Олександр Довженко, якого сьогодні називають одним із найважливіших українських режисерів ХХ століття, колись узагалі не знав, чи вдасться йому залишитися в кіно. Він приїхав до Одеси художником і карикатуристом, опинився серед письменників, акторів, режисерів і людей, захоплених новим мистецтвом, а за кілька років уже створював картини, що увійшли в історію кінематографа.
Саме цей ранній період, коли світова слава Довженка ще була попереду, стане основою художнього фільму «ДОВЖЕНКО. Перший погляд». Стрічка Костянтина Коновалова вийде в широкий український прокат 1 жовтня 2026 року та покаже не монументального класика з підручників, а молодого Сашка, який тільки намагається зрозуміти, яким має бути його кіно.
Не вся біографія Довженка, а один вирішальний період
«ДОВЖЕНКО. Перший погляд» не намагається вмістити в 100 хвилин усе життя режисера. Події концентруються навколо Одеси 1926 року, куди Довженко приїжджає на початку своєї кінематографічної кар’єри.
Цей вибір часу дозволяє показати його ще до «Звенигори», «Арсеналу» та «Землі». Глядач зустрічає людину, яка тільки пробує себе в новій професії, навчається безпосередньо під час роботи й поступово формує власне бачення кіно.
До Одеси Довженко потрапив уже дорослою людиною з доволі строкатим життєвим досвідом. Він навчався, викладав, працював дипломатом, займався живописом та створював карикатури. У 1926 році цей маршрут несподівано привів його на кінофабрику.
Сам Довженко згадував, що одного ранку залишив свою майстерню та вирушив до Одеси. Там почався етап його життя, який згодом змінив не тільки власну біографію митця, а й історію українського кіно.
Одеса 1926 року стане окремим героєм картини
Автори фільму переносять дію в місто, яке живе джазом, театром, літературою, морем і новою модою на кінематограф. Одеська кінофабрика ВУФКУ в цей час збирала навколо себе людей, які експериментували з новим мистецтвом і шукали власну кіномову.
На цьому тлі починається історія молодого режисера. За оприлюдненим сюжетом, Довженко отримує телеграму та вирушає до Одеси. Там з’являються нові знайомства, перші професійні можливості та водночас обмеження, які дедалі сильніше втручаються у творчий процес.
У трейлері герої навіть говорять про мрію створити свій «Голлівуд на Чорному морі». За цією майже романтичною ідеєю поступово проступає інша реальність. Кіно вже перетворюється на важливий інструмент впливу, тому бажання режисера працювати за власними правилами неминуче стикається з вимогами системи.
Як відтворювали місто сторічної давнини
Значну частину «ДОВЖЕНКО. Перший погляд» знімали безпосередньо в Одесі. Команда використовувала реальні історичні локації та намагалася максимально прибрати з кадру все, що нагадує про XXI століття.
Для створення атмосфери 1920-х залучали аналогову кінематографічну техніку, старі камери, освітлювальне обладнання, ретроавтомобілі та костюми, виготовлені з урахуванням моди того періоду. Частину техніки відновлювали спеціально для роботи над картиною.
Знімання проходило більш ніж на 20 локаціях. Серед них були Одеська кіностудія, міські вулиці, трамвайне депо, ботанічний сад, санаторій «Аркадія» та готель «Лондонська». Частину сцен також створювали в Києві, зокрема на Національній кіностудії імені Олександра Довженка.
Григорій Бакланов зіграв молодого Олександра Довженка
Головну роль отримав Григорій Бакланов, якого велика аудиторія знає насамперед як Лавріна із серіалу «Спіймати Кайдаша». У новому фільмі йому потрібно було працювати не з вигаданим персонажем, а з образом людини, зовнішність, манера триматися та біографія якої добре задокументовані.
На екрані його Довженко ще не є визнаним режисером. Це молодий художник, який заходить на кіностудію фактично новачком, сперечається, помиляється, знайомиться з правилами кіновиробництва та поступово знаходить власний спосіб говорити через камеру.
Саме тому творці не будували історію навколо вже відомого майстра. Центральною стала трансформація людини, яка тільки відкриває для себе можливості кінематографа.
Поруч із Довженком з’являться реальні люди його епохи
Фільм про Олександра Довженка населяють не вигадані супутники головного героя, а чимало реальних діячів української культури 1920-х років. Завдяки цьому історія виходить за межі персонального байопіку й показує середовище, у якому формувалося українське кіно.
Максим Самчик зіграв письменника Юрія Яновського. На той момент Яновський уже був безпосередньо пов’язаний із кінематографічним середовищем Одеси, а згодом власний досвід роботи в кіно використав у романі «Майстер корабля».
Поліна Василина з’явиться в ролі балерини Іди Пензо. У сюжеті вона пов’язана і з Довженком, і з Яновським, тому поряд із професійними конфліктами у фільмі виникає особиста лінія.
Богдан Бенюк грає Павла Нечесу, директора Одеської кінофабрики. Саме адміністрація студії мала вирішувати, які картини отримують можливість бути знятими, хто працює над проєктами та наскільки далеко режисер може заходити у своїх експериментах.
У фільмі також знялися Роман Ясіновський та інші українські актори. Серед історичних постатей, які були заявлені під час роботи над стрічкою, називали актора Амвросія Бучму, режисера Петра Чардиніна та інших представників тогочасного кінематографічного середовища.
Від короткої комедії до режисера світового рівня
1926 рік для Довженка справді був точкою входу в кінематограф. Серед його перших робіт з’явилися «Вася-реформатор» та короткометражна німа комедія «Ягідка кохання».
Остання тривала приблизно 25 хвилин і зовсім не була схожа на фільми, з якими Довженка асоціюватимуть пізніше. Це комедійна історія про перукаря Жана Ковбасюка та несподівані проблеми, пов’язані з немовлям.
Уже 1927 року Довженко зняв «Сумку дипкур’єра», а далі з’явилася «Звенигора». За кілька років експериментів він пройшов шлях від режисера-початківця до автора зі своїм упізнаваним стилем.
Саме цей контраст важливий для сюжету нового байопіку. Глядач знає, ким стане Довженко пізніше, але герой на екрані цього ще не знає. Для нього кожна нова робота залишається ризиком і спробою втриматися у професії.
У центрі сюжету буде конфлікт між митцем і системоюОдин із головних драматургічних напрямів стрічки пов’язаний із питанням творчої свободи. Довженко хоче робити кіно як мистецтво, тоді як політична система дедалі активніше вимагає від кінематографа ідеологічної функції.
В офіційному трейлері цей конфлікт звучить буквально як загроза. Герої говорять про можливі наслідки непокори, а особиста мрія режисера поступово перестає бути лише творчою пригодою.
Водночас події розгортаються задовго до періоду, коли тиск на українську культуру досягне масштабів сталінського терору 1930-х. Фільм зосереджується саме на ранньому моменті, коли межі дозволеного вже відчуваються, але культурне життя України все ще надзвичайно активне.
Це також час ВУФКУ, Всеукраїнського фотокіноуправління, коли українська кінематографія мала власну розвинену виробничу систему. На кінофабриках працювали режисери, сценаристи, художники та актори, між якими народжувалися творчі союзи й суперечки.
Фільм створювали кілька років
Проєкт спочатку фігурував під робочою назвою «Режисер». У 2024 році Одеська кіностудія повідомила про підготовку художньої картини, присвяченої початку кар’єри Олександра Довженка.
Знімальний процес завершили наприкінці травня 2025 року. Уже 10 червня Одеська кіностудія постраждала внаслідок російської атаки. Були пошкоджені павільйони, складські приміщення й транспорт, а декорації, створені для фільму «Довженко», були повністю знищені.
До цього моменту основні сцени вже встигли відзняти. Частину декорацій команда планувала зберегти після завершення виробництва.
За оприлюдненими даними про знімальний процес, масштаб реконструкції можна побачити у кількох цифрах.
- у кадрі використали близько 1000 костюмів
- для знімання підготували 8 ретроавтомобілів
- виробництво охопило понад 20 локацій
- в окремих масових сценах одночасно працювали до 70 людей
- остаточному сценарію передували кілька етапів переробки тексту
Хронометраж готового фільму становить 100 хвилин. У державному реєстрі національних фільмів «ДОВЖЕНКО. Перший погляд» зазначений як ігрова стрічка.
Хто працював над фільмом
Режисером-постановником став Костянтин Коновалов. Він також працював над сценарієм разом із кінознавцем Сергієм Тримбачем, Максимом Курочкіним та Андрієм Осіповим.
Оператором-постановником виступив Володимир Гуєвський, художником-постановником став Дмитро Святкін, а за костюми відповідала Оксана Тімоніна. Науковою консультанткою проєкту була літературознавиця Віра Агеєва.
Стрічку створювала компанія Odesa Film Production у співпраці з Національною кіностудією імені Олександра Довженка та іншими українськими й міжнародними партнерами за підтримки Державного агентства України з питань кіно. Українським дистриб’ютором стала B&H Film Distribution Company.
До української прем’єри фільм уже показали за кордоном
Перше знайомство міжнародної аудиторії з проєктом відбулося ще до завершення його української прокатної історії. У 2025 році тизер стрічки презентували під час 78-го Каннського кінофестивалю.
Світова прем’єра готового фільму відбулася 19 листопада 2025 року на Tallinn Black Nights Film Festival. «ДОВЖЕНКО. Перший погляд» увійшов до позаконкурсної програми 29-го фестивалю в Таллінні, а показ пройшов із повним залом.
Український прокат вирішили перенести на 2026 рік. Дата пов’язана зі сторіччям від початку роботи Довженка в кінематографі та появи його перших режисерських робіт.
Коли «ДОВЖЕНКО. Перший погляд» вийде в Україні
Широкий прокат фільму про Олександра Довженка стартує 1 жовтня 2026 року. Заявлений хронометраж становить 1 годину 40 хвилин, а мовою стрічки є українська.
Таким чином, у центрі фільму опиниться не завершений портрет кінокласика, а короткий відрізок його життя перед великими роботами. Одеса 1926 року, перші режисерські спроби, Юрій Яновський, Іда Пензо, Павло Нечеса, кінофабрика й поступове зіткнення творчої свободи з політичним контролем формують історію, з якої починається екранний Довженко.
