Жіноча праця часто залишається невидимою, адже сприймається як щось природнє, само собою зрозуміле і тому неусвідомлено ігнорується. Саме турбота, емоційна підтримка та побутова організація стають фундаментом для досягнень інших, проте рідко потрапляють у велику історію чи культурні наративи. Водночас ці непомітні дії суттєво впливають на хід подій, як у реальному житті, так і в літературі.
Сучасна література дедалі частіше звертається до цієї перспективи. Так, у романі Зеді Сміт «Шахрайство» головна увага зосереджена на Елайзі Туше — жінці-спостерігачці гучної справи Тічборна, яка лишається на узбіччі великого наративу, що твориться навколо неї.
Непомітні ролі
Протягом усього сюжету роману «Шахрайство» Елайза виконує роль пильної спостерігачки подій, що розгортаються довкола Тічборна. Її внутрішні роздуми засвідчують уважне й критичне осмислення людської сутності та панівного суспільного лицемірства. Однак там, де головують чоловіки, для дії жінка не має шансу. Зокрема, варто процитувати її ставлення до театральності патріархального судового процесу:
«Місіс Туше з надією намагалася помітити будь-які прояви захоплення місіс Льюїс, але, якщо вона і її великий ніс були присутні, у натовпі їх точно не видно. Цього разу глядачі підготувалися: із собою були склянки з береговичками та паперові конуси з каштанами для розваги, і всі реготали та аплодували під час допитів, майже як у мюзик-холі.»
Інтелектуальна діяльність Елайзи є надзвичайно важливою для розуміння подій читачами, проте не помічається чоловіками, які цінують лише видовищність, політику та творчість, зокрема написання художніх творів про справу Тічборна. Вона ж лишається жінкою, що доглядає за домом «талановитого чоловіка» Ейнсворта і забезпечує йому емоційну підтримку.
Паралелі можна провести з місіс Ремзі з роману Вірджинії Вульф «До маяка» — обидві жінки виконують роль того, що можна назвати «працею з підтримання гармонії». Вони слідкують за побутом, беруть на себе клопоти й навіть, як у випадку Елайзи, іноді беруть участь у редагуванні творчих творів. Під час спостереження за судом відкривається істина: «шви реальності» розходяться, демонструючи конструкцію «великих» історій Тічборна, які розвалилися б без жіночої підтримки.
Конструювання «другого місця»
Стереотипна уявлення про другорядність жіночого погляду є суто культурним феноменом, що зумовлений чоловічою зверхністю. Елайза розмірковує й про цей аспект:
«Можливо, наслідок того, що старі жінки іменують Зміною — особливою жіночою формою оманливості, якій не варто вірити, але від якої, очевидно, не втекти. У свідомості місіс Туше це був останній бар’єр у бігу з перешкодами леді:
- Приниження дитинства;
- Відокремлення прекрасних від простакуватих і непривітних;
- Жах дівоцтва;
- Тягар шлюбу чи пологів — або їх відсутності;
- Втрачання тієї самої краси, навколо якої, здається, гуртується вся ця система;
- Зміна життя.
Які дивні життя ведуть жінки!»
«Призначення жінки»
Роман Зеді Сміт відтворює історичну реальність, в якій жінки довго перебували під міцними соціальними обмеженнями, що прив’язували їх до фізичного тіла і ролі в сім’ї, позбавляючи права на інтелектуальний розвиток та активність. На суді вони присутні майже виключно як спостерігачки; місіс Туше звертаються адвокати, відзначаючи її чутливість, але зрештою звинувачують у пліткарстві.
Джерела помилкових уявлень про «призначення жінки» слід шукати у філософії, релігійному вченні та літературі. Зокрема, Жан-Жак Руссо у творі «Еміль» стверджував, що освіта жінки має бути спрямована лише на те, аби зробити її корисною та приємною для чоловіка. Коли ж жінка прагне вийти за межі своєї «невидимої праці» і показатися світові, це часто сприймається чоловіками як «порушення законів природи».
Прикладом є оповідання Шарлотти Перкінс Гілман «Жовті шпалери», де головна героїня замкнена у кімнаті «для лікування спокоєм», бо її прагнення писати художні твори трактують як «хворобливі уяви» чоловіка.
Невидима праця в центрі оповіді
Симона де Бовуар казала: «Жінкою не народжуються, нею стають». Саме вона найточніше окреслила те, про що міркує Елайза у «Шахрайстві»: цивілізація створила уявлення про «жіночність» як про пасивну, другорядну й залежну від чоловіка характеристику.
Розміщення «невидимої роботи» у центрі сюжету відтворює історичну та культурну справедливість. Завдяки зміні перспективи ми розуміємо, що чоловіки — не ізольовані генії, а складові великої системи, що існує лише завдяки жіночому внеску. Візьмемо приклад Ремзі з творчості Вірджинії Вульф — дружина професора, залишаючи дім, призводить його до стану «занепаду» як у буквальному, так і переносному значенні.
Слід згадати також роман Пат Баркер «Мовчання дівчат», де описано побут Брисеїди та інших жінок у період, коли Ахілл і Агамемнон творили «величну історію» війни. Як і Елайза, Брисеїда є інтелектуальним свідком, яка відчуває огиду до героїзації кривавої та брудної битви.
Роман Зеді Сміт «Шахрайство» — це не лише захоплюючий історичний твір, а й ілюстрація непомітного жіночого внеску у суспільні трансформації, показ перебування жінок поза увагою, їх праці «у другу зміну» на благо чоловіків. Такий літературний поворот у представленні жіночого досвіду руйнує ієрархію, повертає жінкам активну роль і збагачує історичну панораму.
