Легендарний український тренер Юрій Вернидуб дав інтерв’ю «УФ», присвячене своєму 60-річчю, у якому пригадав найяскравіші моменти свого тренерського шляху.
У четвер, 22 січня, свій 60-річний ювілей відзначає колишній головний тренер луганської Зорі, солігорського Шахтаря, тираспольського Шерифа, криворізького Кривбасу, а нині наставник бакинського Нефтчі Юрій Вернидуб.
На честь цієї події редакція сайту «Український футбол» записала ексклюзивне інтерв’ю з іменинником, у якому разом з ним пригадала найяскравіші сторінки його тренерського шляху.
Яким є задання-максимум для Нефтчі у цьому сезоні? «Цього хочуть і я, і керівники»
– Юрію Миколайовичу, якщо порівняти вас часів початку тренерської кар’єри та нинішнього – у чому головна різниця?
– Ну, думаю, у досвіді, перш за все. Я завжди хотів вчитися, багато їздив на стажування до закордонних клубів. Зараз вже більш врівноважений. Це, мабуть, найголовніше.
У своїх інтерв’ю я завжди кажу, що в мене є три клуби, яким я дуже вдячний в плані тренерства. Це запорізький Металург, де розпочав свою кар’єру й відпрацював вісім років. Потім була Зоря, і я пройшов дуже великий період тривалістю 8,5 року самостійної роботи на найвищому рівні. Ну, і Кривбас, де відпрацював три роки.
Також вже отримав закордонний досвід. Як-не-як, але десять місяців пробув у солігорському Шахтарі. Далі, вважаю, провів непоганий півторарічний період у Шерифі. У цій команді я зміг з першого кваліфікаційного раунду вийти в групу Ліги чемпіонів, де ми непогано виступили. Зараз прийняв Нефтчі.
Юрій Вернидуб, фото: ФК Нефтчі (Баку)
– Що стало вирішальним фактором, коли ви прийняли пропозицію Нефтчі?
– Нефтчі для Азербайджану – це історичний клуб, якому у наступному році виповниться 90 років. Розумію, що тут будуть великий тиск та складні завдання. Вирішив спробувати.
– Яким є завдання-максимум для Нефтчі у цьому сезоні?
– Зробити усе для того, аби посісти місце, що дасть право виступати у єврокубках. Цього хочуть і я, і керівники. Чим складніше, тим краще для мене, як тренера, та мого штабу.
З ким зі своїх зіркових експідопічних Вернидуб підтримує зв’язок? «Думаю, для Луніна це не надто корисно»
– Під час свого періоду роботи у Зорі ви попрацювали з великою кількістю молодих гравців, які потім зробили серйозні кар’єри. В кому з них бачили зірку вже у юному віці?
– Якщо я скажу, що одразу в комусь бачив зірку європейського рівня, то збрешу. Коли в команду приходять молоді гравці, то ти помічаєш, що вони перспективні й можуть розвиватися за твоєю допомогою, але розумієш, наскільки великий та тяжкий шлях на них чекає.
– З ким зі своїх підопічних тих часів підтримуєте зв’язок або продовжуєте слідкувати?
– Із Сашею Караваєвим ми спілкуємося по сьогодні. Дуже радий за нього. Можливо, не настільки зіркова кар’єра, але все одно він був у Шахтарі, Зорі, їздив за кордон до Фенербахче, потім повернувся до Зорі, а нині на провідних ролях виступає за Динамо. Бачу, що у багатьох іграх він виходить з капітанською пов’язкою. Це багато про що говорить. Тільки хочу, аби в нього було ще більше сил, можливостей та здоров’я продовжувати на тому ж рівні.
Олександр Караваєв, фото: ФК Динамо (Київ)
З Малиновським не спілкуємося, але я також дуже радий за нього. На відміну від Саші, він дійсно пройшов зірковий шлях. Після Зорі одразу поїхав у Генк, а далі кар’єра склалася непогано. Був одним з провідних гравців Аталанти, де зарекомендував себе. Досі виступає в Італії за Дженоа. Нехай і далі щастить. Він – сильна людина. Генк викупив його з тяжкою травмою, бо повірив у нього. Можливо, те ушкодження забрало якийсь час, але він відновився й усе довів.
– За ким ще слідкуєте?
– За Андрієм Луніним. Він в нас був лише один рік. Вважаю, більше внесок у його успіхи зробили перший тренер та Дніпро, де Лунін робив перші кроки. Потім дніпряни вилетіли з УПЛ й клубу не стало. Ми покликали його до себе й повірили. Він вже довгий час перебуває у Реалі, але дуже мало грає. Думаю, для нього це не надто корисно.
А взагалі, багато можна перераховувати, з ким підтримую зв’язок та слідкую: Пилип Будківський, Саша Тимчик, Богдан Михайличенко, Богдан Лєднєв, Микита Шевченко. Усі хлопці на виду й по сьогодні грають у гарних клубах. Я дуже радий, що вони пройшли гарний шлях, на мою думку.
Ванька Петряк! Ось бачите, ледве не забув. Також один з таких. Неймовірний хлопчина й класний футболіст. В нього також була непогана кар’єра. Був у Шахтарі, потім у Ференцвароші Сергія Реброва й іншому угорському клубі – Фехерварі. З часом повернувся до Шахтаря. Зараз Петряк поїхав на збори з донеччанами, і я лише молю Бога, аби в нього усе вийшло, й він далі грав за Шахтар.
Іван Петряк, фото: ФК Шахтар (Донецьк)
Що стало запорукою легендарної перемоги Шерифа Вернидуба над Реалом? «Анчелотті підійшов й потиснув мені руку. Я бачив, що він нервував»
– Якщо згадувати ваш період у Шерифі, то, напевно, особливою справедливо вважати гостьову перемогу над Реалом (2:1) на «Сантьяго Бернабеу». Це ідеальний план або футбольне диво?
– Це усе разом, я думаю. В нас у Шерифі була непогано підібрана команда майже повністю складена з іноземців. Ми зібрали класний колектив й зробили правильний план на гру. Хлопці виконали. Я – тренер. На полі проти зіркового Реалу перебували вони й зробили усе, аби здобути перемогу. Це шедеврально.
Звичайно, не без божої допомоги й фарту. Бувають такі дні, коли в тебе збігається усе: і праця, і тренування, і гра, і щастя. Зірки зійшлися.
– Хто з топів Реалу справив на вас найбільше враження?
– Думаю, Лука Модрич, в якого я попросив футболку для старшого онука, і він мені її подарував.
Коли грали вдома й поступилися 0:3, то я взяв футболку в нападника Каріма Бенземи. Мій друг – великий його фанат й дуже просив. Тільки собі нічого не залишив:)
– Ну, можливо, ви з Карло Анчелотті парою слів перекинулися?
– Мені було дуже приємно, коли Анчелотті, який програв, підійшов й потиснув мені руку. Я бачив, що він нервував, але це людина з великої літери. Сподобалася його поведінка. Думаю, нам треба такому вчитися.
Як знаходить підхід до легіонерів? «Бонавентуре – чудовий хлопець та футболіст. Однак коли у першій грі забив гол, то почав трішки…»
– Ви протягом усієї своєї кар’єри славитеся вмілою роботою з легіонерами. У чому секрет вашого успіху?
– Я думаю, що з ними потрібно багато спілкуватися, маю на увазі сам на сам. Завжди це робив і зараз роблю у Нефтчі. Варто спробувати залізти у голову та душу й побачити, що за людина:) Якщо футболіст дійсно щирий та відкритий, то я завжди радий цьому, готовий працювати, робити якісь поступки, приходити на допомогу й бути ледве не батьком. В мене це завжди дуже непогано виходило.
Юрій Вернидуб, фото: ФК Нефтчі (Баку)
Спілкування потрібне. Це різні люди, які сповідують свою релігію, потрапляють в іншу країну, що нелегко. Таким чином, завжди потрібна допомога та підказки зі сторони.
– Чи були якісь показові випадки?
– Нігерієць Денніс Бонавентуре у Зорі – чудовий хлопець та футболіст. Однак коли у першій грі забив гол, то почав трішки…
Я його спочатку на тиждень відправив до дубля, але розумів, що він правильно до цього поставиться. Вже на третій день Бонавентуре сам прийшов й попросив вибачення зі словами: «Заберіть мене назад, я даю вам слово, що такого більше ніколи не буде». Він дійсно знайшов у собі дух й перепросив перед усією командою, розпочавши з чистого аркуша. Це говорить про силу людини. Проаналізував усе й побачив, що неправий. Тому, думаю, в нього вийшло.
Коли я спілкуюся з легіонерами, то кажу: «Ви прийшли на свою улюблену роботу. Відпрацюйте, а потім мені байдуже, що там і як:) Головне, аби ви тут були при справі й усе виконували». Вони й не є злісними порушниками дисципліни. Не п’ють та не курять, адже дуже вірять в Бога. Однак у кожного є власні забаганки. Тому треба вміти інколи пожартувати, десь підтримати, а колись й за горло взяти:) Завжди можна домовитися з людиною.
Що думає про Кривбас ван Леувена? «Я був не згоден з тим, що дуже багато українців відходять, а ставка переважно робитиметься на іноземців»
– Як ви зараз оцінюєте стан справ у Кривбасі та роботу свого наступника Патріка ван Леувена, адже після вашого відходу та прощання клубу з низкою досвідчених виконавців з приводу червоно-білих були сумні настрої?
– Я був не згоден з тим, що дуже багато українців відходять, а ставка переважно робитиметься на іноземців. Прийняв би це, якби в Україні, як в Азербайджані, ми не мали ліміту. У таких умовах потрібні мінімум десятеро якісних наших гравців, аби на чотири позиції мати по два-три рівноцінних виконавці. Я за це переживав.
Юрій Вернидуб, фото: ФК Кривбас
Завжди бажав лише успіху Кривбасу, якого команда й досягла у першій частині сезону. Дуже сподіваюся, що так само буде й в другому. У наші часи дуже нелегко тримати на плаву футбольний клуб. Довелося продавати найкращих футболістів.
Однак кого продали? Єгора Твердохліба та Артура Микитишина. Коли вони з’явилися? Я президенту казав, що це наші активи. Ми брали Олександра Романчука з Дебрецена й також наголошував, що він буде активом.
– Коли за вас підписували Твердохліба та Микитишина, то далеко не для усіх було очевидним, що вони так вистрілять.
– У Твердохліба, дійсно, перші пів року були туди-сюди. Я злякався. Проте потім, бачите, як склалося. Усе вірно зробили. Артур не подобався в інших командах, але ми його забрали й також усе відбулося так, як потрібно.
– Тобто Кривбас не помилися з ван Леувеном?
– Ця людина дуже довгий час працювала в академії Шахтаря, тому знає й розуміє силу та якість молодих гравців, мені так здається. Дуже класний вибір з боку президента Кривбасу. Він не промахнувся. Ван Леувен зараз усе доводить.
Як буде далі з цією ставкою на молодь? Повторюся, я бажаю лише найкращого. Мені дуже хотілося б, аби Кривбас знаходився на тих самих позиціях, не здавався й боровся за найвищі місця.
Патрік ван Леувен, фото: ФК Кривбас
– Якою є ваша головна футбольна мрія, що ви ще не встигли реалізувати до 60 років?
– Знову вийти в основний етап Ліги чемпіонів, але на цей раз кваліфікуватися у плей-оф:)
Завжди мріяв, щоб прийняти команду в Україні й виграти з нею УПЛ. Мабуть, вже ніколи не збудеться:) Ну, нічого, мрія все одно повинна бути.
Бліц
– Який подарунок за всю кар’єру на день народження – від гравців, керівництва чи сім’ї – ви вважаєте найціннішим?
– Коли я працював у Зорі, то хлопці подарували мені булаву Богдана Хмельницького:)
– Якщо Віктор Вацко подзвонить вас привітати, відповісте йому?
– А чому ні? Ну, то вже таке. Усі ми люди. Хтось десь спотикається або ображається, але з часом це проходить. Я не злопам’ятна людина. Удаю, що такий, але насправді – ні.
– Спробуємо пофантазувати. Яких трьох гравців з УПЛ ви б взяли до свого Нефтчі, якби гіпотетично була така можливість?
– Мені дуже сподобався у першій частині сезону нападник Проспер Оба, якого придбав Шахтар. Це дійсно топ, мені здається.
Думаю, що запросив би Володимира Бражка. Також імпонує. Хоча й пишуть про його спад, і я це трохи бачу, але бажаю підтримати хлопця й сказати, що в нього усе лише починається. Він ще вийде на свій рівень.
Володимир Бражко, фото: ФК Динамо (Київ)
Ну, і третім назву Будківського. Можливо, сюди б і не взяв, бо вже вік:) Однак дуже хочу, аби в цьому сезоні він став найкращим бомбардиром УПЛ.
– Хто, на ваш погляд, наступним з українців поїде до топ-5 європейських чемпіонатів?
– Тарас Михавко, я думаю, може. Залежить від того, як складеться далі та його вигляду.
Твердохліб мріяв та хотів, але поки що ЛНЗ. Не вийшло в нього поїхати. Мені дуже хотілося б, аби він потрапив до Бундесліги. Здається, там в нього усе б вийшло.
Ще б я виокремив Раміка Гаджиєва. Зараз в нього важка травма.. Не знаю, як піде. Мені дуже сподобався. Непоганий футболіст й заслуговує на підвищення. Ну, і сюди я б ще додав захисника Іллю Крупського. Молодий хлопець. Можливо, в нього усе вийде, й він зможе потрапити туди.
– Чи вийде Україна на ЧС-2026?
– Я дуже цього хочу та мрію. Бажаю, аби команда вийшла.
– Чи був у вашій кар’єрі момент, коли хотіли усе кинути й піти з футболу?
– Ні, такого ніколи не було. Та як з нього можна піти, якщо це робота усього твого життя?
– Чи помічали колись за собою зіркову хворобу?
– Та ні, ніколи не було. Не пам’ятаю за собою подібного ні в часи ігрової кар’єри, ні коли вже став тренером.
– Про що шкодуєте?
– Можливо, когось образив або щось не те зробив під час гри. Хочу попросити вибачення у цих людей. Нехай усе воно залишиться позаду. Це найголовніше.
