На тлі загрози з боку Росії Європа продовжує посилювати свої оборонні спроможності та підтримувати Україну, адже немає іншого вибору. Проте всередині ЄС ще лишилися країни, які чекають, що все зроблять за них. Водночас відносини Європи зі Сполученими Штатами загострюються через Гренландію, тож питання України у 2026 році не є єдиним на порядку денному в Європарламенті, хоча там і розуміють його важливість.
Депутат Європейського парламенту від Литви Пятрас Ауштрявічюс в інтерв’ю 24 Каналу розповів про загострення між Європою і США, чи стане 2026 рік переломним у війні та коли Україна може вступити до ЄС. Більше деталей – читайте далі у матеріалі.
Про позику на 90 мільярдів для Києва
14 січня Європейська комісія презентувала пакет законодавчих пропозицій, щоб Україна цього та наступного року змогла отримати вже схвалену позику на 90 мільярдів євро. Ви впевнені, що підтримка України на такому рівні триватиме й далі?
Я думаю, що в нас немає іншого варіанту, окрім як підтримувати Україну в хорошому сенсі цього слова. Якщо Європа відступить від своїх слів і зобов’язань допомогти країні, яка зараз перебуває під агресією з боку Росії, то втратить своє обличчя, свої цінності й просто заблукає в коридорах геополітичних ігор. Дуже сподіваюся, що збережеться не лише політична й гуманітарна підтримка України, а й фінансово-військова.
Значна частина необхідної допомоги на 2026 і навіть 2027 рік уже, по суті, закладена, бо є політичне рішення оформити її як позику на 90 мільярдів євро. Невдовзі ми починаємо обговорення цього питання в Європарламенті, і основні групи погодилися на прискорену процедуру, бо тут не можна зволікати й обмежуватися лише дискусіями.
Україні потрібні гроші для боротьби, підтримки людей і економіки. Сподіваюся, що рішення в Європарламенті буде ухвалене. Великих перешкод я не бачу, питання лише в тому, скільки голосів буде “за”, але очікую на переконливу більшість. Після цього, за всіма ухваленими процедурами, Єврокомісія зможе надавати фінансову допомогу Україні.
Повне інтерв’ю депутата Європарламенту: дивіться відео
На порядку денному Європарламенту тепер не лише Україна
Які зараз основні пріоритети та чим сьогодні живе Європарламент?
2026 рік почався так бурхливо, що складно було передбачити таку динаміку міжнародної політики. Поряд з Україною ми маємо тему Гренландії, і мені здається, що це питання зараз виходить на пік. Я навіть очікую радше негативного розвитку процесів у цьому напрямі.
Також є венесуельська криза, іранська криза. Якщо у 2024 – 2025 роках одним із ключових зовнішніх питань для Європи була Україна, то тепер на порядку денному з’явилося більше різних тем. Деякі з них менше нас стосуються, але є й такі, що зачіпають напряму, як-от Гренландія або ближчий для Європи Іран, який перебуває у партнерстві з Росією. Тому ці питання важливі не тільки для нас, а й для України.
Треба розуміти, що коли пріоритетних тем стає так багато, вони неминуче починають конкурувати між собою за увагу й ресурси. Зберегти безпекове питання як пріоритетне, а воно напряму пов’язане із ситуацією в Україні, вже потребує додаткових зусиль. Це потребує концентрації на темі, уваги, часу. Я передбачаю, що конкуренція за час і за увагу на початку 2026 року зростатиме.
Але я сподіваюся, що Україна все одно залишатиметься на верхівці порядку денного. Бо питання не лише в тому, як зупинити або призупинити російську агресію проти України. Це безпосередньо пов’язано з європейською системою безпеки, з безпекою окремих країн Євросоюзу. Аргументи для цього є, але їх потрібно буде перетворювати на політичні рішення.
Чи можливе загострення між Європою і США через Гренландію
Якщо перейти до Гренландії. Трамп заявив про 10% мита з 1 лютого для низки європейських країн. Також Financial Times писало, що Європа може розірвати економічні домовленості зі США, якщо ті спробують захопити Гренландію. Чи можливий сценарій, що зі США ніхто не захоче ні торгувати, ні співпрацювати, і вони віддаляться від Європи?
Говорімо відверто, відносини між Євросоюзом і США через політику адміністрації Трампа щодо Гренландії я б уже назвав глибокою кризою. Це дуже серйозна ситуація. Якщо дивитися ширше, то Європа була тим фактором, який допомагав коригувати в конструктивний бік переговори між США та Україною, і частково впливав на рамки розмови про Росію. Саме слово “Європа” було важливим і для української сторони.
Якщо ці довірливі відносини з адміністрацією Трампа почнуть руйнуватися, це небезпечно. Я говорю саме про адміністрацію, не про США загалом. Але заяви можуть перетворитися на реальні дії, політичні рішення, фінансові кроки та торгівельні обмеження. Це може загнати дві найбільші економічні системи світу – Євросоюз і США – у глухий кут.
Якщо обірвуться традиційні торгівельні, інвестиційні та інші зв’язки, це стане великим мінусом для обох сторін. Хто від цього виграє, так це ті, хто конкурує із Заходом і ненавидить його. І цей список очолює Росія та її союзники.
Це справді поганий сценарій. Уже наступного тижня це обговорюватимуть на сесії Європарламенту, і тон буде дуже критичний. Йдеться не лише про ставлення адміністрації Трампа до Данії через Гренландію, а й про те, що такі заяви можуть змінювати всю політичну систему в Європі.
Відкрито скажу, навіть радикально праві сили в Данії, які раніше підтримували MAGA і Трампа, тепер реагують різко. Вони вже говорять про те, що треба повністю блокувати й відмовлятися від будь-яких контактів зі США. Вони завжди займають радикальну позицію, але це показує ширший ефект.
Необережні, небезпечні, ревізіоністські висловлювання з боку адміністрації Трампа викликають по всій Європі гостру відповідь і політичні дискусії. Це цілком може перерости у велику кризу відносин. Я не знаю, з чим це можна порівняти з минулого, але схоже, що ми входимо в нову смугу взаємин.
Важливо Доктрина Монро 2․0 і розкол НАТО: світ неминуче поглинає епоха агресивних імперій і право сильного
Чи може справа дійти до прямих бойових дій, чи все ж дипломатія залишиться пріоритетом для США і Європи?
Почну з жарту: я дуже сподіваюся, що короля Данії не викрадуть і не перевезуть до США, як це сталося з Мадуро (експрезидент Венесуели Ніколас Мадуро, – 24 Канал). І так само сподіваюся, що наші відносини не підуть таким шляхом і не дійдуть до настільки кризового стану. Все ж є політики, академіки й інші люди, які мають серйозні підходи та розуміють відповідальність.
Дуже сподіваюся, що з’явиться платформа, на якій ми зможемо сісти й домовитися. Бо це, загалом, дуже поганий приклад для світу і для всіх країн. Якщо почне домінувати принцип сили й безвідповідальні ініціативи, постає питання, чого тоді чекати від країн, які й так будують політику саме на цьому. Передусім ідеться про Росію. Тому я сподіваюся на розумний спосіб розв’язання цієї кризи, хоча розумію, що це буде складно.
Раніше дехто міг думати, що Дональд Трамп просто насміхається або провокує. Але це серйозно, і навіть серйозніше, ніж багато хто припускав.
Чи стане 2026 рік переломним у війні?
Чи можливий цього року відчутний прогрес у переговорах про мир?
Знаєте, скажу відверто: переговорна тактика адміністрації Трампа провалилася. Він обіцяв зробити це за день, за два, за три, але по факту Росія водить його за ніс. І навіть після таких віражів і очевидних висновків усе одно з’являються критичні заяви в бік України, ніби це Україна чогось не зробила.
Це дуже серйозно. Рік минув, можливо, він не зовсім втрачений, але всі ці затягування відбуваються коштом України та безпеки українців. А тепер ще й морози наклалися на наслідки бомбардувань з боку Росії. Це стало настільки звичним, що іноді здається: у Вашингтоні всі “гріхи” росіян уже ніби викуплені, а далі розмова зводиться до фінансових потоків. На мою думку, це дуже прикра ситуація і велика помилка.
Це нерозуміння, як вести переговори з такою агресивною стороною як Росія. Якби йшлося про умовні “жарти”, можна було б тягнути час, шукати компроміс. Але тут усе і так ясно. Я бачу, що Європа і європейські політики зробили визначальні висновки щодо ситуації. Ілюзій немає.
Так, дехто може хотіти паралельно будувати з Росією якісь “особливі” відносини, але загалом це не визначає європейську політику. Європа говорить одним голосом. І я сподіваюся, що цей голос звучатиме дедалі гучніше і підтверджуватиметься діями.
Я не думаю, що у 2026 році переговори обов’язково швидко підуть уперед. Я не бачу принципових змін з боку Росії. Навпаки, вона грає в цій ситуації. Можливо, відбуваються окремі переговори між Москвою і Вашингтоном, про які ми знаємо не все. Тому важко чекати швидкого і правильного розв’язання. Ймовірно, буде рух хвилями: два кроки вперед, один назад, або навіть навпаки.
Водночас я сподіваюся, що 2026 рік може стати переломним. Але для цього адміністрація Трампа має не лише обіцяти, не говорити часом у порожнечу і не тиснути на партнерів, а взятися за справу серйозно.
Чи готується Європа до війни з Росією?
У Європі багато держав почали готуватися до можливої війни з Росією, адже Кремль погрожує європейським країнам, зокрема “Орешником”, яким він нібито може дістати до будь-якої столиці Європи. Як ви оцінюєте зсередини стан готовності армій європейських країн до імовірної війни з Росією?
Потрібно порівнювати готовність Євросоюзу два роки тому із сьогоднішньою ситуацією, і зараз все набагато краще. Європа зробила принципові висновки. Не маю жодних підстав вважати, що думка про Росію, про Володимира Путіна може змінитися у найближчі місяці чи роки. Навпаки, думаю, Європа зробила правильний вибір на користь зміцнення обороноздатності та оборонної промисловості.
До речі, це рішення може мати певний вплив на трансатлантичні відносини, тому що сьогодні Європа платить за ту зброю, яку здебільшого купує у Сполучених Штатів і надає Україні. Але з цим можна жити, якщо це допомагає Україні, і є гарним військовим рішенням.
Проте у Євросоюзі є три категорії країн. У тих, що перебувають більше на східному фланзі, процеси щодо перетворення оборонного бюджету йдуть дуже динамічно. Зокрема оборонний бюджет Литви вже збільшився на 5,4%. Це велике зростання, завдяки якому вона зможе купувати зброю та навіть допомагати Україні. Тож ці країни здійснюють дуже швидкі зміни. Вони не вірять словам, а вірять справі й тій ситуації, що довкола.
Також є країни, які роблять це повільніше через певні політичні аспекти. Проте все ж таки вони йдуть уперед. І є країни, які розслабилися та залишаються такими й сьогодні. Вони звикли жити у безпечному світі коштом інших, адже їм надається ця безпека. Я б закликав ці країни більше інвестувати, якщо не у свою безпеку, то хоча б в безпеку України, збільшивши свою допомогу Києву бодай на 20%.
До теми Ще один рік війни: що буде з українцями в Європі та як величезний кредит ЄС рятує бюджет України
Це питання вже стало частиною стратегічного порядку денного Європейського Союзу. Я бачу тільки шлях уперед, без жодних відхилень, послаблень чи відкладень. Сподіваюся, що цього року ми ще почуємо про нові ініціативи, конкретні справи та рішення у сфері безпеки й обороноздатності Європи та, зокрема України. Це дуже хороший меседж.
Водночас Росія не змінилася. Вона взагалі не здатна на зміни. Росія може заснути, але прокинутися з тими самими думками про провокації, захоплення, війну з сусідами чи з іншими європейськими цивілізованими країнами. Тому що цивілізація не торкнулася Росії бодай у сенсі мислення та розуміння історичної перспективи.
Тож ми не маємо вибору, ми повинні йти тією дорогою, яку обрали. Дуже сподіваюся, що у Європі не відбудуться політичні зміни, що можуть призвести до переговорів з Росією. З нею можна розмовляти тільки з позиції сили, адже вона розуміє тільки таку мову.
Коли Україна вступить в ЄС?
Як вважаєте, які перспективи має Україна на вступ до Європейського Союзу? Раніше були прогнози щодо 2028 – 2030 років. Чи відповідають вони дійсності зараз? Також у ЄС розглядається скорочена процедура членства, проте без деяких прав для України.
Є відверта та чітка відповідь – ухвалене політичне рішення про те, що Україна буде членом Євросоюзу. У якому саме році це відбудеться 2028, 2029, 2030 чи 2031-му, це вже тактичне рішення. А стратегічне – вже ухвалене. Це найважливіше, що могло статися.
Після 2004 року в ЄС вступили 10 країн. Потім членами Євросоюзу стали Болгарія, Румунія та Хорватія – це вже важливіші етапи його розширення. Але новий етап розширення Євросоюзу буде не таким, як раніше. Напевно переговори вестимуться трохи за іншою схемою, за іншими процедурами й навіть їхня стратегія буде іншою. Існує бачення поступового членства у ЄС.
Спершу приєднання до економічних структур, вихід на єдиний ринок Євросоюзу, що є найважливішим економічним чинником для майбутнього України. Це – можливість українським громадянам вільно працювати в Європі, інвестиції, фінансова і структурна допомога. А після цього – політичне залучення до ЄС. Йдеться про право голосу у Раді Європи чи Європарламенті. Політичний процес може зайняти трохи більше часу.
Якщо обирати стратегію вступу в ЄС, то я б порадив надати перевагу найпрагматичнішій і тій, що найшвидше можна реалізувати. Чим швидше, тим краще, а деталі можна узгодити з часом. Однак я, як демократ і ліберал, переконаний, що поділення країн Євросоюзу на різні категорії є неприйнятним. Держави, що вже є членами ЄС, повинні мати однакові права щодо голосування, висловлення своєї думки, фінансової підтримки тощо. А також щодо зобов’язань – це дуже важливий складник.
На сьогодні ще 10 країн хочуть вступити до Євросоюзу. Дві східноєвропейські – Україна і Молдова та західнобалканські, які мають власну переговорну історію – не обов’язково дуже позитивну. Деякі країни мають прогрес, деякі – регрес.
Також можуть з’явитися нові кандидати на вступ у ЄС. Наприклад, Вірменія, яка дивиться у бік Європи, але ще не сказала своє чітке слово. Однак з геостратегічного погляду Вірменія не має іншого виходу, як стати членом ЄС, і має наважитися на це. Дуже сподіваюся, що це рішення позитивно вплине на майбутнє цієї держави. Побачимо, як далі підуть справи.
Проте важливо розуміти, що це один зі стратегічних пунктів на порядку денному у ЄС. Адже членство України в Євросоюзі чи переговори з Україною будуть вирішальною справою. Тому що інші країни мають набагато менший вплив на безпеку та інші важливі питання.
Сьогодні достатньо політичної підтримки України у цих питаннях. Дуже сподіваюся, що це викличе надалі не зупинку, а прискорення інтеграційних процесів щодо гармонізації права з боку України, тому що це дуже важливо. Проте Євросоюз допоможе, тому що бачить в Україні майбутнього нового члена європейської сім’ї.
Після закінчення війни постане питання відновлення та відбудови України. Якою ви бачите роль Євросоюзу у цих процесах?
Впевнений, що все-таки економічне майбутнє України визначатиме Євросоюз. Особливо умови її участі в єдиному ринку ЄС. Звичайно, важливу роль для України будуть відігравати економічні, торгові відносини зі Сполученими Штатами. Але їх не можна буде порівнювати із відносинами, які існуватимуть в України з Євросоюзом. Їх підказує і географія, і історія, і досвід.
Я бачу велику економічну, інвестиційну цікавість з боку Євросоюзу, підприємств виходити на ринок України й робити спільні проєкти. Куди підуть ці товари та послуги – побачимо. Але товари, що виготовлені в Україні мають відповідати європейській якості та стандартам. Тоді буде вибір, куди продавати їх – до США, до Японії, чи залишити на європейському ринку. Тому майбутнє належить європейському вектору.
Має відбутися інтеграційне злиття України з європейським ринком. Звичайно, можливі перешкоди, тому що може виникнути конкуренція з деякими країнами. Це відбувається, але це минає і має владнатися. В економіці на це впливають співвідношення ціни, якості та певна ситуація. Проте я впевнений, що європейці, маючи власний інтерес в Україні, підтримуватимуть її та перетворюватимуть на зону виробництва та спільних інвестиційних проєктів.
Про це Вступ України до ЄС: чи можемо сподіватися на 2027 рік
Також гарантії щодо правових питань нададуть європейцям додаткові мотиви інвестувати в Україну. Також це розв’яже багато ще не розв’язаних питань українських підприємців. Тому що з’явиться стабільність, орієнтація на європейські стандарти.
Передбачаю, що Україна може бути дуже привабливою для міжнародних інвестицій із багатьох країн, зокрема США, Японії, але на європейських стандартах, європейській правовій системі, яка надає впевненість у майбутньому.
Тому проводьмо переговори щодо вступу України у ЄС. Економічна частина завжди є дуже важливою під час їх проведення. Можуть бути розбіжності щодо певних квот, але, сподіваюсь, що це буде вирішено, адже розуміємо, що маємо враховувати свої стратегічні інтереси.
