Після початку повномасштабного вторгнення Росії українські музеї опинилися у новій реальності: вони не лише зберігають історію, а й фіксують її в реальному часі. Як змінилася місія головного музею країни, що документує сучасну війну, як працюють із травмами суспільства та де проходить межа між історією і пропагандою – в інтерв’ю Укрінформу розповів генеральний директор Національного музею історії України у Другій світовій війні Юрій Савчук.
ПРО МІСІЮ МУЗЕЮ ПІД ЧАС ВІЙНИ
– Після 24 лютого 2022 року музей фактично працює в режимі реального часу історії. Якою є його місія сьогодні: експозиційною чи ширшою?
– Повномасштабне вторгнення принесло великі зміни, і вони торкнулися всіх сфер – і світу загалом, і нашої діяльності на мікрорівні. Війна пришвидшила час, змінила пріоритети, поставила нові виклики. Ми переживаємо процес трансформації, який називаємо переозначенням. Якщо говорити про пам’ять минулого, то музей традиційно її зберігає і відтворює. Але коли йдеться про сучасну війну, то ми вже говоримо про формування національної пам’яті. Це принципово інший рівень відповідальності. Документування війни стало ключовим напрямом. Ідеться не лише про збирання артефактів і поповнення колекції. Це фіксація подій майже в реальному часі, створення виставок, книжок, досліджень, публічних подій. Раніше музей працював із подіями, що віддалені на десятки років, тепер – із тим, що відбувається просто зараз.
ПРО СПІВПРАЦЮ З ПРАВООХОРОНЦЯМИ І ФІКСАЦІЮ ЗЛОЧИНІВ
– Чи співпрацює музей із правоохоронними органами та міжнародними структурами у фіксації воєнних злочинів?
– Така робота є, хоча її характер змінився. У перші місяці після деокупації ми фактично паралельно з військовими збирали артефакти. Пригадую, як біля підбитої техніки військові демонтували зброю, а ми – російські трофеї для музейної колекції.
Наприклад, із Гостомеля ми привезли пошкоджені телефони місцевих мешканців. Пізніше їх передавали до Генеральної прокуратури для вивчення – можливо, там містилися докази злочинів. Волонтери і військові також передають нам матеріали, адже правоохоронні органи фізично не можуть охопити все. Тому музей часто стає місцем первинного збереження свідчень.
ПРО ПОШКОДЖЕННЯ, БЕЗПЕКУ ФОНДІВ І ПІДТРИМКУ БІЗНЕСУ
– Після нещодавніх пошкоджень будівлі наскільки захищені фонди музею?
– Пошкодження були значні – понад сто квадратних метрів вітражів на різних рівнях. Це складні й дорогі роботи. Але бізнес і банківський сектор самі відгукнулися на інформацію і запропонували допомогу.
Зокрема, підтримку надали ПриватБанк та виробники дронів Magura. Це була їхня ініціатива – прояв громадянської відповідальності.
ПРО ФІНАНСУВАННЯ І РОЛЬ МУЗЕЮ В СУСПІЛЬСТВІ
– Чи достатньо фінансується музей у воєнний час?
– Ми отримуємо державне фінансування в повному обсязі за захищеними статтями – заробітна плата, комунальні витрати. Також є надходження від основної діяльності.
Водночас музей сьогодні – це не лише експозиції. Це ветеранський хаб, майданчик для міжнародних конференцій, державних заходів, освітніх програм, роботи з молоддю, волонтерами та мистецькими проєктами. Нас часто називають «живим музеєм».
ПРО ВІЙНУ ВІД 2014 РОКУ І ЗМІНУ СУСПІЛЬСТВА
– Як музей показує війну, що триває з 2014 року?
– Треба чесно сказати: події на сході України тоді не торкнулися кожного громадянина так, як повномасштабна війна сьогодні. Це відображалося і в експозиціях. Зараз ситуація кардинально інша – ми використовуємо максимально широкий арсенал форм і методів, бо змінилися суспільні настрої і цінності. За час повномасштабного вторгнення музей представив близько 90 виставок – від класичних експозицій до фотопроєктів і вуличних інсталяцій. Середня тривалість виставки – близько двох місяців, що для музеїв дуже короткий термін, але війна диктує темп.
ПРО МІЖНАРОДНІ ПРОЄКТИ І ДОСВІД ДЕОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ
– Чи брали участь музейники у роботі на деокупованих територіях?
– Так. Після визволення Київщини та Чернігівщини ми провели музейні експедиції. Упродовж двох тижнів щодня працювали на місцях разом із військовими. Уже за місяць після початку цієї роботи відкрили виставку – для музейної сфери це рекордний термін.
Пізніше вона отримала високу міжнародну відзнаку в Лондоні. Це підтвердило, що навіть у стані війни Україна здатна представляти події на професійному музейному рівні, без пропагандистських викривлень.
ПРО ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ МУЗЕЮ
– Чи актуальне питання перейменування музею?
– Це питання має правовий аспект і належить до компетенції Міністерства культури. Але суспільно ми вже рухаємося цим шляхом. Місія музею змінилася: це не лише збереження пам’яті, а місце сили, символ боротьби, майбутнє місце вшанування захисників і символ перемоги.
ПРО РЕАБІЛІТАЦІЮ ТА РОБОТУ З ВЕТЕРАНАМИ
– Чи працює музей із травмами війни?
– Ми створили окремий сектор реабілітації. Там працюють дипломовані психологи, проводяться програми арттерапії та музейної терапії. Нашими відвідувачами є ветерани, люди з госпіталів, родини військових, діти, люди з інвалідністю. Цю роботу ми ведемо давно, але останнім часом значно масштабували.
ПРО МЕЖУ МІЖ ІСТОРІЄЮ І ПРОПАГАНДОЮ
– Де проходить межа між документуванням і пропагандою?
– Ми відштовхуємося від професійних музейних стандартів. Першу виставку після деокупації відвідав іноземний дипломат і зізнався, що очікував емоційної, можливо, упередженої подачі. Але побачив саме музейний рівень – без викривлень і пропаганди.
Для нас принципово зберігати цю межу. Ми показуємо події такими, якими вони є, зберігаючи людський вимір війни. У музейних експедиціях нам допомагали військові, зокрема за сприяння Валерія Залужного ми потрапили на деокуповані території вже у перші тижні після їх звільнення.
ПРО МАЙБУТНЄ МУЗЕЮ ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ
– Яким має бути музей після завершення війни?
– Це буде простір різних відчуттів: гордості, болю, радості, рефлексії. Місце пам’яті і водночас символ перемоги. Але навіть якби будівництво нового музею сучасної війни почалося сьогодні, воно тривало б щонайменше два десятиліття. Наше завдання зараз – зробити так, щоб пам’ять формувалася вже сьогодні. Ми працюємо в умовах відключень світла, обмежень, але музей живе разом із країною. І саме тому він важливий.
* * *
Музей продовжує збирати артефакти, документувати події та працювати з людьми, які переживають війну. За словами Юрія Савчука, це не просто культурна інституція – це простір, де народжується національна пам’ять і фіксується історія, яку Україна проживає прямо зараз.
Христя Равлюк
Повну відеоверсію інтерв’ю дивіться на ютуб-каналі Ukrinform
Фото: Кирило Чуботін, Укрінформ
