Американська політика щодо України входить у наступну фазу – тиху й технократичну. Те, що повноважний представник США в НАТО Вітакер взяв на себе “українське досьє” у команді Трампа, – не просто рокірування персоналій. Це ознака того, що “українська архітектура рішень” у Вашингтоні переформатовується без жодних публічних декларацій. На цьому тлі слова американського постійного представника при ООН Волтца про необхідність допомоги “решти світу” – пряме формулювання: Вашингтон сам не тягне політичний важіль до остаточного “розривання вузла”. Тому Сі Цзіньпін стає не просто “фактором”. Він єдина реальна змінна цієї матриці. Але, здається, на цей час це не те, що потрібно лідеру Китаю.
Тим часом нові американські санкції все ж починають працювати: часткова відмова китайців і турків від російської нафти – удар по системі “сірих грошей” та тінізованих схем, котрі фінансують війну. Але на фоні цього Америка сама продовжує згортання військової присутності у Європі, що вже породжує “національні безпекові проєкти”, наприклад, як у Польщі. Тобто Трамп одночасно хоче і “слабку Європу”, й “ефективну Європу”. Це внутрішньо суперечливо, але абсолютно логічно в його моделі: союзники мають працювати на США, а не США на союзників.
І нарешті: феномен перемоги Мамдані у Нью-Йорку – поразка Трампа та можливий початок важливого соціального зсуву та політичного розвороту Америки.
Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився український дипломат і політик Роман Безсмертний.
– Повноважний представник США при НАТО Вітакер, здається, все активніше бере участь у питаннях щодо України. Він нещодавно відвідав Київ у складі делегації НАТО, зустрічався з президентом України та прем’єр-міністром. З міністром оборони України Вітакер обговорював забезпечення засобами ППО “на зимовий період”, а за підсумками зустрічі з Володимиром Зеленським Вітакер пише у твіттері: “Ця війна має припинитися”.
– Тут можна дуже багато про це говорити, адже річ дуже важлива. Але в основі цього стоїть професіоналізм української пані посла при НАТО Альони Гетьманчук. У неї величезний досвід роботи в європейському й світовому дипломатичному середовищі. І перш за все це її заслуга, що Вітакер, який не мав повного розуміння, що та як відбувається в Україні, з’явився тут і зміг ознайомитися з ситуацією.
Тому на цьому ґрунті можна вибудовувати ще низку дуже важливих речей. По-перше, вже стає очевидно, що Алексус Гринкевич, командувач Об’єднаних сил НАТО в Європі, – людина, яка симпатизує Україні. Це дуже важливо: насамперед він розуміє ситуацію як військовий. Однак треба розуміти, що у системі міжнародної політики роль політичних призначенців надзвичайно важлива. Тому поява в Україні посла США при НАТО – дуже серйозний крок: і для нього самого, щоб він розумів ситуацію предметно, і для НАТО, і для Сполучених Штатів, і безумовно для України. Його присутність і допомога в такій ситуації дуже важливі.
– Щодо НАТО. Американці вже офіційно почали процес виведення військ зі Східної Європи. По-перше, це викликало великий резонанс серед республіканців у Сенаті: вони зробили спільну заяву, що це дуже поганий крок з боку адміністрації Трампа. Чи може це стримати плани Дональда Трампа, який, здається, дуже активно рухається в цьому напрямку? По-друге, Польща заявила, що не чекатиме, поки ЄС чи НАТО створить “стіну дронів” – ми зробимо це самі. Чи не здається вам, що такі процеси виведення військ і такі ініціативи – як у Польщі, це те, чого хоче Путін? Роздрібнити європейську координацію. Польща буде діяти самостійно щодо власної оборони, хтось інший теж почне свої кроки, і ось уже повноцінне роздроблення.
– Додайте до цього ще й відправку авіаносця Gerald R. Ford у Карибське море. Це ключова бойова одиниця, яка раніше базувалася в Європі (у Хорватії). Тому це дуже серйозна річ, і чекати на швидке повернення авіаносця до європейського порту не доводиться.
Щодо виведення військ: дві дивізії, які були розквартировані в Румунії, Польщі та інших країнах у 2022 році, коли РФ почала повномасштабне вторгнення, мали тимчасовий статус. Отже, рано чи пізно їх треба було вивести. Йдеться про приблизно 20 тисяч військових. Хоча зараз офіційно говорять про залишення “значної кількості в межах однієї тисячі” – я просто розкриваю масштаб, щоб ви розуміли, про що йдеться. Ніхто їх тут надовго не триматиме: це й фінансові витрати, а для Трампа “один долар” – уже велика сума. Тому цей процес був прогнозований. Чи є це перевагою для Путіна? Безумовно, так, це в його інтересах.
Тепер про “стіну дронів”. Польща сама по собі не має ні технологічних можливостей, ні матеріально-технічних ресурсів, щоб реалізувати таку систему. Навіть принципово: щоб зрозуміти, як це робити, треба побувати в Україні й подивитися, як це на практиці, тоді стане ясно, що таке філософія сучасної боротьби з безпілотною авіацією: у повітрі, на землі, на воді, під водою. Це не та річ, яку можна швидко “запустити”, – треба ламати в собі звичні підходи. Тому заявити – одне, а реалізувати – інше. Тож це не лише одна країна Європи – це практично неможливо реалізувати в Європі без участі України.
Через це усім треба трохи заспокоїтися, сісти й чітко зрозуміти, що спостерігає Москва. Якщо станеться так, як ви натякнули: що всі “розбіглися” по національних квартирах і кожен буде собі захищати, ось тоді й почнеться кінець. Поки є розуміння: разом – це сила. Треба якнайшвидше ухвалювати рішення й розпочинати реалізацію. Але кістяком цієї сили мають бути знання, розробка й оснащення українськими фахівцями.
– Перейдімо тоді до американських “потуг” щодо миру. Майкл Волтц, представник США при ООН, заявив, що Штатам потрібна допомога решти світу для вирішення конфлікту в Україні. І знову ця сакральна фраза: мовляв, лише Трамп може зупинити війну Росії проти України, але для повного досягнення йому потрібна допомога. Це чергова констатація безсилля і Дональда Трампа, і США у цьому напрямі? По-друге, “решта світу” – це хто? Це чергова спроба витягнути Сі? Чергове запрошення? Тому що Трамп після останньої розмови з Сі сказав, що нібито китайський лідер пообіцяв допомогти з українським “врегулюванням”.
– Щодо слів Трампа про “обіцянки Сі”, то ми можемо спиратися лише на те, що каже сам Сі Цзіньпін. Усе, що говорить Трамп із цього приводу, – це написано вилами по воді. Ба більше: Трамп окремо сказав, що розмови про експорт і припинення експорту російської нафти Китаєм не було. Це означає, що принципово глибокої розмови не було.
Однак після зустрічі Трампа й Сі відбулося дві події. Перша: зібрання “об’єднання друзів миру” в межах ООН, яке обговорювало “українську кризу”. І вся ця група “друзів” спирається на бразильсько-китайський проєкт вирішення, який реально не з 5, а з 3 пунктів. І суть цих пунктів: гра на стороні Росії, це треба називати своїми іменами. Там і першопричина, і вся ця московська муть – переписана в дипломатичний формат. Друга подія: візит прем’єр-міністра РФ Мішустіна до Сі. Й очевидно, що китайський лідер передав Путіну “вітання”, тобто заспокоїв.
Тепер – хто цей “увесь світ”? Йдеться насамперед про Китай. Зрозуміло, про Європу. Але ці слова – то просто ритуальна данина факту, що зустріч Трампа й Сі відбулась. Не більше. Президент США не буде робити жодної організаційної роботи в цьому плані. Бо той, хто справді хоче, – веде діалоги, домовляється, натискає. Якщо він, пообіцявши світу говорити з Сі про російську нафту, навіть слова не сказав про це, то про що він може говорити в темі України, взагалі не зрозуміло.
– Чи не здається вам, що ці заяви Трампа про “дати їм повоювати” – спроба просто дочекатись, що відбудеться на Донбасі? Фактично, він надає Путіну можливість: або продемонструвати, що він захопить Донбас, або не показати “результат“. І вже потім буде якийсь наступний крок.
– Два останні інтерв’ю Трампа дають пряму відповідь. Спочатку я теж думав, що він чекає результату на фронті. Потім, коли побачив ці інтерв’ю, то зрозумів суть. В обох матеріалах він говорить про унікальність тарифів як інструменту. Він прямо каже: коли доводилось працювати з Камбоджею і Таїландом, Індією і Пакистаном, Руандою і Конго – я казав: “Не будете миритись – введу 100% мита”. Й усі одразу погоджувались.
Питання: як можна застосувати тарифи щодо Росії та України? Коли з Росією мінімальний товарообіг, з Україною – незначущий, і тема тарифів узагалі не відіграє жодної ролі. Це означає, що формально він не має важелів тиску. Ще минулого року про це можна було говорити: тоді дві третини допомоги Україні йшло напряму зі США. Сьогодні він продає Європі, а Європа передає Україні. Тобто цього інструменту впливу на Київ він теж не має. Що він може зробити? Розвідкою тиснути? Так, може. Але 78% його прихильників говорять, що він неправильно діє щодо допомоги Україні. Він щойно провалився на місцевих виборах у США.
У підсумку йому треба бігти за європейцями, невипадково буквально останніми днями заговорили про те, що проаналізувавши Близький Схід й Індо-Тихоокеанський регіон, Трамп, можливо, змінює пріоритети й повертається до європейської і північноатлантичної політики. Але ж він одночасно виводить війська. Фактично Трамп створив для себе кошмарну ситуацію, з якої вийти надзвичайно важко. Як він буде з цього вилізати – передбачити зараз майже неможливо.
– Про санкції. Bloomberg пише, що після оголошення нових санкцій (які ще тільки набудуть чинності з 21 листопада) китайські нафтопереробні компанії вже почали відмовлятися від російської нафти. Причому йдеться як про державних гігантів: Sinopec і PetroChina, так і про менших гравців. Індійці планують з кінця листопада робити те саме. Навіть Туреччина, третій найбільший покупець російської нафти, скорочує закупівлі, збільшуючи імпорт з Іраку, Лівії, Саудівської Аравії, Казахстану. Здається, процес усе ж запущено?
– Я спираюся зараз не на Bloomberg і не на інші видання, а на дані митниць. Вони показують, що у морі стоїть добовий обсяг відвантаженої нафти, яку ніхто не приймає. Оце серйозно. Це означає: її уже відвантажили. Росія на добу відвантажувала десь 3 млн барелів. Станом на вчора 700 тисяч барелів зависли в морі, порти їх не приймають. Це дуже серйозний показник. Очевидно, відвантаження буде падати. Бо ще раз: доба – це 3 мільйони. І зараз у зв’язку з тим, що санкції було ухвалено (а це Велика Британія, Європа та США разом), вони вдарили і по флоту, і по страхуванню, і по тих, хто приймає нафту, і по вторинному ринку. Тому я оптимістично та спокійно дивлюся на те, що ситуація “зривається з місця”.
Але не треба переоцінювати. Бо тільки 21 листопада американські санкції реально вступають у дію. Що буде до 21-го – треба дочекатись. Розумієте, якби я довіряв маятнику Дональда Трампа, я б не був таким песимістичним. Я прекрасно розумію: до 21-го він ще має час на безумство, яким він часто грішить. Яким він живе. І тому передбачити, як він поведеться, дуже важко. Особливо зараз, коли в нього крісло реально запалало.
– Перейдімо до перемоги Мамдані на виборах мера Нью-Йорка. Він формально представник Демократичної партії, умовно – соціаліст. Багато хто з табору Трампа взагалі називає його комуністом. Як на вас, не ізольований випадок? Це вже тенденція для США? Готуємось до політичного розвороту чи це просто локальна історія? Окрім того, маємо ще перемоги демократів у Нью-Джерсі та Вірджинії. Республіканці вже починають втрачати. Це початок їхнього системного падіння?
– Нью-Йорк треба ставити окремо. Там не просто переміг Мамдані, ставши мером. Подивіться на склад ради: з 51 депутата лише 5 республіканців. Усі інші демократи. І демократи лівого пошиву.
Щодо Мамдані, то я б не називав його ні демократом, ні соціалістом. Він лівий. І тут хочеться нагадати прислів’я: хто в політиці не був лівим, той не був молодим. Хто не став консерватором, той не став досвідченим. Це типовий молодий радикал, який не стикався з практикою ні в представницьких, ні у виконавчих структурах. Він фактично здобув дві перемоги: над республіканцями і над демократичною елітою Нью-Йорка, яка контролювала місто десятки років. Ось на це треба дивитися. Це проблема не лише для республіканців, але й для старих демократів.
Зараз його просто несе. Він уже оголосив війну Трампу. Він уже заявив про безкоштовний транспорт. А той, хто хоч раз стикався з Нью-Йорком, розуміє: це місто – хаос. З океаном проблем, з якими треба спочатку просто розібратися, щоб усвідомити, що це взагалі таке. Одні будуть дивитися як на експеримент, інші – як на “розквіт демократії”. Але реальність така: він потоне у повсякденних проблемах цього гіганта. І я йому щиро бажаю успіху. Бо якщо взяти житло, оренду, транспорт, дороги, комунікації… Ті, хто знає, скільки кілометрів каналізації в Нью-Йорку, таких лозунгів не роздає. Бо це нескінченна, проклята робота 24/7. Він блискучий оратор. Але це не означає, що він потягне саме управління. Чи вистачить команди, чи вистачить фахівців, щоб закривати ці питання?
– Тобто жодного “соціалістичного розвороту США” ми не спостерігаємо. Це окремий “феномен Мамдані”, а поразка республіканців на цих трьох виборах, передусім поразка Трампа, а не перемога демократів.
– Безумовно. Це голосування проти Трампа. Я не бачу загрози ні двопартійній системі, ні США як державі. Це типова антитрампівська хвиля. Своєю політикою чинний президент США викликав зворотну хвилю всередині країни, яка пішла, зачепила і Вірджинію, і Нью-Джерсі.
Однак, боюсь, що цей процес додасть не “палива”, а проблем усередині Демпартії. Бо ми бачимо: партія полівішала. Подивіться на склад ради в Нью-Йорку – це лівий клуб. А це вже внутрішній розрив. Якщо зараз у керівництво не заведуть таких людей як губернатор Каліфорнії Ньюсом чи колишній міністр транспорту Буттіджедж, які б серйозно оновили партію і повернули їй реальні демократичні цінності, буде дуже складно. Верхівка лібералізується, а основа електорату радикалізується вліво, а це сили на розрив партії.
