Українка Ольга Тарновецька вже понад 10 років працює мейкап-мисткинею та гримеркою, створюючи яскраві й фантастичні образи для кіно, серіалів і музичних відео. У її портфоліо — демонічний протезовий макіяж для Doja Cat, кліпи Аріани Гранде, The Weeknd, Lil Nas X, Lizzo, Bring Me The Horizon та багатьох інших знаменитих виконавців. Цієї осені на екрани вийшов третій сезон серіалу “Чудовисько: Історія Еда Ґіна” — ще один знаковий проєкт, до якого долучилася Ольга Тарновецька.
Для “ТиКиїв” мисткиня розповідає, як вступила до лос-анджелеської школи гримерів, чому робота з Doja Cat стала для неї особливо пам’ятною, як у своїх горорних образах вона демонструє “іншу сторону біології”, а також про “звичайні речі” у співпраці з Біллом Гейтсом.
Коли ти зрозуміла, що хочеш стати мейкап-мисткинею та гримеркою?
Насправді мій шлях до цього рішення був дуже довгим. Я прийшла до цього у 24 роки, коли вже жила у США. Туди переїхала двома роками раніше після закінчення інституту в Києві.
Я завжди була творчою людиною: мені подобалося малювання й загалом усе креативне. У підлітковому віці я також була фанаткою відеоігор і надзвичайно захоплювалася ними. Там було багато різних персонажів — і казкових, і чудовиськ — залежно від гри. Саме ця графіка мені дуже подобалася.
Коли я вже опинилася у США, в Лос-Анджелесі, я зрозуміла, що ось мій шанс — почати креативну кар’єру. Лос-Анджелес — топмісце для кінематографа. Я почала свої пошуки й натрапила на професію гримера. Знайшла школу (Cinema Makeup School — тут Ольга пройшла навчання — прим. ред.) — одну з найбільших у США, що спеціалізується на гримі.
Моя спеціалізація — дуже вузькоспрямована, тож, щоб “прийти” до неї, потрібен був час. Навіть, щоб просто дізнатися, що така професія існує.
Якими були твої перші професійні проєкти як мейкап-мисткині та гримерки?
Я одразу зрозуміла, що потрібно навчитися, як поводитися на знімальному майданчику. Вивчати мистецтво гриму та вміти технічно виконувати роботу — це одна річ. Те, як ти поводишся на зніманнях, і комунікація між різними відділами — інша. Тому одразу після школи гриму я почала звертатися до університетів, де навчають кінематографії та де багато випускників, особливо режисерів і продюсерів. Я пропонувала свої гримувальні послуги для їхніх фінальних студентських робіт.
Джека Гарлоу, де Ольга Тарновецька була керівницею відділу гриму та зачісок касту
Це були мої перші професійні роботи. Чому професійні? Тому що вони були виконані за протоколом, якому навчають в університеті, в поєднанні з моїми технічними навичками, отриманими у школі гриму. Це комбо дає дуже класний старт.
Дуже багато митців, які хочуть займатися гримом, знаходять школу, навчаються в ній, а після випуску не знають, що далі робити. Тому я всім рекомендую одразу йти до студентів-випускників режисерських факультетів та з ними починати. Знову ж таки, це майбутні режисери, і це будуть перші кроки в нетворкінгу.
З якими викликами ти зіштовхнулася, починаючи свою кар’єру в цій сфері?
Було дуже багато викликів. Ця індустрія надзвичайно конкурентна, особливо в Лос-Анджелесі. Я завжди тримаю в голові думку, що найталановитіші люди з усього світу приїжджають саме сюди. Ну, ті, в кого, скажімо, є яйця. (Сміється.)
Оскільки критерії дуже високі, ти постійно маєш покращувати якість своїх послуг: не тільки в самому мейкапі, а й у сервісі. Крім того, потрібно мати якісь власні “родзинки” — свій стиль. Ось це найважче — виділитися серед усього цього натовпу та високої конкуренції, щоб тебе помітили й дали шанс.
А яким є саме твій стиль у роботі?
Я й сама довго про це думала — чому саме мене запрошують і чим я вирізняюся.
Думаю, моя “родзинка” — це реалізм. Я постійно чую, як режисери та клієнти повторюють одне й те саме: вони хочуть, щоб персонажі мали “живий” вигляд, а не як “на обкладинку” журналу.
У мене від природи легка рука. Я дуже любила малювати, особливо фарбами, тобто маю акварельний та олійний бекграунд. Тому в мене такий самий дотик пензликами у гримі — дуже легкий, майже акварельний. Камера зчитує це, як щось дуже реалістичне, що “чіпляє” режисерів.
На початку жовтня на екрани вийшов серіал “Чудовисько: Історія Еда Ґіна”, над яким ти працювала. Які образи ти в ньому створила?
Боже, це було дуже класно. Ми знімали у 2024 році: частину — в Лос-Анджелесі, а іншу — в Чикаго. Я працювала на знімальному майданчику: переважно над сценами, де розгорталася паралельна історія про Альфреда Гічкока й те, як він створював свій фільм “Психо” (серіал проводить паралелі між цим горором 1960 року та реальною історією маніяка Еда Ґіна — прим. ред.). Ми готували людей на бекграунді, щоб вони відповідали 1940-50-м рокам: гримували й робили їм зачіски.
Але насправді це була дуже командна робота: багато-багато гримерів, і кожен мав своє завдання. Нашого керівника звали Корі (Корі Кастеллано — прим. ред.) — дуже класний гример, який працював над багатьма неймовірними фільмами й серіалами. Я була дуже вражена тим, що він запросив мене попрацювати над цим, ну, просто геніальним серіалом.
Якщо говорити про роботу над горорами, то яким був найхимерніший образ, створений тобою?
Насправді я навіть не можу щось виокремити, тому що всі образи для мене настільки різні й несуть дуже різне значення. У мене немає мети налякати. Моя ціль радше полягає в тому, щоб показати людині іншу частину біології, яку ми в житті ніколи не побачимо, те, що можливе в природі, але з певних причин не існує.
Чи траплялося в тебе таке, що ти працюєш, уявімо, над якимось зомбі чи прибульцем, і хтось випадково заходить та лякається?
В основному я працюю з професіоналами, і вони вже звикли до цього. Вони не реагують злякано, а радше: “О, вау! Як класно!” — більше із зацікавленістю.
Акторів чи людей, які постійно працюють на знімальних майданчиках, важко чимось здивувати. Те саме із гримом.
Але було багато випадків, коли підходили, наприклад, дуже суворі режисери… У мене був випадок, коли я працювала над другим сезоном серіалу “Тед” (приквел до фільмів про живого плюшевого ведмедя з кінофраншизи “Третій зайвий” — прим. ред.) режисерства Сета МакФарлейна, автора мультсеріалу “Гріфіни”. Мені потрібно було намалювати головному герою фінгал. Ми його зробили та прийшли на майданчик, щоб режисер оцінив результат — і він уперше аж похвалив.
Тоді до мене підійшла керівниця та сказала: “Боже, це взагалі вперше, що Сет покликав когось і сказав: “Дуже гарна робота”. Ці люди бачать такі роботи майже щодня, тому їх мало чим можна приголомшити. Тому ось це дивує — коли роблять такі компліменти. (Сміється.)
Серед твоїх останніх музичних співпраць — кліпи з Doja Cat, Аріаною Гранде, Нікі Мінаж & Ice Spice та Bring Me The Horizon. Якою для тебе була робота над кожним із цим проєктів? Почнімо з Аріани Гранде.
Насправді Аріана Гранде така, як і в інтерв’ю — повітряна, і з нею дуже приємно працювати. Я робила образ для її батька (батько співачки, Ед Батера, зіграв роль у її музичному короткометражному фільмі Brighter Days Ahead — прим. ред.). Сюжет був такий, ніби в Піноккіо: Аріана повністю розбита після своїх переживань, а тато складає її, як Піноккіо, і вона оживає. Це було дуже стресово, адже для Аріани було надзвичайно важливо, щоб їй сподобався вигляд її тата. Потрібна була золота середина в його образі — між добряком, роботягою з майстерні, і водночас він мав бути статний.
Усе пройшло насправді дуже класно. Коли Аріана побачила Еда, свого тата, в гримі, вона була в захваті. Тоді нарешті відлягло від серця — ось, їй усе сподобалося.
А як щодо кліпу Demons із Doja Cat?
Doja Cat має зовсім інший характер, але вона дуже професійна. Розумна, надзвичайно артистична — я б навіть сказала, що вона більше акторка, аніж співачка. Вона поєднує все це в собі: і класно співає, і танцює, і водночас геніально грає.
З нею було дуже-дуже легко та приємно працювати. Так, вона вимоглива, як і всі, тому що в неї є власне бачення. До речі, це найголовніше, коли ти працюєш з артистами, — усвідомлювати, що в них є своє бачення та емоції, і зрозуміти, що саме вони хочуть донести.
У співпраці з Doja Cat я була провідною гримеркою. У нас було декілька важливих дзвінків із режисерами та продюсерами, де ми придумували образи, обговорювали, як будемо їх втілювати, і щоб сам грим не займав 12 годин. Бо що ми тоді встигнемо зняти? Які будуть протези та деталі, яким буде їхнє забарвлення, скільки це займе часу й навіть під яким кутом будуть приклеєні ріжки — всі ці моменти дуже багато обговорювалися.
Мені подобається, що всі ці люди — дуже реалістичні. Вони розуміють, що є ліміт у тому, чого ми можемо досягти, відповідно до часу, бюджету та всього іншого.
Doja Cat була дуже-дуже колаборативна в цьому плані, як і Аріана Гранде.
Яким було твоє завдання, коли ти працювала над кліпом Barbie World із Нікі Мінаж та Ice Spice?
З Нікі Мінаж та Ice Spice у мене була менша роль. Я допомагала з образами дівчаток, які на початку кліпу граються та кажуть: “Hi, Barbie”. Вони з’являються там лише на кілька секунд, але мені було дуже приємно навіть просто перебувати на знімальному майданчику. Взагалі бути частиною цього — це просто неймовірно.
Мені приємно, що мій стиль підходить і для таких проєктів, тому що мені це також подобається. Це якраз, як то кажуть, perfect match. (Сміється.)
А яким був твій досвід роботи над кліпом LosT із Bring Me The Horizon?
Тут у мене була велика роль. Я була головою департаментів із макіяжу та зачісок. До речі, режисер кліпу — з України. Його нікнейм — Дженсен Ноен, і він дуже відомий у Лос-Анджелесі та співпрацює з багатьма гуртами, які тут базуються.
Знімання тривали три дні й були дуже важкими, тому що в нас було багато образів, і з одного треба було одразу переходити в інший. Наприклад, в Олівера Сайкса (вокаліст Bring Me The Horizon — прим. ред.) був протез у формі черепної коробки. У деяких сценах цей протез мав бути, а в інших — ні. Оскільки був дуже щільний графік, ми знімали протез, потім знову накладали його, знімали та знову накладали.
Наприкінці знімального дня в Олівера Сайкса, головного героя кліпу, на лобі була почервоніла, аж “сира” шкіра. Мені було так його шкода. Ми такого не практикуємо, але знімання саме цього кліпу були дуже насиченими. Ми працювали по 20 годин. Було багато-багато роботи, і я очолювала всю цю креативну “гримувальну бутафорію”.
Які проєкти у своїй кар’єрі ти можеш назвати найпам’ятнішими?
Це точно Demons від Doja Cat. Це взагалі мій улюблений проєкт. Він пасує мені просто у всьому: і сам трек, і сама артистка. Doja Cat тоді якраз була в процесі трансформації — із більш гламурної виконавиці в екстравагантнішу й експериментальну, якою вона і є насправді. Це незабутньо — просто допомогти їй перевтілитися в новий образ.
За цю роботу для Doja Cat ми були номіновані на премію від Голлівудської гільдії гримерів. На жаль, ми не виграли. Перемогла “Американська історія жахів” зі своїм промо. Але всі до нас підходили й казали, що наша робота дуже сильна. Там були суперкласні роботи, але наша за складністю була однією з найкращих. Цей проєкт відкрив для мене багато нових шляхів у творчості.
Ще одна робота, яка виділяється — це “Чудовисько: Історія Еда Ґіна”. Це один із найбільших екранних проєктів, до яких я була причетна, і він настільки iconic.
А яку свою роботу ти можеш назвати найскладнішою?
Це один із моїх недавніх проєктів, який я зробила для FKA Twigs. Це музичне відео (на композицію Cheap Hotel — прим. ред.), у кінці якого співачка перетворюється на мутантку. Сім дівчат зливаються в одну — такою була ідея.
Було всього чотири години, щоб вигадати, як втілити цей концепт у реальність. Це були найстресовіші чотири години в моєму житті. Я бігала по всьому Лос-Анджелесу, збираючи матеріали, з яких можна щось створити, і ми швидко виготовили дуже великий шмат шкіри. Потім я мала сісти на літак до Нью-Йорка, де треба було все це накладати.
Під цей шмат шкіри можна було засунути руку чи ще щось, і під правильним ракурсом це виглядало б так, ніби ці дівчата зливаються одна в одну. На жаль, через обмежений час, ми не встигли зняти це так, як планували. Використали лише око, яке FKA Twigs ніби “вставляє”. Але добре, що ми використали хоч щось практично. Все інше зробили за допомогою візуальних ефектів.
Що для тебе є найзахопливішим у кар’єрі мейкап-мисткині та гримерки?
Ти працюєш над кіно й наче сама живеш у ньому. Відбувається стільки пригод, що ти думаєш: “Шкода, що за мною не слідує камера й це не знімають”. Але, знову ж таки, це не для слабкодухих.
Пригод багато, але потрібно бути дуже стресостійким і розуміти роль своєї роботи — тоді все буде класно.
Робота гримеркою приносить стільки різноманітних емоцій, адже ти зустрічаєшся з різними людьми, з якими навіть ніколи не думав би, що зустрінешся. Ти одразу потрапляєш у їхній особистий простір, і в тебе є буквально п’ять хвилин, щоб людина відчула себе комфортно. А коли це незвичайна людина… Наприклад, Білл Гейтс, з яким я працюю. Це вже зовсім інший рівень психології, але це дуже цікаво.
Я бачила журнальне знімання з Біллом Гейтсом, над яким ти працювала. Це була ваша єдина співпраця? Ти займалася його зачіскою?
Ні, з Біллом Гейтсом я працюю на постійній основі з 2022 року. Я також іноді працюю з його сім’єю, залежно від їхніх потреб. Здебільшого це медійні виходи, коли Гейтс десь виступає, робить промови на телебаченні або для своїх компаній — я там присутня й допомагаю йому мати охайний вигляд у кадрі. Це такі звичайні речі: зачіска, простежити, щоб піджак нормально сидів тощо, аби він почувався комфортно перед камерою.
З якими артистами, режисерами чи акторами ти б дуже хотіла попрацювати?
Точно Леді Гага. Я завжди про неї думаю. Я бачила її декілька разів наживо на зніманнях — вона дуже-дуже класна. Мені здається, коли ми зробимо з нею якусь колаборацію, це буде фурор!
