Відвага та стійкість: Історія Артема, бійця Національної гвардії України
https://www.youtube.com/watch?v=WPkCKhGCZQQ" title="Відео про історію бійця
Лютий 2022: “Снаряди падали безперервно”
На початку лютого 2022 року ми, бійці на Донецькому напрямку, були готові до будь-якого розвитку подій. Розвідка вже повідомляла про активність російських сил – підтягували піхоту і артилерію, намагалися маскувати свої наміри. Того ранку, 24 лютого, ми стали свідками невимовної жахливості. Обстріли розпочалися раптово – снаряди падали безперервно, а ми тільки встигали ховатися в укриття.
Після нападу отримали наказ відбити напад на Благодатне. Це не просто військова операція; це була реальна боротьба за виживання. Найбільше лякає ступор – коли адреналін зникає і ти зупиняєшся в жаху. Але тиснете на себе, знаходите сили й намагаєтеся зберегти життя побратимів.
Покровський напрямок: тактика “накопичення”
У лютому 2025 року ми переїхали на Покровський напрямок. Як кадровий військовий, я усвідомлював, що має бути прикладом для своїх підлеглих. Інакше, що зможу вимагати від команди? Ворожі сили шість місяців намагалися взяти Покровськ, але з часом обрали інші тактики. Вони атакували малими групами, накопичуючи сили та поступово тиснучи: вулиця за вулицею, будинок за будинком.
- Ворог використовував танки, БТРи, але також і старі мотоцикли, що надавали мобільності.
- Дрони були важливими – вони облітали наші позиції, спостерігаючи за нами з висоти.
- Оборонні укриття стали менш ефективними, оскільки противник просто обходив їх.
Ближній бій: “Ми чули, як вони ходять поряд”
10 травня 2025 року з’явилася серйозна загроза. Бронетехніка ворога ввійшла в нашу лісосмугу. Я зрозумів, що якщо не будемо діяти, можуть статися жахливі наслідки. Чули їхні кроки, вони були здебільшого за 300 метрів: ніч, темрява, вони знали, де ми, а ми – ні.
Тоді я наважився: відкрив вогонь, сподіваючись на удачу. Боротьба була запеклою, і хоча я подумав, що це може бути моїм кінцем, я ніколи не втрачав надії. Зрештою, допомогли дронщики, які ліквідували ворога з повітря.
Два дні до евакуації: “Паляниця, Укрзалізниця”
Після бою до нас почали бити мінометами, і я дійсно не міг йти – лише повзти. Один із моїх побратимів, попри важку контузію, став на мій бік. Ми повзли два дні, відстань до точки евакуації була понад п’ять км.
Приблизно на шляху, я почув голоси: “Стій! Руки вгору!” Ось тут і рятував фокус: українською мовою я прокричав: “Укрпошта, паляниця, Укрзалізниця”. Це підтвердило мою ідентичність, і вони забрали мене.
Про ресурси та стратегії ворога
Наше головне перевагою – грамотні дії, адже ми дбаємо про життя людей. Ворог же посилає своїх на “м’ясо”. Я бачив, як один із російських бійців просто йшов по полю, не приховуючи себе, під нашим вогнем. Їхня стратегія – беззмістовна витрата ресурсів.
Вони не рахує своїх загиблих, а ми навчені боротися розумно, і це – наша справжня стратегічна сила.
