Тьєррі Ковіль, французький експерт з питань Близького Сходу

Тьєррі Ковіль – науковець французького Інституту міжнародних і стратегічних досліджень (IRIS). Доктор економічних наук, він досліджує сучасний Іран майже 20 років, є автором кількох книг на цю тему, зокрема «Іран: невидима революція» та «Іран – сила в русі». Із Тьєррі Ковілем ми обговорили глибинні причини нинішньої кризи в Ірані – поєднання економічного колапсу, санкцій і кризи легітимності режиму, а також межі зовнішнього втручання та запит суспільства на демократичні зміни.

ІРАНУ ДЛЯ ВИХОДУ З ЕКОНОМІЧНОЇ ПРІРВИ ПОТРІБНІ ПЕРЕГОВОРИ ЗІ США

– Іранська влада вже заявила про повернення країни до «нормального життя» – відновлення роботи шкіл, базарів, навіть про частковий доступ до Інтернету. Чи можемо ми говорити, що режим Хаменеї зараз має важелі, щоби втримати ситуацію під контролем?

– Одразу хочу наголосити, що причини протестів в Ірані є одночасно економічними та політичними. У будь-якому разі, цьому режиму буде дуже складно через два важливі фактори. По-перше, іранська влада має піти на переговори зі США, щоб усе-таки домогтися певного скасування санкцій. З 2012 року в Ірані прискорюється інфляція, і це пов’язане саме з санкціями, спочатку американськими та європейськими з 2012 по 2015 рік, а потім, з 2018 року, – з американськими. Раніше американці, здавалося, погодилися розмовляти, але посеред цього сталась атака Ізраїлю.

Днями з’явилась інформація, що міністр закордонних справ Аббас Аракчі звернувся до Стіва Віткоффа з проханням про термінову зустріч. Тож це питання є життєво важливим для Ірану.

Інфляція зараз становить 40%. Уряд фінансує великий бюджетний дефіцит за рахунок емісії грошей. До того ж, він значно збільшив свої військові витрати. Як ви знаєте, іранський рік починається в березні. Станом на зараз проєкт бюджету на 2027 рік передбачає дуже значне зростання військових витрат. Також іранський уряд запровадив субсидії, які виплачуються населенню. За деякими показниками, рівень бідності становить 36%, тому скоротити ці субсидії неможливо.

А ще є урядові пропагандистські організації за кордоном, які продовжують отримувати великі бюджетні кошти.

В ІРАНІ КРИЗА ЛЕГІТИМНОСТІ ВЛАДИ, ОДНАК ЇЇ ВАЖКО ВИМІРЯТИ

– Чи збереже режим за такої скрутної економічної ситуації достатню політичну підтримку після того, що сталося?

– Іранська влада добре розуміє, що не повинна втрачати ядро своїх прихильників. Початок кінця настане тоді, коли вона їх зрадить. Однак є дуже багато факторів, що впливають на ситуацію. Іран – це приблизно 90 мільйонів жителів. Одні з найбільших запасів нафти і газу у світі. Освічене населення, розвинутий приватний сектор. Але саме населення платить за те, що уряд офіційно називає «економікою опору». Зараз народний гнів виріс до рівня, коли люди вже не бачать виходу. Навіть я, який побував в Ірані у 2018 році, можу сказати, що як би їм не пояснювали, що саме санкції спричинили кризу, вони вважають, що відповідальність лежить на уряді. Розумієте, цей народний гнів вийшов за межі контролю. Насамперед через економіку, бо тепер те, що раніше терпіли, стало вже нестерпним.

– Але політична криза пов’язана не лише із санкціями, а і з самою системою влади. Чи можемо ми казати, що режим втратив свою легітимність після насильницьких дій проти власного народу?

– Так, зараз частина населення прагне зміни системи, а питання легітимності політичної системи постає вже давно. Але у випадку цієї дуже закритої країни це дуже складно виміряти. Я читав опитування із самого Ірану, у 2021 році вони запитували, чи відчувають іранці близькість до двох основних партій, консервативної і реформаторської. Тоді, до кризи 2022 року, ствердна відповідь була менше 10%. А до цього, у 2010-х роках, цей показника становив 50%.

З іншого боку, треба бути обережними, бо під час останніх президентських виборів в Ірані приблизно 14 мільйонів людей проголосували за найрадикальнішого кандидата, якого звати Джалілі, і це приблизно 20% виборців.

Це не є достовірним фактом, але соціологи твердять, що в Ірані зберігається також меншість, 20%, можливо, трохи менше, яка підтримує режим, і меншість, приблизно така ж за кількістю, яка його ненавидить. А посередині, скажімо так, є іранський середній клас, який незадоволений, який хоче демократії, але який досі хотів, щоб це відбувалося без насильства.

В ІРАНІ НЕМАЄ ЗГОДИ ЩОДО НОВОГО ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРА

– Це, очевидно, до них звертався син поваленого шаха Реза Пехлеві, який зі США просив людей продовжувати протести та виходити на вулиці?

– Найпевніше, так. Але люди в Ірані також усвідомлюють ризики і бачили, що сталося раніше в Сирії, в Іраку. Коли ти знаходишся за межами країни, то легко сказати: «Виходьте на вулиці!», але, знаєте, люди в Ірані багато пережили і мають певну політичну зрілість та високий рівень освіти. І соціологи твердять, що існує певна політична порожнеча, немає згоди щодо альтернативного лідера.

Іран дуже розділений, дуже роздроблений, якщо хочете. У будь-якому разі ця політична криза далека від закінчення, тому що ніколи раніше на вулицях не було стільки людей, які вимагали кінця політичної системи. Так само, як ніколи не було стільки загиблих під час протестів.

– Деякі демонстранти, з тих відео, які дійшли до нас, таки скандували саме ім’я сина шаха…

– Так, це правда. Але, повертаючись до того, що я вам говорив, чи це означає, що більшість іранців з цим згодні? Так, я слухав прихильника монархії, який сказав, що 20% гасел були на підтримку Пехлеві, але це не дуже наукові показники. Безсумнівно, зараз навіть усередині влади будуть зроблені висновки. Саме тому аятолла Хаменеї навіть визнав, що з початку протестів було вбито кілька тисяч людей.

ЧОМУ ТРАМП ПЕРЕДУМАВ ПІДТРИМАТИ ПРОТЕСТИ?

– Як ви вважаєте, чому Дональд Трамп, який спочатку закликав іранців продовжувати мобілізацію, обіцяв допомогу, що вже «в дорозі», потім, зрештою, не втрутився? Чому він змінив свою думку?

– Ви знаєте, важко зрозуміти, що відбувається в голові Дональда Трампа, і не лише мені. Однак треба дивитися на хронологію подій, спочатку це все-таки була економічна криза, з людьми на базарі, які протестували через падіння курсу валюти, а потім, у четвер і п’ятницю, син шаха просить своїх прихильників вийти на вулиці, і тоді криза набуває іншого виміру. Потім він робить другу заяву і просить допомоги у Дональда Трампа, а той каже: продовжуйте протестувати, йдіть у центри міст, допомога ось-ось прибуде. Тобто він практично підбурює іранців. І є, безумовно, ті, хто вірили, що американська допомога надійде негайно. Але є ще військові радники, які, скоріше за все, пояснили Трампу, що саме може статися.

– Тобто вони описали йому ймовірні сценарії?

– Уявімо, що Трамп вирішує атакувати, наприклад стратегічну ядерну базу в районі Аран ва Бігдоль (центральна частина країни), або здійснити тотальний напад, щоб знищити саме політичну верхівку. Але якщо його метою є сприяння переходу до демократії, то у цьому регіоні ми вже бачили, до яких катастроф це може призвести. Я маю на увазі Ірак та Афганістан. Також існує ризик націоналістичної реакції, навіть на тлі політичної кризи, велика частка іранців, я впевнений, все ж таки скоріше проти іноземного втручання. До того ж, режим Хаменеї може відповісти, він має балістичну програму, тому може атакувати американські бази в регіоні.

– Я читала, що Трампа переконали ворожі до Тегерана монархії Аравійського півострова, такі як Оман та Катар, які бояться сценарію іракського зразка, коли країна буде роздроблена в руках неконтрольованих збройних груп?

– Так, країни цього регіону дуже бояться, що почнеться тривалий конфлікт, і ризики громадянської війни у такому разі є дуже реальними. Іран буде глибоко дестабілізований, адже в Ірані є курди, за твердженнями влади, – це курдські бойовики, які приїхали з Іраку на допомогу демонстрантам. Але також очевидно, що курдські партії не залишаться осторонь, тому що на південному сході є сепаратистські рухи, які перейшли до Пакистану, тож сусідні країни дуже бояться загальної дестабілізації, бо громадянська війна неминуче призведе також до мільйонів біженців.

– А як щодо ядерної програми Ірану?

– Тут завжди є питання, все-таки є близько 500 кілограмів урану з 60% ступенем збагачення, який все ще знаходиться там, тож чи можна дозволити собі дестабілізацію країни, яка має кілька сотень кілограмів збагаченого урану, що може бути використаний для виготовлення атомних бомб? Та й Ізраїль не обов’язково згоден був би з атакою на Іран, тому що вони все ж бачать ризик відповіді Ірану з його балістичними можливостями, навіть якщо вони і значно зменшились після останньої атаки.

АМЕРИКАНЦІ СИЛЬНО РИЗИКУЮТЬ, ЯКЩО ПРИВЕДУТЬ ДО ВЛАДИ ПЕХЛЕВІ

– Є також версія, що Трамп просто затягує час, готуючись до наступних дій?

– Є велике лобі, це іноземні опоненти режиму, зокрема роялісти, які хочуть цього нападу, бо вважають його єдиним способом допомогти протестам. З іншого боку, багато опозиціонерів кажуть, що іноземне військове втручання ніколи не приводило до демократії в регіоні. Але, можливо, Трамп, таки збирається діяти. Зараз США повертають війська в регіон, тому, можливо, він прикидається, що нічого не робить, а насправді буде атакувати. Він уже точно усвідомив, що з Іраном неможливо так, як у Венесуелі, розумієте.

– Той самий Реза Пехлеві у соціальних мережах обіцяв, що повернеться до Ірану. Тож, можливо, це і є стратегія Трампа – висунути на авансцену принца, але не надто поспішати?

– Як я вже казав, зовсім не є доконаним фактом, що саме Реза Пехлеві має більшість прихильників в Ірані. Навіть ті, хто скандував його ім’я на вулиці, можливо робили це тому, що в Ірані просто немає лідера опозиційного руху. Тобто це не підтримка конкретно цієї людини, це просто потреба змін.

З іншого боку, якщо Пехлеві прийде до влади таким чином, що буде повністю в руках американців, то це буде повторенням історії, того, що сталося в 1953 році в Ірані. Тоді владу перебрав його батько після державного перевороту, організованого ЦРУ та розвідкою. І сприйняття того, що король перебував під іноземним впливом, безсумнівно, було одним із факторів, що призвели до революції 1979 року. Якщо його приведуть до влади, щоб організувати демократичний перехід, чому б і ні. Але той факт, що це зроблять американці, безумовно викличе реакцію.

ЗАПИТ НА ДЕМОКРАТІЮ В ІРАНІ СИЛЬНІШИЙ, АНІЖ В ІНШИХ КРАЇНАХ

– Серед іншого Пехлеві пообіцяв, що після падіння режиму Іран стане світською країною. Які шанси на це, і чи є більшість, яка справді хоче покінчити з «ісламською республікою»?

– Через модернізацію іранського суспільства після революції та завдяки підвищенню рівня освіти більшість іранців хоче відокремлення релігії від політики. Проблема полягає в тому, щоби знайти політичну систему, в якій іранці впізнають себе. Вони дуже націоналістичні. Тому, якщо він (спадкоємний принц Пехлеві, – ред.) прийде і скаже, що ми будемо дружити з усіма, все одно будуть вороги. Чи то монархія, чи ісламська республіка, Іран – дуже складна країна. В опитуваннях, що проводяться всередині країни, є дані, що попит на демократію в Ірані сильніший, аніж в інших країнах.

– Чи вірите ви, що іранці можуть самостійно, без допомоги американців, знайти вихід із цієї ситуації?

– Як громадянин, я маю свої побажання, але як науковець – намагаюся бачити ситуацію на місці.

Зараз вона дуже схожа на Арабську весну в тому сенсі, що на вулицях уже є натовп незадоволених людей. Водночас немає лідера, немає програми, але є режим, приблизно 20% його прихильників і всі сили безпеки, які продовжують працювати на нього. Доки це не зміниться, ситуація буде розвиватися непередбачувано. З іншого боку, саме фактор лідера, наступництво лідера буде вирішальним. Адже лідер в Ірані – це той, хто має найбільшу владу.

Вже зараз народ готовий на величезні жертви, навіть на тисячі смертей, щоб розхитати ситуацію. Тож все, чого я, як дослідник, можу бажати, – це сценарій, за якого іранці знайдуть лідерів і будуть чинити тиск на владу, щоби здійснити перехід до демократії, без втрат та потрясінь.

Лідія Таран, Франція