Кадрова криза в Міноборони, оборонні закупівлі та «картонковий Майдан»: головні тези Юрія Гудименка
Кадрові рішення у Міністерстві оборони, прозорість закупівель, суспільні протести та майбутня трансформація війська — теми, які сьогодні викликають найбільше запитань. Голова Громадської антикорупційної ради при Міноборони Юрій Гудименко в інтерв’ю Володимиру Куренному розповів, чому кадрова напруга у відомстві виходить далеко за межі персональних конфліктів.
У центрі розмови — зіткнення різних підходів до управління армією, вплив великих грошей на оборонний сектор, пошук коштів за старими контрактами, право громадян на протест і те, якою має стати Україна після завершення війни. Частина тез співрозмовника стосується оцінок політичних процесів та потребує перевірки компетентними органами.
Коротко про головне:
- кадрова криза в оборонному відомстві, за словами Гудименка, пов’язана не лише з бюджетом, а й із боротьбою між старою управлінською системою та прихильниками змін;
- прозорі правила закупівель і демонополізація можуть зачіпати інтереси великих гравців оборонного ринку;
- у межах міжвідомчої роботи перевіряють обставини зникнення коштів за контрактами минулих років;
- суспільство має право вимагати пояснень від влади навіть під час війни, але протест не повинен перетворюватися на зневагу до військових;
- перехід ЗСУ до сучасних стандартів залежить не лише від техніки й нових призначень, а й від готовності системи змінюватися зсередини.
Чому кадрові рішення в Міноборони стали настільки важливими
Міністерство оборони оперує одним із найбільших бюджетів у державі, тому будь-яке кадрове рішення тут одразу привертає увагу суспільства, військових, бізнесу та міжнародних партнерів. Водночас, на думку Юрія Гудименка, пояснювати нинішню напругу лише великими сумами було б занадто спрощено.
Він називає ситуацію боротьбою двох підходів до розвитку війська. Один спирається на звичну вертикаль управління, старі кадрові механізми та традиційне бачення бойових дій. Інший робить ставку на технології, швидке ухвалення рішень, асиметричні інструменти війни, цифровізацію та відкритіші правила у сфері забезпечення армії.
Стара система проти нової логіки війни
У такому протистоянні окремі посадовці стають не просто чиновниками, а символами ширших змін. За словами Гудименка, суспільство часто сприймає одних представників оборонного блоку як уособлення традиційної армійської моделі, а інших — як людей, які намагаються зламати застарілі підходи.
Однак за кожним рішенням стоять не лише гучні прізвища. Йдеться про роботу тисяч військовослужбовців, фахівців із закупівель, волонтерів, інженерів, виробників дронів і людей, які щодня забезпечують Сили оборони. Саме тому конфлікти в системі Міноборони мають значно ширші наслідки, ніж звичайна кадрова перестановка.
Закупівлі, монополії та боротьба за правила гри
Однією з найчутливіших сфер залишаються оборонні закупівлі. Через воєнні ризики частина інформації закономірно закрита, але надмірна секретність також може створювати простір для зловживань, непрозорих контрактів і залежності від окремих постачальників.
Гудименко зазначив, що в роботі над новими підходами до закупівель обговорювалися єдині правила для всіх учасників ринку. Ключова ідея — не допустити ситуації, коли майже весь обсяг замовлень концентрується в одного виробника без зрозумілої конкуренції та належного контролю.
Що може змінити демонополізація оборонного ринку
Демонополізація не означає автоматичне відсторонення великих виробників. Її мета полягає в тому, щоб держава могла обирати серед кількох надійних постачальників, порівнювати якість, терміни, ціну та здатність виконати контракт.
Такий підхід може дати армії більше гнучкості, особливо коли фронт швидко змінюється, а потреби підрозділів не можна планувати на роки вперед. Водночас він неминуче викликає спротив там, де старі схеми дозволяли окремим компаніям почуватися безальтернативними.
- Прозоріші процедури — настільки, наскільки це можливо без розкриття чутливої інформації для ворога.
- Більше конкуренції — щоб військо не залежало від одного виробника або посередника.
- Перевірка результату — держава має оцінювати не лише підписані документи, а й те, чи отримали бійці потрібне спорядження та техніку вчасно.
Перевірка зниклих коштів і робота антикорупційної ради
Громадська антикорупційна рада при Міноборони має консультативний статус. Вона не замінює слідчих органів, але може аналізувати ризики, готувати пропозиції, порушувати проблемні питання та вимагати від системи пояснень.
За словами Гудименка, рада ініціювала створення міжвідомчої робочої групи для перевірки обставин, пов’язаних із коштами за контрактами минулих років. Він заявив, що йдеться приблизно про 2 мільярди доларів, а частину фінансових слідів нібито виявили за кордоном, у юрисдикціях із непрозорою банківською системою.
Такі твердження мають отримати належну правову оцінку в межах кримінальних проваджень, міжнародної правової допомоги та фінансового моніторингу. Найважливіше тут не лише знайти винних у конкретних епізодах, а й прибрати механізми, які роками дозволяли втрачати гроші на оборонних потребах.
Корупція як наслідок слабкої системи
На переконання Гудименка, корупція в оборонному секторі не виникає сама по собі. Її живлять складні бюрократичні процедури, закритість, розмиті зони відповідальності та десятиліття звички вирішувати питання «вручну».
Саме тому зміни мають бути системними: від аудиту старих контрактів до чітких правил для постачальників, цифрового обліку, контролю за виконанням угод і персональної відповідальності посадовців. Інакше гучні викриття з’являтимуться знову, але сама модель залишатиметься незмінною.
«Картонковий Майдан» і право суспільства говорити з владою
Окремою темою стали вуличні акції та так званий «картонковий Майдан». Гудименко наголосив, що воєнний стан не скасовує права громадян ставити владі незручні питання, вимагати пояснень щодо кадрових рішень і публічно висловлювати свою позицію.
Особливого значення це набуває тому, що до подібних протестів часто долучаються родини військових, ветерани, волонтери, близькі полонених та зниклих безвісти. Для них армія — не абстрактна державна структура, а частина щоденного життя і особистої трагедії.
Водночас суспільна дискусія потребує меж. Критика рішень, вимоги до влади та запит на зміни не повинні перетворюватися на приниження військовослужбовців або знецінення людей, які несуть відповідальність за оборону країни.
Новий запит молоді на лідерів
За словами Гудименка, такі акції показали появу активної молодої аудиторії, яка хоче бачити в політиці нові обличчя, зрозумілу мову та реальні зміни. Для багатьох молодих українців традиційні політичні фігури вже не є достатньо переконливими.
Цей запит не обов’язково означає швидку появу нового політичного проєкту. Проте він уже формує середовище, у якому майбутніх лідерів оцінюватимуть за вмінням говорити чесно, брати відповідальність і пропонувати рішення, а не лише за гучними заявами.
Реформа ЗСУ та перехід до сучасної армії
Українське військо вже не можна описати як суто пострадянську структуру. Воно поєднує старі управлінські практики з підрозділами, які працюють на рівні сучасної технологічної війни: застосовують безпілотники, цифровий зв’язок, аналітику, швидке коригування вогню та нестандартні тактичні рішення.
За оцінкою Гудименка, окремі складові реформи можна суттєво просунути за кілька років. Але для цього недостатньо оновити штатні розписи чи змінити назви посад — потрібно, щоб командири та управлінці були готові відмовлятися від неефективних підходів.
Найскладнішим бар’єром часто стає не брак ідей, а внутрішній опір. У великій системі будь-яка зміна зачіпає звичні ролі, вплив, бюджети та повноваження, тому реформаторам доводиться одночасно воювати з бюрократією, інерцією та недовірою.
Що означає перемога для України
У розмові Гудименко окремо зупинився на темі перемоги. Для держави критично важливо зберегти незалежність, людей, інституції та можливість самостійно визначати власне майбутнє.
Повернення контролю над міжнародно визнаними територіями України він назвав важливою складовою справедливого результату війни. Водночас відновлення кордонів не скасовує потреби у правосудді щодо воєнних злочинів, скоєних Росією проти українців.
Покарання воєнних злочинців як частина справедливості
Злочини в Бучі, Маріуполі, Ізюмі та інших українських містах потребують документування, міжнародного розслідування й покарання винних у правовий спосіб. Ідеться не лише про виконавців, а й про тих, хто віддавав накази, створював систему насильства або виправдовував її.
Для України це питання пам’яті, безпеки та довіри до міжнародного права. Без відповідальності агресора ризик повторення таких злочинів нікуди не зникає, а суспільство не отримує відчуття справедливості.
Розмінування фронту і «розмінування» міністерської бюрократії
Юрій Гудименко, який служив у саперному підрозділі, порівняв роботу з корупційними ризиками в Міноборони з особливим видом розмінування. На фронті загроза часто видима й миттєва, тоді як у державних структурах небезпека може роками ховатися в документах, погодженнях, примітках та давно забутих процедурах.
Одна неточність у договорі або невдала норма в положенні здатна впливати на багатомільйонні й навіть багатомільярдні закупівлі. Тому очищення системи потребує не лише гучних заяв, а й кропіткої роботи юристів, аудиторів, слідчих, військових фахівців та громадського контролю.
Саме в таких деталях вирішується, чи отримає армія необхідне вчасно, чи зможе держава ефективно витрачати кошти, а чи старі проблеми знову перетворяться на міну сповільненої дії.
