Колишній центральний захисник збірних України U-14, U-18 та U-19, а нині гравець Чайки Артем Махонін в інтерв’ю «УФ» розповів свою життєву історію.
Центрбек Артем Махонін, який ще шість років тому викликався до збірної України U-19, а чотири роки тому був у дублі Зорі, нині у свої 24 виступає за Чайку з Другої ліги.
Така метаморфоза у житті таланту не пройшла повз нашу увагу, й нам захотілося дізнатися про її причини.
В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Артем відверто зізнався, чому він на чотири роки застряг у Другій лізі, поділився, як планує виходити на новий рівень, а також поділився спогадами про світлі часи у юнацькому футболі.
Чому Махонін вже чотири роки грає в Другій лізі? «Розпочалося з того, що у 2021 році згорнули чемпіонат дублерів»
– Артеме, у твоїй біографії є школа Динамо, дубль Зорі та виклики до юнацьких збірних України, однак сьогодні ти виступаєш за Чайку з Другої ліги. Що пішло не так?
– Розпочалося все з того, що у 2021 році згорнули чемпіонат серед дублерів, й мені довелося покинути Зорю у пошуках команди, в якій я зможу грати.
Спочатку приїхав у Діназ, не знаючи, що на перегляді. Потренувався там певний час, й мені сказали, що не зможуть давати регулярну ігрову практику, а, мовляв, у моєму віці це важливо.
Далі була спроба потрапити у краматорського Авангарду, проте виявилося, що я приїхав вже п’ятим центральним захисником. Зрозумів, що шансів грати там майже не матиму.
– У підсумку ти осів у Рубіконі.
– Так. Погодився на цей варіант, бо була можливість повернутися додому в Київ, й вже розпочався чемпіонат, тому я ризикував взагалі залишитися без команди.
Артем Махонін, фото: СК Чайка
– Затримався ти там лише на пів сезону.
– Стабільності не було, то платили, то – ні. Я вирішив шукати щось далі.
Десь на початку лютого 2022 року приїхав у Вікторію. Тренувався й усе було добре, хоча й мене насторожували новини.
Мені до останнього не казали, підписуємо контракт чи ні. Тобто я сидів там, не розуміючи свого майбутнього. Ну, а потім вже 24 лютого почалася повномасштабна війна. І все, хто куди.
– Що далі?
– Пів року я взагалі сидів без футболу. Збиралися з хлопцями на районі, хто залишився у Києві, й просто грали.
Влітку мій товариш по Зорі Олег Янковський, який тоді виступав за Чайку, запропонував перегляд в команді. Мене взяли й так розпочалася моя історія в цьому клубі.
– В Чайці ти розпочав вже четвертий сезон. Немає бажання рухатися далі чи суттєво кращих альтернатив?
– Звісно хочеться йти далі: і в Першу лігу, і в УПЛ потрапити. Проте до мене поки точно не доходили пропозиції, які можна розглянути. Переходити в іншу команду Другої ліги я не бачу сенсу.
– Чи вважаєш ти, що рішення відмовитися від чемпіонату України серед дублюючих складів було помилковим?
– Я, чесно кажучи, не зрозумів цього рішення. Тоді захотіли замість дублів робити жіночі команди. Я чув, що хтось з УАФ вже визнав помилковість цього кроку.
Сьогодні хлопцям з U-19, аби потрапити в першу команду та закріпитися, я не знаю, що треба робити. Варто бути на три голови вищим за однолітків. Як варіант деякі клуби зараз роблять другі команди. Вважаю, що це дуже добре. Хлопці набираються досвіду у дорослому футболі в Другій лізі.
– Тобі у 20 років було нереально пробитися в основу Зорі?
– За Віктора Скрипника хлопців брали в першу команду, але дуже рідко. Тоді з ними тренувалися Данило Алефіренко, його забрали вже повністю, Володимир Білоцерковець, Денис Нагнойний та Дмитро Мацапура. Тобто потрапити в основу було дуже складно, скажемо так.
Хто був найбільшим талантом у школі Динамо? «У дитячому футболі це просто космос»
– У 2013 році ти потрапив до школи Динамо. Як це було?
– Я тоді був у київській Зірці й мені та ще одному хлопцю запропонували піти в Динамо. Не знаю, де нас побачили, мабуть, на якійсь грі. Ми тоді, бувши гравцям 2001 року народження, грали за 2000 рік.
Тренерами в Динамо у мене були Олег Хвоя та Віктор Кащей. Топові спеціалісти, чесно кажучи. Думаю, гравці, які через них проходили, ніколи не дадуть їм поганої оцінки. Нам було по 11-12 років, але дисципліна в команді трималася дуже жорстка, хоча й справедлива.
– Що запам’яталося найбільше з дисциплінарних моментів?
– В нас усе екіпірування було фірми Adidas. І якщо хтось одягав манишку навиворіт, то вона була тупо ідентичною, але зліва стирчала бирка, й усі це бачили. За таку неохайність слідувало покарання у 20 віджимань.
Артем Махонін, фото: СК Чайка
В роздягальні усе взуття необхідно було класти у свої сумки. Не дозволялося тримати його просто на підлозі.
– Ще були якісь цікаві моменти?
– Якось нам дали нову форму, і мені дістався дуже маленький розмір, я вже був високий тоді. Набрали татові одного з наших гравців, який був у батьківському комітеті, пояснили ситуацію й домовилися, що мені поміняють форму, а поки я побуду у старій.
Отже, на наступну гру я приїхав зі старою формою. Мабуть, Хвоя спитав: «Усі взяли нову форму?». Відповів: «Ні, я не взяв, бо вона маленька, видали не той розмір». Тренер сказав: «Нумо візьми форму в іншого хлопця. І що? Вона маленька на тебе?». Я дивлюся, начебто, маленька, а, начебто, й нормальна. Мені заявили: «Можеш збиратися та їхати додому».
– Як далі для тебе розвивалися події у Динамо?
– Через пів року я перейшов в другий склад, а ще через пів року цю команду прибрали.
Пропонували перейти у філіал Динамо – Дарницю чи Переможець, але я відмовився й повернувся в Зірку до свого тренера Леоніда Васильовича Далекого, який вів мене ще із семи років, та хлопців. Там грав за 2000 рік у чемпіонаті України ДЮФЛ.
– Хто за твоїм роком у Динамо тоді найбільше виділявся?
– Найбільше – Вікентій Волошин. Тоді у дитячому футболі це був просто космос: обігрував по пів команди, забивав правою та лівою. Дуже-дуже-виділявся.
– Зараз він також в Другій лізі у Лісному. Можливо, ти в курсі, чому в нього так склалося?
– Наскільки я знаю, в нього було багато травм. Не знаю, з чим це пов’язано. Так вийшло.
Чим запам’ятався період у Зорі? «В Скрипника й свистка немає»
– Як ти привернув до себе увагу Зорі?
– У дев’ятому класі я вже перейшов із Зірки до РВУФК. Оскільки жив на Борщагівці, то ми вирішили, що немає мені сенсу кожен день вставати о 7:00 та кататися в школу й на тренування. Почав жити на базі коледжу, де усе було в одному місці. Так пройшло три роки.
Після 11 класу мене набрав Юрій Дудник, який у Зорі займався селекцією. З РВУФК на перегляд поїхало 11 хлопців. За тиждень через збір пройшло людей 70. Мені запропонували дворічний контракт із Зорею, який я підписав.
– Чи брав ти участь у тренувальному процесі першої команди Зорі?
– Ну, пару разів я тренувався з першою командою, коли було відновлення. Ще одного разу мене брали на спаринг, коли основа грала проти дубля у перемішку з футболістами першої команди.
– Яке враження справив Скрипник?
– Він на тренуваннях взагалі не кричить. В нього й свистка немає. Європейський підхід. Мені він сподобався як тренер. Тільки позитивні спогади.
Віктор Скрипник, фото: ФК Зоря (Луганськ)
Футбол, який тоді показувала Зоря, – це був топ. Запам’яталася його схема 4-4-2 з насиченим центром та без флангів. Тоді за нею були зобов’язані грати і дубль, і U-19.
Хлопці з першої команди потім казали, що рік самі не розуміли, як грати за цією тактикою, але потім усвідомили, що це дуже-дуже хороша схема, завдяки якій можна перемагати будь-які команди. В ті часи Зорі посідала третє місце в УПЛ та виступала у Лізі Європи.
– Хто з гравців Зорі запам’ятався?
– Сподобався екзотичний легіонер з Японії Іцукі Урата. Я з ним спілкувався англійською, й він ділився своїми першими враженнями. Коли вони прилетіли в аеропорт Дніпра та їхали дорогою до Запоріжжя, він хвилин через 30 шляху спитав: «А коли вже дорога почнеться нормальна?». Йому відповіли: «Вже ніколи».
Найбільше враження справив сербський форвард Неманья Іванович.
Спочатку нам здалося, що приїхав взагалі космічний та дуже-дуже серйозний футболіст під першу команду.
У першій же грі за дубль проти Динамо він набрав 115-120 ТТД, по Wyscout дивилися. Для гравця його позиції це неймовірно багато.
Потім пройшло три-чотири місяці й зрозуміли, що це не те, і його знову відправили до нас в дубль. Він походив на тренування, але не дуже хотів залишатися у Зорі. Однак, зарплата капала, і йому було нормально. Наприкінці він взагалі сказав, що більше ніколи не хоче грати у футбол. Не пішло в хлопця. Можливо, якась велика зарплата була. В Зорі тоді, наскільки я знаю, непогано платили легіонерам.
Що думає про скандал з допінгом Мудрика? «Пам’ятаю його як професіонала»
– Із Зорі ти викликався до збірних України U-18 та U-19, де пограв з багатьма відомими футболістами. Наприклад, твоїм колегою за амплуа у синьо-жовтій команді був Крістіан Біловар. Як би ти його оцінив?
– Біловар мені сподобався, і як людина, і як гравець.
Вирізнявся спокоєм на полі та холодною головою. Впевнено приймав м’яч та віддавав своєму. Все нормально було з його сторони.
Що стосується особистісних якостей, то ніякої зверхності взагалі не побачив. Добра чуйна людина, яка може тобі у чомусь допомогти та посміятися. Взагалі топ.
– Анатолій Трубін став першим номером Бенфіки та національної збірної України, а чи було тоді видно у ньому потенціал зірки європейського рівня?
– Коли він грав у воротах, то від нього надходила впевненість, він багато підказував. Радий за Толю, що в нього усе так вийшло. Людина працювала над собою.
– А чим Михайло Мудрик запам’ятався?
– Грати проти нього було взагалі нереально. Тільки-но Мудрик приймав м’яч, ти на нього висувався, а він вже перебував попереду тебе. Вибухова швидкість та техніка на найвищому рівні. Дуже серйозний хлопець. Також я за нього радий, що він зміг потрапити до топкоманди Челсі.
Михайло Мудрик, фото: Getty Images
Прикро, що зараз з ним відбувається ця історія з допінгом. Не знаю, чи його провина. Мені здається, що ні. Пам’ятаю його як професіонала свого діла. Він уважно ставиться до тіла й працює над собою кожен день. Не вважаю, що він сам захотів, аби в його організм потрапив допінг.
Знаю, що після переходу в Шахтар Мудрик після тренування брав м’ячі та залишався на полі ще годину. Потім ще йшов до тренажерної зали. Тобто людина дуже сильно працювала над собою ще з раннього віку. Не просто так він опинився на своєму місці.
Якому найсильнішому форварду протистояв? «Одним рухом може тебе прибрати й залишити позаду»
– Чи довелося тобі пограти проти Данила Сікана? Складний нападник?
– Дуже складний, чесно кажучи. Він такий напористий й увесь час тримає тебе у напрузі в будь-якій точці поля. Топовий гравець, який виділявся за своїм віком. Радий, що він перейшов до Трабзонспора. Бачив у ЗМІ, що в нього щось з тренером, але мені здається, усе буде добре.
– Однак Шахтар на Сікана ставку не зробив.
– Думаю, якщо його так відпустили, то він сам захотів піти далі та вийти на якийсь новий рівень. Якби залишився у Шахтарі, то точно б допоміг та боровся за звання найкращого бомбардира.
– Сікан – найважчий форвард, якому ти протистояв?
– Найкращий, мені здається, Артур Загорулько з вінницької Ниви. Йому взагалі нереально протистояти. Він настільки вміє грати корпусом та зберігати м’яч біля себе… Коли на нього йде передача, то ти намагаєшся щільно з ним грати, але він одним рухом може просто тебе прибрати й залишити позаду. Топовий нападник.
Я вважаю, що він міг спокійно зараз грати в одній з топ-5 команд УПЛ. Чув, що Колос, начебто, хотів його підписати. Не знаю, як склалося. Він вже давно у Ниві і є президентом клубу.
– Чи міг би Арсеній Батагов бути корисним національній збірній України?
– Він вже у 17 років спокійно грав в опорній зоні Дніпра-1 в УПЛ. Коли приїздив до на рік старшої збірної, то було видно, що це не просто хлопчик, а справжній мужик: яку він віддавав жорстку передачу, як бачив поле.
Арсеній Батагов, фото: ФК Трабзонспор
Вважаю, йому обов’язково має прийти виклик в збірну України. Такий центральний захисник, на мою думку, точно допоможе національній команді.
– Які в тебе плани?
– Контракт з Чайкою в мене до літа. Буду чекати, мабуть, якихось пропозицій. Поки нічого не надходить, але треба вірити й показувати себе на полі, щоб хтось побачив.
Також дуже важливо підійматися в турнірній таблиці. Ну, хто буде дивитися на сьому-восьму команду Другої ліги? Ніхто. Звернуть увагу на гравців, які виступають за лідерів. Треба працювати, працювати й працювати. Далі буде видно.
