Володимир Тодоренко: Вибір між свободою та обов’язком

Військова служба, що стала життєвим викликом

Володимир Тодоренко розпочав свій військовий шлях у 2000-му році. Це було лише початком, адже за два роки він підписав контракт з Державною прикордонною службою України. Обіймав різні ролі в службі та працював у різних регіонах. На початку російської агресії у 2014-му зустрів виклики в пункті пропуску "Успенка". Бої в Амвросіївці та Савур-Могилі залишилися в пам’яті, а потім відбулося жахливе Іловайське оточення, з якого вдалося вийти лише завдяки щасливому збігу обставин.

Останні дні перед повномасштабним вторгненням Володимир провів у Сартані, неподалік Маріуполя. Його військова служба закінчилася жахливим полоном, про який важко навіть згадувати. Влітку 2025 року він повернувся додому, подолавши численні випробування.

Півтора року в полоні: щоденна боротьба за виживання

11 квітня 2022 року підрозділ Володимира здався в полон. Ситуація в Маріуполі стала критичною, і військові ухвалили важливе рішення. Перші дні вони провели в корівниках, і вже незабаром їх перевезли до колонії в Оленівці. Ця переломна подія стала жахливим розділом у його житті.

Суворі умови

• Відсутність їжі. Полонені часто відчували голод. Їжа була мізерною та нещадною.
• Фізичні покарання. Кожен день Володимир і його товариші зазнавали знущань. Знущання ставали частиною щоденного життя.

Найгірший аспект полону — це голод. Володимир згадує: "Обідом була лише вода з буряком". Протягом цього часу полонені піддавалися фізичним навантаженням і побиттю. З червоними плямами на тілі та психічним навантаженням стало важко встояти.

Психологічне тиснення та надія

Володимир прожив три з половиною роки в умовах, де постійно звучала російська музика, а українці повинні були виконувати гімн РФ. Це все робило тортури психологічними.

• Кожного ранку їх піднімали о 6-й годині.
• Спілкування між полоненими було обмежене, але саме в таких розмовах вони знаходили підтримку один в одному.

Володимир зазначає, що навіть в умовах абсолютної безнадії його рідні посилали листи, за які він чекав роками. Це додавало йому сил.

Повернення додому: нова реальність

Зрештою, Володимир разом з кількома товаришами був обміняний. Після всього пережитого йому вдалося повернутися додому. Перше емоційне спілкування з рідними стало великим моментом, але не обійшлося й без відчуття провини: адже його товариші залишилися в полоні.

На сьогоднішній день Володимир продовжує відновлення, фізично та морально. Він має можливість взяти відпустку з виплатами, проте думки про повернення на фронт досі витають у голові.

Що далі?

Наразі Володимир розмірковує про своє майбутнє. Варіанти відкриті: відпустка, звільнення зі служби, пенсія. Однак є й поворот — можливість знову стати на захист рідної землі. На момент повернення він вже почав планувати наступні кроки.

Володимир Тодоренко — це приклад незламності, вірності та сили духу. Його історія є нагадуванням про те, наскільки важливо залишатися людиною навіть в умовах безжальних випробувань.