«Я замаскував трагедію під комедію»: інтерв’ю з режисером та військовослужбовцем Антоном Прозою

Антон Проза – український режисер і сценарист. Після початку повномасштабного вторгнення він долучився до лав Збройних сил України. Його фільм «Заповіт» здобув перемогу у Національній секції Myth: Social Impact Film Award у категорії «Кращий сценарій».

Стрічка «Заповіт» – камерна історія про пам’ять і спадщину, яка розповідає про хлопця Максима. Він створює власний проєкт, що дозволяє людям залишати справжній заповіт — свої останні слова на камеру. 15 листопада фільм Антона представили у підземному переході «Вагабундо» в Івано-Франківську.

В інтерв’ю для Інформатор Івано-Франківськ режисер розповів про себе та про свій шлях в режисурі, службу у війську, про «Заповіт» та розповість про свої плани на майбутнє.

Про особистість і шлях

Антон родом з села Олексіївка Харківської області. Наразі служить в 93 бригаді «Холодний яр». До режисури і війська 8 років займався маркетингом.

«В маркетингу завжди мені подобалась саме творча складова і медіакомунікація. Тож якось купив собі камеру, це був 2019 рік і почав знімати «для себе». Мене захопило і я звільнився. Повірив таки у мрію та оці всі тези «треба займатись тим що любиш, а гроші прийдуть». Гроші так і не прийшли. Я ходив по різних закладах Харкова і просто знімав. Потім зв’язувався з адміністрацією і показував результат. Так отримав перший комерційний проєкт — ресторан “Трактор”. Але нікого не цікавить контент сам по собі. Всі хочуть прибутку. Тому довелось використовувати свій досвід маркетолога і пропонувати комплексні послуги з SMM», — розповів Антон.

Після 24 лютого 2022 року чоловік зайнявся волонтерською діяльністю. У перші дні повномасштабного вторгнення він розвозив їжу по шелтерах Харкова. Пізніше почав підробляти фіксером і зайнявся зйомками інтерв’ю для подкастів.

Антон Проза

«Потім помер брат, і мати залишилась одна, адже батько помер за рік до повномасштабного вторгнення. Треба було маму перевезти з села у місто, бо в селі були доволі нестерпні умови, особливо для одинокої похилої людини в депресії. Брат лишив трохи грошей, а я продав автівку. Цих грошей вистачило на квартиру у місті Златопіль (вже не Первомайський)», – згадує режисер.

На решту коштів, а саме 2000$, Антон вирішив зняти свій перший короткометражний фільм за власним сценарієм. Для нього це стало радше терапією, адже було складно витримати всю відповідальність, яка раптово лягла на нього.

«Останні слова мого батька були «Оля, мені п..да (нецензурне слово)». Все, більше ніяких настанов і ніякого заповіту», – ділиться чоловік.

Про службу та вплив війни

Антон у війську

З початком повномасштабного вторгнення сотні, якщо не тисячі, творчих людей поєднують службу у війську з мистецтвом, Антон – один з них. На питання, чи змінив фронт його погляд як режисера, Антон каже, що ні.

«На жаль, в моєму житті й без служби «пригод» багато було. Ну і служба в мене відносно лайтова. Так, ми знаходимося в районі бойових дій і інколи на позиції маємо їздити, але це не порівняно з піхотою».

Війна створила чи мало образів, які українські митці перенесли на сторінки книг, полотна картин чи у кадри фільмів. Відповідаючи на питання про те, чи з’являються у нотатнику діалоги або образи, які ви привезли з фронту або полігонів для майбутніх сценаріїв, Антон каже:

«Так. Ми намагались зняти короткий метр з Павлом Алдошиним про СЗЧ та ПТСР. Але зйомка через брак часу вдалась погано, тому не впевнений, що дістанеться до релізу».

Служба, війна та зміна обставин часто знімають із людей маски, в кризові часи часто відкриваються найгірші сторони людини. Про ту правду життя про людей, яку Антон побачив на війні, режисер розповідає:

«Я зіштовхнувся з людською жорстокістю, байдужістю, впертістю та іншими пороками ще до війни. І війна, як на мене, логічний розвиток сюжету у фільмі про людство».

Про фільм «Заповіт»

Кадр з фільму «Заповіт»

Фільм Антона Прози «Заповіт» – це драмедія, що отримала нагороду в категорії «найкращий сценарій» за рішенням жюрі. Що саме зачепило експертів, завдяки чому «Заповіт» отримав нагороду Антон каже:

«Інші сценарії були гірші», – жартує режисер. – «Я думаю, саме питання спадку яке я підняв. Тобто вони скоріш за все оцінили не сценарій, а ідею. Але це мої домисли. Я справді думаю, що такий продакшн по створенню «заповітів» має право на існування. Я не люблю кіно “в лоб”. Мені подобається трохи лоскотати мозок думками, шукати підтекст та відсилки. Тому і тут я вирішив замаскувати доволі трагічну історію під комедію, це комедія проти болю».

Сам режисер описує «Заповіт» як камерну історію. Антон каже, що камерність його фільму була зумовлена обмеженим бюджетом.

«Так можна і без бюджету знімати кіно, але в мені були певні вимоги по касту і технічному райдеру. Тому все знято в рамках однієї локації, в одну знімальну зміну», – каже режисер.

Кадр з фільму «Заповіт»

Антон зізнається, що під час зйомок не думав про глядача, і, на його думку, це помітно.

«Я сумніваюсь, що хтось побачив у фільмі історію невдахи якому просто не вистачило батьківського слова».

За словами режисера, у фільмі онкохвору грає дівчина, яка справді хворіє на рак, а кур’єра – справжній кур’єр, якого Антон випадково зустрів на вулиці під час зйомок і запросив у кадр.

Про майбутнє та проєкти

На думку режисера, українському кінематографу необхідно розвиватись, авторам – творити. На питання, куди українському кіно варто рухатися: у бік великого глядацького епіку чи продовжувати розвивати такі локальні, авторські історії, Антон каже:

«Та це просто різні речі. Але в обох випадках треба розвивати культуру споживання, бо саме попит народжує пропозицію, це я вам як маркетолог кажу. Поки люди хочуть дивитись «Свінгери» будуть знімати «Свінгери». Тож тут скоріш за все просто потрібний час».

Режисер каже, що має декілька ідей для наступних проєктів, проте все впирається в бюджет:

«Більш менш якісне кіно потребує бюджет. А я не з такої сім’ї, тому декілька цікавих ідей чекають на кращі часи».

Чоловік надихається канадським режисером Дені Вільньовим, бо «він з тих, хто почав після тридцяти».

На питання про Україну та українців у майбутньому Антон відповідає:

«Ми так глибоко застрягли в помилках минулого, що мені важко уявити країну майбутнього. Але головною рисою будь-якої людини я завжди вважав чесність — перед собою та оточуючими».

До теми:

«Бо режисери — це поети сьогодення»: інтерв’ю з кінематографістом В’ячеславом Бігуном

«Подих життя»: 22-річна українська режисерка Марго Омірова про свій дебютний фільм

Підписуйтесь на нас в Google новинах, щоб не пропустити головне.

Автор: Андрій Бурдиляк

Фото – Instagram-сторінка Антона Прози, кадри з фільму «Заповіт»