У центрі уваги Люкс — Олексій Комаровський, режисер популярних фільмів “Коли ти вийдеш заміж?”, “Коли ти розлучишся?” та “Хрещатик 48/2”.
У нашому бліці Олексій поділився, чим би займався, якби не обрав кар’єру в кіно, чи хотів би з’явитися перед камерою, про свою професійну мрію, а також розвіяв найбільший кіноміф і згадав найабсурдніші чутки про себе.
Коли я не займаюся зйомками, це означає, що я готуюся до нового проекту. У нашій професії пауза між фільмами — це також частина роботи. Насправді режисер майже завжди у процесі — просто це не завжди видно.
Мій ідеальний вихідний — це час на природі без телефону і без людей. Хоча б один день на три тижні має бути таким: жодних питань, жодних відповідей, тільки вічність: вітер, ліс, море, будь-яка природа і прогулянки.
Найскладніше в роботі кінорежисера — це я сам. Найбільше доводиться сперечатися із собою. Якщо я домовився із собою — зйомки зазвичай проходять легше. Але це не завжди так, адже на майданчику можуть виникати нові ідеї, деталі, і я насолоджуюсь цим, хоча команда іноді не завжди в захваті. Проте часто вони люблять креативити разом зі мною.
Я завжди наголошую своїй команді: без вас я не зможу. Кіно — це командне мистецтво, подібно до командних видів спорту: як футбол чи хокей. Режисер може придумати фільм, він капітан, який направляє команду, але без них він залишиться сам на сам зі своїми задумами, як нападник із м’ячем. Це не просто красиві слова, а абсолютна правда.
Моя найбільша професійна мрія — зняти культове кіно. Таке, яке люди переглядатимуть десятки років і через 50 років, яке буде тримати серце і розум людей через час. Як картина, яку знає весь світ; не дарма фільм правильно називають — кінокартина.
Роль, яку я хотів би зіграти сам, — це та, якої не очікую від себе. Найцікавіше починається там, де перестаєш бути передбачуваним. Це стосується і життя, і кіно. Думаю, мені запропонують таку неочікувану роль, і я несподівано погоджусь.
Фільм, який я можу переглядати безкінечно, — це “Термінал” Стівена Спілберга. А що тут казати: просто подивіться. Це культова кінокартина, культовий режисер Спілберг і видатний актор Том Хенкс. А ще з нових — “Don’t Look Up” з Ді Капріо, йому лише 5 років, не всі ще зрозуміли знаковість цієї кінокартини. Років через 10 оціните.
Я ніколи не відмовлюся від кави. Це вже не просто напій, а частина мого творчого процесу. Декілька найкращих ідей народжувалися саме за чашкою кави.
Найбільше мене дратує моя здатність дратуватися. Бо іноді я розумію, що можна було просто посміхнутися й піти далі. Але часом певна психологічна слабкість бере гору, і я реагую, хоч я досить запальний і намагаюсь працювати зі своїм характером, хоча він іноді встигає швидше.
Люди часто думають про мене, що я зверхній. Але ні, це просто такий вираз обличчя, такий хитруватий фейс подарувала мені природа. Насправді я дружелюбний і відкритий. Цікаво спостерігати, як за півгодини спілкування людина кардинально змінює думку про мене на протилежну. Я також іноді упереджено ставлюсь до деяких людей, і це помилково.
Якби не кіно, я б став уже… Загалом я вже був багато ким. У мене дещо інший, зворотній шлях, як у Бенджаміна Баттона. Я працював і в бізнесі, і в державних органах, і в спорті, але повернувся до акторства, до кіно, яке захопило мене ще в 8 років.
Найсмішніший момент зі зйомок, який я пам’ятаю, — це цілий список. На майданчику у мене часто весело. Також у моєму проекті трапляються ситуації, які в моменті здаються катастрофою, а через рік всі згадують це зі сміхом. З останніх — як я впав з яхти від радості, коли зняли хороший кадр.
Найбільший кіноміф, у який досі вірять люди, — це те, що кіно легко і просто. Якщо після перегляду так думає глядач — це комплімент. Справжній критик знає, наскільки це складна професія, тому його думку я завжди слухаю уважно. А хейтер, як правило, вже давно написав свою рецензію ще до того, як увімкнув фільм.
Моє guilty pleasure — дивно жартувати. Особливо в моменти, коли всі навколо максимально серйозні. Не завжди це доречно, але майже завжди сильніше за мене.
Три слова, якими мене описала б моя команда, — ризиковий, упертий, легкий. Думаю, саме в такому порядку. Я свою команду люблю до нестями.
