Українське кіно значно більше, ніж кілька гучних прем’єр, про які говорили всі.
За останні півтора десятиліття режисери зняли десятки фільмів, що їздили великими фестивалями, отримували нагороди й захоплені відгуки критиків, але так і не стали масовими хітами вдома.
Деякі з них складні.
Деякі — дивні.
А деяким просто не пощастило вийти в момент, коли український глядач ще не звик регулярно ходити на національне кіно.
Тож зібрали 10 українських стрічок, які заслуговують на другий шанс.
1. «Вулкан»
Чоловік на ім’я Лукас вирушає у робочу поїздку півднем України — і випадково опиняється у світі, де нормальна логіка майже перестає діяти.
Степ.
Дивні люди.
Покинуті місця.
Абсурдні ситуації.
Спочатку здається, що перед нами комедія. Потім — соціальна драма. А ще трохи пізніше вже не зовсім зрозуміло, чи реальність узагалі залишилася реальністю.
Чому варто переглянути: це одна з найточніших і водночас найдивніших кінокартин про українську провінцію.
2. «Рівень чорного»
Майже мовчазний фільм Валентина Васяновича про весільного фотографа, життя якого поступово розсипається.
Головному герою виповнюється 50.
Батько старіє.
Стосунки закінчуються.
Робота більше не приносить того, що раніше.
У стрічці майже немає діалогів, але саме тиша й робить її настільки сильною.
Чому варто переглянути: якщо любите кіно, яке не пояснює емоції словами, а змушує просто дивитися й відчувати.
3. «Гамер»
Ще до того, як відеоігри стали нормальним матеріалом для серйозного кіно, Олег Сенцов зняв історію хлопця, який живе практично тільки Counter-Strike.
Реальність його майже не цікавить.
Є турніри.
Комп’ютерний клуб.
Мрія стати найкращим.
А потім виявляється, що навіть перемога не вирішує головної проблеми — що робити зі своїм життям далі.
Чому варто переглянути: фільм дуже точно передає атмосферу початку 2010-х і покоління, яке дорослішало між реальним та цифровим світом.
4. «Брама»
У Чорнобильській зоні відчуження живе дивна баба Пріся.
Її будинок стоїть посеред лісу.
Поруч — донька й онук.
А сама Пріся бачить сни, розмовляє з русалками, згадує Другу світову і часом здається єдиною людиною, яка по-справжньому розуміє, що відбувається навколо.
«Брама» Володимира Тихого балансує між чорним гумором, містикою та постапокаліпсисом.
Чому варто переглянути: це один із найбільш незвичайних українських фільмів про Чорнобиль — без звичних сталкерів і радіаційних монстрів.
5. «Ізі»
Італієць на прізвисько Ізі колись був автогонщиком, але після аварії його життя зупинилося.
Одного дня він отримує дивне завдання: перевезти труну з Італії до маленького українського села.
Звучить похмуро.
Насправді це тепле роуд-муві про двох дуже різних європейських світів.
Україна тут не декоративна декорація, а повноцінний персонаж — дивний, гостинний і непередбачуваний.
Чому варто переглянути: рідкісний приклад української копродукції, яка не намагається перетворити країну на суцільну трагедію.
6. «Коли падають дерева»
Маленьке українське село.
Юна Лариса закохана у хлопця з поганою репутацією.
Родина вважає ці стосунки ганьбою.
Люди навколо прекрасно знають, як вона повинна жити.
А сама Лариса хоче зовсім іншого.
Фільм Марисі Нікітюк — красивий, дикий і майже казковий.
Тут українська провінція водночас реальна й міфологічна.
Чому варто переглянути: за неймовірну операторську роботу та історію про свободу, яку іноді доводиться буквально відвойовувати.
7. «Додому»
Кримський татарин Мустафа дізнається, що його старший син загинув на війні.
Він приїжджає до Києва, забирає молодшого сина й вирушає з ним до окупованого Криму, щоб поховати загиблого на батьківщині.
Дорога поступово перетворюється на складну розмову між двома поколіннями.
Про Крим.
Про родину.
Про ідентичність.
Про те, де насправді знаходиться твій дім.
Чому варто переглянути: Ахтем Сеітаблаєв тут зіграв одну зі своїх найсильніших ролей.
8. «Плем’я»
Цей фільм отримав міжнародне визнання, але для широкої української аудиторії досі залишається радше «тим дивним кіно без слів».
Усі персонажі — нечуючі підлітки.
У стрічці немає озвучення жестової мови.
Немає субтитрів.
Немає звичних пояснень.
Глядачеві доводиться самому зчитувати жести, реакції та ситуації.
І через кілька хвилин це починає працювати дивовижно природно.
Чому варто переглянути: «Плем’я» Мирослава Слабошпицького — один із найбільш радикальних українських кінодосвідів останніх десятиліть.
9. «Атлантида»
2025 рік.
Україна перемогла у війні з Росією, але Донбас залишився майже непридатним для життя.
Ветеран Сергій працює серед покинутих промислових ландшафтів і поступово намагається повернути собі здатність жити.
Сьогодні цей фільм дивиться зовсім інакше, ніж під час прем’єри.
Бо багато речей, які у 2019 році здавалися фантастичною антиутопією, тепер отримали страшну реальність.
Чому варто переглянути: Валентин Васянович створив не просто фільм про війну, а історію про те, що починається після неї.
10. «Стоп-Земля»
Підлітки.
Школа.
Перше кохання.
Вечірки.
Незручні повідомлення.
Тривога через майбутнє.
І дуже багато моментів, коли хочеться сказати:
«Так, я теж так почувався».
Катерина Горностай зняла підлітків без дорослого моралізаторства. Вони тут не «проблемне покоління», а просто люди, які намагаються зрозуміти себе.
Чому варто переглянути: одна з найніжніших українських історій про дорослішання.
Чому ці фільми варто відкривати заново
Цікаво, що кілька стрічок із цієї добірки зовсім не були недооцінені критиками.
«Плем’я» стало фестивальною сенсацією.
«Атлантида» отримала головну нагороду програми Orizzonti Венеційського кінофестивалю.
«Додому» показували в Каннах.
Але фестивальний успіх і масове глядацьке життя — зовсім не одне й те саме.
Багато українських фільмів проходили прокат дуже швидко, мали невелику кількість сеансів або просто губилися серед голлівудських прем’єр.
Саме тому зараз цікаво повернутися до них без шуму навколо фестивалів і премій.
Просто як до кіно.
З якого почати
Хочеться чогось дивного й смішного — «Вулкан».
Сильної сімейної драми — «Додому».
Експериментального кіно — «Плем’я».
Післявоєнної антиутопії — «Атлантида».
Підліткової ніжності — «Стоп-Земля».
А якщо хочеться справжнього українського магічного реалізму — «Брама» або «Коли падають дерева».
Українському кіно часто дорікають, що воно або занадто важке, або постійно говорить про одні й ті самі теми.
Але достатньо подивитися ці десять фільмів, щоб зрозуміти:
воно може бути абсурдним, ніжним, страшним, смішним, мовчазним, експериментальним і абсолютно непередбачуваним.
І, можливо, деякі з найцікавіших українських стрічок ми вже бачили в афішах.
Просто свого часу так і не натиснули «дивитися».
