Журналістка Суспільного Мовлення Олена Куренкова вперше поїхала до Гренландії у відрядження, поспілкувалася з місцевими та розпитала їх про те, що вони думають про заяви президента США Дональда Трампа щодо приєднання острова до США. У розмові з журналісткою Інституту масової інформації Валентиною Троян Олена поділилася враженнями від подорожі.
Олена побувала в Гренландії вперше. За її словами, вона ніколи не думала, що життя закине аж так далеко, але закинула робота.
“Враження найперше – що це якась незвідана планета. Природа там дуже відрізняється від нашої звичної, європейської. Від погодних умов, які там узимку, наприклад. Я була здивована, що там було настільки тепло і “плюсово”. Я уявляла собі Арктику абсолютно інакше. Коли ми приїхали, було десь приблизно мінус 5–6 градусів – це була найнижча температура, десь уночі чи зранку”, – зазначила журналістка.
Вона також зауважила, що в Гренландії дуже короткий світловий день: сонце сходить близько 10:20 ранку і сідає вже о 16:00–17:00. Це впливало на роботу, адже робочий день значно скорочений.
“І таке враження, що місцеві теж дуже сильно підлаштовуються під ці обставини. Тому що, наприклад, ринок у звичному моєму розумінні українських реалій відкривається суперрано. Там одразу шикуються черги, люди хочуть купити найсвіжіші продукти. А тут ринок, де продається риба чи свіже м’ясо, виходить на пік роботи десь після 12-ї години, тому що лише на світанку рибалки виходять у море і лише пізніше продукція під’їжджає на ринок”, – пояснила медійниця.
Полювання на китів та дорогі продукти
Журналістка звернула увагу, що після виходу матеріалу “Репортаж з Гренландії. Як живуть місцеві під загрозою захоплення США” в коментарях з’явилося багато обговорень, зокрема щодо полювання на китів. За її словами, ця практика спричиняє критику, однак у Гренландії вона дозволена, хоч і суворо регулюється.
Олена пояснила, що для багатьох читачів стало несподіванкою те, що місцеві жителі споживають китове м’ясо. Водночас вона наголосила, що для мешканців Гренландії це частина традиційного способу життя та зв’язку з природою, а також економічна необхідність через високу вартість імпортованих продуктів.
“Це когось здивувало: що вони в принципі їдять китів, притому що можуть придбати їжу в магазинах. Це такий певний елемент екзотики, і він у чомусь сумний, тому що винищення популяції китів – це явно не те, чому хочеться радіти. Але, з іншого боку, для них це теж певний зв’язок із природою, звичні реалії життя. Ну й об’єктивно: продукти в Гренландії надзвичайно дорогі. Будь-яке імпортоване м’ясо чи риба коштують супердорого, тому для них це певною мірою вимушений захід. Вони просто так живуть, вони цим харчуються. Ці харчові звички вони не готові змінювати, а дехто не готовий до цього суто економічно. Тому це основні моменти, які дуже сильно відрізняли нашу реальність від їхньої”, – зауважила медійниця.
Гренландці про Трампа та інвестиції США
Журналістка Суспільного Олена Куренкова розповіла, що на момент приїзду знімальної групи до Гренландії медійний ажіотаж навколо острова вже почав спадати. За її словами, у готелях вони зустрічали іноземних колег, які повідомляли, що планують повертатися додому вже за кілька днів.
Більшість світових медіа залишила Гренландію після того, як Дональд Трамп припинив публічні заяви про можливу купівлю острова. Водночас, як зазначає журналістка, самі мешканці автономії обговорювали цю тему значно менше й були помітно втомлені від підвищеної уваги преси, до якої не звикли.
“Чесно кажучи, перші дні для мене були трохи складними в роботі. Ми провели там днів сім чи вісім, у нас було сім днів повноцінної роботи. Спершу було складно навіть говорити з людьми: вони не дуже охоче йшли на контакт. Потім стало простіше, вдавалося домовитися про інтерв’ю”, – розповіла Олена Куренкова.
За її словами, ситуація змінилася, коли журналісти представлялися як команда з України. Люди починали активніше спілкуватися, розпитували про події в Україні та демонстрували обізнаність із перебігом війни.
“Було помітно, що вони в контексті подій, стежать за новинами про війну. Але про Трампа ми їх теж запитували. Основне, що ми чули: звісно, ніхто не хоче бачити американські війська чи будь-яку американську присутність у такому агресивному форматі”, – розповіла Олена Куренкова.
Також журналістка розповіла, що команда Суспільного спілкувалася з очільником міністерства природних ресурсів Гренландії. За його словами, місцева влада була б зацікавлена в американських інвестиціях, але у форматі конкретних пропозицій співпраці, зокрема у видобувній галузі. Гренландія має значні запаси корисних копалин – урану, дорогоцінного каміння, золота, нафти та газу, однак їхній видобуток обмежений з екологічних міркувань. Перспективною галуззю залишаються рідкісноземельні метали, розвиток якої лише розпочинається.
“Наразі ця галузь тільки починає розвиватися, і американські інвестиції тут би дуже допомогли. Зараз там працюють, здається, лише дві американські компанії, і то не на повну силу. Гренландці хотіли б бачити ініціативу до співпраці, а не риторику рівня “зараз ми вас захопимо”, – зауважила Куренкова.
Вона додала, що найбільшим страхом серед мешканців острова була можливість реальної військової присутності США.
“Найбільший страх у людей був саме перед реальним військовим вторгненням з боку США, тому що вони вважають себе мирним островом і не можуть уявити серйозної військової присутності”, – підсумувала журналістка.
Український слід: від туриста до героя мерії Нуука
Олена Куренкова розповіла, що перед поїздкою до Гренландії намагалася з’ясувати, скільки українців проживає на острові, однак не знайшла жодних офіційних даних. За її словами, відкритої статистики щодо української громади в Гренландії немає.
Вона звернула увагу, що Данія, до складу якої входить Гренландія, активно підтримує Україну, а в самій Данії проживає багато українців. Водночас щодо Гренландії такої інформації у відкритому доступі немає.
“З мого досвіду: ми випадково зустріли українського туриста. Він мешкає в Німеччині, чоловік уже поважного віку, подорожує Північчю Європи. Він просто почув, як ми з відеографом говорили українською, і пішов на звук. Підійшов до нас: “О, земляки! Не очікував побачити. Ви єдині українці, яких я зустрів за кілька днів”, – розповіла Куренкова.
За її словами, інших українців вони не зустрічали, окрім колег-журналістів. Зокрема, команда Суспільного перетнулася з фотографом Євгеном Малолєткою, який нині працює для іноземних медіа.
Олена Куренкова також пояснила, що населення Гренландії є невеликим. У столиці Нууку проживає близько 20 тисяч людей – приблизно як у невеликому районі Києва. Загалом на всьому острові мешкає близько 56 тисяч осіб. Заселеними переважно є західне та південне узбережжя, тоді як більша частина території – це вічна мерзлота, непридатна для життя.
За таких умов, зауважує журналістка, ймовірність зустріти українців у Гренландії існує, але вона невелика.
Окремо Куренкова поділилась історією, яка її особливо вразила, – про українця, який працював у міській раді столиці Гренландії.
“У нашому репортажі була історія, яка мене саму вразила. Ми прийшли на інтерв’ю до пані мера Нуука, її звати Шарлотта Людвігсен. Вона розповідала про ставлення до України та розпитувала, як ми живемо. І каже: “У нас на початку повномасштабного вторгнення працював українець у міській раді, у фінансовому відділі. Коли він дізнався про початок війни, то в перший же тиждень зібрав речі, звільнився і поїхав в Україну воювати. І загинув на фронті”, – розповіла журналістка.
За її словами, цього чоловіка звали Іван Думанов. Він поїхав на фронт у березні 2022 року й загинув уже в травні. До того Іван жив у Гренландії з 2019 року: спочатку переїхав до Данії, а згодом – на острів. Він мав фінансову освіту та працював у мерії Нуука, де його високо цінували.
Після звістки про його загибель на будівлі міської ради приспустили прапори – на знак пошани до його пам’яті та внеску.
“Ця історія мене вразила – ніколи не знаєш, де зустрінеш долю українця”, – підсумувала Олена Куренкова.
Життя серед скель: яскраві будинки та замість авто – човни
Також журналістка розповіла, що життя в Гренландії поєднує традиційний уклад місцевого населення (інуїтів) та сучасних реалій. За її словами, корінне населення мешкає там уже тисячу років і навіть зовнішньо відрізняється від європейців. Водночас данців там лише 10–15%, розповіла медійниця.
Традиційний спосіб життя, зауважує журналістка, помітний у повсякденних речах – від занять до одягу та архітектури.
“Традиції проявляються в усьому: полювання та риболовля для них не екзотика, а частина побуту та спосіб проведення часу з родиною. Навіть національні елементи одягу (наприклад, сережки з бісеру в жінок) вони спокійно носять у повсякденному житті”, – зазначила Олена Куренкова.
Вона також звернула увагу на особливості забудови столиці Гренландії – міста Нуук. За її словами, у центральній частині міста переважають дерев’яні будинки, зведені на скелях.
“Там не росте зелень, не ростуть дерева, неможливо посадити помідори. Люди дуже сумують за деревами, бо в цьому ґрунті вони просто не виживають. Будинки на узбережжі стоять на палях, щоб їх не знесло вітром чи штормом”, – зазначила Олена Куренкова.
Також журналістка підтвердила, що відомі кольорові будиночки, які часто можна побачити на супутникових мапах, реальні і є характерною рисою гренландських міст.
“Вони супер’яскраві. Оскільки навколо сіро-чорно-білий пейзаж, це такий спосіб боротьби із зимовою хандрою, адже зима там триває дев’ять місяців. Зараз на околицях місто розбудовується. Там з’являється щось подібне до наших житлових комплексів, але це максимум п’ять-дев’ять поверхів. Вищу “свічку” не збудуєш через особливості ґрунту”, – додала Олена.
Окремою особливістю життя в Гренландії вона назвала транспорт. Біля багатьох будинків, за її словами, можна побачити не автомобілі, а човни. Човен – це база, пояснює журналістка.
“Це не тільки для риболовлі, а й для подорожей між містами. В Гренландії немає системи автомобільних доріг через клімат та мерзлоту. Пересуваються або човнами, або маленькими літаками. Це дуже незвично: усвідомлення того, що з Нуука ти мало куди можеш доїхати машиною”, – розповіла Олена.
