Сьогодні, 31 березня, відзначається 104-та річниця з дня заснування театру «Березіль» — справжнього осередку авангардного духу нової епохи, створеного Лесем Курбасом на базі колективу «Молодого театру». З моменту свого виникнення «Березіль» постійно розширював горизонти класичного театрознавства, виробляв нові мистецькі концепції та формував усвідомленого глядача.
Лесь Курбас вважав, що театр повинен відображати те суспільство, яким воно має стати завтра. Він наголошував:
– «Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра».
Видатний режисер розглядав театр як інструмент, покликаний навчити глядача мислити, змінити його світогляд, виховувати у нього принципи. Саме тому він приділяв значну увагу налагодженню взаємодії з аудиторією та діалогу з нею. З метою глибшого дослідження настроїв публіки Курбас запропонував кілька методів:
– анкетування глядачів;
– спостереження за реакцією аудиторії, яке здійснювали співробітники театру під час вистав.
Усі постановки Курбас та його актори втілювали власним коштом, без дорогих професійних декорацій чи багатих костюмів. Проте те, що відбувалося на сцені, захоплювало глядачів і викликало жваві літературні дискусії. На піку свого розвитку театр «Березіль» нараховував:
– шість акторських студій;
– близько 400 митців;
– режисерську лабораторію;
– мюзик-хол;
– музей;
– власний часопис «Барикади театру».
Театр став відомим завдяки своїм талановитим акторам і митцям, серед яких можна виділити:
– Амвросія Бучму;
– Мар’яна Крушельницького;
– Наталію Ужвій;
– Валентину Чистякову.
Після переїзду театру «Березіль» до Харкова сформувалася своєрідна «свята трійця», яка складалася з режисера Лесі Курбаса, драматурга Миколи Куліша та художника Вадима Меллера. Їхня плідна співпраця сприяла зміні театральних канонів і породженню п’єс, що поєднували експресіонізм, символізм і авангард.
За десять років спільної діяльності Леся Курбаса та Миколи Куліша було створено 14 п’єс, на жаль, частина з яких не збереглася до наших днів. Найвизначнішими творами цього періоду стали:
– «Народний Малахій»;
– «Мина Мазайло»;
– «Маклена Ґраса».
Однак саме ці п’єси стали причиною початку кампанії цькування митців і, в результаті, ліквідації театру «Березіль» у 1935 році.
Лесь Курбас і Микола Куліш заплатили за свій творчий прояв найвищу ціну — життям. Їх було звинувачено у «буржуазному націоналізмі» і «викривленні радянської реальності» і вислано до Соловецького табору, де вони, як і інші представники розстріляного відродження, пішли за межу вічності.
