справою Шабуніна, і з підозрою його командиру. Є маса справ, де звинувачення натягують “як сову на глобус”. І це робиться роками.

Я, на жаль, багато бачу звинувачень, скажімо, бізнесменів. Люди працюють, подають декларації, платять податки, а слідство починає “кошмарити”, бо “десь з’явився прибуток”.

Це системна проблема. Просто тут через одночасні затримання багатьох детективів все зійшлося в одну картинку. Якби ці затримання були розтягнуті в часі, ми б це не пов’язували. А так стало очевидно, що це частина однієї історії, одного задуму.

Що для вас особисто, для Олени Сторожук, означає бути правозахисницею в країні, яка водночас веде війну і проходить ці антикорупційні реформи. Що для вас сьогодні означає ваша діяльність?

Для мене це дуже крихкий баланс. Але я вважаю, що ми під час війни все одно не маємо права мовчати. Ми маємо робити свою роботу. І цінність нашої країни саме в тому, що ми маємо свободу. Свободу робити, свободу говорити. Це те, що не можна втратити. Нам не можна закрити рота і сказати, “ви про це мовчите і це не кажете”. Якщо ми бачимо порушення, то ми про них говоримо. І це реально велика цінність. І те, що ми виборювали своїми революціями, воно, в принципі, діє. Бо ми все ще про це говоримо і продовжуємо. Багато хто воює. Ми відстоюємо, як там, так і тут, якісь свої ідеї, право вільного вибору. Я думаю, що саме це і є основним. Кожен робить те, що може. Я можу так. Я роблю те, що я можу.