Марися Нікітюк, кінорежисерка
Моя мета – щоб європейці бачили в нас не жертв, а переможців.
09.07.2026 13:50
Проєкт художнього фільму «Ной» під керівництвом режисерки, сценаристки та письменниці Марисі Нікітюк був обраний для участі в престижній продакшн-програмі цьогорічного Карловарського міжнародного кінофестивалю – KVIFF Central Stage.
Воєнна драма «Ной» є її третім повнометражним фільмом, заснованим на історіях українських військових. Центральною фігурою сюжету є трансформація IT-фахівця Андрія (позивний «Тринадцятий») на передовій.
У розмові з Укрінформом режисерка обговорила поточний етап проєкту, основні меседжі, які він має донести до західної аудиторії, а також важливість відмови від образу жертв агресії, в якому багато хто готовий бачити українців.
«ЦЕ НЕ ЧИЯСЬ ВІЙНА, ЦЕ НАРОДНЕ ПРОТИСТОЯННЯ РОСІЙСЬКІЙ АГРЕСІЇ»
- Чого ви очікували від пітчингу?
- Як завжди – грошей і слави! (сміється) Грошей і партнерів для реалізації. Все інше та ідеї у нас є.
Цей пітчинг – це можливість представити наш проєкт у Карлових Варах.
- Чи мають головні герої – досвідчений сапер «Ной» та мобілізований IT-спеціаліст Андрій – реальних прототипів, чи це збірні образи?
- Десь є прототипи і конкретні люди. Але загалом багато збірного, багато історій, які змішалися, оскільки це не конкретна операція. Історія розгортається в контексті Харківського контрнаступу 2022 року, який, на мою думку, був надзвичайно важливим для розвитку нашої війни. Це був перший відчутний прорив.
Зараз ми знаємо, принаймні на сьогодні, як усе змінюється. Я також знаю, що сталося з моїми героями далі, тобто як розвиватиметься їх подальша доля.
«Ной» задуманий як трилогія – три фільми, що розповідатимуть про трансформацію людини на війні та саму війну. Наразі готовий перший сценарій, який ми тут і презентували.
- Головний герой Андрій проходить шлях від сором’язливого IT-фахівця до загартованого бійця. Чому ви обрали саме такий цивільний бекграунд для відображення трансформації людини на війні?
- По-перше, у мене багато друзів, які були цивільними, а стали військовими. По-друге, це дуже зрозуміла історія для європейців. Ми націлюємося не лише на українську аудиторію, а також на закордонну. І для них важливо розуміти, що наше військо складається не лише з професійних військових, а й з усіх верств населення.
Це не чиясь війна, це народне протистояння російській агресії. Звісно, у нас є професійні воїни, і це надзвичайно важливо. Але, в контексті емпатії і міжнародної дипломатії, важливо формувати думку, що ми захищаємося, а більшість тих, хто бореться за незалежність, – це колишні цивільні, які не планували ставати військовими. Це зрозуміло для європейців, вони проєктують це на себе.
- Сценарій базується на реальних розповідях українських військових. Як вам, як авторці ігрового кіно, вдається балансувати між жорстокою документальною правдою та кінематографічною художньою драмою?
- На документальній правді будуються всі історії – «based on the true story». Ми працюємо з реальністю. Ігрове чи документальне кіно – ми просто використовуємо різні підходи. В ігровому кіно ти рефлексуєш, обробляєш оточуюче, поєднуєш пережите, і так формуєш новий твір. Але навіть у документальному кіно реальність проходить через тебе як лінзу.
Я працюю в театральній техніці глибинного інтерв’ювання – «вербатім». Це коли ви збираєте документальні, довгі, глибокі інтерв’ю і на їх основі формуєте сценарій. У мене є розмови тривалістю до 30 годин. Частини цих історій потім інтегруються у сценарій.
«Я ЧАСТО ЧУЮ, ЩО «МИ ХОЧЕМО БАЧИТИ ВІЙНУ БЕЗ ВІЙНИ»»
-
Фільм створюється у копродукції України, Хорватії та Бельгії. Один із продюсерів, Хрвоє Освадіч, також є ветераном-сапером війни на території колишньої Югославії. Як ця міжнаціональна співпраця впливає на сценарій?
- Хрвоє був під час війни майже підлітком, але він був сапером. Його історія також частково включена в сюжет. Я створила одного з головних персонажів із позивним «Хорват» на основі його досвіду. Важливо показати, що це не лише локальна війна, а міжнародна – іноземці добровільно воюють за Україну, усвідомлюючи наслідки у разі нашої поразки.
-
Це правда, що ви проходили навчання з саперної справи для цивільних?
- Так, але це не саперна справа, а базові знання. Я відвідую різні навчання. Мої військові інструктори, залучені до сценарію, періодично запрошують мене на тренування.
-
В одному з інтерв’ю ви зазначили, що цей фільм – ваш внесок у боротьбу з агресором і створення сильного образу України за кордоном. Як європейський кіноринок у Карлових Варах реагує на такі прямі меседжі? Чи не відлякує це іноземних партнерів?
- Прямі меседжі – це складність. Нам потрібно знайти підхід до сприйняття Західного світу. Часто чую, що «ми хочемо бачити війну без війни». Нас готові сприймати жертвами. Коли мова йде про військових, про бойові дії, у деяких іноземців відключається увага. Існує проблема сприйняття воєнної реальності, начебто наше право на активний захист заперечується. Це моя місія – знайти звучання для нашої сили, щоб європейці бачили в нас переможців.
-
На Заході дійсно дедалі частіше говорять про «втому» від української тематики. Що, на вашу думку, у сюжеті «Ноя» здатне пробити цей інформаційний вакуум?
- Це не зовсім втома. Люди намагаються триматися за нормальність, поки по них не прилетить. Вони відкидають агресію, жорстокість, намагаючись жити в «нормальному» світі. Я бачу свою місію у зміні цих наративів через свою креативність.
«ЦЕ ФІЛЬМ ПРО ЛЮБОВ, РЯТУВАННЯ ТА ВТРАТИ»
-
Чому «Ной»? Ця назва – це позивний героя чи відсилка до біблійного ковчегу посеред хаосу?
- Коли ми говоримо про біблійний підтекст, маємо на увазі, що «Ной» – це рятівник, який у сучасних обставинах не може врятувати те, що йому найближче… І, звісно, це й позивний.
-
Як би ви описали фільм «Ной» кількома словами для іноземного глядача? Про що він?
- Про любов і неможливість любові. Про рятування. Про втрати. Це про людей максимально чесних, які можуть більше ніколи не повернутися. Для мене важливо показати, що ти можеш відчувати, коли знаєш, що це може обірватися будь-якої миті.
-
На якому етапі зараз роботи, і коли ви сподіваєтеся закінчити?
- Зараз ми на етапі фінансування. Ми отримали перше фінансування від European Solidarity Fund for Ukrainian Films – 180 тисяч євро на продакшн. Подалися на пітчинги «Тисячовесни» – результат буде восени. Сподіваюся, наступного року ми зможемо розпочати підготовку.
Ольга Танасійчук, Карлові Вари
Фото: Ольга Танасійчук
