Інтерв’ю з Анжелікою Ганчук — майбутньою бейскомандеркою 31-ї Української антарктичної експедиції
— Анжеліко, ти зовсім скоро вирушиш у Антарктику, щоб очолити 31 Українську антарктичну експедицію і працювати ще й метеорологом на станції. Коли ти озираєшся назад — з чого для тебе все почалося?
— Для мене все почалося з Українського гідрометеорологічного центру. Далеких 10 років тому я після університету прийшла працювати синоптиком відділу метеорологічних прогнозів — і це була дуже серйозна професійна школа. Оперативна робота 24/7, аналіз супутникових, аерологічних і чисельних модельних даних, постійний моніторинг небезпечних і стихійних явищ, підготовка офіційної прогностичної інформації для державних органів і служб. Саме в УкрГМЦ я навчилася головному — відповідальності за кожне слово в прогнозі. Це не абстрактна наука, це рішення, від яких залежать життя людей, робота критичної інфраструктури, безпека країни.
— Що було для тебе найскладнішим у перші роки роботи синоптиком?
— Усвідомлення масштабу відповідальності. Коли ти працюєш із небезпечними явищами, дуже швидко розумієш, що прогноз — це не просто карти й цифри. Це основа для рішень ДСНС, авіації, енергетики, транспорту, органів влади. Велике значення мала команда відділу метеопрогнозів і керівництво, які навчали і підтримували завжди. Саме відділ метеорологічних прогнозів сформував мене як фахівця, наразі він під керівництвом Наталії Голені. Там навчають не боятися складних ситуацій, а системно їх аналізувати і вирішувати.
— Паралельно ти працювала у відділі взаємодії з медіа. Це доволі незвичне поєднання для синоптика. Як так склалося?
— Дійсно, у 2021–2024 роках я паралельно працювала провідним метеорологом у відділі взаємодії з медіа УкрГМЦ. Я бачила, наскільки складно іноді пояснити людям, що таке небезпечне явище, чому прогноз змінюється, чому попередження — це не “страшилка”, як важливо прогноз отримувати від фахівців, і як вдалий прогноз рятує життя людей під час грози, хуртовин, звичайних подорожей чи польотів. Я готувала матеріали для телебачення, радіо, інтернет-ресурсів і соцмереж, була ведучою погодних новин на телеканалі «Київ». Цей досвід дуже сильно розширив моє розуміння метеорології — як науки, яка має бути зрозумілою.
— Тобто ти фактично була містком між наукою і суспільством?
— Саме так. Я не просто озвучувала прогнози, я брала участь у формуванні підходів до подачі інформації. Як пояснити складні процеси просто, але коректно. Як говорити про ризики відповідально. Як не драматизувати, але й не применшувати небезпеку. І це дуже допомогло мені в подальшій роботі.
— Це не перша твоя зимівля, станція вже як рідна. Як ти потрапила в Антарктику вперше?
— У 2022–2023 роках я працювала метеорологом 27-ї Української антарктичної експедиції після того як пройшла багато ступенів відбору. Дуже яскраво зараз пам’ятаю як перед експедицією, у грудні 2021 року, ми проходили навчально-практичні збори на базі Низькочастотної обсерваторії Радіоастрономічного інституту НАН України в селі Мартове на Харківщині. І власне поки що це була остання експедиція, яка там тренувалась. Ми виїжджали вже в березні 2022-го після початку повномасштабного вторгнення. Вже тоді стало зрозуміло, що в Антарктиці доведеться працювати на межі можливостей і нас до цього готували, а я, виходить, готувалася до цього все своє професійне життя.
— Якою була твоя робота безпосередньо на станції «Академік Вернадський»?
— Роботи було дуже багато і вона була різноплановою. Я разом зі ще двома метеорологами проводила метеорологічні вимірювання, займалася збором і обробкою різних даних, як от температури повітря і води, атмосферного тиску, напрямку та швидкості вітру, хмарності. Дані кожні три години в закодованому вигляді передавалися до Всесвітньої метеорологічної організації. Також я обслуговувала метеорологічні прилади, вимірювала сніговий покрив, концентрацію озону в атмосфері, працювала з мареографом, окрім цього робота на станції має широкий спектр, адже ти маєш бути там гляціо- та гідрометеорологом для проведення глибоководних гідрологічних дослідженнях в океані, гляціологічних дослідженнях льодовика на острові Галіндез із використанням георадару, відбирати сніг під час хуртовин, аналізувати профілі снігового покриву.
— Це звучить дуже масштабно. Чи були якісь особливо знакові моменти?
— Так, у квітні 2022 року на станції «Вернадський» після понад тридцятилітньої перерви були відновлені аерологічні дослідження за допомогою радіозондів. Для мене це був надзвичайно важливий момент — як з наукової, так і з історичної точки зору. А науковці Національного Антарктичного Наукового Центру змогли зробити дуже важливе дослідження та представити результати на світовому рівні.
— Після повернення з Антарктики ти очолила сектор чисельного моделювання та прогнозування УкрГМЦ. Що змінилося в твоїй роботі?
— Змінилося дуже багато. Я почала займатися впровадженням інноваційних технологій, сучасних чисельних моделей прогнозування погоди та небезпечних явищ, адаптацією методик до національних особливостей України. Окремий і дуже важливий напрям — інтеграція супутникових даних у процес прогнозування. Фактично я займаюся тим, щоб українська метеорологія працювала на рівні сучасних європейських стандартів.
— Які технології, з якими працюєш зараз ти вважаєш ключовими для української метеорології?
— Наразі працюю із даними нового покоління супутників Meteosat Third Generation і супутниковою системою спостереження за блискавками. Вони кардинально змінюють прогнозування гроз, шквалів, злив, граду. Для пилових бур супутникова інформація взагалі є визначальною — вона дає майже повну картину процесу. Це реальний прорив для оперативної метеорології. Вже до кінця 2026 року матиму можливість закінчити методику використання супутникових продуктів і розробку спеціалізованого тренінгу з супутникової метеорології для синоптиків, матеріал в мене вже майже готовий. Це буде перша така практика в Україні, коли методика буде адаптована під нас, посібники створенні виключно з нашими кейсами, і все це українською. Також зараз веду роботу над тим, щоб продукти супутникові були інтегровані у новітні системи прогнозування, які ми впроваджуємо.
Поки зміни ще не такі очевидні, але зовсім скоро у нас буде оновлення сайту та випуск офіційного додатку Українського гідрометеорологічного центру, які представить директорка Вероніка Філоненко спільно з усією командою, і різницю відчують усі в країні, адже вперше офіційний прогноз стане погодинним, а в додатку буде те, чого немає в інших – попередження про небезпечні та стихійні явища для населення. Ці розробки також представлять ДСНС та вищі інстанції офіційно на державному рівні. Усе це стало можливим завдяки впровадженню платформи SmartMet у співпраці із Фінським Метеорологічним Інститутом. Це не просто програмне забезпечення. Це спільна система для всієї команди синоптиків, де кожен спеціаліст — є частиною єдиного процесу. Величезну роль тут відіграє командна робота синоптиків і моїх колег, зокрема Алли Білозерової та Олени Палагнюк, з якими ми безпосередньо задіяні у впровадженні цієї нової технології.
— Маючи дуже насичений робочий графік, ти все одно знаходиш час для викладання. Що мотивує тебе займатися освітою?
— З минулого року ми разом із колегами проводимо практичні заняття з синоптичної метеорології в КНУ імені Тараса Шевченка. Без підготовки молодих фахівців усе, що ми робимо, не матиме майбутнього. Мені важливо, щоб студенти бачили реальну метеорологію, а не абстрактну теорію. А також відчували яка вона ця реальна робота – новітня і дуже цікава, щоб їм хотілося йти до нас на роботу та розвивати метеорологію.
— Ти багато працюєш із нашим медіавідділом. Якою є ця співпраця для тебе?
— Це тривала і важлива спільна робота над платформами візуалізації, у співпраці з британським Met Office, і моя задача тут – це створення й адаптація карт, анімацій, графічних продуктів для телебачення та соцмереж. Це той випадок, коли я, буває, заходжу на нашу сторінку в Youtube і дивлюся на нереально круті анімації карт по яких пливуть хмари, опади, кольори температур, а камера пролітає над країною, і складно повірити, що їх створила я, адже колись ми тільки дивилися на таке в кіно і на телебаченні, і мріяли, щоб таке ж круте і професійне було в нас. І тепер, коли фактично ти сам цю мрію здійснив з командою таких же однодумців колег, як і ти сам, це відчувається, наче ти поламав стереотип про те, що мрії нереальні. Це дуже надихає і одразу хочеться робити ще і ще новіше, краще.
— Якою ти бачиш Україну у всесвітній антарктичній і метеорологічній спільноті за кілька років?
— Я бачу Україну сильною, сучасною і незалежною. З потужною антарктичною програмою, з сучасними технологіями, з якісними прогнозами й фахівцями одними з кращих у світі, з рішеннями, які турбуються про суспільство і яким довіряють. І я точно знаю, що в нас є люди, які вкладають все своє життя і знання в свою справу, бо я з ними працюю щодня. Тому я вірю, що ми рухаємося в правильному напрямку.
