Стратегія прем’єр-міністерки Італії Джорджі Мелоні, схоже, полягає в тому, щоб зберігати активну участь США в європейських справах і водночас не допустити надмірного посилення Франції та Німеччини в Євросоюзі.
Kyiv Post поговорив з експертом Інституту міжнародних відносин Еліо Кальканьйо, який досліджує питання військової стратегії та технологій, про політику Мелоні та часто суперечливе ставлення італійців до України.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Войцех Альберт Лободзінський: Як Джорджі Мелоні вдається зберігати стабільність коаліції та водночас узгоджувати різні позиції партнерів, зокрема Маттео Сальвіні, чиї колишні проросійські заяви не відповідають нинішній лінії уряду?
Еліо Кальканьйо: В історії республіканської Італії головним пріоритетом будь-якого уряду завжди було політичне виживання. Сьогодні ми спостерігаємо рівень стабільності, який рідко траплявся в нашій історії. Джорджа Мелоні продемонструвала виняткову здатність підтримувати єдність коаліції, попри суттєві розбіжності в поглядах на зовнішню політику з деякими партнерами.
Більше по темі
Трамп підтримав Орбана напередодні виборів в Угорщині
Американський лідер заявив у Truth Social, що з нетерпінням чекає продовження роботи з премʼєром Угорщини, та нагадав про успіхи спільної дипломатії.
Ключовим чинником є те, що молодші партнери усвідомлюють: у разі падіння уряду вони втратять можливість виконати свої передвиборчі обіцянки. Мелоні вміло балансує між інтересами союзників, задовольняючи багато їхніх вимог у другорядних питаннях і водночас зберігаючи основну стратегічну лінію уряду. Показовим прикладом є Україна. Попри тривалу історію проросійських позицій Сальвіні — зокрема його футболки з Путіним і публічний інцидент на польському кордоні — Мелоні вдалося втримати цю напругу під контролем.
Крім того, тут діє класична італійська політична тактика: молодші партнери можуть публічно виступати проти певної політики, щоб задовольнити своїх виборців, але водночас їхні депутати все одно голосують за неї в парламенті. Це видно на прикладі оборонних витрат, коли деякі партії виступали проти зобов’язання витрачати 2% ВВП, яке раніше самі підтримували й ухвалювали, перебуваючи при владі.
Нарешті, хоча партія Forza Italia несе спадщину складних відносин Сільвіо Берлусконі з Росією, за керівництва Антоніо Таяні, який водночас є міністром закордонних справ, вона діє прагматично. Їхня риторика щодо Росії та Путіна може бути менш жорсткою, ніж у міністра оборони з партії «Брати Італії», але саме цей прагматизм допомагає Мелоні зберігати переважно єдину позицію уряду.
Як Джорджа Мелоні та її уряд можуть відродити італійський високотехнологічний сектор, зокрема в частині, що пов’язана з обороною? Чи є державний борг головною перешкодою для розвитку таких спроможностей?
Державний борг впливає на всі галузі, які потребують інвестицій: виплати відсотків забирають значну частину бюджету, обмежуючи можливості фінансувати напрями, де кошти є критично важливими.Водночас Італія стикається й з іншими структурними проблемами. Хоча країна є другою за масштабами виробничою потугою в Європі — факт, який часто недооцінюють і за кордоном, і в самій Італії, — значну частину її промисловості становлять малі сімейні компанії. Таким підприємствам складно вкладати значні кошти в нові технології, а високі кредитні ставки додатково знижують їхню конкурентоспроможність.
В оборонному секторі ситуація дещо інша, адже там домінують два великі гравці — Leonardo та Fincantieri. Обидві компанії демонструють дуже хороші результати після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Водночас і вони визнають, що справжні інновації часто народжуються у стартапах та малих і середніх компаніях, готових ризикувати.
Через загальні проблеми італійської промисловості саме ця інноваційна складова сектору розвивається слабко. У результаті Італія досі значною мірою залежить від іноземних постачальників у сфері високих технологій, зокрема штучного інтелекту та потужних обчислювальних систем.
Це також загальноєвропейська проблема: у Європі бракує великих технологічних компаній, здатних інвестувати мільярди євро в дослідницькі лабораторії та дата-центри. Крім того, нестача державного фінансування протягом десятиліть суттєво послаблювала науковий потенціал університетів.
Багато італійських дослідників виїжджають за кордон для здобуття наукових ступенів і проходження післядипломних програм. Оскільки університети відіграють дедалі важливішу роль у дослідженнях для оборонного сектору, цей «відтік мізків» є серйозною перешкодою для розвитку.
Хоча нинішній уряд, як і попередні, намагається розв’язати цю проблему, брак доступного капіталу й надалі залишається стійким бар’єром для прогресу.
З огляду на його політичну вагу, чи погоджуєтеся ви з тим, що Карло Календа нині є найпослідовнішим прихильником України в Італії? Як його позиція впливає на парламентські дебати щодо національної безпеки?
Як політик-центрист, Календа дотримується прагматичного підходу й підтримує уряд тоді, коли його цілі збігаються з власною програмою. Я погоджуюся, що нині він є найпослідовнішим прихильником України. За останні шість місяців він вклав у цю боротьбу значний політичний ресурс.
Насамперед він активно виступає проти антиукраїнських коментаторів і критиків Володимира Зеленського, які часто з’являються в італійських медіа. Ці голоси нерідко повторюють кремлівську пропаганду, стверджуючи, що Україна нібито спровокувала Росію або що причиною війни стало «оточення» Росії з боку НАТО.
Цей проросійський наратив, який апелює до пацифістських, антиамериканських і антиєвропейських настроїв, уже наявних в італійському суспільстві, суттєво впливає на формування громадської думки. Цю складну картину часто не помічають зовнішні спостерігачі.
Календа разом із міністром оборони Ґвідо Крозетто активно працює над тим, щоб запропонувати альтернативну позицію в медіасередовищі, яке часто є ворожим або байдужим. У публічних дискусіях, Календа фактично займається «протидією дезінформації», намагаючись спростувати поширені стереотипи й змінити суспільну розмову про національну безпеку.
Історично Італія намагалася виступати посередником між Вашингтоном і Брюсселем.
Чи готова Італія й надалі надавати Україні фінансову та військову допомогу?
Від лютого 2022 року італійський уряд надав Україні 12 так званих «пакетів військової допомоги» й навряд чи відмовиться від цієї політики підтримки, доки інші європейські країни залишаються відданими допомозі Києву. З політичних причин зміст цих пакетів засекречений, тому офіційних даних про вартість переданого озброєння немає.
Водночас начальник штабу оборони генерал Лучано Портолано нещодавно заявив, що загальна сума допомоги перевищує 3 мільярди євро (3,5 мільярда доларів), хоча уряд цього офіційно не підтвердив.
Як і багато інших європейських партнерів, Італія має обмежені запаси сучасного озброєння, однак попри це доклала значних зусиль. Зокрема, Рим передав Україні щонайменше три сучасні системи протиповітряної оборони SAMP-T — це єдині поставки зброї, які уряд публічно визнав.
Попри бюджетні обмеження, потребу відновлювати власні оборонні спроможності та складний політичний баланс, Італія й надалі підтримуватиме Україну у міру своїх можливостей.
Якщо міжнародна ситуація зміниться і постане питання вибору, чи зробить Мелоні ставку на зближення з Трампом, чи залишиться в межах проукраїнської позиції Європи?
Це складне питання, адже Мелоні, як і багато політиків, з часом змінилася. На початку своєї кар’єри після 2014 року вона дотримувалася більш критичних щодо НАТО та ЄС поглядів у контексті України. Водночас, перебуваючи при владі, вона послідовно підтримує Україну. Тому не можна виключати подальших змін у її позиції.
Історично Італія намагалася відігравати роль посередника між Вашингтоном і Брюсселем. Через багаторічну політичну нестабільність зовнішній політиці країни часто бракувало внутрішньої підтримки, тож урядам було простіше пояснювати виборцям свої рішення тим, що цього «вимагали» ЄС або НАТО, ніж чітко формулювати власні інтереси у сфері національної безпеки.
Мелоні вміло балансує між двома таборами.
Саме так. Її уряд розуміє, що США поступово віддаляються від Європи, і намагається не загострювати цю проблему, водночас не ігноруючи її. Її стратегія, схоже, спрямована на те, щоб зберігати залученість Сполучених Штатів і водночас не допустити надмірного посилення таких країн ЄС, як Франція та Німеччина, на шкоду інтересам Італії.Якщо колись доведеться обирати, напевно сказати важко. Але Італія традиційно не хоче залишатися осторонь Європи. Тому навіть якщо Мелоні намагатиметься якомога довше зберігати близькі стосунки зі США, зрештою країна, найімовірніше, підтримає європейську позицію.
Зрештою для Мелоні — як і для більшості італійських партій — найкращим варіантом було б узагалі не опинятися перед таким вибором. Протягом багатьох років зовнішня політика Італії будувалася на балансуванні між двома напрямами задля захисту власних інтересів.
