Так звана “кіл-зона” навколо лінії фронту розширюється. Ворожі дрони та ракети почали діставати значно далі через технічні удосконалення. Зокрема, зʼявляються дрони-матки, що можуть нести БпЛА на відстань 50-60 км і скидати їх, виконуючи роль ретранслятора. Інколи ДРГ ворога ставлять дрони-закладки. Проте українські засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ) також суттєво вдосконалюються.
Зараз в Україні створюють ешелоновану систему захисту неба: перший рівень – інженерні лінії й технічні перешкоди, другий – мобільні рішення, автомобільні РЕБи та персональні системи з детекторами, а третій – тактичні дальні РЕБи на 5-20 км.
Утім, ідеальний захист для енергооб’єктів України – це поєднання ППО, РЕБ і перехоплювачів. А як щодо “щита” для великих міст, для столиці? Навколо Києва вже працює “цифровий щит”, який придушує понад половину ворожих дронів. Водночас розгортання таких “щитів” у масштабі великих міст дуже дорого коштує, тому такі системи впроваджують поступово й оптимізовано: спершу пріоритетні великі центри, решта – етапами за бюджетними можливостями. Першими захищають Київ, Харків, Одесу, Дніпро та Львів.
Про це в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA розповів співзасновник компанії Contra-Drone Тимофій Юрков.
– Сьогодні дедалі частіше говорять про “розширення “кіл-зони” навколо лінії фронту. Що це означає на практиці – наскільки далеко ворог тепер може діставати дронами та ракетами?
– “Кіл-зона” дронів збільшується майже щотижня – через те, що з’являються дрони з більшими оптоволоконними котушками та потужніші передавачі як відеосигналу, так і керування.
Якщо раніше відеопередавачі (VTX) мали потужність 1,5-3 вати, то зараз це мінімум 5, а частіше й 10 ватів. Так само з оптоволоконними котушками: раніше 5, 7, 10, 15 км – це було щось нереальне, а зараз вже є моделі з довжиною оптоволокна 35 км. Через це дистанція, на яку може залетіти дрон, кратно збільшується.
Окрім цього, з’являються дрони-матки, які можуть нести БпЛА на великі дистанції – і 50, і 60 км – і там їх скидати, виконуючи роль ретранслятора. Але це дороге задоволення, тому їх зараз не дуже багато на фронті. Також існують групи ДРГ, які ставлять дрони-закладки. Це, по суті, безпілотник, який стоїть на дорозі. Водночас у небі перебуває ретранслятор, який передає картинку оператору. Як тільки він бачить, що ціль рухається дорогою або біля неї, дрон підіймається й намагається її уразити.
– Як все це змінює підхід до безпеки?
– Якщо йдеться про велику дистанцію і дрон керується не зі станції керування з потужною антенною та dBi підсиленням, а з ретранслятора, то зазвичай РЕБ краще працює, ніж “на нулі”. У безпосередній близькості до позицій РЕБ, який працює на 50-70 метрів, дає гарний результат. На більших відстанях, десь за 10-15 кілометрів від фронту, дрони глушать вже за 200-300 метрів, і вони просто не долітають.
Щодо оптоволокна, то ситуація вже складніша, бо воно не глушиться. Але воно і набагато менш маневрене, гірше кероване, оператори для роботи з ним навчаються набагато довше. Тому для боротьби з такими рішеннями використовують інші методи: на деяких напрямках застосовують фізичні контрзаходи. Наприклад, знищують їх за допомогою помпових рушниць (картеч, спеціальні патрони) або пристроїв з кевларовою сіткою, які дозволяють збити оптоволоконний дрон під час наближення на 20-30 метрів.
– Ешелонована система захисту неба – як вона може працювати на практиці, у наших умовах? Яку роль в цій системі відіграють засоби РЕБ?
– Насправді на сьогодні реалізувати повноцінну ешелоновану систему в усіх наявних районах фронту складно. Але якщо говорити про потенційну підготовку, то логіка приблизно така. Перший рівень – інженерні лінії й технічні перешкоди, які ускладнюють застосування оптоволоконних дронів; це прості й відносно дешеві засоби, які перекручують або фізично пошкоджують їхні канали.
Другий рівень – мобільні рішення: автомобільні РЕБи та персональні системи разом з персональними детекторами дронів. І третій – тактичні, дальні РЕБи, здатні працювати на великих дистанціях: 5, 7, 10, 15, 20 км.
– Тобто роль РЕБ в ешелонованій системі захисту неба все ж таки залишиться центральною?
– Безумовно. Якщо ми говоримо про засоби розвідки та ураження дальнього радіуса – 40, 50 чи 100 км, – то вони не залежать від оптоволокна, тому їх ефективно тільки придушувати.
Те ж стосується “Шахедів”: зараз близько половини таких апаратів глушаться РЕБами. Якби РЕБів не було, їхня кількість була б більшою і збивати їх було б значно важче. Коли “Шахед” втрачає зв’язок або GPS-навігацію, він не може ефективно маневрувати – отже, стає вразливішим.
– В умовах нинішньої війни що важливіше – збити дрон чи зробити так, щоб він просто “осліп” і втратив орієнтацію?
– Якщо ми говоримо про ешелоновану систему боротьби з дронами, то, звичайно, краще їх придушувати системами радіоелектронної боротьби кілометрів за 70-80 від міста. У такому разі БпЛА навіть не залетять у населений пункт, а впадуть десь далеко у полях або в лісах.
Особливо важливо глушити фейкові цілі, щоб вони й близько не наближались до ППО. Оскільки коли летить рій “Шахедів” і з них половина “обманки”, то часто ракети витрачаються на фейкові цілі, а справжні засоби летять далі в місто.
– Які засоби протидії дронам могли б стати у пригоді під час останніх дронових атак Росії на країни Європи? Чого європейці могли б навчитися в українців?
– Передусім це ефективні засоби РЕБ, які сьогодні відсікають десь 50–60% дронів. Друге – це дрони-перехоплювачі; вони вже знищують близько 20-25% ворожих БпЛА і постійно вдосконалюються. Україна багато над цим працює, тому кількість таких рішень зростає.
Але важливо розуміти: росіяни теж навчаються. Наприклад, вже було помічено, що деякі “Шахеди” мають камеру на хвості та спереду і штучний інтелект. ШІ може виявити дрон-перехоплювач, і в такому разі дрон починає активно маневрувати. Тоді оператору значно складніше його знищити. Тому ситуація змінюється буквально щомісяця: на кожну нашу нову технологію супротивник шукає відповідь.
– Як оцінюєте рівень українських РЕБ порівняно з західними системами?
– У західних партнерів є ефективні системи – це факт. Проте питання в іншому: такі комплекси часто коштують по 5-7 мільйонів євро за одиницю. Щоб захиститися хоча б від невеликої атаки “Шахедів”, необхідно сотні таких установок. Наприклад, для оборони Києва потрібно було кілька тисяч ефективних одиниць. Тож придбати 500-700 необхідних для захисту засобів, витрачаючи на кожен мільйони, коштувало б у 20 разів дорожче, аніж зробити систему протидії як у нас зараз.
У нас інша філософія: робити рішення дешевші, але придатні для масового застосування. Вартість наших українських аналогів дорогих західних систем може складати 100-150 тисяч доларів. Вони можуть трохи програвати в потужності, але їх можна поставити багато і швидко. Ефект від великої кількості дешевших систем іноді перевершує ефект від кількох дорогих платформ.
Крім того, є ще важливий момент: західні системи часто не адаптуються під реальні бойові умови. Ми вчимося і змінюємося під тиском бою – швидко вносимо прошивки, міняємо антени, підлаштовуємося під нові частоти. Європейцям корисно позичити саме цю швидкість і підхід до масштабування.
– Ще одна актуальна тема – захист енергетики. Як засоби РЕБ можуть захищати енергооб’єкти? Чи потребує кожен такий об’єкт окремого захисту? Яким мав би бути ідеальний захист?
– Ідеального захисту в чистому вигляді сьогодні не існує. Уявний “ідеал” – це поєднання ППО, РЕБ і засобів перехоплення; ці системи мають працювати як єдина мережа.
Щоби придушити один “Шахед”, треба одночасно впливати на його канали зв’язку й навігацію – LTE, GSM, GPS тощо. Практично для цього потрібно близько 20-22 різнорідних засобів пригнічення, розміщених так, щоб вони впливали на апарат з кількох напрямків. Ідеально було б мати ешелон захисту: дальній рубіж – на 10 км, середній – на 2 км, і безпосередній захист на самому об’єкті. Така схема дійсно дозволяє ефективно порушувати навігацію й канали зв’язку противника, але вона дуже дорога.
– Яка орієнтовна вартість такого захисту?
– Це залежить від типу об’єкта. Чим більша площа і чим складніша інфраструктура, тим дорожче. Наприклад, атомна станція – це сотні гектарів, багато критичних блоків, систем охолодження, реакторів; її комплексний захист вимагатиме дуже великих інвестицій – ми говоримо про десятки мільйонів доларів, можливо, й більше. Натомість маленьку нафтобазу захистити набагато простіше й дешевше: достатньо менше засобів і можна отримати прийнятний рівень безпеки.
– Чи можливо і чи доцільно створення “цифрового щита” навколо цілих міст, зокрема столиці? Наскільки це реально суто технічно?
– Технічно – так, такий “щит” уже працює навколо Києва. Під час атак “Шахедів” завдяки йому придушується більше ніж половина дронів. Але це дуже дорого: розгортання таких систем у масштабі великого міста – питання десятків мільярдів гривень, можливо, й більше.
– Чи ведеться робота щодо створення таких “щитів” для інших міст?
– Так, робота триває, і вона ведеться комплексно та оптимізовано. Але вона відбувається в межах бюджетних можливостей і пріоритетності. Великі міста – Київ, Харків, Одеса, Дніпро, Львів – отримують потужніші рішення. Менші населені пункти захищають поступово: оптимізовано і поетапно, щоб не витрачати ресурси марно. Головне – правильно розподіляти кошти й створювати елементи захисту там, де вони дають найбільший ефект.
Більшість питань у нас упирається у фінанси. Якби ресурси були безмежними, то можна було б розгорнути ідеальні системи скрізь. Але реалії такі: треба поєднувати технології, оптимізувати розподіл, тестувати й швидко впроваджувати рішення – і тоді навіть обмежений бюджет приноситиме реальний захист.
Головний редактор HMStudio. Відповідає за редакційну політику журналу, технічний розвиток сайту та якість публікацій. Має досвід у веброзробці, адмініструванні серверів і SEO, тому дбає, щоб новини швидко з'являлися на сайті й зручно читалися з будь-якого пристрою.
