Олег Луговський, перший заступник голови Служби зовнішньої розвідки України

З кінця осені тривають перемовини про умови завершення війни. Цими днями в ОАЕ проходять зустрічі у новому форматі – за участі представників України, США і Росії.

Укрінформ поспілкувався з першим заступником голови Служби зовнішньої розвідки України Олегом Луговським, щоб дізнатися, що у РФ приховано за «фасадом». Які цілі на полі бою, яка військова спроможність, як справи в економіці, як довго Росія зможе фінансувати війну і чим допомагають основні партнери – Китай і Білорусь. Також розпитали про Орєшнік, яким учергове Росія вдарила по Україні, і чи зберігається загроза нападу Росії на країни НАТО.

РОСІЯНИ РЕАЛІЗОВУЮТЬ СТРАТЕГІЮ ЗАТЯГУВАННЯ ЧАСУ

– Олеже Васильовичу, чи зацікавлена Росія у припиненні війни чи це – симуляція?

– Наші дані свідчать, що на сьогодні кремлівська верхівка не готова до справжніх переговорів про припинення війни, а росіяни реалізовують стратегію затягування часу. У Кремлі вірять, що наступом на фронті і блекаутами у тилу вони зможуть зламати нас і так досягти своєї мети.

– Які у Росії «червоні лінії» у перемовинах?

– На сьогодні їх декілька і вони час від часу корегуються. Принциповим для них є нечленство України в безпекових альянсах і відсутність на нашій території іноземних військових контингентів.

Це станом на сьогодні. Тому що у будь-який момент Росія може сформулювати нові «червоні лінії», щоби сповільнити переговорний процес.

– За даними розвідки, які цілі Росії на найближчу перспективу у зовнішньополітичному напрямку? І про що веде перемовини спецпредставник РФ Кирило Дмитрієв?

– У сфері зовнішньої політики для російської дипломатії і розвідки поставлене завдання – отримати максимальні дивіденди від процесів, що відбуваються у світі.

Тактична ціль – сприяти створенню «коаліції неохочих» – блоку країн та окремих політичних сил, які спільно протидіятимуть на всіх рівнях ЄС планам «коаліції охочих» у частині допомоги Україні.

Щодо Кирила Дмитрієва, то у Кремлі зробили ставку на нього, оскільки вважають, що він у часи «дипломатії бізнесових угод», краще за інших справиться з укладанням двосторонніх бізнес-проєктів. У такий спосіб хочуть зацікавити країни Заходу у відновленні економічної співпраці з Росією.

Аналогічні проєкти Дмитрієв пропонує також Китаю. Особливо це стосується видобутку і переробки енергоресурсів і рідкоземельних матеріалів.

Без цих проєктів Росія не має ні вільних коштів для інвестування, ні сучасних технологій із видобутку корисних копалин на великих глибинах, оскільки середня вартість проєкту в арктичному регіоні сягає 15-20 млрд доларів.

– Чим Росії допомагає Китай, який на рівні МЗС завжди заперечує будь-яку свою участь у війні проти України?

– Ми виокремлюємо два напрями допомоги з боку Китаю.

Перший полягає в економічній підтримці. Китай трансформувався у ключового торговельного партнера Росії, яка стає критично залежною в експорті нафти, газу, металів, а також в імпорті верстатів, комплектуючих до БпЛА та ліків.

За нашими даними, між Китаєм і Росією реалізується понад 6 десятків проєктів на понад 100 млрд дол. Вони покривають багато сфер – від видобутку корисних копалин, розбудови транспортної інфраструктури до машинобудування, інновацій і навіть ВПК – будівництво целюлозного заводу.

Китай надає сприяння Росії і в запровадженні альтернативних SWIFT-механізмів розрахунків в обхід санкцій через використання криптовалют, клірингових платформ, а також взаємного підключення банків до російської та китайської платіжних систем СПФП і CIPS.

Другим стратегічним напрямом співпраці є військова сфера. Завдяки саме підтримці Китаю російський ВПК спроможний нарощувати темпи виробництва боєприпасів до артилерії, мін, крилатих та балістичних ракет, а також ракет до систем ППО.

Росія інтегрує отримані з Китаю електронні компоненти в крилаті ракети Х-101, 3М-14 «Калібр», дрони-камікадзе «Герань», бортові системи винищувачів Су-57 і ударних вертольотів Ка-52.

Лише у 2025 році ми зафіксували, що Росія придбала в інтересах своїх підприємств ВПК близько 40 тис. найменувань ЕКБ виробництва у понад 80 зареєстрованих у Китаї компаній. Це конденсатори, мікросхеми, генератори змінного струму, які необхідні для серійного виробництва в сферах ракетобудування, радіоелектронних систем та авіабудування.

Китай залишається і стратегічним партнером Росії у постачанні високотехнологічного обладнання, передусім верстатів з числовим програмним керуванням. У 2025 році загальна частка імпорту таких китайських верстатів склала близько 35%.

І, як ми уже повідомляли раніше, Китай забезпечує потреби Росії у супутникових знімках високої і надвисокої роздільної щільності цивільних об’єктів України, по яких у подальшому завдаються ракетно-дронові удари.

– А чим Росії допомагає інший стратегічний партнер – Білорусь?

– Білорусь залишається основним і єдиним союзником Росії на Західному напрямку. Продовжує виступати у ролі тилу Росії, постачаючи снаряди, безпілотні системи, а також ремонтуючи російську військову техніку.

З початку повномасштабного вторгнення білоруський ВПК інтегрувався у російський. Понад 80% білоруських підприємств залучені до виконання російського Держоборонзамовлення і Державної програми озброєнь Росії на 2025–2034 роки. Територія Білорусі активно використовується для постачання технологій і продукції для підприємств російського ВПК з метою обходу санкцій.

Білоруські підприємства ремонтують бронетанкове і ракетно-артилерійське озброєння, засоби зв’язку, автоматизовані системи управління і авіаційну техніку.

КРЕМЛЬ РОБИТЬ СТАВКУ НА МАКСИМАЛЬНЕ ПРОСУВАННЯ УГЛИБ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

– Давайте поговоримо про цілі на полі бою. У травні минулого року ексголова СЗРУ Олег Іващенко розповідав в інтерв’ю Укрінформу, що на той час планами Росії був повний контроль над Луганською, Донецькою, Запорізькою і Херсонською областями. Чи підкоригували вони ці свої плани відповідно до нинішніх реалій?

– З травня минулого року позиція Кремля щодо України не змінилася. Більше того, на найближчу перспективу Кремль не планує переглядати свої стратегічні цілі на українському напрямі, а відповідно – і своє бачення щодо завершення війни.

Як вони планують досягти цієї мети? Кремль продовжує робити ставку на максимальне просування углиб території України. Він переконаний у можливості обвалу фронту і тилу.

Важливий момент. У питанні території Росія не має якихось обмежень і ставить завдання просуватися стільки, скільки дозволятиме ситуація. Вірить, що це посилить її переговорну позицію.

Нагадаю, напередодні Нового року Путін публічно поставив завдання військовому командуванню, окрім наступу на Запоріжжя, також продовжити наступ у Сумській і Харківській областях під приводом розширення «зони безпеки».

У Кремлі розраховують, що удари по енергетиці у розпал зими і перевага на фронті матимуть кумулятивний ефект і примусять Україну капітулювати.

– Як ви оцінюєте військову спроможність Росії? Які у них справи з військовою технікою й озброєнням?

– Військові спроможності Росії залишаються, м’яко кажучи, обмеженими, хоча вони і залучили до бойових дій практично всі боєздатні частини. Про це свідчить постійне перенесення термінів виконання завдань.

Як приклад, протягом 2025 року Міністерство оборони Росії планувало сформувати 15 нових дивізій. Але на кінець року спромоглося розгорнути лише чотири з неповним складом. І проблема не лише в особовому складі, а й в озброєнні та військовій техніці.

Насамперед це стосується виробництва бронемашин та артилерійських систем. Через закінчення накопичених на складах із часів СРСР запасів зброї, вони роблять ставку на виробництво нової. А це набагато триваліший процес, для якого потрібні більші затрати. Поясню на прикладі танків. Виробництво нових у них цьогоріч планують збільшити на 20%, довівши їх до 260 одиниць. Але обсяги відновлення знизяться як мінімум на 40%. І сумарно їх передадуть у війська на третину менше, ніж у попередній рік.

Є напрямки, за якими противник кожного року ставить завдання наростити виробництво. Це крилаті і балістичні ракети, ударні БпЛА, артилерійські боєприпаси та авіабомби. Але тут бачимо, що плани з їх виробництва обмежені виробничими потужностями і нестачею імпортної електроніки. У більшості випадків збільшення випуску одних типів засобів ураження можливе лише за рахунок скорочення інших.

– Що у них із мобілізацією?

– У цілому Росія виконує мобілізаційний план у повному обсязі. Деякі регіони його перевиконують. Це Далекосхідний, Уральський та Приволзький федеральні округи. Але є й такі, які постійно їх провалюють. Особливо це стосується Центрального федерального округу і Північного Кавказу.

За рік Росія набирає близько 420 тисяч військовослужбовців на контрактну службу і ще близько 30 тисяч у добровольчі підрозділи, які не входять у загальну статистику.

Російське командування не рахується із втратами у живій силі. Вважає, що високі фінансові стимули і пакет пільг для контрактників дозволяють відновлювати ці втрати.

Наведу лише одну цифру. Близько 90% із тих, хто підписав контракт у 2025 році, були спрямовані на поповнення втрат.

За нашими даними, у цьому році російська сторона не знижуватиме темпи такої прихованої і «фінансової» мобілізації. Загальна визначена у Росії цифра – 409 тисяч.

У пріоритеті – комплектування військ безпілотних систем. Річна потреба визначена у майже 80 тисяч військових. І тут, на відміну від підбору штурмовиків, ставка робитиметься на якість кадрів. Шукатимуть серед студентів технічних вузів та інших навчальних закладів Росії. Мотивуватимуть так само виплатами.

– Нещодавно Росія вдруге ударила по Україні Орєшніком. Чи відомо, скільки вони мають таких ракет? Які темпи виготовлення?

– За нашими оцінками, Росія має не більше 3-4 таких ракет. Нам відомо, що Міністерство оборони Росії у 2026 році планує запустити Орєшнік у серійне виробництво і набути спроможностей виготовляти п’ять і більше таких ракет на рік.

– І чого нам чекати?

– Варто розуміти, що в Орєшніку більше політичного, аніж воєнного наповнення. Це насамперед інструмент залякування наших партнерів у Європі. І він має сумнівну бойову ефективність. Орєшнік побудований на технологіях минулого століття і потребує постійного технічного супроводження й оперативного усунення різних несправностей.

– А які сигнали надходять СЗРУ від іноземних розвідок у зв’язку з розгортанням у Білорусі Орєшніка?

– З мого боку некоректно розкривати інформацію, яку надають партнери. Але є активна взаємодія на цю тему. Це дозволяє мати спільну об’єктивну картину й уникнути російської і білоруської дезінформації.

– Як узагалі у СЗРУ складається співпраця з провідними розвідками світу, зокрема США? Чи діляться з нами розвідданими?

– Наша взаємодія з усіма партнерами має позитивну динаміку і вже давно перейшла у практичну площину.

Є ряд напрямків, за якими ми випередили наших партнерів. І на сьогодні ділимося з ними набутими знаннями і допомагаємо розвивати їхні спроможності.

ЗРОСТАЄ ЗАБОРГОВАНІСТЬ ІЗ ВИПЛАТ ЗАРПЛАТ НА ПІДПРИЄМСТВАХ ВПК РОСІЇ

– Як у СЗРУ оцінюють стан російської економіки? Як довго Росія зможе фінансувати війну?

– Російська економіка увійшла в 2026 рік ослабленою як ніколи за увесь час з початку повномасштабного вторгнення.

Падіння нафтогазових доходів бюджету у 2025 році на 24% – до 106 млрд дол. – змусило Кремль тричі переглядати бюджет, уп’ятеро збільшивши його дефіцит. Якщо у січні минулого року він прогнозувався на рівні 15 млрд дол., то наприкінці року цей показник перевищив 75 млрд дол.

Унаслідок постійного використання резервів Фонду національного добробуту на покриття дефіциту бюджету, його обсяг ліквідних коштів за час війни скоротився втричі.

Кремль уже перейшов до розпродажу з резервів золота і дорогоцінних металів. Протягом першого півріччя спланував їх використання на майже 19 млрд дол. на покриття дефіциту бюджету.

Ми фіксуємо також зростання заборгованості з виплати заробітної плати співробітникам навіть стратегічних підприємств і підприємств ВПК на майже 10 млн дол. У порівнянні з 2024 роком цей показник зріс на 88%.

За нашим прогнозом, у 2026 році економіка РФ зіткнеться з підвищеним ризиком входження в рецесію на тлі посилення інфляційного тиску, звуження податкової бази і зростання «тіньового» сектору.

– Відомо, що Росія використовує свій «тіньовий» флот для обходу санкцій і наповнення бюджету. А які країни найчастіше купують російську нафту?

– Росія експортує морем 170 млн тонн нафти щороку. Це понад

70% усього її нафтового експорту. Основні покупці російської нафти – Індія, Китай і Туреччина, на які припадає 92% поставок.

За останні три роки у вивезенні нафти з Росії було залучено понад

900 танкерів, серед яких основна частка припадає на «тіньовий» флот. У той же час санкції призводять до зростання операційних витрат експортерів. Як наслідок, на 40-50% зросли вартість фрахту суден і їх страхування. Понад 79 санкціонованих суден припинили участь у вивезенні російської нафти у 2025 році. При цьому, покупці вимагають безпрецедентні знижки, які перевищують 25% від вартості сорту «Brent». У підсумку все призводить до зменшення валютної виручки, скорочення доходів і податкової бази, а також до браку інвестицій, насамперед у нафтовидобуток.

– А як Росія використовує економічний потенціал наших окупованих територій для власного збагачення? Зокрема, на які суми і куди вивозять українське зерно?

– У 2025 році Росія вивезла більше 2 млн тонн зерна з наших тимчасово окупованих територій на 400 млн дол. Споживачами є країни Африки, Близького Сходу та Азії.

Збіжжя вивозиться «зерновим» флотом Росії через морські порти на тимчасово окупованих територіях Криму, Запорізької і Донецької областей.

Росія створила «зерновий хаб» у відкритих водах на виході із Керченської протоки. Тут зерно перевантажують з російських маловантажних балкерів на іноземні суховантажі. У такий спосіб намагаються приховати походження зерна.

Наші аналітики порахували, що у цій діяльності залучено 45 кораблів, 2 судна-накопичувача та близько 40 суден «каботажного» флоту. 85% цих суден зареєстровані у юрисдикції Росії, що дозволяє мінімізувати наслідки санкцій.

І не є таємницею, що, окрім зерна, Росія вивозить з ТОТ вугілля, кокс, коалін, залізну руду, соду та сталь. Лише за минулий рік морськими шляхами вивезено понад 200 тис. тонн корисних копалин і продукції металургії.

– Чи зберігається загроза нападу Росії на країни НАТО? Й у якій часовій перспективі це можливо?

– Зараз Росія не має спроможностей для ведення повномасштабної війни проти НАТО у класичному розумінні.

Росія поступається НАТО як за показниками людського потенціалу, так і за витратами на оборону. Неспівставними є потенціали за кількістю озброєння і військової техніки.

Країни Альянсу мають у 3 рази більшу кількість бронетехніки, у 4 рази – бойової авіації, мають перевагу в 10 разів за кількістю бойових кораблів. Наведу приклад: сукупний потенціал флоту країн НАТО становить 210 фрегатів, тоді як Росія має лише 12.

Крім того, між Росією і НАТО проходить 2,5 тис. км кордону, які важко подолати.

У Кремлі розуміють програшність будь-якої конвенційної війни проти країн Альянсу. Але коли йдеться про локальну військову операцію на рівні, який унеможливлюватиме автоматичне задіяння статті 5 Північноатлантичного договору, то тут російські військові якраз і готують різні варіанти наступальних операцій. Хочу підкреслити, що такі сценарії вони вважають можливими лише за умови перемоги у війні проти України і певної часової паузи для відновлення військового потенціалу.

Алла Шершень, Київ

Фото надані Службою зовнішньої розвідки