На конференції VOGUE UA Forces of Fashion 2025 шеф-редакторка vogue.ua Віолетта Федорова провела публічний діалог із засновниками бренду Ruslan Baginskiy. Ця подія стала особливою, адже Руслан Багінський та Петро Ясинський не давали публічних інтерв’ю протягом останнього десятиліття. Напередодні бренд святкував своє 10-річчя, відзначивши це тріумфом у Galeries Lafayette. 250 гостей конференції з нетерпінням слухали цю розмову, не зважаючи на особливості мовлення Віолетти — заїкання та легку гаркавість. У дитинстві це ставало об’єктом насмішок, а в юності заважало їй реалізувати свій потенціал. Однак Федорова знайшла свій спосіб жити з цією особливістю. Про свій досвід вона розповіла Альоні Пономаренко.
Заїкання в дитинстві: булінг, логопеди та підтримка родини
Я почала заїкатися приблизно у чотири роки. До цього я спілкувалася нормально, але в дитячому садку мене налякав хлопчик, і з того моменту все змінилося. У моїй родині по батьковій лінії були люди, які також заїкалися, тому, можливо, я мала до цього схильність.
Дитинство стало безкінечним пошуком шляхів “виправити” мою мову. Батьки водили мене до співу, логопедів, екстрасенсів, чарівників — до всіх, хто обіцяв, що я зможу говорити нормально. Якось я навіть потрапила на сеанс до гіпнотизера, який припустив, що мене зурочили, але після того, як я не піддалася гіпнозу, ми вирішили більше не звертатися до “спеціалістів”.
Діти жорстоко булінгували мене, стверджуючи, що я розумово відстала. Спочатку я плакала, потім злилася, а згодом мені стало байдуже. У цьому мені дуже допомогла родина. Батьки та старший брат постійно повторювали: зі мною все гаразд, проблема не в мені, а в тих, хто вирішив сміятися.
Особливо важливим було те, що вони ніколи не намагалися захистити мене від життя через моє заїкання. Якщо у школі потрібно було вийти на сцену та прочитати вірш, ніхто не заважав мені — якщо я хотіла, я йшла.
До речі, хлопців моє заїкання ніколи не бентежило. Якщо я починала з кимось зустрічатися, то одразу попереджала про свою особливість. Це цікаво: коли ти оголошуєш про свою характеристику, люди часто починають ділитися чимось про себе. Всі сприймали це абсолютно нормально, незважаючи на підліткову жорстокість.
“Неважливо, як ти говориш, — важливо, що”: як заїкання вплинуло на публічні виступи
Мені було 21 рік, коли я проходила співбесіду на програму стажування у Верховній Раді від американського посольства та USAID. Це було у 2009 році, коли я навчалася в університеті, де, до речі, ніколи не виступала публічно. Адже сокурсники могли зауважити: “Можливо, тобі краще взяти роль без слів? Ти можеш почати заїкатися”.
Тож протягом тижня перед співбесідою я пила валеріану. Великому журі, яке складалося з представників посольств і великих громадських організацій, я одразу сказала, що можу почати заїкатися — не через нервування, а через особливості мовлення. Вони відповіли “окей” — і ми продовжили розмову.
Були два раунди співбесіди, де ставилися світоглядні питання, обговорювалися мої уявлення про майбутнє країни та закони, які я б приймала, якби була законодавцем. Врешті-решт, я пройшла відбір — мене взяли на стажування та надали стипендію на цілий рік.
Пізніше мені повідомили, що однією з причин, чому на мене звернули увагу, було саме це: для них було неважливо, що людина може мати певну особливість мовлення, зовнішності чи будь-яку іншу відмінність — головне, що в неї в голові.
Це стало для мене справжнім відкриттям. Я виросла в середовищі, де багато що було пов’язано із зовнішністю та статусом, але тут люди звертали увагу не на те, як я вимовляю слова, а на те, що саме я говорю.
Як почати говорити перед великою аудиторією
Приблизно у 2020 році мене запросили читати лекції в один із київських креативних закладів. Після першої лекції мені здавалося, що це провал, але поступово я набувала впевненості і говорила все вільніше. Зараз я розумію, як важливо було почати тренуватися на невеликих аудиторіях, до 20 студентів. Інакше я не змогла б зустріти свої нові виклики.
У 2022 році я почала читати благодійні лекції, на яких ми збирали кошти на військові автомобілі. Тоді я свідомо перейшла на українську в повсякденному житті — і саме українською почала свої перші публічні виступи. Пам’ятаю, як перед однією з лекцій я заучувала словосполучення “крислатий капелюх”. Я повинна була говорити про моду едвардіанської епохи, про широкі капелюхи, які носили жінки на початку ХХ століття, та про те, як Перша світова війна змінила цей образ — зробила його простішим і лаконічнішим, відповідно до нового часу.
На лекції в Києві ми збирали гроші для Дениса Христова на евакуацію з Донеччини — для мене було принципово допомогти, адже я також з Донецька. Благодійні лекції я читаю й досі. Останню провела в Ужгороді, де ми збирали донати для дівчат, які плетуть маскувальні сітки — це відомий проєкт стилістки Наталії Осадчої.
Мені подобається виступати перед людьми. Мені подобається енергія, яка виникає між лектором і аудиторією. Ти готуєшся, виходиш на сцену, щось розповідаєш — і бачиш, як люди відкривають для себе новий світ. Після лекцій я часто виходжу дуже натхненною. До того ж, це м’яз, який потрібно тренувати. Якщо довго не виступаєш, втрачаєш навичку. Тож, якщо в листопаді мені знову потрібно буде вийти на сцену на конференції Vogue UA, бажано тренуватися щомісяця.
Заїкання та публічні виступи: що допомагає говорити впевненіше
Зараз я спокійно ставлюся до своїх особливостей мовлення. Але все залежить від ситуації: коли розумієш, що попереду відповідальний виступ, заїкатися зовсім не хочеться. Я не дуже контролюю цей процес. І вже зрозуміла: чим більше я переживаю, тим гірша ситуація. І навпаки. Перед виступом мені допомагає проста дихальна вправа: я намагаюся дихати спокійно за схемою 4×4, а потім виходжу на сцену. Поширена порада — зробити ковток алкоголю перед виступом — не працює. Я вважаю, що алкоголь, навпаки, заважає говорити. Тож перед лекціями або виступами я намагаюся не вживати навіть ковтка.
Парадоксально, але іноді я можу виступати ідеально: без запинок, без заїкання, ніби його взагалі не існує. А іноді, сидячи на кухні з друзями, я заїкаюся набагато сильніше, ніж під час виступу перед двома сотнями людей. Досі не знаю, чому це відбувається. Для мене заїкання не завжди означає, що я нервую. Я можу бути абсолютно спокійною — просто в якийсь момент моя мова працює саме так.
Я все ще можу помітити конкретні звуки та поєднання букв, на яких мені важче говорити. Наприклад, моє ім’я — “Віолетта”. На звуках “В” та “І” я заїкаюся значно більше. Тому в англомовному середовищі мені іноді навіть легше представитися як “Вайолет”: вимовити це слово простіше.
Цього року я внесла до свого списку справ на рік нарешті розібратися з цим професійно. Я планую знайти сучасного спеціаліста, щоб зрозуміти, що саме відбувається з моїм мовленням. Актор Віталій Ажнов порадив мені звернути увагу на дихання та голосові зв’язки: іноді я говорю на високих нотах і в певний момент мені просто не вистачає повітря. Також я розглядаю можливість пройти курси ораторської майстерності — не для того, щоб навчитися не заїкатися, а щоб стати кращою спікеркою.
Як жити із заїканням і не боятися говорити
Навряд чи заїкання колись обмежувало мене в досягненні цілей чи комунікації зі світом. Єдине, що я не дуже люблю — це записувати голосові повідомлення. Можливо, частково це пов’язано саме із заїканням. Але після того, як я почала регулярно виступати, це питання значною мірою зникло.
Якщо заїкання сильно заважає життю, я за те, щоб шукати допомогу і розбиратися, що саме може впливати на мовлення. У різних людей причини та прояви можуть бути різними, тому не думаю, що існує одна універсальна порада.
Але якщо основна проблема — страх, що інші оцінюватимуть тебе, моя порада — не закриватися. Не мовчати через страх, що хтось почує твоє заїкання. Не відмовлятися від сцени, інтерв’ю, побачень чи роботи тільки через те, що ти можеш десь запнутися.
Іноді ми настільки зациклюємось на власній особливості, що нам здається, ніби всі навколо тільки й дивляться на неї. Але в інших людей є свої життя, проблеми, страхи, думки. Їм немає діла до когось іншого. А головне, важливо не те, як ти говориш, а те, що тобі є що сказати.
Більше новин автора
Джерело: https://vogue.ua/article/beauty/figura/yak-ya-podolala-zajikannya-vlasniy-dosvid-64721.html
